ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"11" липня 2006 р. | Справа № 1/59-06-1810 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Журавльова О.О.,
суддів Тофана В.М., Михайлова М.В.
при секретарі судового засідання Петрова О.С.
за участю представників сторін
від позивача Кириличенко О.А. за довіреністю від 23.05.2006р. №338/нк-05;
Янішевський С.А. за довіреністю від 11.07.2006р. №481/нк-07
від відповідача Тіхонов Р.І. за довіреністю від 15.09.2005р. №406
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської залізниці
на рішення господарського суду Одеської області від 11 травня 2006 року
у справі №1/59-06-1810
за позовом Закритого акціонерного товариства „Миколаївський калійний термінал”
до Одеської залізниці
про стягнення 141700,45 грн., -
В С Т А Н О В И В:
ЗАТ „Миколаївський калійний термінал” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Одеської залізниці безпідставно отриманих коштів в розмірі 141700,45 грн.
В процесі розгляду справи позивач заявою від 21.03.2006р. за вх.№5904 збільшив розмір позовних вимог і просив суд стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти у розмірі 365011,85 грн., а у клопотанні від 11.05.2006р. уточнив підстави заявлених ним позовних вимог, а саме на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України стягнути з відповідача 365011,85 грн., що отримані відповідачем без достатньої правової підстави
Рішенням господарського суду Одеської області від 11травня 2006 року у справі №1/59-06-1810 (суддя Гарник Л.Л.) позов ЗАТ „Миколаївський калійний термінал” задоволений. З Одеської залізниці на користь ЗАТ „Миколаївський калійний термінал” стягнуто 365011,85 грн. коштів, отриманих без достатньої правової підстави, 3650,12 грн. витрат по сплаті державного мита, 118 грн. за послуги з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Відповідач із судовим рішенням не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати і прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову, з посиланням при цьому на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, на невірне застосування норм матеріального права, а також не повне з’ясування обставин справи і дослідження всіх доказів.
Згідно доводів відповідача, суд першої інстанції проігнорував його клопотання про зобов’язання позивача надіслати відповідачу всі документи, що додані до позовної заяви; проігнорував клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи Податкової інспекції по роботі з великими платниками податку у Одеській області. Також позивач не надіслав, а суд першої інстанції не зобов’язав позивача спрямувати відповідачу заяву про збільшення розміру позовних вимог.
Окрім того, відповідач посилається на те, що у справі відсутні письмові докази (первинні документи та належним чином засвідчені копії), а саме накладні, договори та податкові накладні; відсутні первинні документи, які можуть підтвердити, що вантажі, зазначені у позові, були транзитними. На думку відповідача підтвердженням того, що перевезення вантажу транзитне є перевізний документ (накладна) з відмітками митних органів про режим транзиту.
Також відповідач посилається на те, що у судовому рішенні не відображено, що Одеська залізниця на утримані суми завищення тарифу (на суму ПДВ) видала позивачу податкові накладні, які надають право на отримання податкового кредиту і позивач міг включити до податкової декларації і одержати з державного бюджету утримані з нього суми через державні податкові органи. Але позивач звернувся до суду і намагається одержати від залізниці подвійні суми стягнутого податку і цим безпідставно збагатитися, що спричиніть державі збитки. Якщо позивач не скористався своїм правом на повернення ПДВ із держбюджету, то в цьому не має вини Одеської залізниці.
Позивач з апеляційною скаргою відповідача не згодний, з підстав, викладених у відзиві, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без змін.
Відповідно до ст.85 ГПК України, у судовому засіданні за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, з огляду на наступне:
Як випливає із матеріалів справи, між Одеською залізницею і ЗАТ „Ника-Тера” (скорочене найменування ЗАТ „Миколаївський калійний термінал” відповідно до п.2.1. Статуту останнього) укладений договір на переробку вантажів із терміном дії з 10.04.2004р. до 10.04.2009р., предметом якого є здавання, приймання сторонами експортних, транзитних, імпортних вантажів, що перевозяться за участю морського (річкового) залізничного транспорту, а також господарських вантажів для ЗАТ „Ника-Тера” або для його контрагентів.
Згідно з умовами п.7.7. означеного договору, розрахунки між сторонами за всіма видами платежів проводяться через Технологічний центр по обробці перевізних документів (ТехПД) залізниці на умовах попередньої оплати.
Також із матеріалів справи випливає, що на виконання умов укладеного між сторонами договору, позивач здійснював попередню оплату послуг відповідача на загальну суму 2190071,10 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями (т.1, а.с.24-87, 104 –110), а також витягом з банківського реєстру руху коштів за рахунком позивача (т.1, а.с.117-122). В свою чергу відповідач надав позивачу послуги по обробці вагонів з транзитним вантажем. Дане підтверджується наявними у матеріалах справи, а також наданими на вимогу апеляційного господарського суду документами. Зокрема, надходження транзитного вантажу доводиться накладними СМГС, які є належними доказами транзиту вантажу, оскільки відповідно до вимог ч.2 ст.6 Закону України від 20.10.99р. „Про транзит вантажів”, у разі транзиту вантажів залізничним транспортом до митних органів на дільницях, на які поширюється сфера застосування Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), подається накладна ЦІМ (СІМ). У разі транзиту вантажів залізничним транспортом на інших дільницях до митних органів подається накладна УМВС (СМГС), що містить відомості, необхідні для здійснення митного контролю; надання послуг по обробці саме транзитного вантажу підтверджується відомостями плати за користування вагонами, актами загальної форми ГУ-23.
