УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2006 року грудня місяця 12 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді Берещанської І.І.,
суддів: Новікова Р.В., Сокола B.C.,
при секретарі: Сафіній Ф.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Чорноморської телерадіокомпанії про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2006 року,
ВСТАНОВИЛА:
16 вересня 2005 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з вище вказаним позовом (а.с. 5, 44, 54, 82). Посилаючись на ст. 62 Конституції України, ст. 23, 277, 297, 1167, 1168 ЦК України, ст. 12 Загальної декларації прав людини і вказуючи, що ОСОБА_2 поширив в ефірі Чорноморської телерадіокомпанії 25.08.2005 р. та у повторі цієї ж телепередачі 28.08.2005 р. інформацію: „пан ОСОБА_1 бандитська організація", „ ...наїхав на мого сина", „...пан ОСОБА_1 пообіцяв вивезти бандитським методом мого сина в ліс і там розібратися", „...пройдисвіт, який краде у держави", просив визнати зазначену інформацію недостовірною, неправдивою, помилковою, також такою, що принижує його честь, гідність, ділову репутацію та просив зобов'язати ОСОБА_2 та Чорноморську телерадіокомпанію спростувати протягом семи днів з моменту вступу рішення в законну силу вказану інформацію в ефірі Чорноморської телерадіокомпанії примусовим вибаченням . Крім того у зв"язку з викладеним просив стягнути з ОСОБА_2 80 000 грн. у відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги мотивував тим, що він очолює велику комерційну компанію ТОВ „Ариол", приймає активну участь в громадському житті м. Севастополя, являється членом партії ЛДПУ, розповсюджену ОСОБА_2 інформацію почуло багато громадян, з ним стали спілкуватися по-іншому, деякі компаньйони перестали з ним працювати, сім'я була збентежена.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя Автономної
Республіки Крим від 10 серпня 2006 р. в задоволенні позовних вимог
відмовлено за їх недоведеністю, суд дійшов висновку, що розповсюджена
відповідачем інформація являється оціночними судженнями, правдивість яких
не підлягає доведенню.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити по справі нове рішення про задоволення вимог позову в повному
Справа № 22-Ц-7415/2006 Головуючий суду першої інстанції
Тихопой О.О.
Доповідач Сокол B.C.
обсязі, посилається на порушення норм матеріального та
процесуального права. Зокрема, вказуючи на невірний висновок суду першої інстанції, зазначає, що оціночне судження використовується зі словами „повинне", „випливає", „вважаю", „може бути", а відповідач указав на конкретні події, що вже здійснились і вірогідність яких можна перевірити, що відносить розповсюджену інформацію до фактів і виключає їх віднесення до оціночних суджень.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказував, що права позивача не можуть бути захищені, оскільки сам позивач недобросовісно користувався цивільними правами.
В засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1, його представник ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримали.
ОСОБА_2 в засіданні суду апеляційної інстанції просив відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін за наступним підставами.
Суд першої інстанції в межах заявлених вимог повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку наданим сторонами доказам і дійшов вірного висновку про наступне.
Відповідно до ч. 7 ст. 8 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Як вбачається з матеріалів справи сторони по справі являються публічними особами. Відповідач ОСОБА_2, як політик, цього не заперечує. Доводи позивача ОСОБА_1 на заперечення цього являються безпідставними, оскільки сам позивач стверджує про це в позові (а.с. 46, 47) і матеріали справи беззаперечно на це вказують (а.с. 66-68): зокрема декілька інтерв"ю з позивачем - членом Ліберально-демократичної партії України і підприємцем, який власними коштами фінансує розкопки пам"ятника археології. Колегія суддів, крім цього також зазначає, що резолюція 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя вказує, що під публічними особами треба розуміти не тільки тих, хто займає державну посаду і (чи) користується державними ресурсами, а також і тих, хто грає роль в громадському житті, будь то в сфері політики, економіки, мистецтва і т.п. Таким чином, позивач ОСОБА_1, як підприємець, грає певну роль в бізнесовому житті регіону та його економіці, тому він і є публічною особою.
Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відносно сторін по справі, включаючи не тільки відповідача, на чому саме наполягає позивач, але і із вказаних вище причин і його самого, межі допустимої критики ширші, ніж до пересічних громадян.
Проте зазначене не виключає необхідності застосування положень національного законодавства (ст. 13 ЦК України), відповідно до яких при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб....; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі; при здійсненні цивільних прав особа
повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав зазначених вимог, сторона може бути зобов'язана припинити зловживання своїми правами із застосуваням наслідків, встановлених законом. Вказані положення матеріального закону України узгоджуються з висновком Европейського суду з прав людини по справі „Обершлік проти Австрії".
Тому і в цій справі відповідь ОСОБА_2 на запитання ОСОБА_1, яке по суті було не чим іншим, як провокативною промовою, була частиною дискусії, спровокованою ОСОБА_1, а тому і являється оціночним судженням, правдивість якого неможливо довести і, як слідує, немає ніякої потреби (необхідності) їх доводити. Ці слова ОСОБА_2, які самі по собі у відриві від дискусії сторін, вирвані із загального контексту виступів сторін, можливо і були б визначені як факти, але у вказаній дискусії не являють собою безпідставний особистий напад ОСОБА_2, і не здаються непропорційними обуренню, свідомо викликаному у ОСОБА_2 ОСОБА_1
Крім того колегія судів зауважує, що позивач, вимагаючи визнати зазначену інформацію недостовірною, що відповідає вимогам ст. 277 ЦК України, вимагає визнати її також і неправдивою, і помилковою, що не відповідає способам захисту прав і само по собі виключає цивільно-правову відповідальність. Позивач також просить захистити свої права способом примусового вибачення, що також не відповідає встановленими ст.ст. 16, 19 ЦК України способам захисту цивільних прав.
Таким чином, при встановленому по справі факту наявності оціночних суджень, вимоги позивача не можуть бути виконані, оскільки як наслідок, це буде породжувати обмеження свободи поглядів.
Відповідно до ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України порушення норм процесуального права при розгляді справи в суді першої інстанції може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Таких порушень процесуального закону колегія суддів при розгляді апеляційної скарги не встановила.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 315, 317, 319, 324, 325
Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2006 р. залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.