Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" січня 2009 р. Справа № 18/61-08
Колегія суддів у складі:
головуючого судді Бондаренка В.П., судді Камишевої Л.М., судді Лакізи В.В.
при секретарі Березка О.М.
за участю представників сторін:
позивача -не з'явився
відповідача -не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№2960Х/1-10) на рішення господарського суду Сумської області від 20.11.08 р. у справі № 18/61-08
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Суми
до відповідача Сумської міської ради, м. Суми
про визнання права власності
встановила:
Рішенням господарського суду Сумської області від 20 листопада 2008 року (суддя Заєць С.В.) позов задоволено. Визнано право власності за Приватним підприємцем ОСОБА_1 на міні-магазин загальною площею 54,8 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідач не погодився з вказаним рішенням та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 20 листопада 2008 року скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права. Відповідач вказує на те, що позивач не надав жодних доказів порушення його права власності Сумською міською радою та не довів ті обставини, на які він посилався в позовній заяві. Також зазначає, що згідно рішення Сумської міської ради № 189-МР позивачу надано в оренду земельну ділянку під розміщення міні-магазину, тобто малої архітектурної форми, а не капітальної будівлі, що побудована позивачем.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що скарга не підлягає задоволенню з тих підстав, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. На цій підставі просить рішення господарського суду Сумської області від 20 листопада 2008 року залишити без змін, а скаргу відповідача залишити без задоволення. Вказує на те, що міні-магазин побудований позивачем на земельній ділянці, яка на законних підставах перебуває у його користуванні, у зв'язку з чим господарським судом вірно застосовано ч.5 ст. 376 Цивільного кодексу України, оскільки у даному випадку відсутнє порушення прав інших осіб.
Представники сторін у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином про що в матеріалах справи є зворотні повідомлення про вручення ухвали суду, у зв'язку з чим судова колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу без участі представників сторін за наявними у матеріалах справи документами.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи рішенням Сумської міської ради від 27 вересня 2006 року за № 189-МР «Про вилучення, надання в оренду, зміну цільового призначення, продовження терміну оренди земельних ділянок підприємствам, установам, організаціям і підприємцям та внесення змін до рішень Сумської міської ради»підприємцю ОСОБА_1 надана в оренду земельна ділянка площею 0,0053 га, яка розташована за адресою: м. Суми, вул. Охтирська (зупинка громадського транспорту «СПТУ № 6») терміном на три роки для розміщення міні-магазину (додаток №2 до рішення - список підприємств, установ, організацій та підприємців, яким надаються в оренду земельні ділянки).
7 листопада 2006 року між ПП ОСОБА_1 та Сумською міською радою був укладений договір оренди на вказану земельну ділянку, відповідно до п. 2.1 якого земельна ділянка надається в оренду під розміщення міні-магазину, згідно з Українським класифікатором цільового використання - землі комерційного
використання.
Посилаючись на вказаний договір оренди та Акт про погодження (встановлення) визначення меж земельної ділянки, позивач просить визнати за ним право власності на міні-магазин загальною площею 54,8 кв.м., який розташований за адресою: м.Суми, вул. Охтирська, зупинка «СПТУ № 6».
Згідно статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно з ч.2 ст.328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
У ч. З ст.18 Закону України „Про основи містобудування" зазначено, що закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
"Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004р. № 1243 передбачено затвердження акту державної приймальної комісії органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєстрацію в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.
Згідно з п.12 „Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004р. № 1243, до складу державної приймальної комісії включаються представники органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, що утворив комісію, виконавчого комітету місцевої ради, на території якої розташовано закінчений будівництвом об'єкт, замовника, генерального підрядника, генерального проектувальника (автора проекту), експлуатаційної організації, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, органів державного санітарно-епідеміологічного та державного пожежного нагляду. У випадках, визначених законодавством, до складу державної приймальної комісії включаються також представники Мінприроди, Мінпраці, Держнаглядохоронпраці, Держкоменергозбереження, Держатомрегулювання.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано суду доказів звернення до виконавчого комітету сумської міської ради чи Сумської міської ради з проханням призначення державної технічної комісії для прийняття в експлуатацію міні-магазину загальною площею 54,8 кв.м., який розташований за адресою: м.Суми, вул. Охтирська, зупинка «СПТУ № 6». Позивач не надав доказів прийняття об'єкту в експлуатацію в установленому законом порядку.
У ст. 376 ЦК України зазначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Проте, з наданих суду документів вбачається, що позивачу було надано земельну ділянку під розміщення міні-магазину, під будівництво капітальної споруди міні-магазину земельна ділянка позивачу не надавалася. Доказів оформлення земельної ділянки під самочинно побудований об'єкт позивачем не надано.
Посилання суду першої інстанції та позивача на п.5 ст.376 ЦК України судова колегія вважає необґрунтованим, оскільки з матеріалів справи вбачається, що власник земельної ділянки заперечує проти визнання за позивачем права власності на будівлю та зазначає, що земельна ділянка під будівництво позивачу не надавалася, а надавалася лише під розміщення міні-магазину.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що позивач не звертався до відповідача для вирішення в установленому порядку питання оформлення права власності на об"єкт самочинного будівництва, а відповідачем, в свою чергу, не порушено ніяких прав та законних інтересів позивача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
На підставі викладеного судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Сумської області від 20 листопада 2008 року не відповідає фактичним обставинам справи та прийняте при невірному застосуванні норм матеріального права, в зв'язку з чим підлягає скасуванню, а апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 3, 4 ч. 1, ст. 104, ст. 105 ГПК України,
постановила:
Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.
Рішення господарського суду Сумської області від 20 листопада 2008 року у справі № 18/61-08 скасувати та прийняти нове рішення.
У задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Сумської міської ради (40030, м. Суми, м-н Незалежності,2 код 23823253) державне мито, сплачене відповідачем при подачі апеляційної скарги в розмірі 42 грн. 50 коп.
Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.
Головуючий суддя Бондаренко В.П.
суддя Камишева Л.М.
суддя Лакіза В.В.
Постанову підписано 22 січня 2009 року