Встановлені обставини свідчать про обґрунтованість висновку суду першої інстанції, що відповідачем надавалися послуги, пов’язані з перевезенням (переміщенням) вантажів транзитом через територію України.
При цьому, як встановлено апеляційним господарським судом і представником відповідача не заперечується, відповідач на надані ним послуги, пов’язані з транзитом вантажів через територію України, нарахував на вартість послуг ПДВ в розмірі 365011,85 грн. і без згоди позивача списав з його рахунку суми послуг з врахуванням ПДВ, які були попередньо сплачені позивачем на розрахунки з відповідачем.
Між тим, пунктом 5.15. статті 5 Закону України „Про податок на додану вартість” операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України звільняються від оподаткування. Одночасно, підпунктом 6.2.4. пункту 6.2. статті 6 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено, що операції з поставки послуг платником податку, пов’язані з перевезенням (переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України, оподатковуються у порядку, передбаченому пунктом 5.15. цього Закону, тобто звільняються від оподаткування. До того ж, у статті 9 Закону України „Про державний бюджет України на 2005 рік” у редакції Закону України від 25.03.2005р. №2505-ІV, чинний з 31.03.2005р., не передбачено особливостей оподаткування податком на додану вартість операцій з надання послуг, пов’язаних із перевезенням (переміщенням) пасажирів та вантажів транзитом через територію України.
Вищенаведені правові норми дозволяють дійти висновку про те, що від оподаткування звільнюються як операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України, так і операції з поставки послуг, пов’язаних з таким транзитом (зокрема, навантаження, розвантаження, перевантаження, зберігання транзитних вантажів).
Таким чином встановлені обставини свідчать, що у відповідача були відсутні правові підстави здійснювати нарахування ПДВ на вартість наданих ним послуг, пов’язаних з транзитом вантажів через територію України, а отже і свідчать, що відповідач безпідставно отримав від позивача грошові кошти в розмірі 365011,85 грн., а тому суд першої інстанції обґрунтовано і правомірно задовольнив позовні вимоги ЗАТ „Миколаївський калійний термінал” про стягнення з відповідача означеної суми на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України, згідно з положеннями якої, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Доводи відповідача про те, що у справі відсутні письмові докази (первинні документи та належним чином засвідчені копії), а саме накладні, договори та податкові накладні, а також відсутні первинні документи, які можуть підтвердити, що вантажі, зазначені у позові, були транзитними не заслуговують на увагу, оскільки у матеріалах справи наявний укладений між сторонами договір на переробку вантажів, накладні, відомості плати за користування вагонами, акти загальної форми, тобто документи, які свідчать, що відповідачем надані послуги з переробки транзитних вантажів. Окрім того, означені документи представник позивача надав і у засідання апеляційного господарського суду, а вибірково у належним чином засвідчених копіях ці документи були залучені апеляційним господарським судом до матеріалів справи.
Доводи відповідача про те, що оригінали виписаних ним податкових накладних знаходяться у позивача, що надає останньому право на отримання податкового кредиту суперечать вимогам пп.7.2.8. п.7.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, згідно з яким, платники податку зобов’язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об’єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону. Окрім того, на неможливість віднесення сум сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту вказують також вимоги пп.7.4.2. п.7.4. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, згідно з яким, якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не об’єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.
Посилання відповідача на ігнорування судом першої інстанції клопотання про зобов’язання позивача надіслати відповідачу всі документи, що додані до позовної заяви є недоцільними, оскільки суд першої інстанції задовольнив клопотання представника відповідача від 31.03.2006р. №НЮ14/574 про ознайомлення з матеріалами справи і зняття копій необхідних доказів. Наведеним також спростовуються посилання відповідача на те, що позивач не надіслав відповідачу заяви про збільшення розміру позовних вимог. Тобто, ознайомлення представника відповідача з матеріалами справи 03.04.2006р. і отримання ним необхідних копій документів свідчить про його обізнаність як з документами, що додані до позовної заяви, так і з заявою позивача про збільшення позовних вимог, яка надійшла до суду першої інстанції 21.03.2006р. за вх.№5904. Тим більш, що вимогами ч.4 ст.22 ГПК України встановлено право позивача на збільшення розміру позовних вимог до прийняття рішення по справі і не передбачений обов’язок надсилати заяву про таке збільшення сторонам у справі.
Доводи відповідача про те, що суд першої інстанції проігнорував клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи Податкової інспекції по роботі з великими платниками податку у Одеській області також є недоцільними, оскільки наявний у матеріалах справи протокол судового засідання від 11.05.2006р., в якому до речі був присутнім і представник відповідача, свідчить про розгляд означеного клопотання відповідача судом першої інстанції та його відхилення у зв’язку з необґрунтованістю. Не зазначення про це у судовому рішенні не може бути підставою для його скасування, оскільки не призвело до прийняття неправильного рішення.
З огляду на викладене, оскаржуване судове рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Одеської залізниці –без задоволення.
Керуючись ст.ст.99,101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Одеської області від 11 травня 2006 року у справі №1/59-06-1810 залишити без змін, а апеляційну скаргу Одеської залізниці –без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя | О.О. Журавльов |
Судді | В.М. Тофан |
М.В. Михайлов |