донецький апеляційний господарський суд
вул. Артема, 157, м. Донецьк, 83048, тел. 332-57-40
УХВАЛА
Іменем України
04.07.2006 р. справа №21/385
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: | Старовойтової Г.Я. |
суддів | Запорощенка М.Д., Калантай М.В., |
при секретареві судового засідання | Шуть Д.Д. |
за участю представників сторін: |
від позивача : | Вдовін М.М. –головний спеціаліст, за дов. №б/н від 25.04.2006р. |
від відповідача: | Гербут Н.П. –бухгалтер, за дов. №122 від 03.07.2006р. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу | Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Донецьк |
на постанову господарського суду |
Донецької області |
від | 05.05.2006 р. |
у справі | № 21/385 (суддя Матюхін В.І.) |
за позовом | Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Донецьк |
до відповідача | приватного підприємства “Чара”, м. Маріуполь Донецької області |
про | стягнення штрафних санкцій за нестворення у 2004 році 1-го робочого місця для працевлаштування інвалідів у сумі 2 635 грн. 70 коп. |
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Донецької області від 05.05.2006 р. у справі № 21/385 ( суддя Матюхін В.І. ) відмовлено у задоволенні позовних вимог Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Донецьк до приватного підприємства “Чара”, м. Маріуполь Донецької області, про стягнення до Державного бюджету України 2 635 грн. 70 коп., штрафних санкцій за нестворення у 2004 році 1-го робочого місця для працевлаштування інвалідів.
Не погоджуючись з постановою господарського суду, позивач, Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Донецьк, звернувся з апеляційною скаргою про скасування постанови, посилаючись на вимоги ст. ст. 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-ХІІ від 21.03.1991 р. ( із змінами та доповненнями ), згідно яких для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та господарювання встановлений норматив робочих місць для інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих.
Позивач зазначає, що згідно п. п. 5, 14 Положення про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” № 314 від 03.05.1995 р. ( із змінами та доповненнями від 10.01.2002 р. ) підприємства зобов’язані розробляти заходи зі створення робочих місць для інвалідів, інформувати центр зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення.
Заявник скарги зазначає, що відповідач не надав доказів, що підтверджують дії та наміри підприємства зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, також робоче місце вважається створеним, якщо воно атестоване спеціальною комісією підприємства та на ньому фактично працює інвалід.
Позивач вказує, що посилання суду на те, що вжиття підприємством заходів для забезпечення працевлаштування має в обов’язковому порядку передувати надання підприємству відділенням Фонду чи відповідними центрами зайнятості інформації, для інвалідів з якими анатомічними дефектами чи нозологічними формами захворювання мають створюватись робочи місця, не відповідає нормам діючого законодавства України. Для того щоб такий обов’язок виконати відповідними державними органами, треба мати інформацію від підприємства, що воно має вакантні місця і після цього направляти інвалідів з відповідними рекомендаціями МСЕК.
Позивач просить скасувати постанову господарського суду та задовольнити позовні вимоги позивача.
Відповідач, приватне підприємство “Чара”, м. Маріуполь Донецької області, вважає, що постанову господарського суду прийнято з дотриманням норм процесуального та матеріального права при повному, об’єктивному, всебічному з’ясуванні усіх обставин справи та не підлягає скасуванню. Відповідач зазначає, що на підприємство не покладений обов’язок щодо самостійного пошуку інвалідів для їх працевлаштування. Органи, визначені ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, не направляли інвалідів на підприємство відповідача для працевлаштування. Статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлено, що підприємства ( об’єднання, установи, організації ) сплачують штрафні санкції за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів. У 2004 році підприємство працювало зі збитками. Відповідач просить постанову господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.
У відповідності до вимог ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні здійснювався аудіозапис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації.
Розпорядженням Донецького апеляційного господарського суду від 03.07.2006 р. відповідно до ст. ст. 28, 29 Закону України «Про судоустрій України» № 3018-ІІІ від 07.02.2002 р. для розгляду апеляційної скарги у справі № 21/385 була призначена інша колегія суддів.
Вивчивши матеріали справи, доводи заявника скарги, вислухавши представників сторін, які прибули в засідання суду, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, судова колегія встановила.
Згідно звіту приватного підприємства “Чара”, м. Маріуполь Донецької області, про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік за формою 10-ПІ, що наданий до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу складає 42 особи.
Виходячи із середньооблікової чисельності штатних працівників підприємства чисельність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до 4-х відсоткового нормативу [ згідно вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-ХІІ від 21.03.1991 р. ( із подальшими змінами та доповненнями ) ] на підприємстві відповідача мало становити 2 особи. Фактично згідно звіту за формою №10-ПІ на підприємстві відповідача у 2004 році численність штатних працівників з числа інвалідів становить 1 особу.
Позивач, виходячи з розміру середньої річної заробітної плати на підприємстві за 2004 рік, яка становить 2 635 грн. 70 коп., визначив суму штрафних санкцій за нестворене 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда у 2004 році, в розмірі 2 635 грн. 70 коп.
Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення штрафних санкцій за нестворення у 2004 році одного робочого місця, призначеного для працевлаштування інваліда, в розмірі 2 635 грн. 70 коп.
Судова колегія вважає, що господарським судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову з наступних підстав.
За приписами частини першої ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-ХІІ від 21.03.1991 р. ( в редакції Закону України № 2606-ІІІ від 05.07.2001 р. ) для підприємств ( об'єднань ), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих.
Згідно приписів статті 20 вищенаведеного Закону підприємства ( об'єднання ), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної плати на відповідному підприємстві ( в об'єднанні ), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Статтею 5 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-ХІІ від 21.03.1991 р. ( в редакції Закону України № 2606-ІІІ від 05.07.2001р. ) порядок та умови визначення потреб у зв’язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда.
Відповідно до статті 16 Закону України „Про охорону праці” у випадках, передбачених законодавством, власник зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень і пільгові умови праці на прохання інвалідів. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Згідно п. 1 Положення про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” № 314 від 03.05.1995 р. робоче місце інваліда –це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві ( об’єднанні ), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
У відповідності до п. 2 вищенаведеного Положення робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування, і спеціалізоване робоче місце інваліда, тобто робоче місце, обладнане спеціальними технічними оснащеннями та приладами для праці інваліда в залежності від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювань і з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії, професійних навичок і знань інваліда.
Робоче місце інваліда, за приписами п. 3, п. 5 зазначеного Положення, вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору.
Відповідно до п. 10 Положення про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів, з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Статтею 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-ХІІ від 21.03.1991 р. (в редакції Закону України № 2606-ІІІ від 05.07.2001р.) передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
З огляду на вимоги чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачає встановлення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, однак, зобов’язує відповідача відповідно до 4-х відсоткового нормативу створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центр зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про наявність незайнятих робочих місць, створених для інвалідів.
Разом з цим, Закон не зобов'язує підприємство самостійно працевлаштовувати інвалідів; здійснення працевлаштування провадять органи, визначені ст. 18 цього Закону, які повинні підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 р. № 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998 р. за № 464/290, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць ( вакантних посад ) та потребу в працівниках”.
Відповідно до п. п. 2.1 п. 2 зазначеної Інструкції звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно; в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність вільних робочих місць ( вакантних посад ) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць ( вакантних посад ) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під встановленими шифрами ( інваліди мають шифр “14” ).
Позивач, в апеляційній скарзі посилається на те, що Фонду треба мати інформацію від підприємства, що воно має вакантні місця і після цього направляти інвалідів з відповідними рекомендаціями МСЕК.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач вимоги закону виконав. Підприємство надавало позивачу звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік, в якому визначена середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників та численність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно нормативу. Таким чином, позивач був повідомлений про наявність вакансії для працевлаштування інваліда.
Також до матеріалів справи додані звіти за формою № 3-ПН про наявність вільних робочих місць ( вакантних посад ) та потребу в працівниках, які надавались до Жовтневого районного центру зайнятості м. Маріуполя Донецької області ( а. с. 32-36 ). В зазначених звітах визначена кількість вакантних посад та в графі 7 - категорія громадян, в яких підприємство має потребу, а саме: інваліди.
Преамбулою Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-ХІІ від 21.03.1991 р. ( із змінами та доповненнями ) встановлено, що цим Законом визначені основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, їх права і гарантії у відповідності з індивідуальними можливостями та інтересами.
В матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували, що підприємство відповідача одержувало пропозиції відповідних органів щодо працевлаштування інвалідів або що було безпосереднє звернення інвалідів на підприємство з метою їх працевлаштування. Доказів відмови відповідачем у прийнятті на роботу інвалідів на вакантні посади до матеріалів справи не надано.
Таким чином, позивачем не доведено вину відповідача у нестворенні нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Згідно приписів частини 3 статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплата штрафних санкцій підприємства ( об’єднання, установи, організації ) провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів ( обов’язкових платежів ). З матеріалів справи вбачається, що підприємство у 2004 році прибутку не мало.
З огляду на приписи ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, судова колегія вважає, що господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про стягнення штрафних санкцій за нестворені робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, в розмірі 2 635 грн. 70 коп.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, постанова відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування постанови, оскільки спростовуються вищевикладеним.
Керуючись ст.ст. 187, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, п.6 та п.7 розділу VІІ “Прикінцевих та перехідних положень” Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України "Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України" № 2953-ІУ від 6 жовтня 2005 року, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду -
У Х В А Л И Л А :
Постанову господарського суду Донецької області від 05.05.2005 р. у справі № 21/385 ( суддя Матюхін В.І.) - залишити без змін.
Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Донецьк, на постанову господарського суду Донецької області від 05.05.2006р. у справі № 21/385 –залишити без задоволення.
Ухвала Донецького апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України у касаційному порядку.
Головуючий: Г.Я. Старовойтова
Судді: М.Д. Запорощенко
М.В. Калантай
Надруковано: 4 примір.
1 –позивачу
1 –відповідачу
1 –до справи
1 –ДАГС