ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
"12" січня 2007 р. | Справа № 34/475-06-11996А |
12.01.2007р. в 12год.14хв. господарський суд Одеської області
у складі судді Фаєр Ю.Г.
при секретарі судового засідання Артем’євій В.В.,
за участю представників від позивача: Фурса В.М. - представника, діючого на підставі довіреності №03/10-ДФ від 03.10.06р.;від відповідача: Маломанова І.В. - старшого державного податкового інспектора сектору супроводження справ у судах юридичного відділу ДПІ у Приморському районі м. Одеси, діючого на підставі довіреності від 19.10.06р. №30169/М/10-0117;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань господарського суду Одеської області №7 в м. Одесі адміністративну справу №34/475-06-11996А
за позовом Спільного українсько-англійського підприємства у вигляді
ТОВ “ПАНКОМ-ЮН"
до відповідача Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 24.10.2006р. №0000482350/
СУТЬ СПОРУ: Спільне українсько-англійське підприємство у вигляді ТОВ “ПАНКОМ-ЮН" звернулося до суду з позовною заявою та уточненням позовних вимог, в якому просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 24.10.2006р. №0000482350/ повністю, посилаючись на неправомірність зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 2741649,19грн., в т.ч. за січень 2005р. на суму 809891,93грн., за лютий 2005р. на суму 557120,51грн., за березень 2005р. на суму 418549,1грн., за квітень 2005р. на суму 265936,78грн., за травень 2005р. на суму 690150,87грн. внаслідок відсутності порушення з боку позивача вимог п.1.8 ст.1, п.п.7.7.5 п.7.7. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (із змінами та доп.). Поряд з цим, позивач зазначає про незаконність проведеної відповідачем додаткової невиїзної позапланової перевірки з питань відшкодування з бюджету податку на додану вартість за період січень 2005р.-травень 2005р., оскільки така перевірка не передбачена чинним законодавством, а також на відсутність законних підстав для проведення перевірки за зазначений період внаслідок наявності актів проведених позапланових виїзних документальних перевірок відповідачем позивача.
Державна податкова інспекція у Приморському районі м.Одеси проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та давши їм оцінку в сукупності, суд встановив наступне.
Позивач подав до СДПІ у Приморському районі м. Одеси, правонаступником якої є ДПІ у Приморському районі, податкові декларації з податку на додану вартість за січень–травень 2005р., у т.ч. уточнені податкові декларації, в яких згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” задекларував бюджетне відшкодування з ПДВ.
Актами про результати позапланових перевірок позивача з питання правильності заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість за січень 2005р. від 17.06.2005р. №5397/23-3412/22447150, за лютий 2005р. від 05.07.2005р. №5738/23-3412/22447150, за березень 2005р. від 15.06.2005р. №5250/1/23-3412/22447150, за квітень 2005р. від 15.06.2005р. №5276/1/23-3412/22447150, за травень 2005р. від 25.01.2006р. №329/23-5012/22447150/09/12 податкова служба не встановила порушень при визначені сум бюджетного відшкодування за січень 2005р., за березень 2005р.-травень 2005р., але зменшила суму бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий 2005р. на суму 671,67грн.
Актом додаткової невиїзної позапланової документальної перевірки з питання відшкодування з бюджету ПДВ за січень 2005р.-травень 2005р. (тоді як в описовій частині акту зазначено про проведення невиїзної позапланової документальної перевірки) відповідач виявив порушення позивачем вимог п.1.8 ст.1, п. п.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (із змінами та доп.), яке полягало в тому, що документально не доведений факт того, що ТОВ „Верона-Миколаїв” та ТОВ „Адлер Миколаїв” є виробниками металобрухту чорних кольорових металів, які поставлялись позивачу через ланку посередників ВП ТОВ „Панком-Мет”, ТОВ „Девіта”, а задекларована сума податкових зобов’язань фактично до бюджету не сплачувалась, а відтак позивачем неправомірно заявлена до відшкодування частка суми податку на додану вартість за січень 2005р. на суму 809891,93грн., за лютий 2005р. на суму 557120,51грн., за березень 2005р. на суму 418549,1грн., за квітень 2005р. на суму 265936,78грн., за травень 2005р. на суму 690150,87грн., що призвело до завищення чистої суми зобов’язань з ПДВ за вказаний період на 2741649,19грн.
На підставі цього акту перевірки ДПІ у Приморському районі м.Одеси прийняла податкове повідомлення-рішення від 24.10.2006р. №0000482350/ про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на 2741649,19грн.
Згідно із приписами п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” в редакції, чинній в перевіряємому періоді, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Проаналізувавши наведені норми законодавства, надані до справи вантажно-митні декларації, арифметичну правильність показників податкових декларацій, доведення позивачем належними доказами придбання товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, суд дійшов висновку про підтвердження позивачем права на отримання бюджетного відшкодування.
