ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
43010, м. Луцьк, пр. Волі, 54 а
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
"15" січня 2009 р. |
Справа № 9/50/14-92А. |
за позовом Луцької об'єднаної державної податкової інспекції, м. Луцьк
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Любарт”, м. Луцьк
та Підприємця ОСОБА_1, м. Львів
про визнання угоди недійсною
Головуюча суддя Соломка Л.І.
При секретарі Кідиба Т.О.
Представники:
Від позивача: Сахарчук А.А. - гол. держ. пож. інспектор юрид. відділу, довіреність №45 від 16.09.2008 р.;
Від відповідача: Торговий дім "Любарт": Стефак Т.В.- представник, довіреність №45 від 16.09.2008 р.;
Від відповідача: підприємця ОСОБА_1: н/з.
Права та обов'язки сторонам роз'яснені відповідно до ст.ст. 49,51 КАС України.
Відводу складу суду не заявлено.
Відповідно до ст.126 КАС України представникам сторін повідомлено про здійснення повного фіксування судового процесу технічними засобами, а саме: програмно-апаратного комплексу „Діловодство суду” за ініціативою суду.
Відповідно до ч.3 ст.160 КАС України у судовому засіданні 15.01.2009 р. оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Згідно ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.06.2008 р. скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.05.2006 р. та постанову господарського суду Волинської області від 23.02.2006 р. у справі №02/24-92. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суть спору: Луцька ОДПІ ставить вимогу визнати недійсним договір - підряду від 10.07.2002 між ТзОВ “Торговий дім Любарт” та ПП ОСОБА_1, як такий, що укладений з метою суперечною інтересам держави і суспільства та стягнути зі сторін в доход держави по 930 000 грн. - все одержане за угодою.
Заявлену вимогу позивач обґрунтовує тим, що договір - підряду, укладений з порушенням вимог чинного законодавства, не відповідає вимогам Закону, переслідував собою мету завідомо суперечну інтересам держави і суспільства, що проявилась в ухиленні від сплати податків. При цьому зазначає, що доказів, що підтверджують виконання договору при перевірці не було надано, акти виконаних робіт складені щомісячно в ідентичній формі зі змінами дати та суми виконаних робіт. Укладання договору свідчить про умисел сторін щодо обготівкування коштів та штучного завищення валових витрат товариства та заниження валових доходів. Відповідно до п.7.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002 № 1056 дія статті 49 ЦК УРСР поширюється на угоди, укладені з метою суперечною інтересам держави і суспільства, тобто, які порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До таких, зокрема , належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів. Оскільки сторони по спірній угоді переслідували мету суперечну інтересам держави, вона підлягає визнанню недійсною з наслідками передбаченими ст. 208 Господарського кодексу України. Просить стягнути зі сторін в доход держави по 930 000 грн. -все одержане за угодою на підставі ст.208 Господарського кодексу України.
У судове засідання 17.11.2008 р. позивач подав пояснення від 17.11.2008 р. та керуючись ст.ст. 203,215 Цивільного кодексу України, п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»просить стягнути в дохід держави з ТзОВ «Торговий дім «Любарт»273 900 грн. податку на прибуток, які не було сплачено до бюджету в результаті укладення договору підряду від 10.07.2002 р.
Свою вимогу обґрунтовує тим, що договір підряду від 10.02.2002 р. є нікчемним правочином, порушення моральних засад суспільства полягає в тому, що укладення оспорюваного договору суперечить суті підприємництва, як діяльності з метою отримання прибутку, а в даному випадку укладення договору підряду було спрямоване на зменшення податкового зобов'язання по податку на прибуток та завищення валових витрат ТзОВ “Торговий дім “Любарт”.
Щодо строків, передбачених ст.250 ГК України, позивач зазначив, що вони не порушені, договір підряду укладений 10.07.2002 р., порушення виявлені податковим органом під час проведення позапланової документальної перевірки та зафіксовані актом від 03.10.2003 р., позовну заяву про визнання договору підряду недійсним Луцька ОДПІ подала 20.04.2004 р., тобто в межах строків, передбачених ст.250 ГК України.
