ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2014 року Справа № 904/391/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Бахмат Р. М. (доповідача),

суддів: Євстигнеєва О.С., Павловського П.П.

секретар судового засідання : Назаренко С.Г.

за участю представників сторін:

прокурора Волкогон Т.В., службове посвідчення № 017508 від 05.06.13р.;

від скаржника: Алексєєнко Т.Д. (дов. № 749 від 14.10.13 р.);

від позивача: Легенченко М.О. (дов. № 4/10-6 від 09.01.14 р.);

інші учасники провадження у справі в судове засідання не явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2014р. у справі № 904/391/14

за позовом Прокурора Кіровського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради м. Дніпропетровськ

до В-1 Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" м. Дніпропетровськ

В-2: Дніпропетровського міського управління юстиції в особі реєстраційної служби Дніпропетровського місткого управління юстиції м. Дніпропетровськ

В-3: Товариства з обмеженою відповідальністю "Солярис." смт. Ювілейне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Комунальне підприємство "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" м. Дніпропетровськ

За участю: Прокурора міста Дніпропетровська м. Дніпропетровськ

про визнання права власності та витребування майна з чужого володіння

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2014 р. по справі № 904/391/14, яке підписано 27.06.2014 р. і оформлено відповідно до вимог ст. 84 ГПК України (суддя Дубінін І.Ю.), задоволено позов прокурора Кіровського району м.Дніпропетровська, пред'явлений в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради м. Дніпропетровськ до В-1 приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" м. Дніпропетровськ; В-2: Дніпропетровського міського управління юстиції в особі реєстраційної служби Дніпропетровського місткого управління юстиції м. Дніпропетровськ; В-3: товариства з обмеженою відповідальністю "Солярис" смт. Ювілейне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: комунальне підприємство "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" м. Дніпропетровськ; за участю прокурора міста Дніпропетровська м.Дніпропетровськ про визнання права власності та витребування майна з чужого володіння.

Вказаним рішенням визнано право комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради м. Дніпропетровськ на нерухоме майно - нежитлову будівлю в літ. "А-4" нежитлової будівлі в підвалі поз. 1-7, загальною площею 92,2 кв.м., на 1-му поверсі поз 1-7 загальною площею 306,3 кв.м., на 2-му поверсі поз. 201-212, 215-218, частина приміщення 222 площею 7,8 кв.м., частина по. 224 площею 9,1 кв.м., загальна площа 213,4 кв.м., на 3-му поверсі поз. 303,308-316,318, частина поз. 317 площею 26,2 кв.м., загальною площею 156,8 кв.м., на 4-му поверсі поз. 401-405, 407, 408, 418, 420-422, частина поз. 417 площею 5,8 кв.м., загальною площею 227,8 кв.м. Всього по літ. А-4 загальною площею 996,5 кв. м., приямки літ. "а-а'"", ґанок літ. "аІV", розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 44, оціночною вартістю 690 575,00 грн.

Витребувано від приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" м. Дніпропетровськ на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради м. Дніпропетровськ нерухоме майно в літ. "А-4" нежитлової будівлі в підвалі поз. 1-7, загальною площею 92,2 кв.м., на 1-му поверсі поз 1-7 загальною площею 306,3 кв.м., на 2-му поверсі поз. 201-212, 215-218, частина приміщення 222 площею 7,8 кв.м., частина по. 224 площею 9,1 кв.м., загальна площа 213,4 кв.м., на 3-му поверсі поз. 303,308-316,318, частина поз. 317 площею 26,2 кв.м., загальною площею 156,8 кв.м., на 4-му поверсі поз. 401-405, 407, 408, 418, 420-422, частина поз. 417 площею 5,8 кв.м., загальною площею 227,8 кв.м. Всього по літ. А-4 загальною площею 996,5 кв. м., приямки літ. "а-а'"", ґанок літ. "аІV", розташовану за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 44, оціночною вартістю 690 575,00грн.

Стягнуто з приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" м. Дніпропетровськ в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 13 811 грн. 50 коп.