Не приймаються до уваги посилання відповідача, зроблені на підставі вимог п.1.8 ст.1, п.п.7.7.5 п.7.7. ст.7 Закону України „Про податок на додано вартість”, на факт несплати до бюджету ПДВ постачальниками металобрухту враховуючи наступне.
Пунктом 1.8 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено, що під бюджетним відшкодуванням слід розуміти суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Підпунктом 7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додано вартість” в редакції, чинній в перевіряємому періоді, встановлено, що суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України та використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом.
Отже, законодавцем визначено, що між сплатою (надходженням) ПДВ до бюджету та його відшкодування існує прямий взаємозв’язок.
Відповідно до вимог п.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Господарський суд відзначає невипадковість покладення законодавцем обов’язку з доказування правомірності прийнятого рішення на суб’єкта владних повноважень, оскільки саме останній має довести законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, підтвердивши свої доводи будь-якими фактичними даними (доказами, отриманими на законних підставах), які лягли в основу акту.
Між тим, проведення зустрічних перевірок до виробника передбачено Наказом ДПА України від 24.04.2003р. № 196/ДСК „Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість юридичним особам”. Проте, зазначений Наказ ДПА України не зареєстрований в Міністерстві Юстиції України та виданий для службового користування виключно, у той час як ним фактично встановлено додаткові умови для отримання бюджетного відшкодування, до яких віднесено обов’язковість сплати ПДВ до бюджету всіма учасниками господарських операцій по ланцюгу від особи, яка має отримати відшкодування з бюджету, до виробника (імпортера) придбаного товару.
Тобто нормативно-правовий акт, який не пройшов встановленої для нормативних актів підзаконного характеру відповідної категорії процедуру легалізації та який суперечить спеціальному закону про ПДВ, не може вважатись належним правовим обґрунтуванням для висновку органу ДПС щодо прийняття податкових повідомлень-рішень.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача стосовно наявності взаємозв’язку між правом позивача на отримання бюджетного відшкодування і несплатою до Державного бюджету України постачальниками та вказує, що зміст Закону України «Про податок на додану вартість»вимагає наявності надмірної сплати до бюджету ПДВ лише від юридичного платника ПДВ.
Що стосується порушення порядку сплати даного податку одним із попередніх постачальників, то чинне законодавство не містить норми, згідно якої таке порушення позбавляє покупця по наступній угоді віднести до податкового кредиту сплачений ним податок продавцю, який у відповідності до приписів Закону України “Про податок на додану вартість” відніс у цьому податковому періоді отримані ним суми ПДВ до складу податкових зобов’язань.
Слід зазначити, що ані положення вказаних вище норм податкового права, ані будь-який інший припис законодавства не передбачає обов’язок платника податку сплачувати ПДВ до бюджету та не надає покупцю можливість вимагати від постачальників перерахування податку, отриманого ними у складі вартості реалізованої продукції.
Відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість»сума ПДВ, включена до ціни товару, є податковим зобов’язанням продавця товару, і саме продавець товару має сплачувати цей податок до бюджету, в той час як оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями такий обов’язок покладено на покупця всупереч вимог наведеного вище законодавства.
Згідно ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України: у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За викладених обставин, суд доходить висновку, що відповідач не довів належним чином законності і обґрунтованості зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 2741649,19грн., в т.ч. за січень 2005р. на суму 809891,93грн., за лютий 2005р. на суму 557120,51грн., за березень 2005р. на суму 418549,1грн., за квітень 2005р. на суму 265936,78грн., за травень 2005р. на суму 690150,87грн., а також, що прийняте податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 24.10.2006р. №0000482350/ та підстави його прийняття не відповідають вимогам, викладеним в п.п.1,3-8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позовні вимоги Спільного українсько-англійського підприємства у вигляді ТОВ “ПАНКОМ-ЮН" про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 24.10.2006р. №0000482350/ підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.
Відповідно до ч.2 ст.89 КАС України судовий збір, сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законом, повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила. Таким чином позивач не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору. З урахуванням викладеного, позивачу підлягає відшкодуванню судовий збір на суму 3,4грн.
Керуючись ст.ст.71, 72, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позовні вимоги Спільного українсько-англійського підприємства у вигляді ТОВ “ПАНКОМ-ЮН" задовольнити повністю.
2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 24.10.2006р. №0000482350/ повністю.
3. Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31117095600008 отримувач УДК у Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460 банк-УДК в Одеській області МФО 828011 код платежу 22090200) на користь Спільного українсько-англійського підприємства у вигляді ТОВ “ПАНКОМ-ЮН" (п/р 26004158401 в КБ “Порто-франко” м. Одеса, МФО 328180, код ЄДРПОУ 22447150, адреса: м.Одеса, вул.Грецька, 44) судовий збір на суму 3(три)грн.40коп.
4 Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили в разі надходження заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення.
Постанова господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано; якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Про апеляційне оскарження рішення суду (постанови) першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Фаєр Ю.Г.