ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 817/1902/14
12 вересня 2014 р. 12год. 20хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів - Нор У.М. (головуючий), суддів Дорошенко Н.О. Сало А.Б. , за участю секретаря судового засідання Демчук І.М. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1
відповідача: представник ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доДержавної виконавчої служби України
про визнання протиправною та скасування постанови,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної виконавчої служби України про визнання протиправною постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.
Із змісту заявлених вимог вбачається, що позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Борейко М.В. про закінчення виконавчого провадження №43484203 від 20.06.2014 року.
На обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що вказаною постановою Державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Борейко М.В. закінчено виконавче провадження відкрите на виконання Постанови Вищого адміністративного суду України від 04.03.2014 по адміністративній справі №2а/1770/1361/2011, згідно якої було зобов'язано Державну податкову службу України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час невиконання постанови суду про поновлення на роботі.
Разом з тим, як вбачається з листа Міністерства доходів і зборів України від 11.06.2014 року №11014/5/99-99-05-03-16, на підставі якого, державним виконавцем було прийнято рішення про закінчення виконавчого провадження, нарахування середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі не проведено по особовому рахунку. Кошти були перераховані платіжним дорученням, що підтверджує виконання лише однієї із двох частин рішення суду.
За таких обставин позивач вважає рішення державного виконавця необґрунтованим та безпідставним, у зв'язку із чим звернулась до суду із вказаним позовом.
В судовому засіданні під час розгляду справи по суті, позивач позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Просила позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив, про що надав суду відповідні письмові заперечення.
На обґрунтування своєї позиції повідомив суду, що 16.06.2014 року до відділу примусового виконання рішень ДВС України від боржника (правонаступника боржника) Міністерства доходів і зборів України надійшов лист №11014/5/99-99-05-03-16 від 11.06.2014 року з копіями платіжних доручень про фактичне виконання рішення суду, на підставі п.8 ч.1 ст.49, ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 року, 20.06.2014 року державним виконавцем було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.
За таких обставин, державний виконавець виносячи оскаржувану постанову діяв на підставі і в межах визначених Законом України «Про виконавче провадження». А тому вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.
Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, перевіривши їх доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх в сукупності, відповідно до вимог чинного законодавства, суд дійшов до висновку що позов підлягає до задоволення повністю з наступних підстав.
Як встановлено судом, у березні 2011 року позивач, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення з ДПА України середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про її поновлення на службі.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.05.2011 року позов задоволено частково. Зобов'язано ДПА України провести нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2009 року за період з 19.02.2011 року по 14.04.2011 року включно.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суд від 19.07.2011 року рішення суду першої інстанції скасовано.
Разом з тим, Вищий адміністративний суд України постановою від 04.03.2014 року задовольнивши касаційну скаргу ОСОБА_1 скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції прийнявши нову постанову, якою позовні вимоги позивача задовольнив частково. Зобов'язав ДПА України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час невиконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2009 року за період з 22.12.2009 року по 23.02.2011 року.
На виконання постанови Вищого адміністративного суду від 04.03.2014 року Рівненським окружним адміністративним судом 04.04.2014 року було видано виконавчий лист по адміністративній справі № 2а/1770/1361/2011, яким зобов'язано ДПА України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час невиконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2009 року за період з 22.12.2009 року по 23.02.2011 року.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Борейком М.В від 28.05.2014 року відкрито виконавче провадження з виконання вказаного вище виконавчого листа (Реєстраційний номер виконавчого провадження 43484203).
Разом з тим, як вбачається з досліджених в судовому засіданні матеріалів справи та пояснень представника відповідача, наданих ним підчас розгляду справи по суті, на підставі листа Міністерства доходів і зборів України №11014/5/99-99-05-03-16 від 11.06.2014 року «Про виконання рішення суду» з копіями платіжних доручень №102, №101 від 21.05.2014 року, відповідачем було прийнято рішення про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2а/1770/1361/2011 виданого 04.04.2014 року, про що винесено відповідну постанову від 20.06.2014 року на підставі п.8 ч.1 ст.49 ЗУ «Про виконавче провадження».