08.07.14 р., на примусове виконання вказаного рішення, яке набрало законної сили, Дніпропетровським господарським судом видано наказ.

Не погодившись з вказаним рішенням, приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" м.Дніпропетровськ звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2014 р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, оскільки вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Свої доводи скаржник обґрунтовує наступним:

Під час розгляду справи № 904/391/14 судом першої інстанції не були проаналізовані положення спеціального законодавства та неправильно застосовані матеріальні норми щодо правових наслідків визнання мирової угоди недійсною.

Водночас, судом першої інстанції не було проаналізовані положення законодавства України, що регулюють здійснення процедури банкрутства комунального підприємства, зокрема, Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції до внесення законодавчих змін від 18.01.2013 року), і, як результат, неправильно застосовано норми матеріального права.

Скаржник стверджує, що наслідком визнання мирової угоди у рамках процедури банкрутства недійсною є поновлення провадження у справі про банкрутство з автоматичним відновленням у повному розмірі тих кредиторських вимог, що не були погашені на виконання приписів мирової угоди. Натомість, у разі здійснення розрахунків (у будь-якій формі) між: кредитором та боржником на виконання домовленості, визначеної у тексті мирової угоди, вимоги такого кредитора у разі визнання мирової угоди недійсною вважаються погашеними.

Судом першої інстанції під час вирішення спору про належність нерухомого майна, таким чином, не було враховано, що визнання Мирової угоди від 18.07.2013 року недійсною не покладає на ТОВ «Солярис» як конкурсного кредитора, чиї кредиторські вимоги вважаються погашеними, жодного обов'язку щодо повернення набутого внаслідок виконання приписів Мирової угоди нерухомого майна.

Судом першої інстанції не були проаналізовані положення спеціального законодавства, що регулює порядок здійснення повноважень органами місцевого самоврядування щодо розпорядження комунальним майном, а також не досліджено документацію, що визначає правовий статус КП «Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця», що є важливим для правильного вирішення спору.

Під час вирішення питання про правомірність витребування майна з чужого володіння, суд першої інстанції виходив з того, що спірне нерухому майно вибуло з володіння власника поза його волею. З посиланням на доводи позивача у справі суд першої інстанції вказує на положення чинного Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зокрема статті 16 «Організаційно-правова, матеріальна і фінансова основи місцевого самоврядування» та статті 26 «Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад» як на обґрунтування свого рішення про витребування нерухомого майна. Зокрема, суд зазначає те, що питання відчуження об'єктів комунальної власності на користь ТОВ «Солярис.» не розглядалося на місцевому референдумі чи на засіданні Дніпропетровської міської ради, а відповідні рішення повноважного органу місцевого самоврядування щодо погодження відчуження вказаних об'єктів нерухомості не приймалися. З огляду на це повноважний суд вважає, що майно було передано у власність ТОВ «Солярис» без дотримання встановленої законом процедури, а отже вибуло з власності територіальної громади поза її волею.

Водночас, скаржник зауважує, що судом не проаналізовані приведені скаржником доводи щодо того, що спірне майно вибуло з володіння територіальної громади міста Дніпропетровськ з її волі та, як наслідок, неправильно застосовані норми матеріального права.

Відповідні законодавчі положення вказують на те, що у разі неспроможності комунального підприємства виконати після настання встановленого строку їх сплати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, за заявою одного з них чи власне боржника господарський суд може порушити справу про банкрутство такої юридичної особи. Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не передбачено окремого порядку, в якому здійснюється процедура банкрутства комунальних підприємств, що дає підстави для застосування до них загальної процедури банкрутства.

Судом першої інстанції не було надано належної уваги положенню ч.8 статті 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), яка визначає, що «положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб-підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийняті рішення щодо цього». Таким чином, орган, до сфери управління якого входить комунальне підприємство, має право своїм рішенням, прийнятим у встановленій законом процедурі, встановити заборону застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до комунальних підприємств як до початку порушення справ про банкрутство цих підприємств, так і на будь-якій стадії провадження у справ про банкрутство. Варто, однак, зазначити, що Дніпропетровською міською радою у період до затвердження Господарським судом Дніпропетровської області Мирової угоди відповідних рішень прийнято не було.

