Справа № 392/1279/14-ц

2/392/466/14

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2014 року Маловисківський районний суд Кіровоградської області в складі головуючої судді Бугайченко Т.А., при секретарі Кісіль О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики у виді розписки недійсним, -

Встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення позики , посилаючись на те, що 22 червня 2013 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого вона позичила ОСОБА_2 2000 доларів США з кінцевим строком повернення до 22 липня 2013 року. Також договором позики передбачено сплату відсотків за користування позикою у розмірі 10 % за один місяць користування позикою. За даними Національного Банку України станом на 04.06.2014 року , курс гривні до долара США складає 11.833 грн. Крім того договором позики було передбачено поруку, тобто ОСОБА_3 взяла на себе обов»язок по забезпеченню виконання зобов»язання боржником. На її вимогу про повернення боргу відповідачі не реагують . Тому просить суд стягнути з відповідачів на її користь солідарно суму позики в розмірі 23 660 грн та 26026 грн відсотків за користування позикою.

До початку розгляду справи по суті ОСОБА_2 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання договору позики у виді розписки недійсним, який ухвалою суду від 04.08.2014 року було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не було взагалі, тимпаче договору поруки. Була лише розписка, в якій не було зазначено про помісячну сплату відсотків. Розписка була підроблена без її згоди та присутності.

Допитана в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 в якості свідка показала, що 22.06.2013 року вона позичила ОСОБА_2 2000 доларів США. ОСОБА_2 до цього часу вона не знала, тому повірила ОСОБА_3, яка являється її сусідкою, про те, що цій особі можна довіряти. Після того як ОСОБА_2 написала розписку , а ОСОБА_3 засвідчила, що знає ОСОБА_2 вона передала кошти. Усно домовлялись про те, що кошти позичає на два тижні. Підтвердила, що дійсно після написання розписки та передання коштів самостійно в розписку внесла доповнення у виді фрагментів «на 1 місяць до 22.07.2013 р.» та «Поручаюсь». ОСОБА_2 тривалий час кошти не повертала, тому вона в усній формі почала звертатись з вимогою про повернення боргу і до ОСОБА_4 і до ОСОБА_3 Але всі звернення та прохання залишились марними, тому вона була вимушена звернутись до суду за захистом своїх прав. Позовні вимоги за зустрічним позовом не визнала та просила відмовити у його задоволенні.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі. В задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

ОСОБА_2 позовні вимоги за первісним позовом не визнала та пояснила, що дійсно 22.06.2013 року позичила у ОСОБА_1 2000 доларів США під 10 %. В підтвердження чого написала розписку. ОСОБА_3 за її зобов»язаннями не поручалась, про це мови не було взагалі. Вона просто підтвердила ОСОБА_1 той факт , що вона її знає, оскільки до цього часу вони з ОСОБА_1 знайомі не були. Під час написання розписки кінцевий термін повернення позики не обумовлювався. ОСОБА_1 в усній формі сказала, що поверниш кошти коли буде така можливість та забрала в неї паспорт. Всі позичені кошти вона їй повернула з відсотками. В підтвердження його ОСОБА_1 віддала їй паспорт. Вимоги за зустрічним позовом просила задовольнити, посилаючись на те, що ОСОБА_1 самостійно, без попередньої домовленості з нею внесла до договору позики у виді розписки відомості про кінцевий термін повернення позики та доповнення у виді фрагменту «Поручаюсь».

ОСОБА_3 в задоволенні первісного позову , стосовно вимог заявлених до неї просила відмовити посилаючись на те, що ніякого договору поруки, стосовно зобов»язань ОСОБА_2 вона з ОСОБА_1 не укладала. Вона лише засвідчила той факт, що знає ОСОБА_2

Заслухавши пояснення позивача,відповідачів, та представників сторін, дослідивши докази подані сторонами, суд встановив.

