Справа №2-338/08

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

01 квітня 2008 року Жовтоводський міський суд у складі:

головуючого судді:     Чепурнова Д. В.,

при секретарі:     Коваленко О.В.,

з участю адвоката:     ОСОБА_1 ,

позивача:     ОСОБА_2,

відповідачки:     ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.  Жовті Води цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю та визнання особи такою,  що втратила права користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3  в якій вказує,  що йому на праві приватної власності належить квартира № 79 в буд.  22 по вул.  50-річчя Комсомолу в м.  Жовті Води,  відповідно до договору дарування від 25 квітня 2001,  у цій квартирі крім позивача зареєстровані його колишня дружина - відповідачка по справі та неповнолітні діти: син ОСОБА_4,  ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_5,  ІНФОРМАЦІЯ_2. В січні 2006 року сторони припинили шлюбні стосунки. В лютому місяці 2006 року відповідачка залишила спірну квартиру і разом з дітьми переїхала проживати за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3. Позивач не чинив перешкод у проживанні відповідачки в його квартирі,  при виїзді відповідачка забрала усі свої особисті речі. Відповідачка участі в утриманні квартири не приймає,  витрат по сплаті комунальних послуг не несе,  майна,  яке б належало відповідачці в спірній квартирі немає.

У зв'язку з наведеним позивач просив визнати ОСОБА_3  та неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 такими,  що втратили право користуватися жилим приміщенням квартири № 79 в будинку № 22 по вул.  50-річчя Комсомолу в м.  Жовті Води Дніпропетровської області,  зобов'язати відповідачку не чинити перешкоди в користуванні власністю.

У відкритому судовому засіданні позивач та представник позивача повністю підтримали позовні вимоги і просили їх задовольнити в повному обсязі,  вказали судові,  що відповідачка з лютого 2006 року не проживає в спірній квартирі,  забрала свої особисті речі і переїхала проживати до своїх батьків. Відповідачка витрат по сплаті комунальних послуг не несе. Позивач також пояснив судові,  що питання щодо проживання неповнолітніх дітей між сторонами не вирішено.

Відповідачка ОСОБА_3  у відкритому судовому засіданні позов визнала частково,  вказала судові,  що залишила спірне жиле приміщення в лютому місяці 2006 року через неможливість проживання разом із позивачем,  наміру проживати в спірній квартирі не має. Не заперечує щодо задоволення позову в частині визнання її такою,  що втратила право користування жилим приміщенням.  В той же час вважає,  що підстав для визнання неповнолітніх дітей такими,  що втратили право користування жилим приміщенням немає,  оскільки позивач ображав старшого сина,  застосовував до нього фізичну силу і це змусило відповідачку переїхати проживати до своїх батьків разом із дітьми.

Суд вислухавши пояснення сторін,  адвоката,  допитавши свідків та вивчивши письмові матеріали справи,  прийшов до наступного.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до  ст.  ст.  71,  72 Житлового кодексу України наймач,  або члени його сім'ї можуть бути визнані судом такими,  що втратили право користування жилим приміщення при умові,  що вони не проживають в ньому без поважних причин більше шести місяців.

Частиною 2  ст.  405 ЦК України передбачено,  що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік,  якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Судом встановлено,  що квартира № 79 в буд.  22 по вул.  50-річчя Комсомолу в м.  Жовті знаходиться у приватній власності позивача на підставі договору дарування від 25 квітня 2001 року,  посвідченого державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 (а.с. 11).

На сьогоднішній день у спірній квартирі зареєстровані позивач,  відповідачка та їх неповнолітні діти: син ОСОБА_7,  ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_6,  ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.  5).

В січні 2006 року сторони припинили шлюбні стосунки,  про що є відповідний актовий запис № 175 від 04 жовтня 2006 року зроблений відділом РАЦС Жовтоводського міського управління юстиції (а.с.  10).

Відповідачка ОСОБА_3  з лютого 2006 року у квартирі № 79 в буд.  22 по вул.  50-річчя Комсомолу в м.  Жовті не проживає,  разом із неповнолітніми дітьми перейшла мешкати в квартиру АДРЕСА_1,  в якій зареєстровані її батьки ОСОБА_9,  ОСОБА_10 та брат ОСОБА_11 (а.с.  33).

Батько позивачки ОСОБА_10 хворий туберкульозом верхньої долі лівої легені (а.с.  22).

Комунальні послуги за спірну квартиру № 79 в буд.  22 по вул.  50-річчя Комсомолу в м.  Жовті відповідачка не сплачує,  особисті речі,  які б належали відповідачці у квартирі відсутні. Дані факти підтверджуються поясненнями сторін та в судовому засіданні не оспорювалися. Крім того з пояснень відповідачки йдеться про небажання проживати у цій квартирі. А тому суд приходить до висновку,  що відповідачка фактично не відноситься до спірної квартири як до власного житла.

