РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2014 р. Справа № 924/943/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Сініцина Л.М. ,

судді Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання: Лукащик Г.В.

за участю представників сторін:

позивача - Пронюк В.Я., довіреність в справі;

відповідача - Кучер Б.М., довіреність в справі, Коцюбинський Б.В. - директор.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційні скарги позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та відповідача - Комунального підприємства "Ізяславтепломережа"

на рішення господарського суду Хмельницької області від 14.07.2014 р.

у справі № 924/943/14 (суддя Олійник Ю.П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

до Комунального підприємства "Ізяславтепломережа", м. Ізяслав, Ізяславський район, Хмельницька область

про стягнення 1 392 543,59 грн., у т.ч. 1 065 799,33 грн. основного боргу, 180 029,56 грн. пені, 54 199,40 грн. 3 % річних, 92 515,30 грн. інфляційних.

В с т а н о в и в :

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 14.07.2014 р. у справі № 924/943/14 позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Ізяславтепломережа" про стягнення 1 392 543,59 грн., у т.ч. 1 065 799,33 грн. основного боргу, 180 029,56 грн. пені, 54 199,40 грн. 3% річних, 92 515,30 грн. інфляційних задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства "Ізяславтепломережа" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1 065 799,33 грн. основного боргу, 29 534,05 грн. пені, 85 335,74 грн. інфляційних нарахувань, 25 048,97 грн. три відсотки річних, 24 705,04 грн. відшкодування сплаченого судового збору. У решті позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідачем проведені розрахунки за одержаний від позивача газ лише частково на суму 1 686 432,33грн. та з порушенням встановлених договором строків, а тому виникла заборгованість у розмірі 1 065 799,33грн., яка підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому відповідачем не подані суду докази погашення заявленної до стягнення заборгованості.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно проведеного судом перерахунку правомірно нарахованими є 3% річних у розмірі 25 048,97 грн. Тому позовні вимоги в цій частині визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню, а в решті - відмові.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно проведеного судом перерахунку правомірно нарахованою є пеня у розмірі 59 068,10 грн. Тому позовні вимоги в цій частині визнаються огрунтованими та підлягають задоволенню, а в решті - відмові.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Суд першої інстанції врахував фінансове становище позивача. Однак, враховуючи, що розмір заявленої до стягнення пені є неспіврозмірним розміру стягуваної заборгованості відповідача та є досить значним, зважаючи на заявлені позивачем вимоги про стягнення також компенсаційних санкцій - 3 % річних та інфляційних нарахувань, суд зменшив розмір стягуваної з відповідача пеня на 50%, тобто, до 29 534,05 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач - Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу на рішення господарського суду Хмельницької області від 14.07.2014 р. у справі № 924/943/14 до апеляційного провадження, скасувати рішення у частині відмови у стягненні пені в сумі 150 495,51 грн. та 3 % відсотків річних в сумі 29 150,43 грн., прийняти в цій частині нове рішення, за яким стягнути з комунального підприємства «Ізяславтепломережа» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна компанія «Нафтогаз України» 179 645,94 грн., з яких пені 150 495,51 грн. та 3% річних 29 150,43 грн., в стягненні яких було відмовлено господарським судом Хмельницької області, в іншій частині - рішення залишити без змін, судові витрати покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач звертає увагу на те, що суд неправомірно відмовив у задоволенні пені у розмірі 150 495,51 грн. та 3% річних у розмірі 29 150,43 грн., а всього на загальну суму 179 645,94 грн.

Позивач не погоджується з рішенням господарського суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог у зв'язку із зменшенням судом розміру пені на 150 495,51 грн. та 3% річних на 29 150,43 грн. і вважає, що рішення в цій частині прийнято з порушенням норм матеріального права, зокрема, ст. 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 549-552 Цивільного кодексу України, та процесуального права, зокрема ст.ст. 4-2, 43,83,84 Господарського процесуального кодексу України, без дослідження всіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в цій частині з наступних підстав:

- порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. В оскаржуваному рішенні в частині зменшення неустойки місцевий господарський суд не врахував жодного аргументу, доводу чи доказу позивача, не зазначивши обґрунтованих мотивів такого неврахування, чим порушив вимоги ст. 4-2, 43,84 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до прийняття неправильного рішення. При зменшенні розміру неустойки суд мав врахувати майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, які беруть участь у зобов'язанні. Крім того, суд повинен був дати належну правову оцінку доказам, наданим сторонами в обґрунтування своїх позицій, щодо наявності чи відсутності збитків. Проте, судом було враховано лише ступінь виконання зобов'язання боржником та те, що порушення зобов'язання не завдало значних збитків позивачу. Суд не мав прав застосовувати до спірних правовідносин ст. 233 ЦК України, не з'ясувавши всіх обставин, з'ясування яких передбачене згаданою нормою.

Внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24 % річних. Єдиним джерелом часткової компенсації понесених позивачем втрат є стягнення з боржників пені у розмірі передбаченому умовами договорів. Загальна сума заявлених неустойки, 3 % річних, інфляційних не компенсує повністю збитків від сплати відсотків за комерційними кредитами.

- неповне з'ясування обставин справи та визнання встановленими недоведених обставин, що мають значення для справи. Важкий матеріальний стан відповідача не може вважатися винятковими обставинами оскільки, у відповідності до ч. 1 ст. 44 Господарського кодексу України «комерційний розрахунок та власний комерційний ризик», а також «самостійне формування підприємцем програми діяльності» є одним із основних принципів підприємницької діяльності. Отже, неналежна організація господарської діяльності відповідача не може вважатися винятковою обставиною, а тому суд не мав права зменшувати розмір нарахованої пені.

Господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення неустойки повинен був об'єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення. Під час розгляду справи не було враховано інтереси позивача.

- рішення місцевого господарського суду з урахуванням практики Вищого господарського суду України. Вищим господарським судом України було прийнято ряд постанов з яких колегії суддів приходять до висновку, що при вирішенні питання щодо зменшення пені суд повинен був об'єктивно оцінити, чи є дані випадки винятковими, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, а важкий фінансовий стан боржника, невиконання своїх зобов'язань контрагентами боржника не є винятковими обставинами в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ст. 83 ГПК України. Дана позиція підтверджується наступними постановами: № 921/196/13-г від 29.05.2014 р., № 921/185/13-г від 08.05.2014 р., № 17/5014/2629/2012 від 03.06.2014 р., № 921/186/13-г від 15.08.2013 р., № 904/1610/13-г від 25.07.2013 р., № 5023/4891/12 від 06.06.2013 р., № 5023/5210/12 від 25.04.2013 р., № 5023/5038/12 від 11.04.2013 р., № 510/1076/2012-2/56 від 14.03.2013 р., № 10/5026/1270/2012 від 13.12.2012 р.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач - Комунальне підприємство «Ізяславтепломережа» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 14.07.2012 р. у справі № 924/943/14, прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю, судові витрати покласти на позивача.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначає, що судом не прийняті доводи проте, що у разі, якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачати механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством. Тарифи для населення по КП «Ізяславтепломережа» були прийняті в 2010 р. Протягом 2007-2014 рр. діяв мораторій на підвищення тарифів для населення на послуги теплопостачання, однак за цей час суттєво зросли ціни і тарифи на електроенергію, воду, матеріали для проведення ремонтних робіт, зросла мінімальна заробітна плата. Діючі тарифи для населення відшкодовували економічно обґрунтовані витрати лише на 60 %.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що сума узгодженої, але не профінансованої різниці в тарифах на 01.01.2014 р. відповідно до Протоколу 4/30 від 10.02.2014 р. засідання Хмельницької обласної комісії з питань погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу становить 2 275 211,00 грн., в разі своєчасного фінансування даних коштів, могло б підприємство розрахуватися з газопостачальною організацією в повному обсязі.

Окрім того, в 2014 р. на виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 р.», Кабінетом міністрів України була прийнята постанова від 29.01.2014 р. № 30 «Про затвердження порядку та умов надання у 2014 р. субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або органами державної влади чи місцевого самоврядування» було профінансовано 361 700 грн. заборгованості з різниці в тарифах відповідно до договору № 97/30 від 12.02.2014 р. «Про організацію взаєморозрахунків».

Таким чином, причиною несвоєчасної оплати заборгованості за природний газ перед позивачем є те, що фінансування різниці в тарифах підприємства було проведено несвоєчасно та не в повному обсязі. Окрім того, судом не враховано, що підприємство знаходиться у дуже важкому фінансовому становищі, виконання рішення господарського суду Хмельницької області призведе до повного зупинення діяльності підприємства.

Отже, підприємство не могло самостійно впливати на своєчасність розрахунків за спожитий природній газ, а вільні обігові кошти відсутні, оскільки існує велика заборгованість населення за спожите тепло. Балансовий збиток підприємства за 2013 р. становить 353,5 тис. грн., збитки підприємства за перший квартал 2014 р. становлять 254,9 тис. грн., а тому відповідач вважає, що вина підприємства в даному випадку відсутня.