22 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, у вигляді розписки, відповідно до якого ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_1 2000 доларів США. Також договором передбачено сплату відсотків за користування позикою в розмірі 10 %. Кінцевий термін повернення позики сторонами не обумовлювався. Оригінал розписки знаходився у позивачки.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ст.ст. 1046, 1047,1049 ЦК України, за договором позики одна сторона ( позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики) або ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики укладається у письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов"язаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядок, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред"явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред"явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передавання грошей та його укладення у належній формі підтверджено наявністю розписки позичальника.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до звичаїв ділового обороту у випадку належного виконання грошового зобов'язання розписка повертається боржникові з відповідною відміткою про виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Відповідно до роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 14 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Суд, враховує , що шляхом усних перемовин спір між сторонами вирішено не було, в зв»язку з чим ОСОБА_1 вимушена була звернутись до суду за захистом своїх прав. З часу отримання копії позову та судової повістки про виклик, ОСОБА_2 позику не повернула, належних доказів про повернення позики не надала. Наявність у позивача розписки свідчить про неповернення відповідачем боргу. Так, ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідачів солідарно 2000 доларів США з урахуванням курсу гривні до долара США станом на 04.06.2014 року, що складає згідно курсу Національного Банку України 11.83 гнр (а.с. 6), тобто 23 660 грн. Вказану суму суд вважає за необхідне стягнути зі ОСОБА_2

Вирішуючи питання про стягнення відсотків користування позикою, в межах заявлених вимог (за 11 місяців), суд зазначає наступне. З урахуванням того, що ОСОБА_2 позичила 2000 доларів США під 10 % , а період з 22.07.2013 року по 22.06.2014 року становить 304 дні: сума відсотків за користування позикою у відповідності до Договору позики за період з 22.07.2013 року по 22.06.2014року становить 23733.28 грн, виходячи з наступного розрахунку: 10 (розмір % ) за користування позикою згідно договору : 304 (кількість днів користування позикою) = 0,033% (розмір % за один день користування позикою); 2366грн.(200 доларів США згідно курсу НБУ станом на 04.06.2014 року) х 0.033% (розмір % за один день користування позикою) = 78.07грн.( сума нарахованих % за один день користування позикою); 78.07 грн.( сума нарахованих % за один день користування позикою) х 304 ( кількість днів прострочення повернення позики) = 23733.28 грн. (сума % за користування позикою за період з 22.07.2013 року по 22.06.2014 року), що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 04.06.2014 року складає 2006.19 доларів США, тому дана сума підлягає стягненню з ОСОБА_5

Згідно ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Сторона позивача не надала належних і допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог до відповідача ОСОБА_3, виходячи з наступного.

Статтею 553 ч. 1 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до ст. 547 ЦКУ, правочин по забезпеченню зобов'язання повинен укладатися у письмовій формі. Правочин по забезпеченню виконання зобов'язання, укладений без дотримання письмової форми є нікчемним.

Так, позивачем не надано належних доказів того, що між нею та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за яким остання зобов»язалась нести солідарну відповідальність по поверненню суми позики та відсотків за користування позикою відповідачем ОСОБА_2, тому суд не має законних підстав покладення обов»язку на ОСОБА_3 нести солідарну відповідальність за спірним договором.

Підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом суд не вбачає виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свіченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

В матеріалах справи є оригінал розписки (а.с.28), написаної власноруч ОСОБА_2 яка свідчить про те, що остання позичила у позивача 2000 доларів США під 10%.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність укладеного між сторонами договору позики на вказаних у розписці умовах та відсутності підстав для визнання договору позики у виді розписки недісним.

На підставі ст. 88 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача витрати по сплаті судового збору , пропорційно до задоволених вимог в сумі - 474 грн 26 коп.

Керуючись, ст.ст.208,209, 212-215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 - задовільнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 22 червня 2013 року у розмірі 47867 (сорок сім тисяч вісімсот шістдесят сім) грн. 54 коп , яка складається із заборгованості по позиці в розмірі 23660 (двадцять три тисячі шістсот шістдесят) грн., відсотків за користування позивою в сумі 23733 (двадцять три тисячі сімсот тридцять три) грн. 28 коп .

В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 474 грн 26 коп судового збору, сплаченого при подачі позову.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики у виді розписки недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Кіровоградської області шляхом подачі апеляційної скрги через Маловисківський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено до 19.09.2014 року.

Суддя : Т.А.Бугайченко