Також представником Луцької ОДПІ долучено до матеріалів справи постанову про закриття кримінальної справи №55-014-07 від 25.12.2007 р., з якої вбачається, що кримінальна справа, порушена за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, за фактом ухилення від сплати податків службовими особами ТзОВ “Торговий дім “Любарт”та відносно ОСОБА_2 закрита у звґязку з відсутністю у їх діях складу злочину.
Відповідач -ТзОВ «Торговий дім «Любарт»подав заперечення від 15.12.2008 р. на позовну заяву про зміну позовних вимог, зокрема про визнання договору підряду, укладеного між ТзОВ «Торговий дім «Любарт» та ПП ОСОБА_1 нікчемним та стягнення в дохід держави 273 900 грн. податку на прибуток, де проти позову заперечує, посилаючись на ст.203 Цивільного кодексу України, якою визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Відповідач заперечує проти твердження Луцької ОДПІ, що порушення моральних моральних засад суспільства полягають в укладенні оспорюваного договору з метою зменшення податкових зобов'язань, вважає, що позиція податкового органу не ґрунтується на нормах права, згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Крім цього, відповідач просить врахувати, що 10.10.2006 р. товариством отриманий акт невиїзної перевірки підприємства з питань правових відносин з ПП ОСОБА_1 за період з 01.07.2002 р. по 31.12.2003 р., яким встановлено порушення підп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», товариством до складу валових витрат 2002-2003 р.р. віднесено суму маркетингових та консультаційних послуг, вказаних в актах приймання-передачі виконаних робіт, які не обґрунтовані належними первинними документами, в результаті чого підприємством занижено валовий дохід на загальну суму 930 000 грн. та не сплачено до бюджету податок на прибуток в сумі 273 900 грн. та завищено відґємне значення об'єкта оподаткування станом на 01.01.2003 р., що переноситься на наступні податкові періоди, на суму 17 000 грн.
За наслідками даної перевірки сформовано та направлено платнику податкове повідомлення-рішення №00000022304/0 від 20.10.2006 р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток з врахуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 547 800 грн. (в тому числі, 273 900 грн. податку). На даний час в провадженні господарського суду Волинської області знаходиться справа №02/25-2А за позовом товариства до Луцької ОДПІ про визнання нечинним даного податкового повідомлення-рішення. На думку відповідача податковий орган вдруге намагається стягнути з товариства податок на прибуток у сумі 273 900 грн.
Крім цього, в заяві про уточнення позовних вимог відсутні посилання на норми Цивільного чи Господарського кодексів України, які б надавала право органу податкової служби заявляти вимоги про стягнення в дохід державного бюджету будь-яких сум по договору. Просить у позові відмовити.
Відповідач - Підприємець ОСОБА_1. у судове засідання не зґявився, ухвали суду від 21.08.2008 р., 16.10.2008 р., 17.11.2008 р., 15.12.2008 р., направлені на адресу, зазначену позивачем Луцькою ОДПІ повернуті без вручення з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання», розгляд справи неодноразово відкладався. Відзиву на позов також не подано.
Водночас, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», з урахуванням конкретних обставин даної справи є належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій, явка відповідача не визнавалась обов'язковою, тому суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними матеріалами.
З пояснень представників сторін, матеріалів справи господарського суду, матеріалів кримінальної справи №55-014-07, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України за фактом ухилення від сплати податків службовими особами ТзОВ «Торговий дім «Любарт»та відносно громадянина ОСОБА_2, господарський суд
в с т а н о в и в:
Відповідно до результатів позапланової перевірки з питань взаєморозрахунків ТзОВ “Торговий дім Любарт”з приватним підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.07.2002р. по 01.07.2003р., яка оформлена актом перевірки від 3.10.2003р. № 12648 та комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТзОВ “Торговий дім Любарт”за 2003 рік, оформленої актом № 13201 від 29.03.2004р. (а.с.31-43) встановлено, що між зазначеними суб'єктами підприємницької діяльності 10.07.2002р. був укладений договір підряду б/н, відповідно до якого ПП ОСОБА_1. взяв на себе зобов'язання надавати комплексні консультації з питань маркетингу підприємницької діяльності і ціноутворення в галузі ринку молочних продуктів.
Сума договору становила 1000000 грн., строк дії договору з 10.07.2002р. по 10.07.2003р. з правом продовження за згодою сторін.