Таким чином, орган управління був добре обізнаний про процедуру банкрутства підконтрольного йому комунального підприємства та не скористався наданими йому законом повноваженнями щодо заборони застосування процедури банкрутства.

Скаржник вважає, що посилання суду першої інстанції на положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в частині проведення місцевого референдуму, є хибними та необґрунтованими. Зокрема, положення статті 16 відповідного закону містить імперативну вимогу про проведення місцевого референдуму при розпорядженні майном комунальної власності, що може бути реалізована лише в ситуації, коли вирішується питання наділення міських рад правами з управління майном і фінансовими ресурсами, які знаходяться у власності територіальних громад районів у містах. Таким чином, відповідна правова норм

не має жодного відношення до спірних правовідносин у справі, а посилання на неї є необґрунтованим.

Отже, скаржник вказує в апеляційній скарзі, що вищенаведені правові положення вказують на те, що у разі відкриття провадження у справі про банкрутство комунального підприємства відчуження майна на користь його кредиторів за умовами мирової угоди не підлягає санкціонуванню у будь-якій формі органом місцевого самоврядування, що не було враховано під час винесення спірного судового рішення.

Зважаючи на викладене, скаржник вважає, що суд першої інстанції не дослідив значущі для вирішення спору правові положення українського законодавства, не проаналізував документацію, що визначає правовий статус КП «Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця» і, як наслідок, прийшов до передчасних та необґрунтованих висновків про те, що спірне нерухому майно вийшло з володіння територіальної громади м. Дніпропетровська поза її волею.

Крім того, скаржник вважає, що судом першої інстанції було порушено вимоги процесуального закону щодо розгляду клопотань про припинення провадження відповідно до положень статті 80 ГПК України.

11.03.2014 року Скаржником перед засіданням у справі було через канцелярію подано на розгляд суду клопотання про припинення провадження у частині вимог, звернених до підрозділу Реєстраційної служби Дніпропетровського МУЮ. На

підтвердження необхідності припинення провадження у частині цих вимог Скаржник вказав на наступне:

У клопотанні та під час засідання у справі наголошувалося, що реєстраційна служба Дніпропетровського МУЮ є відособленим структурним підрозділом, що є складовою системи органів Державної реєстраційної служби України, та не є юридичною особою в розумінні чинного українського законодавства. Таким чином, позовні вимоги звернені до структурного підрозділу, що не мав права бути стороною в господарському провадженні.

Суд за наявності викладених в ГПК України підстав зобов'язаний припинити провадження у справі незалежно від того, чи подали сторони відповідне клопотання (клопотання про заміну неналежного відповідача).

Розпорядженням голови суду від 18.07.2014 р., у зв`язку з перебуванням на лікарняному судді Кощеєва І.М. - члена постійно діючої колегії суддів, визначеної наказом № 24 від 17.06.14 р., змінено склад колегії суддів.

У відзиві на апеляційну скаргу прокуратура Дніпропетровської обл. просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін, оскільки вважає, що апеляційна скарга не містить жодних обставин, що свідчили б про допущення судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушень норм матеріального чи процесуального права, та могли б свідчить про незаконність винесеного рішення.

Прокурор вважає, що апелянтом безпідставно вказано в апеляційній скарзі на те, що для визнання наслідків скасування мирової угоди, укладеної в справі про банкрутство КП «Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця» судом мали бути застосовані вимоги ст. 39 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом».

Так, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2013 р. у справі № 38/5005/11447/2012 припинено провадження у справі про допущення судом першої інстанції під час порушення справи про банкрутство вимог ст.ст. 6,8 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання банкрутом», тобто вказано на безпідставність порушення справи про банкрутство.

Вказана постанова залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.07.2014 р.

