Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого: Орлянської В.І.,
суддів: Суржка А.В., Кравченка С.І.,
за участю прокурора Кравченко Є.С.,
захисника ОСОБА_1,
розглянула у судовому засіданні в м. Києві 12 червня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_2 на вирок Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 19 лютого 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 17 жовтня 2013 року.
Вироком Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 19 лютого 2013 року
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, відповідно до ст. 89 КК України таку, що не має судимості,
засуджено: за ч. 2 ст. 190 КК України на 3 роки позбавлення волі; за ч. 3 ст. 190 КК України на 5 років позбавлення волі; за ч. 4 ст. 190 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини майна, яке є власністю засудженої, на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини майна, яке є власністю засудженої.
Цим же вироком за ч. 4 ст. 190 КК України засуджено ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який в апеляційному порядку щодо вказаних осіб не переглядався і в касаційному порядку учасниками судового провадження не оскаржується.
За обставин встановлених судом та детально наведених у вироку, ОСОБА_2, 18 лютого 2007 року в м. Кременчуці Полтавської області, діючи без мети виконання договору, зловживаючи довірою кредитора, уклала усний договір позики із ОСОБА_5 і отримала від останньої 25000 грн. У визначені договором терміни ОСОБА_6 гроші не були повернуті, чим потерпілій ОСОБА_5 завдано значні матеріальні збитки на зазначену суму.
Крім цього, в період часу з липня 2008 року по липень 2010 року ОСОБА_2, перебуваючи в м. Кременчуці та в м. Комсомольську Полтавської області, повторно, діючи на підставі нотаріально посвідченої довіреності, виданої від імені приватного підприємця ОСОБА_7, укладаючи договори про прийняття грошових коштів у борг для розвитку власного бізнесу, з нібито подальшою виплатою процентної ставки в розмірі 12% за використання отриманих від громадян коштів, шляхом зловживання довірою громадян, з корисливих мотивів, шляхом шахрайства заволоділа коштами громадян: ОСОБА_8 в сумі 55000 грн., ОСОБА_9 в сумі 54700 грн., ОСОБА_10 в сумі 23730 грн., ОСОБА_11 в сумі 59280 грн., ОСОБА_12 35000 грн., ОСОБА_13 110000 грн., ОСОБА_14 в сумі 152900 грн., ОСОБА_15 в сумі 45000 грн., ОСОБА_16 в сумі 5000 грн., ОСОБА_17 в сумі 139217 грн., а всього на суму 679827 грн., яка в 600 разів перевищує встановлений неоподаткований мінімум доходів громадян, що є особливо великим розміром.
Продовжуючи злочинну діяльність, ОСОБА_2 в період часу 2008роки, перебуваючи на території м. Кременчука та м. Комсомольська, діючи повторно, зловживаючи довірою громадян, шляхом шахрайства укладала договори позики, без мети виконання договору, і заволоділа грошовими коштами громадян: ОСОБА_18 на суму 10000 грн., ОСОБА_19 на суму 24000 грн., ОСОБА_20 10000 грн., ОСОБА_21 на суму 42000 грн., ОСОБА_22 на суму 251685 грн., ОСОБА_23 340560 грн., що є особливо великим розміром і в 600 разів перевищує встановлений неоподаткований мінімум доходів громадян.
Крім цього, з серпня 2008 року по липень 2011 року ОСОБА_2, діючи повторно, шляхом шахрайства заволоділа коштами потерпілих: ОСОБА_24 на суму 28750 грн.; ОСОБА_25 на суму 31400 грн.; ОСОБА_26 на суму 106820 грн.; ОСОБА_27 на суму 171300 грн.; ОСОБА_28 на суму 70000 грн.; ОСОБА_29 на суму 30000 грн.; ОСОБА_30 на суму 59775 грн.; ОСОБА_31 на суму 107350 грн.; ОСОБА_32 на загальну суму 24000 грн.; ОСОБА_33 на суму 48000 грн.; ОСОБА_34 на суму 160000 грн.; ОСОБА_35 на суму 12000 грн.
