а
ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 грудня 2008 р. Справа № 2-а-13699/08
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Сауляка Юрія Васильовича,
При секретарі судового засідання: Кащук С.В.
За участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1,
відповідача : ОСОБА_2,
розглянувши матеріали справи
за позовом: ОСОБА_3, ОСОБА_4
до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області
про: перерахунок пенсії
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися у Вінницький окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії: ОСОБА_3 як інваліду війни ІІ групи з урахуванням 350% мінімальної пенсії за віком та ОСОБА_4 як інваліду війни ІІІ групи з урахуванням 200% мінімальної пенсії за віком; вказаний перерахунок здійснити з період з моменту отримання відповідного статусу і по теперішній час; також відшкодувати недоплачені суми підвищення до пенсій за вказаний період; крім того, зобов'язати відповідача в подальшому проводити нарахування та виплату підвищень до пенсії як ветеранам війни в тих самих відсотках в залежності від зміни прожиткового мінімуму.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачі є інвалідами війни ІІ та ІІІ групи, що підтверджується відповідними посвідченнями і мають право на пільги, передбачені Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Статтею 13 цього Закону (в ред. з останніми змінами від 08.09.2005 року) передбачено, що пенсія інвалідам війни ІІІ групи повинна підвищуватися у розмірі 200 % мінімальних пенсій за віком, а інвалідам війни ІІ групи -у розмірі 350% мінімальних пенсій за віком. Позивачами зазначено, що підвищення до пенсії нараховувалось всупереч передбаченому Законом розміру, виходячи з встановленого Постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 3 січня 2002 року “Про підвищення розміру пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету”розміру 19,91 грн.
Не погоджуючись з такими виплатами підвищення до пенсії, позивачі у справі вважають дії відповідача неправомірними та просять перерахувати їх пенсію з урахуванням вищезазначених позовних вимог.
Представник позивачів під час судового засідання заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала. У судовому засіданні пояснила, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, здійснюючи розрахунок зазначеного підвищення до 01.01.2006 року, керувалося положеннями постанови Кабінету Міністрів України “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету”від 03 січня 2002 року №1. Розрахунок доплат до пенсій ветеранам війни згідно із Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”здійснювався, виходячи із розміру 19 грн. 91 коп., оскільки іншого розміру для обчислення саме цих доплат чинним законодавством передбачено не було.
А починаючи з 01.01.2006, відповідач при виплаті пенсії позивачеві правомірно керувався змінами до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, відповідно до яких підвищення до пенсії інвалідам ІІІ групи виплачується в розмірі 30% процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а інвалідам війни ІІ групи -в розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Крім того, представник відповідача під час судового засідання, посилаючись на ст. 99, 100 КАС України, наполягала на відмові ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у задоволенні позову у зв'язку із пропущенням останнім річного строку звернення до суду.
За таких підстав, на думку представника відповідача, позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Заслухавши пояснення учасників процесу, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши та оцінивши надані у справу докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з таких підстав.
Судом у адміністративній справі встановлено, що ОСОБА_3 є інвалідом війни ІІ групи, що підтверджується його відповідним посвідченням (а.с.7), а ОСОБА_4 є інвалідом війни ІІІ групи (а.с.3), що також підтверджується відповідним посвідченням. А відтак вони мають право на пільги, передбачені Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Згідно зі ст. 15 Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”від 09.04.1992р. особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам на які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам на яких поширюється чинність Закону України “ прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пенсії за вислугу років підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом.
Згідно зі ст. 6 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.
Відповідно до ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захист”(в ред. з останніми змінами від 08.09.2005 року) інвалідам війни ІІІ групи пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується в розмірі 200% мінімальної пенсії за віком, а інвалідам війни ІІ групи -у розмірі 350% мінімальної пенсії за віком.
Як встановлено судом з матеріалів адміністративної справи та з пояснень представника Головного Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, відповідач при виплаті щомісячних підвищень до пенсії позивачам до 01.01.2006 року, керувався положеннями Постанови Кабінет Міністрів України № 1 від 3 січня 2002 року “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету”. У вказаній Постанові Кабінету Міністрів України йдеться про те, що підвищення до пенсії, передбачені Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, починаючи з 01 січня 2002 року, здійснюються виходячи з розміру 19,91 грн.
