ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

14 год. 10 хв.

м. Київ

 25.12.2008 р.                                                                                                     № 11/373 

 

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Винокурова К.С. при секретарі судового засідання Давиденко Д.В.,

за участю позивача ОСОБА_1, представників відповідачів,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом       ОСОБА_1

до                     1. Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

                      2. Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної

                        у місті Києві державної адміністрації                              

                     3. Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних

                        виплат

                     4. Головного управління праці та соціального захисту населення Київської

                        міської державної адміністрації

про                   зобов'язання вчинити дії

                                                                               

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач 1), Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації (надалі відповідач 2) про визнання неправомірними їх дій щодо відмови у перерахунку та доплати разової грошової допомоги та зобов'язання Управління праці та соцзахситу населення здійснити перерахунок та виплатити недоплачену щорічну до 5 травня разову грошову допомогу як інваліду ІІ групи за 2005, 2006, 2007 роки. Крім того, позивач просив і в подальшому при нарахуванні йому пенсії і щорічної разової грошової допомоги до 5 травня дотримуватись вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».        

Ухвалою суду від 10.09.2008 року відкрито провадження в адміністративній справі за зазначеним позовом та призначено попереднє судове засідання на 12.11.2008 р. Ухвалою суду від 12.11.2008 р. судом залучено до участі у справі в якості співвідповідача Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, підготовче провадження у справі закінчено, а справу призначено до судового розгляду. В судовому засіданні 25.12.2008 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Головне управління праці та соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації.

Позивач підтримав позов у повному обсязі. Позовні вимоги в цілому мотивовані тим, що позивачу не було виплачено у повному обсязі щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, чим порушено Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі -Закон 3551) та Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007.

Представник відповідача 1 заперечив проти позовних вимог щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня та зазначив, що статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та постановою Кабінету Міністрів України № 183 від 12.03.2008 р. встановлено, що виплату вказаної грошової допомоги здійснюють органи праці та соціального захисту населення.

Відповідач 2 проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у письмових запереченнях, які залучені до матеріалів справи. Відповідач зазначає, що діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а  вимоги позивача є незаконними та необґрунтованими.

Представник відповідача 3 проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволені позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які залучено до матеріалів справи, а саме у запереченнях відповідач 3 вказує на пропущення позивачем річного строку звернення до адміністративного суду та наполягає з цих підстав на відмові у задоволені позову в частині вимог про не нарахування та невиплату грошової допомоги за 2005 - 2006 роки. Крім того відповідач 3 вказує, що позивач отримував у квітні 2005-2007 років щорічну разову допомогу встановлену відповідно до законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", як інвалід II групи у розмірах, що передбачались Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, у редакції чинній станом на час здійснення виплат. Крім того відповідач стверджує, що за нормою ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених відповідно до цього Закону.

Представник відповідача 4 проти позову заперечує з підстав викладених у письмових поясненнях № 11-6/072 від 23.12.2008 р., які залучено до матеріалів справи, а саме стверджує, а саме стверджує, що виплата грошової допомоги проводилась Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на підставі списків сформованих Київським міським військовим комісаріатом до 01.01.2007 р., а з 01.01.2007 р. на підставі списків, сформованих Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві. Відповідач 4 вважає, що не порушував прав позивача, оскільки не приймає участі у призначенні та виплаті разової грошової допомоги до 5 травня.

Крім того, відповідач також просить відмовити у задоволені позову в частині вимог про не нарахування та невиплату грошової допомоги за 2005 - 2006 роки в зв'язку з пропуском позивачем річного строку на звернення до адміністративного суду та зазначає що виплата щорічної разової допомоги за 2007 рік здійсненна позивачу у строки та розмірі, передбачені законодавством чинним на час здійснення виплати.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представників відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

 

ВСТАНОВИВ:

 

Позивач ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, ветераном війни -інвалідом війни, що підтверджується відповідним посвідчення серії Б № 070193. До 2007 року був пенсіонером Міністерства оборони, з 01.01.2007 року перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України  в м. Києві. 

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України 3551 -щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

У редакції Закону України 3551, яка діяла до набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»передбачалось, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Згідно з ч. 1 ст. 17-1 Закону 3551 - щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Тобто, як передбачено вищевказаним Законом, виплата щорічної разової допомоги інвалідам війни ІІ групи, здійснюється органами праці та соціального захисту населення на підставі даних списків, які подаються щороку до 01 березня органами пенсійного фонду (раніше ці функції були покладені постановою Кабінету Міністрів України № 177 від 18.02.2004 р. «Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»відповідно на Міністерство оборони, до 01.01.2007 року).

Як визначено у постанові Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету»головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Відповідно до Положення про Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, центр підпорядковується Головному управлінню соціального захисту населення, головним завданням центра є: здійснення контролю за правильністю призначення, перерахунку, нарахування і виплати всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат.

У пункті 4.1 Положення про Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, зазначається, що відповідно до покладених на нього завдань центром здійснюється вхідний облік документів з питань призначення соціальної допомоги, інших грошових виплат, які надходять від органів праці та соціального захисту населення районних у м. Києві державних адміністрацій.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що належним відповідачем у справі є Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, як орган, що безпосередньо здійснює соціальні виплати. Проте, покладення обов'язку щодо перерахунку щорічної разової допомоги на КМЦ по нарахуванню та здійсненню соцвиплат неможливо, оскільки спрямування бюджетних коштів на виплату щорічної разової грошової допомоги та контроль за їх використанням здійснює ГУ праці та соціального захисту населення. Тобто вищезазначені сторони є належними відповідачами щодо вимог про здійснення перерахунку щорічної разової грошової допомоги.

Як свідчать фактичні обставини справи, Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат позивачу здійснена виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2005-2007 роки. А саме, згідно з даними Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у 2005 році -330,00 грн., у 2006 році позивач отримав грошову допомогу в розмірі 330,00 грн., і в 2007 році в розмірі 360 грн.

Таким чином відповідачем 3 фактично виплачено щорічну разову грошову допомогу позивачу. Позивачем заявлено позовні вимоги щодо перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги. По суті спір відбувається навколо порядку нарахувань, а не безпосередньо виплати допомоги, хоча ця вимога є похідною від першої. Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання неправомірними дій відповідачів, пов'язаних з виплатою щорічної разової грошової допомоги не підлягають задоволенню, оскільки відповідачі як суб'єкти владних повноважень виконували функції, покладені на них законодавством, оскільки при виплаті  щорічної разової грошової допомогу як інваліду війни керувались чинними на той час нормативно-правовими актами.

Однак, законами України про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювалися інші, значно нижчі, ніж встановлені Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, розміри щорічної одноразової грошової допомоги.

Згідно ст. 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно, вищевказане суперечить нормам Конституції України про визнання України соціальною державою. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Крім того, судом звернено увагу на рішення Конституційного Суду України про соціальні гарантії громадян від 09.07.2007 №6-рп/2007 (далі -Рішення). В рішенні зазначено, що стаття 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, якою встановлювалася щорічна разова грошова допомога, зокрема, інвалідам війни ІІ-ї групи в розмірі 360 гривень, не відповідає Конституції України, тобто є неконституційною. В пункті 4 Рішення, Конституційний Суд України визнав, що це його рішення має преюдиціальне значення, тобто таким, що не потребує доказів при прийняті рішень для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з тим, що визнанні неконституційними.

Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. набрало чинності з 27.07.2007 року, тобто з моменту його опублікування у Офіційному віснику України і на момент виплати щорічної разової допомоги ще був чинним Закон України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, яким встановлювався розмір щорічної разової грошової допомоги, зокрема, інвалідам війни ІІ групи в сумі 360 гривень. Проте слід зазначити, що внаслідок визнання неконституційною ст. 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, саме розмір грошової допомоги, який встановлюється цим законом і в якому грошова допомога була виплачена позивачу є таким, що не відповідає Конституції України. Тобто, станом на теперішній час позивачу фактично виплачена щорічна грошова допомога в такому розмірі, який не відповідає Конституції України. Таким чином, вищезазначені обставини є безумовною підставою для здійснення позивачу відповідної доплати з метою приведення суми фактично отриманої позивачем щорічної разової грошової допомоги у відповідність до Конституції України і Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Базою для розрахунку щорічної разової допомоги до 5 травня за Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»встановлено мінімальну пенсію за віком, проте діючими законами України на час 2005-2007 років не було визначено розміру мінімальної пенсії за віком щодо положень Закону про статус ветеранів війни.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

При цьому, у ч. 2 статті 5 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»встановлено, що виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Враховуючи те, що нормами цього Закону встановлений розмір мінімальної пенсії за віком, а дія інших нормативно-правових актів може застосовуватись лише в частині, що не суперечить цьому Закону, суд приходить до висновку, що будь-яким іншим нормативно-правовим актом не може визначатись розмір мінімальної пенсії за віком.

Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, - прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.

Відповідно до ч.2 ст. 3 Конституції України (далі - Конституції) - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст.8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з позицією позивача щодо порушення його права на отримання щорічної разової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, який встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскільки позивачу було виплачено у 2005 - 2006 роках допомогу, а відповідно до п. 4 ст. 17-1 Закону 3551 він мав право звернутись за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснювалась виплата допомоги, таким чином з цього моменту позивач повинен був дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, в цій частині суд погоджується з відповідачами про порушення строку звернення позивача до суду, оскільки до Окружного адміністративного суду міста Києва позивач звернувся з позовом 15.01.2008 року.

Крім того, позивач у позовній заяві просив зобов'язати відповідачів у наступних роках нараховувати та виплачувати йому разову грошову допомогу як інваліду війни ІІ групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Суд звертає увагу позивача, що згідно зі статтею 104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, у даному випадку у разі порушення права, свобод чи інтересів позивача у нього виникає право звернення до суду, а вимоги щодо зобов'язання вчинити певні дії на майбутнє, не можуть бути предметом розгляду в суді, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх заперечень.

Таким чином, позовні вимоги щодо перерахунку та виплати щорічної до 5 травня разової грошової допомоги позивачу, як інваліду ІІ групи підлягають частковому задоволенню за 2007 рік, виходячи з восьми фактичних розмірів мінімальної пенсії за віком відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»у редакції чинній до 01.01.2008 року.

Відповідно до вимог частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивач, як інвалід війни, звільнений від сплати судових витрат.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Головне управління соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації провести перерахунок щорічної до 5 травня разової грошової допомоги ОСОБА_1, як інваліду ІІ групи у 2007 р., виходячи з восьми фактичних розмірів мінімальної пенсії за віком.

3. Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (АДРЕСА_1) виплатити суму щорічної до 5 травня разової грошової допомоги ОСОБА_1, як інваліду ІІ групи у 2007 р., виходячи з восьми фактичних розмірів мінімальної пенсії за віком за виключенням сум фактично проведеної виплати.

4. В іншій частині позову відмовити.

 

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

 

Суддя                                                                                                  К.С. Винокуров

 

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -16.01.2009.