АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]
10 вересня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді: Мазурик О.Ф.,
суддів: Прокопчук Н.О., Росік Т.В.,
при секретарі: Шалапуді Н.П.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2014 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини
та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, прокуратура Шевченківського району м. Києва про визначення місця проживання малолітньої дитини та встановлення порядку спілкування батька з сином, -
В С Т А Н О В И Л А :
У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.
Свої вимоги мотивував тим, що з 17.02.2007 по 14.09.2011 він перебував у шлюбі з відповідачкою. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3. Шлюб розірвано за рішенням суду. Після розірвання шлюбу, за усною домовленістю з відповідачкою, малолітній син проживає разом з ним.
В зв'язку з досягненням дитиною дошкільного віку та з метою вирішення прав дитини на отримання освіти, позивач звернувся до Оболонського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві з заявою про здійснення реєстрації дитини за місцем проживання батька. Однак, за відсутності письмової згоди матері дитини на здійснення реєстрації місця проживання дитини за адресою батька, йому було відмовлено у здійсненні такої реєстрації.
Посилаючись на те, що з дня народження дитини відповідачка не вчиняла дій щодо реєстрації сина за місцем свого проживання, письмової згоди на здійснення реєстрації їхнього сина за місцем проживання позивача не дає, просив суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.
21.10.2013 ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та встановлення порядку спілкування батька з сином.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що після розірвання шлюбу син проживав разом з нею, а з квітня 2012 року проживає разом з батьком. За цей час вона слідкувала за станом здоров'я власної дитини, приймала участь у вихованні та утриманні ОСОБА_3, регулярно відвідувала його, купувала йому необхідні речі, іграшки, продукти харчування, возила його на відпочинок за кордон. Посилаючись на принцип 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року, просила визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 разом з матір'ю та встановити порядок спілкування батька з сином.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково, визначено місце проживання дитини - сина ОСОБА_3 з його матір'ю ОСОБА_2 В задоволені інших вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій зазначив, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, постановлене з грубим порушенням норм як матеріального, так і процесуального права та без повного з'ясування фактичних обставин справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не враховану ту обставину, що відповідачка добровільно залишила малолітнього сина на утриманні батька, та тривалий час не брала участі у його вихованні. Вважав що вказані обставини є винятковими в розумінні принципу 6 Декларації прав дитини та достатніми для можливості визначення проживання дитини з батьком.
Крім того, зазначив, що суд не взяв до уваги висновки Оболонської та Шевченківської районних в м. Києві державних адміністрацій, щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком, не з'ясував особисту прихильність дитини до кожного з батьків та проігнорував докази на підтвердження таких обставин.
Позивач та його представник в судовому засіданні просили апеляційну скаргу задовольнити.
Відповідач та її представник в судовому засіданні просили апеляційну скаргу відхилити.
Представник органу опіки та піклування Служби у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, підтримуючи висновок органу опіки та піклування Служби у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, просила задовольнити апеляційну скаргу.
Прокурор прокуратури Шевченківського района у м. Києві - Тесленко В.В. в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_1, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Орган опіки та піклування Служби у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання представника не направив. Надіслав лист про розгляд справи за відсутності представника.
Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника органу опіки та піклування Служби у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, з 17 лютого 2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 14).
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, матір'ю якого є ОСОБА_2, а батьком дитини є ОСОБА_1 (а.с. 11).
14 вересня 2011 року Оболонським районним судом м. Києва ухвалено рішення про задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (а.с. 10).
Після розірвання шлюбу син проживав разом із матір'ю та протягом двох місяців з 07.09.2011 по 01.11.2011 відвідував ДНЗ № 810 Шевченківського району м. Києва (а.с. 64).
З листопада 2011 року дитину за заявою батька влаштовано до дитячого навчального закладу № 28 (а.с. 85).
За змістом зустрічної позовної заяви малолітній ОСОБА_3 проживає разом з батьком з квітня 2012 року.
В судовому засіданні сторонами у справі визнано, що малолітня дитина, не досягнувши чотирьохрічного віку, почала проживати з батьком, з яким і проживає по теперішній час.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання є обов'язком кожного громадянина України.
