ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2007 р. | № 39/181 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Перепічая В.С. (головуючий ), |
Вовка І.В., Гончарука П.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровська транспортна компанія” на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.05.2006р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровська транспортна компанія” до Відкритого акціонерного товариства “Українська страхова компанія “Гарант-АВТО” в особі Дніпропетровської обласної дирекції страхування ВАТ “УСК “Гарант-АВТО” про стягнення сум
|
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд
У С Т А Н О В И В :
У червні 2004р. ТОВ “Дніпропетровська транспортна компанія” пред’явило в господарському суді позов до ВАТ “Українська страхова компанія “Гарант-АВТО” в особі Дніпропетровської обласної дирекції страхування ВАТ “УСК “Гарант-АВТО” (перейменоване у Відкрите акціонерне товариство “Українська страхова компанія “Дженералі Гарант”) про стягнення 21000 грн. невиплаченого страхового відшкодування.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2006р. (суддя Ліпинський О.В.) позов було задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 18900 грн. основного боргу, в решті позову відмовлено.
Відповідач оскаржив дане рішення в апеляційному порядку.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.05.2006р. (судді Лисенко О.М. –головуючий, Головко В.Г., Чоха Л.В.) апеляційну скаргу було задоволено частково, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2006р. скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.05.2006р., а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2006р. залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Вирішуючи спір та скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з недоведеності заявлених вимог.
Проте з такими висновками повністю погодитись не можна.
Відповідно до ст. 84 ГПК України та п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.76 №11 “Про судове рішення” (із змінами та доповненнями) мотивувальна частина рішення повинна мати встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.
Визнаючи ці та відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Мотивувальна частина рішення повинна мати посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначені права та обв’язки сторін у спірних правовідносинах.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.01.2003р. між сторонами було укладено договір страхування транспортних засобів № 0088713 (далі –Договір) та страховий поліс № 19-3223128, за яким було застраховано належний позивачу автомобіль марки ВАЗ 21099 державний номер 689-12 АВ.
Відповідно до п. 2.1.2 Договору страховим випадком є незаконне заволодіння транспортним засобом.
Товариством з обмеженою відповідальністю „Радіо-таксі”, діючим від імені позивача на підставі договору доручення № 5 від 01.12.2002р., було укладено договір оренди за номером 138-Д від 21.05.2003, за яким автомобіль ВАЗ 21099 державний номер 689-12 АВ було передано в оренду приватному підприємцю Жир А.Г.
Згідно довідок Жовтневого РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, 06.06.2003 було порушено кримінальну справу за фактом заволодіння обманним шляхом автомобілем ВАЗ 21099 державний номер 689-12 АВ за ознаками ст. 190 ч. 2 КК України, про що було повідомлено позивача 09.06.2003.
(а.с. 15, 64)
10.06.2003 позивач повідомив відповідача про настання страхового випадку, про що свідчить запис у книзі обліку страхових подій.
(а.с. 41)
12.06.2003 позивач письмово повідомив відповідача про настання страхового випадку, та просив вирішити питання про виплату страхового відшкодування.
(а.с. 14)
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про недотримання страхувальником строку повідомлення про страховий випадок є помилковим, тому що про вибуття автомобіля з володіння та, відповідно, про настання страхового випадку позивач дізнався лише після отримання підтвердження правоохоронного органу.
Крім того, помилковим є висновок апеляційного суду і про застосування до даних відносин п.п. 4.2.1 п. 4.2 Правил добровільного страхування транспортних засобів, затверджених президентом ВАТ “УСК “Гарант-АВТО”, зареєстрованих Мінфіном України в листопаді 2002р. реєстраційний №0602903 (далі - Правила), відповідно до якого до страхових випадків не відноситься захоплення транспортного засобу третіми особами, які добровільно допущені власником чи його дорученою особою в салон, чи при використанні транспортного засобу як таксі (якщо це не було обумовлено у договорі страхування –“транспортний засіб –таксі”), оскільки об’єктивна сторона шахрайства полягає саме в заволодіння чужим майном шляхом обману або зловживання довірою, під час якого потерпіла особа, передає майно, вважаючи, що це є правомірним, тоді як захоплення полягає в заволодінні майном по за волею потерпілої особи.
Отже, суд першої інстанції підставно вказав, що в даному випадку страховим випадком є незаконне заволодіння транспортним засобом.
Разом з тим, не можна повністю погодитись з рішенням суду про стягнення страхового відшкодування в розмірі 18900 грн., за вирахуванням безумовної франшизи в розмірі 10% від страхової суми, з огляду на наступне.
Статтею 21 Закону України „Про страхування” передбачено обов’язок страхувальника (Позивача), при укладенні договору страхування надати інформацію страховикові (відповідачу) про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику.
Згідно пункт 7.2.9 Правил страхувальник зобов’язаний впродовж двох днів письмово повідомити відповідача про всі суттєві зміни у ризику (наприклад: заміна водіїв, зміна власника, зміна умов зберігання транспортного засобу і т. ін.).
Відповідно до п. 7.3.2. Правил відповідач має право вимагати від позивача сплати додаткових премій при зміні у ризику після укладення договору страхування, а у разі відмови від сплати додаткової премії, виплати по страхових виплатах, якщо вони стануться внаслідок збільшення ризиків, можуть зменшуватися пропорційно зростанню ризику.
Таким чином, суду необхідно було з’ясувати, чи впливає факт передачі транспортного засобу в оренду та подальше неповідомлення страховика про укладення такого договору на збільшення ризику і, відповідно, на зменшення страхових виплат.
Водночас слід суду звернути увагу і на положення пунктів 2.1.2. та 10.7 Договору у їх поєднанні.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про доведеність за пред’явленим позовом страхової події, але поряд з цим не звернув уваги на наведені приписи Закону та Договору.
Отже, з огляду наведеного, ухвалені судові рішення по даній справі підлягають скасуванню.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпропетровська транспортна компанія” задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.05.2006р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2006р. скасувати і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншому складі суду.
Головуючий В.Перепічай
С у д д і
І.Вовк
П.Гончарук