АШЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа 22ц-2428 Головуючий у 1 інстанції-Малієнко Н.В. -
Категорія Доповідач - Ступіна Я.Ю.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2006 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області в складі: головуючого: Ступіної Я.Ю. судців: Темнікової В.І., Мартинюка В.І. при секретарі: Форощук О.В.
за участю позивачей ОСОБА_1, ОСОБА_2 відповідачей ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4
на рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 01 червня 2006 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою і виселення і за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, Станично-Луганській селищної ради про визнання ордера недійсним і визнання права на житлову площу, -
встановила:
Рішенням Ст-Луганського районного суду Луганської області від 01.06.2006р. задоволено первісний позов ОСОБА_1. Зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1. Визнано ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 з виселенням. В задоволені зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено за необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі представник відповідачки просила скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов. Посилалась на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні ОСОБА_3 та її донька ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Представник відповідача Ст-Луганської сільради в судове засідання не з'явився, заперечень проти апеляційної скарги не надав.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, які беруть участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла такого висновку.
При вирішенні справи суд виходив з того, що, оскільки ОСОБА_4 постійно проживала з матір'ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2, в спірній квартирі вона не проживає тривалий час, має іншу житлову площу, то вона втратила право користування спірною квартирою й утримує цю квартиру в порушення закону, перешкоджаючи позивачці в-здійснені свого права.
Оскільки смерть батька відповідачки настала ІНФОРМАЦІЯ_1, то суд встановив факт, що той не міг дати згоду на прописку своєї доньки ОСОБА_4 в спірній квартира на підставі чого суд дійшов до висновку, що на момент видачі ордера на спірну квартиру позивачці, ця квартира була вільною.
До таких висновків суд прийшов поспішно.
Відповідно до п.5 ч. 1 ст.311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачі в травні 2006р. доповнили і уточнили позовні вимоги. Просили визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням в спірній квартири та виселити її.
Суд першої інстанції не розглянув вимоги позивачей про виселення відповідачки.
Цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції, оскільки в судовому засіданні ні 16 травня 2006р., ні 01 червня 2006р. ця позовна заява не оголошувалася, з приводу її сторони не подавали докази і не давали пояснення.
Відповідно до ч.З ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Позивачі з посиланням на ч.З ст. 116 ЖК обґрунтовували свої вимоги про виселення тією обставиною, що відповідачка самоправно зайняла спірне жиле приміщення.
Під час ухвалення рішення суд не вирішив питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Також ухвалюючи рішення, суд не розглянув позовні вимоги, заявлені другим позивачем - ОСОБА_2. В рішенні суд не зазначив: чи порушенні його права чи ні та чи підлягають вони поновленню; свій висновок про задоволення його позову або відмову в позові повністю чи частково.
Крім того, суд не звернув увагу на те, що в додатковій позовній заяві позивачі просили визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням в спірній квартири на підставі того, що вона має інше постійне місце проживання, що передбачено ст. 107 ЖК України, але при цьому посилалися на ст.ст.71, 72 ЖК України.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в абз.4 п.Н постанови № 2 від 12.04.1985р. „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст.71 або ст. 107 ЖК. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.
Суд не звернув уваги на ці обставини, не уточнив у позивачей підставу їх позову і сам в рішенні зазначив, що відповідачка втратила право користування житловим приміщенням в спірній квартири на і на підставі того, що вона має інше постійне місце проживання, і на підставі того, що в спірній квартирі вона не проживає тривалий час, застосував до цих правовідносин ст.72 ЖК, що є помилковим з наведених вище підстав.
Згідно п.9 вище зазначеної постанови Пленуму вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним; певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996 p. N 9 (v0009700-96) "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
В порушення вимог ст.214 ЦПК під час ухвалення рішення за первісним позовом ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні спірною квартирою, суд не вирішив питання: якими обставинами обґрунтовувалися вимоги, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. В рішенні суд не навів мотиви, з яких він задовольнив цей позов.
Згідно ст.48 ЗК „Про власність" право заявляти вимогу про усунення перешкод має власник.
Суд не вирішив питання чи є позивачка власником спірної квартири.
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, скасувати рішення суду і направити справу на новий розгляд.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.ЗП ч.І п.5, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 01 червня 2006 р. скасувати, направив справу на новий розгляд в суд першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили негайно, однак на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.
Головуючий