РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2006  року грудня місяця   19 дня колегія  суддів  судової палати  у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді                                        Берещанської І.І.,

суддів:                                                            Новікова Р.В., Сокола B.C.

при секретарі:                                               Гребенніковій Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа відділ опіки і піклування управління освіти Сімферопольської міської ради про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 03 жовтня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

02 вересня 2004 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вище вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач ОСОБА_2 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 АРК без поважних причин з лютого 2001 року, а ОСОБА_3 - з січня 2004 року, тому на підставі статей 71, 72 Житлового кодексу України втратили право користування житловим приміщенням.

Справа розглядалась судами неодноразово (а.с.16, 47, 166-168).

Останнім рішенням Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 03 жовтня 2006 року відмовлено в задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю.

В апеляційній скарзі позивачка ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення по справі нового рішення про задоволення її позову в повному обсязі. Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права. Зокрема вказує на те, що факт непроживання відповідачів у спірній квартирі підтверджується показами самого ОСОБА_2, який не заперечував, що з 2001 року не проживає в квартирі АДРЕСА_1 АРК.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Відповідно до правил ст. 303 ЦПК України, при розгляді справи в апеляційній інстанції суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено

Справа № 22-Ц-7979/2006 р.                            Головуючий суду першої інстанції

Долженко Ю.П.

                           Доповідач      Сокол B.C.

неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

В частині висновків суду першої інстанції щодо ОСОБА_3, який являється внуком позивачці, колегія суддів погоджується, в цій частині суд правильно встановив фактичні обставини справи і дав належну оцінку наданим сторонами доказам.

Суд правильно встановив, і проти чого не заперечує позивачка, що неповнолітній ОСОБА_3 проживав в спірному помешканні до червня 2004 року. В червні 2004 року позивачка спочатку шляхом відбору ключів, а потім заміни замків на вхідних дверях, перешкодила ОСОБА_3 проживати в квартирі. Дана обставина, крім пояснень сторін, підтверджується сумісним актом директора школи, класного керівника і батьківського комітету, виконаного у формі клопотання до суду, скріпленого підписами і печаткою школи (а.с.23). Проти даної обставини позивачка не змогла заперечити ні в засіданні суду першої, ні в засіданні суду апеляційної інстанції, заявивши, що вона не має нічого проти ОСОБА_3 і навіть після того, як вона сама приватизує квартиру, то подарує її йому.

Ухвалюючи рішення в частині спору щодо ОСОБА_2 суд також виходив з того, що позивачка з лютого 2001 року перешкоджає йому в користуванні спірним житлом. Однак такого висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального і матеріального права, і неправильно встановив фактичні обставини справи в цій частині.

Відповідно до статті 309 Цивільного процесуального кодексу України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог статі 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом, відповідно до ст. 72 вказаного кодексу - визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Розглядаючи спір суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач ОСОБА_2, який був чоловіком дочки позивачки, ще в лютому 2001 року залишив місце проживання - квартиру АДРЕСА_1 АРК і пішов проживати до іншої жінки, яка 25 листопада 2002 року народила йому дитину, рішенням суду від 15 травня 2002 року він розірвав шлюб з ОСОБА_4. Ці обставини визнає і сам ОСОБА_2, але дає їм іншу юридичну оцінку.

Суд не перевірив позицію позивачки в цій частині і прийняв до уваги неналежні докази, а саме документи на виготовлення меблів (а.с.151), не звернувши увагу, що меблі виготовлені в вересні 1997 року, і покази свідка ОСОБА_5, який підтвердив, що ОСОБА_2 проживав в спірній квартирі до смерті його першої дружини. Суд повинен був покази в цій частині проаналізувати більш детально і в порядку ст. 212 ЦПК України дати їм оцінку. Але суд цієї вимоги закону не виконав і дійшов висновку, який протирічить дійсним обставинам справи.

Відповідно до матеріалів цивільної справи № 2-1991/2002 рік за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу позовом до суду ОСОБА_2 стверджує, що він не проживає в спірному приміщенні з лютого 2001 року. Такі ж пояснення він дає і в судовому засіданні 15 травня 2002 року, що аж ніяк не свідчить про те,    що йому позивачка чинить перешкоди в

користуванні квартирою. Дані докази узгоджуються як з позицією по справі позивачки, так і з показами свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, а також з довідкою ЖЕО Центрального району м. Сімферополя (а.с. 12).

Наведене свідчить про те, що ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 АРК не проживає без поважних причин з лютого 2001 року, а тому він втратив право на користування жилим приміщенням в цій квартирі.

На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 307, 308, 309, 313, 316, 317, 319, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 03 жовтня 2006 року в частині спору щодо ОСОБА_2 скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення. Визнати ОСОБА_2 особою, яка втратила право на користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 АРК.

В решті це ж рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 07, 50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.