Також ОСОБА_2 в період часу з серпня 2011 року по грудень 2011 року, з метою заволодіння грошовими коштами громадян шляхом зловживання довірою, організувала злочинну групу, до складу якої входили ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і в складі організованої злочинної групи зазначені особи шляхом шахрайства з липня по грудень 2011 року завдали матеріальні збитки потерпілим: ОСОБА_36 на суму 97965 грн.; ОСОБА_37 52500 грн.; ОСОБА_38 315000 грн.; ОСОБА_39 71400 грн.; ОСОБА_40 80000 грн.; ОСОБА_41 40000 грн.; ОСОБА_42 30000 грн.; ОСОБА_43 15000 грн.; ОСОБА_44 45000 грн.; ОСОБА_45 41000 грн.; ОСОБА_46 785000 грн.; ОСОБА_47 145000 грн.; ОСОБА_48 30000 грн.; ОСОБА_49 54175 грн.; ОСОБА_50 40000 грн.; ОСОБА_51 3000 грн.; ОСОБА_52 10600 грн.; ОСОБА_53 1250 грн.; ОСОБА_54 45410 грн.; ОСОБА_55 24270 грн.; ОСОБА_56 7200 грн.; ОСОБА_57 3820 грн.; ОСОБА_58 1200 грн.; ОСОБА_59 6200 грн.; ОСОБА_60 4000 грн.; ОСОБА_61 3000 грн.; ОСОБА_62 800 грн.; ОСОБА_63 21800 грн.; ОСОБА_64 480 грн.; ОСОБА_65 5500 грн.; ОСОБА_66 203600 грн.; ОСОБА_67 39975 грн.
Крім цього, ОСОБА_2 15 листопада 2011 року, діючи повторно, шляхом шахрайства заволоділа коштами потерпілої ОСОБА_68 на суму 7800 грн.
23 січня 2012 року ОСОБА_2, діючи повторно, шляхом шахрайства заволоділа майном потерпілого ОСОБА_69 на загальну суму 80000 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 17 жовтня 2013 року вирок Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 19 лютого 2013 року змінено в частині призначеного ОСОБА_2 покарання.
Пом'якшено ОСОБА_2 покарання за ч. 3 ст. 190 КК України до 4 років позбавлення волі, за ч. 4 ст. 190 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини майна, яке є власністю засудженої.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією Ѕ частини майна, яке є власністю засудженої.
В решті вирок суду залишено без зміни.
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_2, не оскаржуючи доведеність своєї вини та кваліфікацію дій, порушує питання про зміну оскаржуваних судових рішень у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочинів та особі засудженої внаслідок суворості. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанції безпідставно не застосували ст. 79 КК України.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника ОСОБА_1 на підтримку касаційної скарги засудженої ОСОБА_2, думку прокурора, який просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженої не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 398 КПК України підставами для скасування або зміни вироку чи постанови є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.
Згідно ст. 395 КПК України касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.
Висновки районного суду про доведеність вини засудженої ОСОБА_2 у скоєнні інкримінованих їй злочинів за фактичних обставин справи та кваліфікація її дій за ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190 КК України є правильними, належним чином вмотивованими і в касаційній скарзі засудженої не оскаржуються.
Перевіривши матеріали кримінальної справи в межах касаційних вимог, колегія суддів вважає не переконливими доводи касаційної скарги засудженої про суворість призначеного їй покарання.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Згідно вимог ст. 79 КК України, у разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі злочини і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.
Як вбачається зі змісту ухвали апеляційного суду, доводи засудженої ОСОБА_2 про необхідність застосування до неї ст. 79 КК України перевірялись апеляційним судом, який належним чином оцінив дані, що характеризують особу засудженої, те, що вона є багатодітною матір'ю, має незадовільний стан здоров'я, думку потерпілих, які не наполягали на суворості призначеного покарання, і дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення засудженій мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 190 КК України, та за сукупністю скоєних злочинів із застосуванням передбаченого ст. 70 КК України принципу поглинання менш суворого покарання більш суворим. Також, суд апеляційної інстанції, враховуючи тяжкість скоєних ОСОБА_2 злочинів та її роль у них, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення засудженої від відбування основного та додаткового покарання на підставі ст. 79 КК України, що є правом суду, а не обов'язком.
З даними висновками апеляційного суду погоджується колегія суддів. Призначене засудженій ОСОБА_2 покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Підстав для звільнення засудженої від відбування призначеного покарання із встановленням іспитового строку колегія суддів не вбачає. Усі зазначені в касаційній скарзі ОСОБА_2 дані, що характеризують її особу, враховані судом апеляційної інстанції, який пом'якшив покарання, призначене засудженій судом першої інстанції, до мінімального.
Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.
Підстав, які б свідчили про те, що у кримінальній справі неправильно застосовано кримінальний закон, або істотно порушено кримінально-процесуальний закон, колегією суддів не встановлено.
З урахуванням вищенаведеного, керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
касаційну скаргу засудженої ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 19 лютого 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 17 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.
Судді:
В.І. Орлянська А.В. Суржок С.І. Кравченко