Будучи незгідною з постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Борейком М.В. від 20.06.2014 року «Про закінчення виконавчого провадження» позивач звернулась до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЗУ "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з ч.2 ст.11 ЗУ "Про виконавче провадження" державний виконавець:
- здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом;
- надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;
- розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання;
- заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;
- роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.
Як встановлено частиною 1 статті 49 ЗУ "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Із дослідженого в судовому засіданні виконавчого листа № 2а/1770/1361/2011 виданого 04.04.2014 року Рівненським окружним адміністративним судом на виконання постанови Вищого адміністративного суду від 04.03.2014 року, якою зобов'язано ДПА України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час невиконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2009 року за період з 22.12.2009 року по 23.02.2011 року, суд приходить до висновку, що вказаним виконавчим документом зобов'язано вчинити боржника дві окремі дії, що стосуються позивача: 1) нарахувати середній заробіток за час невиконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2009 року; 2) виплатити нараховану суму.
Таким чином, суд приходить до висновку, що закриття виконавчого провадження №43484203 відкритого на виконання постанови Вищого адміністративного суду від 04.03.2014 року на підставі п.1 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» є можливим лише після виконання наведених вище умов.
Разом з тим, як встановлено судом з наявних у матеріалах справи доказів, рішення про прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження №43484203 було прийнято відповідачем виключно на підставі листа Міністерства доходів і зборів України №11014/5/99-99-05-03-16 від 11.06.2014 року «Про виконання рішення суду» з копіями платіжних доручень №102, №101 від 21.05.2014 року, що підтверджують лише факт сплати Кузнецовською ОДПІ на рахунок ПАТ КБ «Приватбанк» 58 483,11 грн.
Що, на переконання суду, жодним чином не стверджує факт виконання боржником, Державною податковою адміністрації України, своїх зобов'язань щодо стягувача ОСОБА_1 за виконавчим провадженням № 43484203.
В свою чергу, з отриманого на вимогу суду, наказу Міністерства Доходів і зборів України від 30.04.2014 №40-ф «Про виконання рішення суду» судом встановлено, що нарахування та виплата середнього заробітку за час невиконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2009 року мали бути проведені за рахунок коштів ГУ Міндоходів у Рівненській області.
Факт отримання коштів у сумі 58 483,11 грн. позивач не заперечувала. Проте, з дослідженого в судовому засіданні особового рахунку ОСОБА_1, судом встановлено, що вказана сума була нарахована їй у травні 2014 року як «разове нарахування (імпорт)».
Крім того, з нарахованої суми не було утримано Єдиний соціальний внесок, на виконання вимог Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнодержавне соціальне страхування», що дає підстави прийти до висновку, що вказана сума не була нарахована позивачу як середня заробітна плата за час невиконання рішення суду.
Посилання представника відповідача у судовому засіданні на те, що державному виконавцю не обов'язково перевіряти повноту виконання рішення, при винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження з підстав фактичного виконання рішення є недоцільним, так як, сама фактична виплата ОСОБА_1 суми 58168,09 грн. не свідчить про фактичне нарахування позивачу саме заробітної плати.
Згідно припису ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Крім того, обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося недіючим на шкоду одній зі сторін.
Також суд зазначає, що судові рішення, що набрали законної сили, а також ті, що підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових чи службових осіб, фізичних та юридичних осіб і підлягають виконанню на всій території України.
Отже, суд приходить до висновку, що державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України протиправно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №43484203 від 20.06.2014 року.
Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення і не довів правомірність прийнятого ним рішення.
Враховуючи наведене, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження ВП №43484203 від 20.06.2014 року є протиправною, а відтак підлягає скасуванню.
Судові витрати по справі згідно ч.1 ст.94 КАС України стягуються на користь позивача з Державного бюджету у загальному розмірі 73,08 грн.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження №43484203 від 20.06.2014 року, винесену державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Борейко М.В. за виконавчим листом від 04.04.2014 року, виданим на виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 04.03.2014 року по адміністративній справі №2а/1770/1361/2014.
Присудити на користь позивача ОСОБА_1 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 73,08 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий cуддя Нор У.М.
Судді Дорошенко Н.О.
Сало А.Б.