У письмовому відзиві від 12.09.2014 р. на апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", відповідач заперечив проти її доводів, вважаючи оскаржене рішення суду першої інстанції законним та таким, що відповідає дійсним обставинам справи, з підстав викладених у відзиві.

Позивач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч. 2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.

Представник позивача в судовому засіданні 17.09.2014 р. підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 14.07.2014 р. є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому просить його скасувати у частині відмови у стягненні пені в сумі 150 495,51 грн. та 3 % відсотків річних в сумі 29 150,43 грн., прийняти в цій частині нове рішення, за яким стягнути з комунального підприємства «Ізяславтепломережа» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна компанія «Нафтогаз України» 179 645,94 грн., з яких пені 150 495,51 грн. та 3% річних 29 150,43 грн., в стягненні яких було відмовлено господарським судом Хмельницької області, в іншій частині - рішення залишити без змін. Окрім того, заперечив проти доводів апеляційної скарги позивача та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції.

Представники відповідача в судовому засіданні 17.09.2014 р. підтримали доводи апеляційної скарги та надали пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважають, що рішення суду першої інстанції від 14.07.2014 р. є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому просять його скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити. Окрім того, заперечили проти доводів апеляційної скарги відповідача та надали пояснення на обґрунтування своєї позиції.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача 2, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача 2 та за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг, заперечення на апеляційні скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Хмельницької області від 14.07.2014 року у справі № 924/943/14 слід залишити без змін, апеляційні скарги - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2012 р. між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (продавець) та Комунальним підприємством «Ізяславтепломережа» (покупець) укладений договір купівлі-продажу природного газу №13/3043-ТЕ-34 (далі - Договір) (а.с. 17-22).

За умовами п. 1.1 Договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 р. природний газ, а відповідач як покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей газ на умовах даного договору

Відповідно до п. 2.1 Договору продавець передає покупцеві з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. газ обсягом до 2311,0 тис.куб.м. згідно графіку.

Згідно з п.3.3 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу.

Пунктом 3.4 Договору передбачено, що приймання-передачі газу, оформлюється актом. Акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з п. 5.2 Договору ціна за 1000 куб.м. газу становить 1309,20 грн. з ПДВ,

Відповідно до п. 5.5 Договору загальна вартість договору становить 3 025 561,20 грн. з ПДВ.

Зі змісту п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п. 7.2 договору у разі невиконання вимог п.6.1 договору відповідач у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченного платежу за кожний день прострочення.

На виконання умов договору позивачем передано відповідачу природний газ на загальну суму 2 752 231,66 грн., що підтверджується:

актами приймання-передачі газу від 26.09.2013 р. за газ, спожитий:

- у січні 2013 р. на суму 565 734,12 грн.;

- у лютому 2013 р. на суму 446 426,73 грн.;

- у березні 2013 р. на суму 561 633,71 грн.;

- у квітні 2013 р. на суму 148 899,24 грн.;

актом приймання-передачі газу від 31.10.2013 р. за газ, спожитий:

- у жовтні 2013 р. на суму 183 695,16 грн.;

актом приймання-передачі газу від 30.11.2013 р. за газ, спожитий:

у листопаді 2013 р. на суму 329 897,44 грн.;

актом приймання-передачі газу від 31.12.2013 р. за газ, спожитий:

- у грудні 2013 р. на суму 515945,26 грн. (а.с. 23-30).

В результаті часткового розрахунку відповдачем за договором купівлі-продажу природного газу №13/3043-ТЕ-34 на суму 1 686 432,33 грн. (а.с. 31), виникла заборгованість за поставлений газ у розмірі 1 065 799,33 грн. (а.с.30).

10.02.2014 р. відбулося засідання Хмельницької обласної комісії з питань погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу, яке оформлене протоколом № 4/30 від 10.02.2014 р. на якому узгодили обсяги заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що виникла в зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам по комунальному підприємству «Ізяславтепломережа», затвердженими виконавчим комітетом міської ради станом на 01.01.2014 р. у розмірі 2 275 211,00 грн. (а.с. 53-54).

12.02.2014 р. між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, Департаментом фінансів у Хмельницькій облдержадміністрації, Комунальним підприємством «Ізяслатепломережа» та Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» укладено договір № 97/30 про організацію взаєморозрахунків в сумі 361 700,00 грн. (а.с. 55-57).

На підтвердження важкого матеріального стану, позивач - Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» подав суду Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2013 р., Баланс (Звіт про фінансовий стан) на 31.12.2013 р. (а.с. 58-61).