Відповідно до п.2.3. наказу МВС України № 1077 від 22.11.2012 року «Про затвердження Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів», місце проживання дітей які не досягли 10 років визначається за згодою батьків. При проживанні батьків за різними адресами для реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, разом з одним з батьків надається письмова згода другого з батьків та довідка територіального підрозділу або адресно-довідкового підрозділу територіального органу ДМС України за місцем його проживання про те, що дитина не зареєстрована разом з ним.
З матеріалів справи вбачається, що батьки проживають за різними адресами.
Батько дитини зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, що відноситься до Оболонського району м. Києва.
Мати дитини зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, відноситься до Шевченківського району м. Києва (а.с. 39).
Довідкою ЖЕО «Татарка» № 1471 від 23.08.2013 підтверджується, що з дня народження мати дитини, не вчиняла дій щодо реєстрації сина за місцем свого проживання (а.с. 8).
30.07.2013 ОСОБА_1 звернувся до відділу у справах громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб Оболонського РУГУ МВС України у м. Києві з заявою про реєстрацію малолітньої дитини за адресою його місця проживання (а.с. 87).
В зв'язку з відсітністю письмової згоди мати дитини на здійснення її реєстрації за місцем проживання батька, заява позивача до Оболонського РВ ГУДМС України в м. Києві про здійснення реєстрації сина за місцем проживання батька залишена без задоволення (а.с. 16).
Вирішуючи спір між сторонами судом встановлено, що сторони по справі, батьки малолітнього ОСОБА_3, позитивно характеризуються, мають відповідний дохід, піклують про сина та обидва мають можливість забезпечити інтереси дитини.
Відмовляючи в задоволені первісного позову та частково задовольняючи зустрічний позов, ухвалюючи рішення про визначення місця проживання дитини з матір'ю, суд першої інстанції виходив з принципу 6 Декларації прав дитини щодо неможливості розлучення дитині зі своєю матір'ю.
Проте колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір᾽ю.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов᾽язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім᾽ю України» роз'яснено, що суди, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов᾽язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Суд першої інстанції зазначені роз'яснення не врахував, норми закону до уваги не взяв, належним чином вищезазначені обставини не перевірив, не встановив дійсного ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, не з'ясував особисту прихильність дитини до кожного з батьків та не взяв до уваги докази на підтвердження таких обставин.
Як вбачається з матеріалів, дитина, не досягнувши чотирьохрічного віку, почала проживати разом з батьком, відповідачка тривалий час не виявляла уваги та турботи до нього.
В судовому засіданні відповідачка пояснила, що син проживав разом з батьком за її згодою, оскільки вона перебувала у тяжкому стані, доглядала за своїм тяжкохворим батьком, та займалась пошуками роботи після його смерті.
Колегія суддів критично відноситься до пояснень відповідачки в судовому засіданні з приводу причин тривалого, майже протягом двох років, не спілкування з малолітнім сином, оскільки такі пояснення не узгоджуються з письмовими доказами наявними у справі.
Згідно довідки Київської клінічної лікарні № 15 батько відповідачки ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_4, перебував на стаціонарному лікування у вказаному закладі з 29.07.12 по 06.08.12. ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_13 помер. Після його смерті спадщину прийняли відповідачка та її сестра. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що останній потребував сторонної допомоги протягом всієї доби і, що таку допомогу йому надавала сама відповідачка, а не інша особа, чи друга донька померлого, чи вони разом (а.с. 43-44).
Також не узгодуються з матеріалами справи пояснення відповідачки щодо пошуків роботи після смерті батька, що і обумовило неспілкування з сином, оскільки згідно довідки ФОП ОСОБА_7 від 16.10.2013, яку надала саме відповідачка до справи, ОСОБА_2 з 03.03.2011 року працює на посаді керівника фотостудії «Фотофабрика» (а.с. 45), що свідчить про те, що остання була працевлаштована ще до смерті свого батька.
Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів того, що протягом року після смерті свого батька, а саме з жовтня 2012 року і до вересня 2013 року, до дати коли позивач звернувся до суду з позовом про визначення місці проживання дитини, остання вчиняла дії щодо досягнення згоди з позивачем відносно зміни місця проживання свого малолітнього сина, або у іншому законному порядку, вирішувала це питання.
Лише після звернення позивача до суду з позовом, відповідачка звернулася з зустрічним позовом до суду і до Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації з заявою про встановлення регламенту спілкування з дитиною (а.с. 63).