В період з 10.07.2003р. по 01.07.2003р. підрядником ОСОБА_1 надано маркетингових послуг на загальну суму 930000 грн. згідно актів прийняття-передачі виконаних робіт, які складалися щомісячно. Оплата даних послуг проведена повністю шляхом перерахування коштів на рахунок підприємця у відділенні Приватбанк м. Львова.
В актах приймання-передачі виконані роботи сформульовано однорідно.
По податковому обліку ТзОВ витрати, понесені у зв'язку з наданням маркетингових та консультаційних послуг віднесено до складу валових витрат на підставі рахунків та актів виконаних робіт.
Так, в період з липня 2002 по грудень 2002 року до складу валових витрат віднесено 438000 грн., з січня по жовтень 2003 р. - 499000 грн. Станом на о1.03.2004р. заборгованість по наданих послугах перед ОСОБА_1 відсутня.
У висновку до акту перевірки від 29.03.2004 р. Луцькою ОДПІ зазначено порушення п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зменшено відґємне значення об'єкту оподаткування у 2003 р. в розмірі 215 800 грн.
У 2006 р. Луцькою ОДПІ проведена невиїзна документальна ТзОВ «Торговий дім «Любарт»з питань правових відносин з підприємцем ОСОБА_1 за період з 01.07.2002 р. по 31.12.2003 р. оформлена актом від 05.10.2006 р. №01632/211/2301/3029785 (а.с.45-51 Том ІІІ).
Перевіркою встановлено, що в порушення п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 22.05.1997 р. №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»зі змінами та доповненнями, ТзОВ «Торговий дім «Любарт»до складу валових витрат 2002 р. -2003 р. віднесено суму маркетингових та консультаційних послуг, вказаних в актах приймання-передачі виконаних робіт, які не обґрунтовані належними первинними документами, в результаті чого підприємством відповідно занижено валовий дохід на суму 930 000 грн., в результаті чого не сплачено до бюджету податок на прибуток на суму 273 900 грн., в тому числі, за 2002 р. -124 200 грн., за 2003 р. -149 700 грн. та завищено відґємне значення об'єкта оподаткування станом на 01.01.2003 р., що переноситься на наступні податкові періоди, на суму - 17 000 грн.
На підставі акту перевірки від 05.10.2006 р. №01632/211/2301/3029785 Луцькою ОДПІ сформовано та направлено ТзОВ «Торговий дім «Любарт»податкове повідомлення-рішення, згідно якого визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 273 900 грн. та штрафні (фінансові) санкції 273 900 грн. (а.с.44 Том ІІІ).
З письмових пояснень Луцької ОДПІ від 17.11.2008 р. та пояснень представника у судовому засіданні вбачається, що договір підряду був укладений 10.07.2002 р., виконаний обома сторонами у період з 10.07.2002 р. по жовтень 2003 р., порушення податковим органом були виявлені під час проведення позапланової документальної перевірки згідно акту від 03.10.2003 р. Позовна заява про визнання договору недійсним подана до суду 20.04.2004 р.
Як вбачається з Інформації про фінансово - господарську діяльність ТзОВ “Торговий дім “Любарт”за період співпраці з ПП ОСОБА_1 реалізація цільно - молочної продукції по відношенню до 2002 у 2003 році зросла в 2,61 рази. Зокрема, по молоку на 150,9%, по кисломолочній продукції -190,8 %, по сирам м'яким -198,9%.
Між тим, матеріалами справи стверджується, що ДПІ у м. Луцьку (правонаступником якої є Луцька ОДПІ згідно наказу ДПА у Волинській області №124 від 29.06.2004 р.) звернулась до господарського суду Волинської області з позовом від 20.04.2004 р. (вх. господарського суду 26.04.2004 р. №29/1045) про визнання недійсним договору підряду б/н від 10.07.2002 р. як такого, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що проявилась в ухиленні від сплати податків, та просила застосувати передбачені ст.208 ГК України наслідки, а саме: стягнути з відповідачів в дохід держави 1 860 000 грн.: з підприємця ОСОБА_1 все одержане ним за договором в сумі 930 000 грн. та з ТзОВ «Торговий дім»Любарт»все одержане з нього підприємцю на відшкодування одержаного в сумі 930 000 грн.
