Справа № 0907/14764/2012

Провадження № 22-ц/779/1855/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Хоростіль Р.В.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Пнівчук О.В., Горблянського Я.Д.,

секретаря Яковин М.Я.,

з участю: представників апелянтів ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5, представника позивача Непорадної Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання додаткових угод до кредитного договору недійсними,

за апеляційними скаргами представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 10 липня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2012 року Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулось в суд з позовом про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 04.02.2008 року між АТ «Райфайзен Банк Аваль» в особі Івано-Франківської обласної дирекції та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір №010/14-10/51 (далі - кредитний договір), згідно якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 250000 доларів США, зі сплатою 12,75% річних на строк до 02.08.2018 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 був укладений договір поруки №010/14-10/51-36, відповідно до умов якого поручитель взяв на себе зобов'язання перед кредитором відповідати в солідарному порядку за зобов'язаннями позичальника по кредитному договору. Між банком та відповідачами було також укладено ряд додаткових угод до кредитного договору та договору поруки і застави з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України. Проте ОСОБА_2 не виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 19.09.2012 року становила 2085505,11 грн., з яких: 246295,64 доларів США, що еквівалентно 1968641,05 грн., - заборгованість по кредиту; 14069,35 доларів США, що еквівалентно 112456,31 грн., - заборгованість по відсотках; 254,43 долари США - пеня по кредиту; 297,02 доларів США - пеня по відсотках. Банк позовні вимоги уточнив та просив стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості за кредитним договором станом на 17.03.2014 року в розмірі 3014420,21 грн. та судові витрати по справі.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 подали зустрічний позов до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», в якому просили визнати додаткові угоди від 11.12.2009 року та 08.06.2011 року до кредитного договору недійсними. Посилались на те, що на момент укладення оспорюваних додаткових угод ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_4 не усвідомлювали, що Банк збільшує суму кредиту, яка була їм видана. Шляхом укладення таких додаткових угод, не пояснюючи негативні наслідки для позичальника, Банк незаконно збільшив суму виданого кредиту з 250000 доларів США до 263129,99 доларів США, що призвело до збільшення розміру процентів, що нараховуються з тіла кредиту, і штрафних санкцій. Про таке збільшення банком суми коштів за тілом кредиту вони дізнались лише при ознайомленні з позовною заявою, оскільки в додаткових угодах нечітко викладено оскаржувані ними умови, а додані до них графіки не дають можливості перевірити правильність розрахунків банку.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 10 липня 2014 року первісний позов задоволено.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 010/14-10/51 від 04.02.2008 року станом на 17.03.2014 року у розмірі 3014420 грн. 21 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» витрати по оплаті судового збору у розмірі по 1827 грн. з кожного.

В задоволенні зустрічного позову - відмовлено.

На дане рішення представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали апеляційні скарги.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в поданій апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним. Так, на думку представника апелянта, судом однобічно досліджено докази, що проявилось у відмові в задоволенні клопотання відповідачів про проведення судово-економічної експертизи та витребування доказів, а тому судом не враховано вимог ст.143 ЦПК України. Судом не враховано також, що на момент укладення оспорюваних додаткових угод відповідачі не усвідомлювали, що Банк збільшує суму кредиту, яка була їм видана, в самих же угодах вказується, що вони укладаються з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України. Зазначає, що такими діями позивача було порушено вимоги статей 11, 15, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", тому такі дії Банку слід вважати нечесною підприємницькою практикою, а вчинені з її використанням правочини згідно ч.6 ст.19 вказаного Закону є недійсними. Отже, на думку апелянта, позивачем було порушено принцип справедливості, закріплений у ст.3 ЦК України. Вищезазначеного судом не було враховано, а тому просив рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

ОСОБА_4 в поданій апеляційній скарзі зазначає, що рішення є незаконним, прийняте за неправильним застосуванням норм матеріального права і з порушенням норм процесуального права. Зокрема суд дав невірну оцінку зібраним доказам, не дослідив факти, що мають важливе значення для правильного вирішення позову і зробив висновки, які не відповідають обставинам справи. Апелянт стверджує, що беручи до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд не перевірив, чи є обґрунтованою сума тіла кредиту і чи відповідає розрахунок нормам закону. Судом не враховано ст.1046 ЦК України в частині зобов'язання позичальника повернути таку ж суму коштів (суму позики), а тому суд дійшов помилкового висновку, що при отриманому кредиті в розмірі 250000 доларів США, позичальник повинен повернути суму кредиту в розмірі 263129,99 доларів США. Із додаткової угоди до кредитного договору вбачається, що фактична заборгованість за сумою кредиту збільшується на суму заборгованості за процентами. При цьому судом не зазначено, якою нормою закону передбачена можливість капіталізації шляхом умовного збільшення зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту за рахунок заборгованості по процентах. Не враховано судом і те, що кошти надавались ОСОБА_2 на споживчі цілі, тому правовідносини, пов'язані із кредитним договором, регулюються Законом України "Про захист прав споживачів". Зазначає, що судом не надано оцінки посиланню відповідачів на п.3.4 рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року у справі 1-26 щодо обмеження принципу свободи договору. Також суд не перевірив, чи надавалась позичальнику попередня інформація щодо наслідків збільшення фактичної заборгованості за сумою кредиту на суму заборгованості по процентах, зокрема, в частині збільшення щомісячного платежу за кредитом за рахунок штучного збільшення бази нарахування процентів, чи настали для позичальника та поручителя негативні наслідки, пов'язані з таким збільшенням, які суми було отримано банком внаслідок такого збільшенням, а які мали бути отримані, враховуючи фактично видану суму кредиту. Для належної перевірки своїх доводів відповідачі зверталися до суду із клопотанням про призначення судово-економічної експертизи та витребування в позивача Положення про кредитування та опис (зміст) кредитної справи позичальника, однак в задоволенні цього клопотання було відмовлено в день ухвалення рішення суду. З огляду на це стверджує, що суд не дав можливості відповідачам подати належні та допустимі докази, які б спростували наданий позивачем розрахунок. З цих підстав просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в первісному позові відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Представники апелянтів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 доводи, викладені в апеляційних скаргах, підтримали, просили задовольнити скарги.