У зв'язку з несвоєчасною оплатою за поставлений природний газ позивачем нарахована пеня за період прострочки на суму 180 029,56 грн. Крім того, позивачем нараховано 3 % річних у розмірі 54 199,40 грн. та інфляційні за період з березня 2013 р. по квітень 2014 р. у розмірі 92 515,30 грн. (а.с. 12-16).

Згідно частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту 1 статті 692 ЦК України покупець обов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною 1 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Позивач виконав зобов'язання належним чином відповідно до умов договору, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (від 26.09.2013 р. за газ, спожитий у січні 2013 р. на суму 565 734,12 грн.; у лютому 2013 р. на суму 446 426,73 грн.; у березні 2013 р. на суму 561 633,71 грн.; у квітні 2013 р. на суму 148 899,24 грн.; актом приймання-передачі газу від 31.10.2013 р. за газ, спожитий у жовтні 2013 р. на суму 183 695,16 грн.; актом приймання-передачі газу від 30.11.2013 р. за газ, спожитий у листопаді 2013 р. на суму 329 897,44 грн.; актом приймання-передачі газу від 31.12.2013 р. за газ, спожитий у грудні 2013 р. на суму 515 945,26 грн.

Відповідач не виконав зобов'язання відповідно до умов договору та не надав суду доказів сплати заборгованості за поставлений природний газ в сумі 1 065 799,33 грн.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сума основного боргу відповідача перед позивачем за поставлений природний газ становить 1 065 799,33 грн.

В силу приписів ст. 218 ГК України, судова колегія не приймає до уваги доводи відповідача, що передбачені в бюджеті кошти на різницю в тарифах профінансовані не були взагалі, що призвело до несвоєчасної оплати боргу за природний газ в 2013 р.

Одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання (стаття 611 ЦК України).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором, частково оплатив поставлений природний газ з порушенням строку оплати, який встановлений п. 6.1 договору.

Відповідно до пункту 7.2 договору, сторони передбачили, що у разі невиконання відповідачем пункту 6.1 договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБ України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем розрахунок пені здійснений за періоди з 14.02.13 по 15.05.14 та 14.11.13 по 15.05.14 на суму 180 029,56 грн.

Однак, як вірно встановлено місцевим господарським судом, розрахунки пені позивача не відповідають приписам законодавства, зокрема, у визначеному періоді, оскільки позивачем враховувався фактичний день сплати заборгованості, тоді як день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені, про що зазначено в постанові пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позивачем безпідставно нараховано пеню по зобов'язанням за січень, лютий, березень та квітень 2014 р., оскільки з 14.02.2013 р., 14.03.2014 р., 14.04.2013 р. та 14.05.2013 р. не виникла просрочка за цими зобов'язаннями (прострочення лише з 14.10.13, оскільки акти приймання-передачі підписані лише 26.09.13).

Таким чином, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що обґрунтованою та такою, що підлягає до стягнення з відповідача є пеня у розмірі 59 068,10 грн.

Крім того, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність в порядку статті 233 ГК України та пункту 3 статті 83 ГПК України, зменшити розмір нарахованої пені на 50% .

Колегія суддів, вважає правильним такий висновок про наявність виключних обставин, які дають підстави для зменшення пені на 50% з огляду на таке.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 ГК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

За переконанням колегії суддів, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує також майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, статус відповідача, який використовував придбаний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, іншими установами, у яких за спожиту теплову енергію та надані послуги постійно виникає борг, що є підтвердженням того факту, що в діях відповідача відсутній будь-який умисел щодо несплати заборгованості, ступінь виконання боржником зобов'язань за укладеним договором. Крім того, єдиним джерелом розрахунків за спожитий природний газ є отримання коштів від споживачів, а основною причиною несвоєчасних розрахунків за спожитий природний газ є наявність різниці у тарифах на теплову енергію, та її несвоєчасне відшкодування з боку держави, про що свідчить розрахунок обсягу заборгованості внаслідок різниці в тарифах бюджетних установ, що фінансуються з державного та місцевого бюджету комунальному підприємству.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що сплата в даному випадку пені у повному обсязі зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема, можливість постачання теплової енергії бюджетним установам та організаціям, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зменшення розміру пені, що підлягають стягненню до 50%.

Крім того, Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу, що дана позиція підтверджується і постановами Вищого господарського суду України при розгляді аналогічної категорії справ від 01.07.2014р. по справі № 904/10095/13, від 25.06.2014 р. по справі № 904/9552/13.