Крім того, положення ст. 39 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом» не містять безумовного посилання на те, що майно, передане за недійсною мировою угодою, укладеною в справі про банкрутство, не може бути витребуване від особи, якій воно передано та від осіб, яким воно відчужено цією особою на підставі цивільно-правових угод.

Прокурор зазначає у відзиві, що, відповідно до п.3.1 Статуту КП «Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця» судом першої інстанції встановлено, що майно комунального підприємства знаходиться в комунальній власності та закріплюється за підприємством на праві господарського відання.

Зважаючи на положення ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», спірне майно вибуло з комунальної власності поза волею власника - Дніпропетровської міської ради, та апеляційна скарга вказане ствердження не спростовує.

Не згоден прокурор з доводами апеляційної скарги щодо порушень вимог процесуального законодавства з приводу неналежного розгляду клопотань відповідача і вважає, що оскільки господарським судом прийнято вірне та обґрунтоване рішення у справі № 904/391/14, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для його скасування.

Дніпропетровська міська рада в поясненні до апеляційної скарги вказує, що згідно з п.30 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання відчуження комунального майна належить до вирішення виключено на пленарному засіданні сесії місцевої ради, що в контексті обставин справи свідчить про вибуття спірного майна поза волею дійсного власника, а відтак зумовлює застосування індикаційного способу захисту в порядку ст.. 388 ЦК У5країни.

Позивач просить вирішити справу згідно з її фактичними обставинами та нормами належного законодавства.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, які були присутні у судовому засіданні, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.13р. у справі № 38/5005/11447/2012 затверджено мирову угоду від 18.07.2013 у справі про банкрутство комунального підприємства "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" Дніпропетровської міської ради, укладену між вказаним підприємством, ПП "Інфоспектр" і ТОВ "Солярис." та провадження у справі припинено.

Відповідно до п. 3.1.9. мирової угоди, Боржник зобов'язується задовольнити включені до реєстру вимоги кредитора ТОВ "Солярис." на загальну суму 66118432,83 грн. шляхом передачі як відступного у власність об'єктів нерухомого майна, включених до ліквідаційної маси, зокрема - в літ. "А-4" нежитлової будівлі в підвалі поз. 1-7, загальною площею 92,2 кв.м., на 1-му поверсі поз 1-7 загальною площею 306,3 кв.м., на 2-му поверсі поз. 201-212, 215-218, частина приміщення 222 площею 7,8 кв.м., частина по. 224 площею 9,1 кв.м., загальна площа 213,4 кв.м., на 3-му поверсі поз. 303,308-316,318, частина поз. 317 площею 26,2 кв.м., загальною площею 156,8 кв.м., на 4-му поверсі поз. 401-405, 407, 408, 418, 420-422, частина поз. 417 площею 5,8 кв.м., загальною площею 227,8 кв.м. Всього по літ. А-4 загальною площею 996,5 кв. м., приямки літ. "а-а'"", ґанок літ. "аІV", розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 44, оціночною вартістю 690 575,00 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2013р. мирову угоду, затверджену оскаржуваною ухвалою господарського суду від 24.07.2013р. у справі № 38/5005/11447/2012 про банкрутство КП "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" Дніпропетровської міської ради, визнано недійсною.

За результатами розгляду апеляційної скарги заступника прокурора області, припинено провадження у справі про банкрутство Комунального підприємства "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" Дніпропетровської міської ради.

Прокурор в позовній заяві зазначає, що мирова угода визнана недійсною, однак об'єкти нерухомості, а саме вищевказані приміщення, розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 44 вибули з комунальної власності м.Дніпропетровська.

Вказане нерухоме майно по вул. Ленінградській, 44 до затвердження мирової угоди належало до комунальної власності міста, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 18.04.2003 року.