Представник ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" Непорадна Т.В. заперечила проти задоволення апеляційних скарг, просила їх відхилити, оскільки рішення суду є законним та обґрунтованим.

Вислухавши доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи первісний позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 належним чином не виконувала умови кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої підтверджується розрахунком банку, який відповідачами не спростовано, і враховуючи те, що відповідач ОСОБА_4 поручилась за виконання зобов'язань позичальника, то з відповідачів в солідарному порядку слід стягнути заборгованість по кредитному договору. Відмовляючи ж у задоволенні зустрічного позову відповідачів, суд виходив з того, що додаткові угоди до кредитного договору були укладені відповідно до закону.

З таким висновком погоджується і колегія суддів.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду відповідає.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 04.02.2008 року між АТ «Райфайзен Банк Аваль» та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір №010/14-10/51, згідно якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 250000 доларів США, зі сплатою 12,75% річних з кінцевим терміном погашення - 02.08.2018 року (т.1, а.с.10-13).

ОСОБА_2 неналежно виконувала умови кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості, на підтвердження якої позивачем було надано розрахунок (а.с.6-9), згідно якого станом на 19.09.2012 року заборгованість позичальника складала 2085505,11 грн., з яких: 246295,64 доларів США (1968641,05 грн.) - заборгованість по кредиту; 14069,35 доларів США (112456,31 грн.) - заборгованість по відсотках; 254,43 долари США - пеня по кредиту; 297,02 доларів США - пеня по відсотках, всього по пені - 551,45 доларів США (4407,74 грн.).

В ході розгляду справи представником позивача було надано ще один розрахунок, згідно якого станом на 17.03.2014 року заборгованість ОСОБА_2 по кредитному договору становить 3014420,21 грн. (а.с.193-195, т.1).

Суд вірно вважав, що даний розрахунок відповідачами не спростований і є належним та допустимим доказом, що підтверджує заборгованість по кредитному договору.

Судом також встановлено, що в забезпечення виконання ОСОБА_2 кредитних зобов'язань 04.02.2008 року між АТ «Райфайзен Банк Аваль» укладено договір поруки із ОСОБА_4.(а.с.17), яка несе відповідальність за невиконання ОСОБА_2 усіх її зобов'язань перед банком, що виникли з кредитного договору №010/14-10/51 від 04.02.2008 року.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення первісного позову та стягнення з відповідачів в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором, що відповідає умовам кредитного договору, договору поруки та положенням статей 526, 530, 543, 553, 554 ЦК України.

Крім того між банком та відповідачами було укладено низку додаткових угод до кредитного договору та договорів поруки і застави: додаткова угода № 010/14-10/51-1 від 26.12.2008 року; додаткова угода № 010/14-10/51-2 від 23.06.2009 року; додаткова угода № 010/14-10/51-3 від 11.12.2009 року; додаткова угода №010/14-10/51-4 від 25.12.2009 року; додаткова угода № 010/14-10/51-5 від 30.07.2010р.; додаткова угода № 010/14-10/51-6 від 18.06.2011 року; додаткова угода № 12/09-10/11-052-1 від 18.06.2011 року до договору застави: основних засобів № 12/09-10/11-052-1 від 25.12.2009 року та додатковий договір № 010/14-10/51-36/1 від 08.06.2011р. до договору поруки № 010/14-10/51-36 від 04.02.2008 року (т.1, а.с.98-114).

Відповідачі у зустрічному позові просили визнати недійсними додаткові угоди від 11.12.2009 року (а.с.103, т.1) та від 08.06.2011 року (т.1, а.с.110).

Підстави недійсності правочину передбачено ст.215 ЦК України. Такими підставами є: недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом(нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, : встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним(оспорюваний правочин).

З огляду на викладене, суд зробив правильний висновок про те, що оспорювані додаткові угоди до кредитного договору вимогам закону відповідають, а тому вимоги по зустрічному позову задоволенню не підлягають.

Викладені в апеляційних скаргах доводи про те, що додатковими угодами до кредитного договору банк збільшив фактичну заборгованість за сумою кредиту на суму заборгованості за процентами, що суперечить законодавству, та зроблено це без відома відповідачів, є безпідставними, оскільки спростовуються змістом угод, які підписані ОСОБА_2 та погоджені ОСОБА_4 (т.1, а.с.175-177).

Що стосується доводів апелянтів про те, що судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання відповідачів про призначення судово-економічної експертизи та витребування в позивача Положення про кредитування та опис (зміст) кредитної справи позичальника, то такі доводи також безпідставні, оскільки з цього приводу судом було постановлено обгрунтовану ухвалу (а.с.42, т.2).

Також і інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та не спростовують правильних висновків суду.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 10 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: О.В. Пнівчук

Я.Д. Горблянський