Тобто, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області при перерахунку пенсії позивачам та нарахуванні їм відповідних надбавок, передбачених Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, використовувало мінімальну пенсію у розмірі 19,91 грн.
Проте, суд не може погодитися з позицією відповідача щодо такого встановленого розміру пенсії при нарахуванні відповідних надбавок до пенсії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виходячи з наступного.
На думку суду, при вирішення спірних правовідносин слід керуватися нормами закону України, а не постанови Кабінету Міністрів України.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховної Радою України.
Частиною 4 зазначеної статті встановлено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Постанова Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 року, на яку посилається відповідач, в частині встановлення обмежень щодо розмірів виплати пенсій та допомоги не відповідає розмірам, встановленими іншими законами України.
Оскільки Верховна Рада України і Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативно правовими актами при вирішення даного спору, застосуванню підлягають саме статті Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а не вказана Постанова Кабінету Міністрів України.
Крім того, судом також враховується, що відповідно до ст. 17 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних гарантій включається мінімальний розмір пенсії за віком.
При цьому, ст. 19 вказаного Закону передбачено, що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, мінімальний розмір пенсії не встановлений, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим Законом, для розрахунку підвищень пенсій, передбачених ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
За таких обставин, позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії та виплатити недоплачену надбавку як інвалідам війни ІІ та ІІІ групи, з врахуванням мінімального розміру пенсії за віком, встановленого Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”підлягають задоволенню.
Разом з тим, зазначені позовні вимоги щодо перерахунку пенсії, враховуючи передбачений ст. 13 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”200% розмір мінімальної пенсії за віком, можуть бути задоволені лише за період до 01.01.2006 року, виходячи з наступного.
Згідно із Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”№2939-IV від 5 жовтня 2005 року до частини четвертої статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”були внесені зміни, а саме: “інвалідам війни ІІІ групи пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а інвалідам війни ІІ групи - підвищуються на 40 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність”.
Відповідно до прикінцевих положень Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”№2939-IV від 5 жовтня 2005 року пункт 3 цього Закону набирає чинності з 1 січня 2006 року.
З урахуванням внесених змін з 1 січня 2006 року, позивачам виплачується щомісячно підвищення до пенсії як інвалідам війни ІІ та ІІІ групи, обчислюване з встановленого законами України прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що підтверджується матеріалами пенсійної справи.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині перерахунку пенсії починаючи з 01.01.2006 року, оскільки на час розгляду даної справи в суді є чинним Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, згідно із яким передбачено, що інвалідам війни ІІІ групи пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а інвалідам війни ІІ групи - підвищуються на 40 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Тому, відповідач у справі при виплаті доплат до пенсії позивачеві, у розмірах передбачених чинним вищезазначеним Законом, починаючи з 01.01.2006 р. діє правомірно та обґрунтовано, чітко дотримуючись при цьому норм діючого законодавства України, зокрема, Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. А відтак, підстав для задоволення позову в цій частині, суд не знаходить.
Що стосується пропущення позивачами річного строку звернення до суду з адміністративним позовом, то слід врахувати наступне.
Частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Суд вважає за доцільне поновити позивачам строк звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки відповідно до ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”позивачі мають право на відшкодування недоотриманої частини пенсії без обмежень строком, так як неправильне нарахування пенсії сталося з вини відповідача. Таким чином, на думку суду вищезазначене є поважною підставою для поновлення позивачам строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Крім того, вимога позивачів щодо зобов'язання відповідача в подальшому проводити нарахування та виплату підвищень до пенсії як ветеранам війни в тих самих відсотках в залежності від зміни прожиткового мінімуму не відповідає змісту законодавства, оскільки судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання, воно не може обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також бере до уваги, що згідно ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності його дій в повному обсязі.
На підставі всього вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно зі ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
1. Поновити позивачам строк звернення до суду з адміністративним позовом.
2. Позов задовольнити частково.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_4 як інваліду війни ІІ групи по 01.01.2006 рік відповідно до вимог Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи із 350% мінімальної пенсії за віком.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_3 як інваліду війни ІІІ групи по 01.01.2006 рік відповідно до вимог Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" виходячи із 200% мінімальної пенсії за віком.
5. В решті позовних вимог відмовити.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 26.12.08
Суддя Сауляк Юрій Васильович