Колегія суддів не приймає до уваги викладені у заяві підстави звернення, а саме, що батько дитини чинить перешкоди у спілкуванні, оскільки як вбачається з матеріалі справи в липні 2013 року відповідачка провела свій відпочинок за кордоном разом з сином (а.с. 118-120, фото а.с. 50-53), після якого добровільно повернула сина для подальшого проживання з батьком.
Інших доказів на підтвердження участі у вихованні дитини крім єдиного спільного відпочинку матері з сином, матеріали справи не містять.
В листопаді 2013 року уклала шлюб з ОСОБА_8 та змінила прізвище на «ОСОБА_2».
З матеріалі справи вбачається, що дитина проживає разом з батьком. В листопаді 2011 року ОСОБА_1 влаштував дитину ОСОБА_3 до дошкільного навчально закладу № 28.
Згідно довідки ДНЗ № 28 від 13.11.2013 протягом двох років відвідування ДНЗ № 28 (до 01.11.2013 року) батько ОСОБА_1 турботливо ставився до сина, цікавився його поведінкою, засвоєнням знань, відвідував батьківські збори, своєчасно приводив та забирав дитину, сплачував за харчування. З дитиною поводився тактовно, стримано. ОСОБА_3 завжди мав охайний зовнішній вигляд, був доглянутим. Вихідні дні (зі слів ОСОБА_3) батько з сином відвідували дитячі розважальні центри, зоопарк, аквапарк, планетарій, музеї, лялькові вистави. Мама ОСОБА_3, ОСОБА_2, забирала дитину не більше 10 разів (протягом двох років), не цікавилась його поведінкою, ігнорувала звернення вихователів з приводу життя та поведінки дитини (а.с. 85).
Відвідування дитиною разом з батьком розважальніх центрів, зоопарку, аквапарку, планетарію, музеїв також підтверджується фотокартками (а.с. 96-110).
Згідно психологічного висновку від 18.11.2013 року дошкільного закладу № 135 м. Києва Оболонського району, з татом хлопчик відчуває себе максимально комфортно і спокійно, між ними існує емоційно довірливі та міцні стосунки. Разом з тим, з рідною матір'ю хлопчик не бачиться та не спілкується, поздоровлень та подарунків від матері на день народження чи інших сімейних свят не отримував та не отримує. Рідна мати не приймає участі у вихованні та розвитку ОСОБА_3. Найбільш значимою людиною в житті хлопчика є і вважає тата, рівень емоційного спілкування з татом високий, приділяється багато уваги вихованню і всебічному розвитку дитини (а.с. 91).
Згідно висновку органу опіки та піклування Служби у справах дітей Оболонській районній в м. Києві державній адміністрації про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 № 04-11-7275 від 10.12.2013, з яким погодився орган опіки та піклування Служби у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації (а.с. 143-144), комісія з питань захисту прав дитини при Оболонській районній в м. Києві державній адміністрації (засідання від 28.11.2013 року), орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з Батьком ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 112-113).
Під час розгляду даної справи у порушення вимог ст. 212, 214, 315 ЦПК України судом першої інстанції не було враховано вказаних обставин та не надано їм належної правової оцінки.
Зазначене свідчить про неповне встановлення судом фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
За вказаних обставин колегія суддів погоджується з доводи апеляційної скарги щодо наявності виняткових обставин для розлучення дитини зі своєю матір'ю, оскільки наявні письмові докази у справі свідчать про добровільне рішення матері про розлучення з малолітнім сином.
В силу ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
За встановлених обставин колегія суддів вважає, що суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, а тому рішення суду про відмову в задоволені позову ОСОБА_1 та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог первісного позову та про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 в частині визначення місця проживання малолітньої дитини.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_2 про встановлення порядку спілкування дитини з батьком не оскаржувалося, а тому на підставі ч. 1 ст. 303 ЦПК України не переглядалося.
Керуючись ст. 218, 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 лютого 2014 року - про відмову в задоволені позову ОСОБА_1 та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини - скасувати та ухвалити нове наступного змісту:
«Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання малолітньої дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, прокуратура Шевченківського району м. Києва про визначення місця проживання малолітньої дитини - відмовити. »
В іншій частині рішення - залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий:
Судді:
Справа № 761/22816/13-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/9541/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Мальцев Д.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.