А тому, доводи позивача про необґрунтоване зменшення судом першої інстанцій розміру пені, що підлягає стягненню за порушення строків оплати за природний газ є такими, що не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки місцевим господарським судом при вирішенні даного питання було досліджено ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу в даному випадку.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні в сумі 92 515,30 грн.

За приписами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного суду України від 12.12.11 в справі № 07/238-10).

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції, зазначає, що позивач при нарахуванні інфляційних нараховує їх за періоди менші одного місяця, натомість відповідачем сплачувалась заборгованість протягом базового місяця. Крім того, позивач починає застосовувати індекс інфляції не з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, а з місяця, у якому відбулася прострочка. При цьому, як зазначалось вище, позивачем невірно визначений період прострочення виконання за зобов'язаннями за січень, лютий, березень та квітень 2013р., яка виникла лише з 14.10.13, враховуючи дату підписання актів приймання-передачі лише 26.09.13. Тому визначення розміру інфляційних нарахувань позивачем є частково неправильним.

Судова колегія, перевіривши розрахунок інфляційних, зроблений судом першої інстанції, згідно якого розмір інфляційних становить 85 335,74 грн., вважає його вірним.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача три процента річних в сумі 54 199,40 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту вказаної статті вбачається, що зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, є втратами, пов'язаними з інфляційними процесами в державі за час прострочення виконання зобов'язання боржником, а три процента річних є за своєю правовою природою платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Відповідно до умов договору та законодавства України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 54 199,40 грн.

Перевіривши правильність нарахування відсотків річних, колегія суддів вважає, що суд першої інстації правильно дійшов висновку, що позивачем безпідставно нараховано 3% річних по зобов'язанням за січень, лютий, березень та квітень 2013 р. з врахуванням прострочки, що виникла відповідно після 14.02.13, 14.03.13, 14.04.13 та 14.05.13, оскільки за ці періоди відсутня прострочка основного зобов'язання (прострочення виникло лише з 14.10.13, оскільки акти приймання-передачі підписані лише 26.09.13).

Суд апеляційної інстації погоджується з висновком суду першої інстації, що правомірно нарахованими є 3% річних у розмірі 25 048,97 грн.

Крім того, колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що виходячи з аналізу ч. 1 ст. 8 Закону України "Про теплопостачання", ст. 23 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік", Постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2012р. № 517 затверджено Порядок та умови надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування вбачається, що законодавством передбачено перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, а також встановлено порядок та умови надання такої субвенції.

Частиною 2 ст. 604 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

З приписів наведеної законодавчої норми вбачається, що новація можлива лише тоді, коли сторонами первісного і нового зобов'язання є ті ж самі особи.

Однак, договір № 97/30 від 12.02.2014 р. про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалася та постачалася населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувались та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування не є новацією стосовно зобов'язання за договором № 13/3043-ТЕ-34 купівлі-продажу природного газу, оскільки були укладені між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, Департаментом фінансів у Хмельницькій облдержадміністрації, Комунальним підприємством «Ізяславтепломережа» та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України".

Укладаючи договір № 97/30 від 12.02.2014 р. про організацію взаєморозрахунків, сторони не припинили первісні зобов'язання за договором № 13/3043-ТЕ-34 від 28.12.2012 р., а лише організували взаєморозрахунки із заборгованості за природний газ, в той час, як новація є угодою тих самих сторін про те, що первісне зобов'язання припиняється, а між його учасниками виникає нове зобов'язальне правовідношення, якому властиві такі ознаки, як наявність взаємної згоди сторін щодо припинення дії попереднього зобов'язання та щодо умов нового зобов'язання; наявність умови про припинення попереднього зобов'язання, припинення всіх додаткових зобов'язань; виникнення між тими ж особами нового зобов'язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання, що в даному випадку відсутнє.

Отже договір № 97/30 від 12.02.2014 р. про організацію взаєморозрахунків не є новацією щодо договору № 13/3043-ТЕ-34 від 28.12.2012 р. в розумінні ч. 2 ст. 604 ЦК України.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду щодо стягнення з відповідача 1 065 799,33 грн. основного боргу, 29 534,05 грн. пені, 85 335,74 грн. інфляційних нарахувань, 25 048,97 грн. три відсотки річних.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона належними і допустимими доказами повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на зазначене, доводи скаржників, зазначені в апеляційних скаргах, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги позивача та відповідача - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 14.07.2014 року у справі № 924/943/14 залишити без змін, апеляційні скарги позивача - Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та відповідача - Комунального підприємства "Ізяславтепломережа" - без задоволення

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

3. Справу повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Олексюк Г.Є.