На обгрунтування позову ДПІ у м. Луцьку послалась на статті 207,208 ГК України та керувалась п.11 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".
Згідно з ч.1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. У статті 49 ЦК УРСР, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, також ішлося про недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, тобто ця угода визнавалась недійсною на підставі закону. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.
Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Водночас, в ході судового розгляду Луцька ОДПІ подала пояснення від 17.11.2008 р. (вх. господарського суду №01-28/18340 від 17.11.2008 р.), де з посиланням на ст.ст.203,215 Цивільного кодексу України, п.11 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" просить стягнути в дохід держави з ТзОВ "Торговий дім "Любарт" 273 900 грн. податку на прибуток, які не було сплачено до бюджету в результаті укладення договору підряду. Свої позовні вимоги Луцька ОДПІ обгрунтувала наступним: договір підряду від 10.02.2002 р. є нікчемним правочином, укладеним з порушенням моральних засад суспільства, яке полягає в тому, що укладення договору підряду суперечить суті підприємництва , як діяльності направленої на отримання прибутку, а в даному випадку укладення договору підряду було спрямоване не на отримання прибутку, а на зменшення податкових зобовґязань по податку на прибуток та завищення валових витрат. Фактично Луцька ОДПІ змінила позовні вимоги, звернулась з позовом про стягнення в доход держави коштів, одержаних за нікчемним правочином. Проте заявляючи вимогу про стягнення санкцій, передбачених ч.1 ст.208 ГК України на дану норму закону не посилалась, не обгрунтувала умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та фактичне виконання правочину (однією чи обома сторонами), що є однією з умов застосування даних санкцій. Просила застосувати санкції за факт несплати податку на прибуток у сумі 273 900 грн. ТзОВ "Торговий дім "Любарт" визначеного згідно податкового повідомлення-рішення №0000022304/0 від 20.10.2006 р. на підставі акта перевірки №101632/211/2301/30207485 від 05.10.2006 р. Посилання Луцької ОДПІ на акти позапланової перевірки від 03.10.2003 р. №12648 та комплексної документальної перевірки від 29.03.2004 р. №13201 є безпідставними, оскільки в результаті цих перевірок не встановлено порушення підп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та не донараховано сум податку на прибуток.
Згідно з частиною 1 статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.
ЦК УРСР, стаття 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність із 1 січня 2004 року. ЦК України таких санкцій не передбачає.
За змістом частини 2 статті 5 ЦК України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
ГК, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.
Однак відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.
Як стверджується матеріалами справи, договір підряду від 10.07.2002 р. виконаний в період з 10.07.2002 р. по жовтень 2003 р., тому вимога податкового органу про визнання недійсною угоди, укладеної до набрання чинності Господарським кодексом України та застосування санкцій є помилковою.
Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення субґєктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Як зазначено вище, момент виконання договору підряду - з 10.07.2002 р. по жовтень 2003 р., Луцька ОДПІ звернулась до суду з вимогою про стягнення в доход держави коштів, одержаних за нікчемним правочином 17.11.2008 р., тобто з порушенням зазначених строків.
Також , як вбачається з постанови про закритя кримінальної справи №55-014-07 від 25.12.2007 р. (а.с.17-19 Том ІІІ) в ході досудового слідства по кримінальній справі не здобуто доказів, які вказували на те, що службові особи ТзОВ «Торговий дім «Любарт»здійснювали «безтоварні» операції з приватним підприємцем ОСОБА_1 за договором підряду від 10.07.2002 р. і ухилилися від сплати податків до бюджету, що вказує на відсутність в діях службових осіб ТзОВ «Торговий дім «Любарт» та його колишнього керівника ОСОБА_2 ознак злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.
Згідно із ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Луцька ОДПІ не довела належними та допустимими доказами підставність своїх позовних вимог, тому суд приходить до висновку про відмову в позові.
Керуючись Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, статтями 70,71,86,94,158-163,186 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд,-
П О С Т А Н О В И В:
1. У позові відмовити.
Заява про апеляційне оскарження постанови може бути подана до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову може бути подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Л.І. Соломка
Дата підписання повного
тексту постанови - 21.01.2009 р.