Після затвердження господарським судом мирової угоди, 31.07.2013р. власником вказаного нерухомого майна ТОВ "Солярис" з ПАТ з II "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" укладено договір міни об'єктів нерухомого майна. Відповідно до якого (п. 1, п. 2) ТОВ "Солярис." передало у власність ПАТ з II "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" належні йому на праві власності нежитлові приміщення - в літ. "А-4" нежитлової будівлі в підвалі поз. 1-7, загальною площею 92,2 кв.м., на 1-му поверсі поз 1-7 загальною площею 306,3 кв.м., на 2-му поверсі поз. 201-212, 215-218, частина приміщення 222 площею 7,8 кв.м., частина по. 224 площею 9,1 кв.м., загальна площа 213,4 кв.м., на 3-му поверсі поз. 303,308-316,318, частина поз. 317 площею 26,2 кв.м., загальною площею 156,8 кв.м., на 4-му поверсі поз. 401-405, 407, 408, 418, 420-422, частина поз. 417 площею 5,8 кв.м., загальною площею 227,8 кв.м. Всього по літ. А-4 загальною площею 996,5 кв. м., приямки літ. "а-а'"", ґанок літ. "аІV", розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 44.

Договір посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за № 1556. У договорі визначено, що нерухоме майно, що відчужується, належить продавцю на підставі ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2013р. у справі № 38/5005/11447/2012 та державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що відчужується, проведено за продавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 106687012101, номер запису про право власності 1861092.

Відповідач набув право власності на спірне майно від ТОВ "Солярис." яким набуто право власності на спірне майно на підставі ухвали суду, яка визнана недійсною. Вказане нерухоме майно вибуло з комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська поза волею власника.

Питання щодо розпорядження майном, яке належить до територіальної громади міста регламентовано Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні". А саме, статтями 16,7 вищевказаного закону визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Місцевий референдум є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення. Рішення про наділення міських рад правами щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, приймається на місцевих референдумах відповідних районних у містах громад. У разі якщо територіальна громада району в місті внаслідок референдуму не прийме рішення про передачу права управління майном та фінансами відповідній міській раді, а територіальна громада міста або міська рада не прийняла рішення про створення органів місцевого самоврядування районів у місті, міська рада здійснює управління майном та фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, та несе відповідальність перед громадою відповідного району у місті. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Пунктом 30 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" також передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

В даному випадку питання відчуження об'єктів комунальної власності на користь ТОВ "Солярис." не приймалось на місцевому референдумі та не розглядалось на засіданні міської ради, відповідні рішення міської ради щодо відчуження вказаних об'єктів нерухомості не приймались. Отже, прокурор стверджує, що вищевказане майно вибуло з комунальної власності поза волею власника.

Таким чином, у разі придбання майна у особи, яка не мала права його відчужувати, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація), що і є належним способом захисту порушеного права у даному випадку.

З огляду на викладене, вказані об'єкти нерухомості незаконно вибули з комунальної власності Дніпропетровської міської ради у зв'язку з прийняттям господарським судом неправомірної ухвали про затвердження мирової угоди, яка в подальшому в судовому порядку була визнана недійсною.

Крім того, пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено захист прав власника майна, коли майно вибуло з володіння власника не з його волі, шляхом пред'явлення віндикційного позову про витребування майна від останнього набувача.

Таким чином, прокурор вважає, що вказане майно повинно бути витребувано з чужого володіння та право власності за ним повинно бути визнано за територіальною громадою міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради.

На підставі викладеного, прокурор просив суд визнати право комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на спірне майно та витребувати від Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" на користь територіальної громади в особі Дніпропетровської міської ради вищевказане нерухоме майно.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Крім того, зазначені норми містяться також в ст. ст. 317, 319 Цивільного кодексу України, відповідно до яких власникові належать права володіння, користування, розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, коли майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зважаючи на вище викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги, а тому доводи скаржника, вказані в апеляційній скарзі, не є підставою для її задоволення.

Керуючись статями 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" м. Дніпропетровськ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2014 р. у справі № 904/391/14 залишити без змін.

Головуючий Р.М. Бахмат

Судді О.С. Євстигнеєв

П.П.Павловський

Повний текст постанови виготовлено 16.09.2014 р.