Допитані судом свідки ОСОБА_12,  ОСОБА_13 кожний окремо,  показали,  що дійсно відповідачка ОСОБА_3  не проживає разом із своїми дітьми в квартирі № 79 в буд.  22 по вул.  50-річчя Комсомолу в м.  Жовті Води більше року. Зараз мешкає разом із дітьми у квартирі своїх батьків. Причиною залишення спірної квартири було погане відношення відповідача до відповідачки та до їх старшого сина.

У суду немає підстав ставити під сумнів показання свідків і таких доказів суду не надано.

За таких обставин суд вважає,  що ОСОБА_3  не проживає за місцем реєстрації більше року без поважних причин і може бути визнана такою,  що втратила право користування жилим приміщенням в квартирі № 79 в буд.  22 по вул.  50-річчя Комсомолу в м.  Жовті Води.

Крім того із змісту Житлового кодексу України вбачається,  що у разі припинення сімейних відносин із власником квартири колишні члени його сім'ї не втрачають права користування займаним ними жилим приміщенням.  Та обставина,  що позивач є власником жилого приміщення,  а отже,  має охоронюване законом право володіти,  користуватися і розпоряджатися належним йому майном,  сама по собі не може бути підставою для усунення перешкод в користуванні власністю зі сторони колишніх членів його сім'ї,  враховуючи особливий характер правовідносин,  який виник між сторонами. Виходячи з викладеного суд приходить до висновку про те,  що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача не чинити перешкод в користуванні приватною власністю позивача є такими,  що не грунтуються на вимогах закону,  а тому в цій частині задоволенню не підлягають.

В силу  ст.  ст.  8,  11,  18 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя,  достатній для її фізичного,  інтелектуального,  морального,  культурного,  духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення  умов,   необхідних для  всебічного  розвитку дитини,   відповідно  до  законів

України. Сім'я є природним середовищем для фізичного,  духовного,  інтелектуального,  культурного,  соціального розвитку дитини,  її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах,  що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Виходячи з вищевикладених вимог закону. Враховуючи той факт,  що в квартирі АДРЕСА_1 де зараз проживають неповнолітні діти з ними проживає батько відповідачки ОСОБА_10,  який хворий туберкульозом верхньої долі лівої легені,  може негативно вплинути на фізичний стан неповнолітніх дітей та їх здоров'я,  суд приходить до висновку про те,  що позовні вимоги позивача в частині визнання неповнолітніх дітей ОСОБА_7,  ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6,  ІНФОРМАЦІЯ_2 такими,  що втратили право користування жилим приміщенням є такими,  що суперечать діючим вимогам закону та порушують охоронювані законом інтереси дитини,  не відповідають встановлених законом обов'язкам батьків в частині забезпечення інтересів дітей,  а тому задоволенню не підлягають.

При цьому судом також врахована та обставина,  що між сторонами питання щодо проживання неповнолітніх дітей не вирішено,  не дивлячись на те,  що діти проживають разом із своєю матір'ю,  а батько сплачує на їх утримання аліменти,  оскільки мати дітей власним житлом не забезпечена,  а закон покладає на батьків рівні обов'язки щодо своїх дітей.

Таким чином суд вважає,  що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню,  а саме в частині визнання ОСОБА_3,  такою,  що втратила право користування жилим приміщенням в квартирі № 79 в буд.  22 по вул.  50-річчя комсомолу в м.  Жовті Води Дніпропетровської області,  в іншій частині позивних вимог позивача слід відмовити в зв'язку з їх необґрунтованістю.

Виходячи з викладеного,  керуючись  ст.  ст.  71,  72 ЖК України,   ст.  405 ЦК України,   ст.  ст.   ст.  ст.  8,  11,  18 Закону України «Про охорону дитинства»,   ст.  ст.  10,  11,  57,  60,  158,   ст.  ст.  212-215 ЦПК України,  суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю та визнання особи такою,  що втратила права користування жилим приміщенням - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3,  ІНФОРМАЦІЯ_4,  уродженку ІНФОРМАЦІЯ_5 такою,  що втратила право користування жилим приміщенням в квартирі № 79 в буд.  22 по вул.  50-річчя комсомолу в м.  Жовті Води Дніпропетровської області.

В іншій частині позовних вимог позивача відмовити в зв'язку з їх необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі до Жовтоводського міського суду у 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про намір оскаржити судове рішення і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги,  з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4  ст.  295 ЦПК України.