Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 вересня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Леска В.В., Кондора Р.Ю., при секретарі Марчишаку Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Виноградівського районного суду від 31 липня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,-

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що згідно розписки від 06.07.2012 року ОСОБА_3 отримав від нього у борг 85000 доларів США., які зобов'язався повернути протягом року, тобто до 06.07.2013 року.

Умови договору позичальник не виконав і борг не повернув.

Вказував, що даний договір позики укладений ОСОБА_3 в інтересах сім'ї, кошти останній отримав на будівництво будинку за адресою АДРЕСА_1, а тому інший із подружжя - ОСОБА_4 несе солідарний обов'язок за порушення умов цього договору.

Посилаючись на дані обставини. норми цивільного та сімейного законодавства, просив стягнути з відповідачів солідарно на його користь 686 621,44 грн., з яких 679 362,5 грн. (еквівалент $85 000 станом на 06.07.2012 року) сума боргу та 7258,94 грн. - 3% річних, а також судові витрати.

Рішенням Виноградівського районного суду від 31 липня 2014 року позов задоволено. Постановлено стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача 686 621,44 грн. заборгованості за договором позики та по 1777,85 грн. судового збору з кожного відповідача.

На дане рішення подали апеляційні скарги обидва відповідачі.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_4 посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального й процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду в частині стягнення боргу з неї та ухвалення нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, а повідомлення позивача ОСОБА_5 та його представника адвоката - ОСОБА_6 про причини неявки в судове засідання колегією визнані голослівними та неповажними.

Заслухавши представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 до задоволення не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає до задоволення з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішить справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене рішення в цілому не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі мають відповідати за порушене зобов'язання за договором позики як солідарні боржники, оскільки такий договір укладений в інтересах сім'ї.

Проте з таким висновком суду погодитися в повній мірі не можна, оскільки суд дійшов його без повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи та прав сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1047 ЦК визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно він суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно розписки від 06.07.2012 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_5 у борг 85000 доларів США., які зобов'язався повернути протягом року, тобто до 06.07.2013 року.

Умови договору позичальник не виконав і борг не повернув.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Висновок місцевого суду про стягнення суми боргу та трьох процентів річних з позичальника ОСОБА_3 є правильним.

Суд вирішуючи вимогу до ОСОБА_3 вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.

Рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляції ОСОБА_3 висновків суду не спростовують, а тому до уваги взяті бути не можуть.

Разом з тим щодо солідарного стягнення боргу з дружини позичальника - ОСОБА_4 слід зазначити наступне.

ОСОБА_4 не є стороною договору позики від 06.07.2012 року, також вона не надавала згоду у письмовій формі на укладення договору позики.

Відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Саме по собі зазначення у розписці, що кошти призначено для будівництва будинку за адресою АДРЕСА_1 не свідчить про витрату цих грошей на будівництво указаного будинку, яке проводилося для проживання сім'ї позичальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч вимог процесуального закону позивач не надав належних і допустимих доказів того, що отримані ОСОБА_3 за розпискою грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї позичальника.

Тому у задоволенні вимоги до ОСОБА_4 слід відмовити за недоведеністю цієї позовної вимоги.

Невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права на думку колегії суддів, відповідно до п. 3 та 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині вимоги про солідарне стягнення боргу з ОСОБА_4 та ухвалення нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні даної позовної вимоги.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Виноградівського районного суду від 31 липня 2014 року в частині вимоги про солідарне стягнення боргу та судових витрат з ОСОБА_4 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким:

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про солідарне стягнення боргу за договором позики - відмовити.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: