У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 вересня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Олійник А.С.,
суддів: Гончара В.П., Карпенко С.О.,
Остапчука Д.О., Савченко В.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 24 лютого 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, із урахуванням уточнених позовних вимог у вересні 2013 року просила поновити її на посаді інженера відділу служби статистики Рівненського відділу державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» (далі - ДТГО «Львівська залізниця») з 5 серпня 2011 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивувала тим, що з 1 січня 2007 року працювала інженером у Рівненському відділі служби статистики ДТГО «Львівська залізниця». Відповідно до наказу № 590/ос від 5 серпня 2011 року її було звільнено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
28 червня 2011 року їй стало відомо про смерть матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Ростові-на-Дону (Російська Федерація).
Після звернення за місцем роботи із письмовою заявою про надання невикористаної щорічної відпустки та відгулів, начальник Рівненського відділу служби статистики повідомив їй, що 3 серпня 2011 року вона має стати до роботи.
Оскільки їй необхідно було терміново їхати до Російської Федерації для організації похорон, її не було ознайомлено з наказом про відпустку, а тому вона не знала, що їй надано відпустку тривалістю 16 (а не 24) календарних днів.
Крім того, відповідач навмисно у наказі про надання відпустки підробив її підпис у графі «з наказом ознайомлений», що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи; не надав на ознайомлення графік виходу на роботу змінних працівників Рівненського відділу статистики на серпень 2011 року; не вжив заходи для її повідомлення про необхідність виходу на роботу 19 липня 2011 року, а не 3 серпня 2011 року (із урахуванням щорічної відпустки та додаткових днів відпустки, передбачених колективним договором); самовільно прийняв рішення про надання їй частини щорічної відпустки за відсутності заяви про поділ відпустки, чим створив умови для її звільнення за прогул.
Після виходу на роботу 3 серпня 2011 року вона під диктовку свого безпосереднього керівника була змушена написати письмове пояснення її відсутності на роботі, що не відповідає фактичним обставинам, є незрозумілим, непослідовним та суперечливим.
На засіданні профспілкового комітету її пояснення не заслуховувались, їй не надали можливості виступити, а рішення про надання згоди на звільнення було прийнято з перевагою лише у 2 голоси із 10 членів профкому.
Крім того, заробітна плата, яку вона отримувала у відповідача, є її єдиним джерелом існування, тому вона не могла допустити прогул.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 24 лютого 2014 року, в позові відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення у справі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та направити справу на новий судовий розгляд.
У запереченнях на касаційну скаргу ДТГО «Львівська залізниця» просить залишити ухвалені у справі судові рішення без змін.
Обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судами встановлено, що з 1 січня 2007 року ОСОБА_3 працювала на посаді інженера Рівненського відділу статистики служби статистики ДТГО «Львівська залізниця».
Згідно із наказом № 1235 від 29 червня 2011 року їй було надано відпустку тривалістю з 1 липня 2011 року по 16 липня 2011 року.
Факт відсутності ОСОБА_3 на роботі 19, 20, 23-24, 27-28, 30-31 липня 2011 року підтверджується відповідними актами.
Наказом № 590/ос від 5 серпня 2011 року її було звільнено з роботи за прогули без поважної причини із 19 липня 2011 року по 2 серпня 2011 року.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач не довела поважних причин відсутності на роботі з 19 липня 2011 року по 3 серпня 2011 року. Крім того, рішенням апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ДТГО «Львівська залізниця» про внесення змін до наказу про відпустки, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення, встановлено, що позивач не довела факту надання їй відпустки з 1 липня 2011 року по 31 липня 2011 року.
Із такими висновками судів повністю погодитись не можна з огляду на таке.
Згідно із ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Як роз'яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Вирішуючи спір, суди виходили із того, що ОСОБА_3 було надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 16 календарних днів з 1 липня 2011 року до 16 липня 2011 року, та дійшли правильного висновку про те, що із урахуванням обставин, встановлених рішенням апеляційного суду Рівненської області від 30 травня 2013 року, відсутність ОСОБА_3 на роботі з 19 липня 2011 року до дня її фактичного виходу на роботу (3 серпня 2011 року) є прогулом.
Відповідно до ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Згідно із ч. 3 ст. 149 КЗпП України, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Як убачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Ростові-на-Дону (Російська Федерація) померла мати ОСОБА_3 - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з чим ОСОБА_3 була змушена використати щорічну основну відпустку для організації поховання матері.
Із матеріалів справи також убачається, що 1 липня 2011 року ОСОБА_3 оплатила вартість ритуальних послуг у м. Ростові-на-Дону (а.с. 134), а 26 липня 2011 року уклала із відкритим акціонерним товариством «Ростовміськгаз» договір про надання послуг з технічного обслуговування внутрішньобудинкового газового обладнання квартири у м. Ростові-на-Дону (а.с. 135).
Згідно із ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Як убачається із матеріалів справи, у порядку ст. 31 ЦПК України представник ОСОБА_3 подавав суду заяву від 21 січня 2014 року (а.с. 155-156), яку суд першої інстанції не розглянув, отже не перевірив доводи позивача.
Висновок апеляційного суду, про те, що зазначену заяву ОСОБА_3 від 21 січня 2014 року необхідно було подати безпосередньо в судове засідання, яке розпочалось о 10 год 16 хв. того ж дня, тому про неї суду відомо не було, не відповідають вимогам цивільного процесуального закону, оскільки таку заяву було подано через канцелярію Рівненського міського суду Рівненської області. Щодо цієї заяви суд мав постановити відповідний процесуальний документ.
У порушення ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України, суди при вирішення спору не врахували, що звільнення є крайнім заходом дисциплінарного стягнення, який може бути застосовано до працівника та не з'ясували, чи відповідає обраний до ОСОБА_3 захід дисциплінарного стягнення ступеню тяжкості вчиненого нею проступку і заподіяній ним шкоді; не врахували всіх обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника; не дали належної оцінки висновку почеркознавчої експертизи від 21 січня 2013 року (а.с. 132-133) у сукупності з тим, що ОСОБА_3 не було ознайомлено із графіком виходу на роботу змінних працівників Рівненського відділу служби статистики на серпень місяць 2011 року (а.с. 46).
З огляду на допущені порушення норм матеріального і процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 24 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: А.С. Олійник
Судді: В.П. Гончар
С.О. Карпенко
Д.О. Остапчук
В.О. Савченко