ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"03" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/66188/11
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,
розглянувши у порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради про визнання дій неправомірними та стягнення державної допомоги за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
11 червня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що є матір'ю двох малолітніх дітей, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2, тому відповідно до статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» має право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років на кожну дитину. Проте управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради проводило нарахування та виплату вказаної допомоги в меншому розмірі. Просила визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови в перерахунку та виплаті позивачу допомоги по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку; стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену суму допомоги по догляду за дитиною ОСОБА_2 в розмірі 15378 грн (за період з 1 липня 2007 року по 30 березня 2010 року); стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену суму допомоги по догляду за дитиною ОСОБА_3 в розмірі 13698 грн (за період з 1 квітня 2008 року по 31 травня 2010 року); зобов'язати відповідача виплачувати позивачу допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі прожитковому мінімуму для дітей віком до 6 років.
Постановою Київського районного суду м. Донецька від 19 квітня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії посадових осіб управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради. Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради недоотриману суму допомоги по догляду за дитиною ОСОБА_2 до досягнення ним трирічного віку в розмірі 15378 грн. Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради недоотриману суму допомоги по догляду за сином ОСОБА_3 до досягнення нею трирічного віку в розмірі 13698 грн. Зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради в подальшому виплачувати допомогу по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку не менше розміру прожитковому мінімуму, встановленого законом.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Київської районної у м. Донецьку ради задоволено. Постанову Київського районного суду м. Донецька від 19 квітня 2011 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судом апеляційної інстанції неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Під час розгляду справи по суті судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю малолітніх дітей ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. Позивач має право на виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на кожну дитину.
Відповідно до положень статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 року № 2240-III право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має застрахована особа (один із батьків дитини, усиновитель, баба, дід, інший родич або опікун), яка фактично здійснює догляд за дитиною. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованим особам у формі матеріального забезпечення у період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) у період цієї відпустки. Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на кожну дитину.
Згідно зі статтею 43 Закону № 2240-III допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
При нарахуванні та виплаті цього виду державної допомоги у 2007 році відповідач керувався статтею 56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V, якою передбачено, що у 2007 році допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для непрацездатних, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 гривень для незастрахованих осіб та не менше 23 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України, а також пунктом 7 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V, яким зупинено на 2007 рік дію, зокрема, статті 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 зміни, внесені пунктом 7 статті 71 «Про Державний бюджет України на 2007 рік», визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, в період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року відповідач був зобов'язаний нараховувати та сплачувати допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, встановленому статтею 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову за 2008 - 2010 роки, виходив з того, що зміни, внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» не розглядалися Конституційним Судом України стосовно їх неконституційності, законами України про державний бюджет України на 2009, 2010 роки змін до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» щодо виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не вносилося, рішень про зупинення дії цього Закону на 2009, 2010 роки не приймалося, тому відповідачем з 22 травня 2009 року по день постановлення судового рішення вірно застосовується положення статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» в редакції, яка діяла на грудень 2008 року.
Проте такий висновок суду апеляційної інстанції не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
До 1 січня 2008 року - дати набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI - правовідносини щодо виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку регулювалися Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-ХII, дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001 року № 2240-III, який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими законами. Статтею 15 Закону № 2811-ХII було передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Згідно зі статтею 43 Закону № 2240-III допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були внесені відповідні зміни до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням». Зокрема, змінами до статті 13 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» було виключено статті 40- 44.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційними низку положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», в тому числі й пункт 25 розділу II цього Закону щодо виключення статей 40- 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».
Пунктом 2 розділу ІІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було передбачено, що розділ II цього Закону діє до 31 грудня 2008 року.
Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 відновили свою дію вищезазначені положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», а з 1 січня 2009 року - статті 13, 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».
Водночас частиною другої статті 46 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI та частиною третьою статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27 квітня 2010 року № 2154-VI було визначено, що допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» призначається і здійснюється в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми (далі - Порядок) був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 саме на виконання Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (пункт 1 Порядку). Нові акти Уряду на виконання статті 46 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік», статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» не приймалися.
Крім того, за змістом пункту 17 цього Порядку право на виплату допомоги мають особи, зазначені в статті 13 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», яка на час виникнення спірних відносин поширювала свою дію щодо виплати допомоги лише на незастрахованих осіб.
Відповідач у заяві про перегляд заочного рішення (а.с.34, зворотній бік) зазначив, що ОСОБА_1 було призначено допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», тобто позивач є застрахованою в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, тому зазначені правовідносини не регулюються Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що на відносини щодо виплати допомоги такій особі поширюються норми спеціального закону (яким є Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»), а тому застосування судом апеляційної інстанції до таких правовідносин положень Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та законів України про Державний бюджет України на 2008, 2009, 2010 роки є помилковим.
Позивач звернулася до суду з позовом 11 червня 2010 року, тобто в період дії Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» від 18 лютого 2010 року № 1691-VI (набув чинності 10 березня 2010 року), яким внесені зміни до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України та частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Визначено, що справи щодо спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них розглядаються судами в порядку цивільного судочинства.
Отже, позивачем не пропущений строк звернення до суду, оскільки вона подала позов в порядку цивільного судочинства, а загальний строк позовної давності складає три роки.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, безпідставно застосував до спірних правовідносин статтю 99 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачені строки звернення до адміністративного суду.
Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з частиною другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки судом апеляційної інстанції не встановлені обставини щодо статусу позивача як застрахованої особи та, відповідно, належна правова оцінка зазначеним обставинам не надана, а суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, то наведене є підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Кобилянський М.Г.