ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2007 р. | № 6/21 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Подоляк О.А. |
суддів : | Грека Б.М., Плюшка І.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Міністерства юстиції України |
на рішення | від 15.04.2005 р. господарського суду міста Києва |
та постанову | від 23.06.2005 р. Київського апеляційного господарського суду |
у справі | № 6/21 |
за позовом | Державного підприємства МВС України “Спецсервіс” (надалі –ДП “Спецсервіс”) |
до | Міністерства юстиції України; ДП “Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах”; ДАК “Національна мережа аукціонних центрів”; СДП “Укрспец’юст”; ТОВ “Регіональна корпорація майнових послуг та моніторингу”; АТЗТ “Експоцентр-Одеса”; ТОВ “Інвестиції і консалтинг”; ТОВ “Мультімедіа Софт” |
про | визнання результатів тендеру недійсними частково та зобов’язання вчинити дії |
за участю представників: |
від позивача | - не з’явились |
від відповідача-1 | - Крижановська І.М. |
від відповідача-2 | - Воробйов А.І. |
від відповідача-3 | - не з’явились |
від відповідача-4 | - не з’явились |
від відповідача-5 | - не з’явились |
від відповідача-6 | - не з’явились |
від відповідача-7 | - не з’явились |
від відповідача-8 | - не з’явились |
в судовому засіданні 17.01.2007 р. у зв’язку із зміною складу
колегії суддів розгляд справи розпочинався заново
В С Т А Н О В И В:
В грудні 2004 р. ДП “Спецсервіс” звернулось до суду з позовом про визнання результатів тендеру (конкурсу) проведеного Міністерством юстиції України 30.11.2004 р. з визначення спеціалізованих організацій, які можуть здійснювати реалізацію арештованого державними виконавцями майна в 2005 р., недійсними.
За наслідком уточнення позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України ДП “Спецсервіс” просило суд визнати недійсним повністю з моменту оприлюднення рішення, оформлене протоколом № 1 від 30.11.2004 р., тендеру (конкурсу), проведеного Міністерством юстиції України 30.11.2004 р. з визначення спеціалізованих організацій, які можуть здійснювати реалізацію арештованого державними виконавцями майна в 2005 р., а також зобов’язати Міністерство юстиції України провести повторно тендер (конкурс) з визначення спеціалізованих організацій, які можуть здійснювати реалізацію арештованого державними виконавцями майна.
В обґрунтування пред’явлених вимог позивач посилався на те, що він є спеціалізованою організацією, яка займається реалізацією надлишкового військового, арештованого, конфіскованого, безхазяйного, заставного та іншого майна, що знаходиться в податковій заставі, тобто, реалізація майна є виключним видом його діяльності. Позивач має досвід роботи три роки в сфері реалізації надлишкового військового майна, два роки в сфері реалізації майна, що знаходиться в податковій заставі, та два роки в сфері реалізації арештованого майна. Філії позивача розташовані в 24 областях України, АР Крим та м. Севастополі. Позивач відповідає іншим вимогам, що ставляться до спеціалізованих підприємств, має всі необхідні технічні можливості для забезпечення робіт, в штаті підприємства перебувають спеціалісти з вищою та середньою спеціальною освітою відповідно до спеціалізації підприємства. Позивач отримав дозвіл на реалізацію арештованого майна на підставі проведеного тендеру Міністерства юстиції України з 01.07.2003 р. За цей час ним було укладено генеральні договори з обласними відділами ДВС України. На момент проведення тендеру недоліків по реалізації майна в нього не було, будь-яких переваг інші учасники тендеру перед позивачем не мали. Тому, при проведенні тендеру було порушено принцип рівності учасників та незаконно визначено переможців, частина з яких взагалі не мають досвіду роботи не менше двох років у сфері проведення прилюдних торгів та здійснення операцій з нерухомістю або в аналогічній сфері. В якості підстави для відмови у визнанні позивача переможцем тендеру Міністерство юстиції України посилається на недотримання позивачем умов генерального договору № 1 від 31.12.2003 р., що, на думку позивача, не відповідає дійсності, оскільки він не отримував жодної претензії з цього приводу. Також позивач посилався на те, що переможцями тендеру були визнані особи, що не відповідають вимогам Положення про умови і порядок проведення тендерів (конкурсів) з визначення спеціалізованих організацій для реалізації арештованого державними виконавцями майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2003 р. № 136/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.11.2003 р. за № 1036/8357 (надалі –Положення). Позивач також стверджував, що до переможців конкурсу не застосовувався критерій перевірки їх діяльності за минулий рік щодо виконання умов реалізації арештованого майна. За таких обставин позивач вважав, що Міністерство юстиції України припустилося порушень пунктів 3.1, 4.2, 4.5 Положення та розглянуло тендерні пропозиції необ’єктивно.
Рішенням господарського суду міста Києва від 15.04.2005 р. (судді: Бачун О.В., Ковтун С.А., Прокопенко Л.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 р. (судді: Сотніков С.В., Кот О.В., Муравйов О.В.), позов задоволено частково: визнано недійсним пункт 2 рішення тендерної (конкурсної) комісії від 30.11.2004 р. з визначення спеціалізованих організацій для реалізації арештованого державними виконавцями майна на 2005 р., оформленого протоколом № 1; зобов’язано Міністерство юстиції України протягом двох місяців після набрання рішенням законної сили провести додатковий тендер (конкурс) з визначення спеціалізованих організацій для реалізації арештованого державними виконавцями майна відповідно до п. 4.15 Положення; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою, Міністерство юстиції України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників відповідачів, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.
Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.
Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 26.10.2004 р. в газеті “Голос України” № 200 (3450) було розміщено оголошення про проведення тендеру (конкурсу) з визначення спеціалізованих організацій для реалізації арештованого державними виконавцями майна. Позивачем 12.11.2004 р. подано заяву про участь у тендері та надано документи відповідно до вимог Положення. Попереднє засідання тендерної комісії відбулося 16.11.2004 р., рішенням якої затверджені умови проведення тендеру та тендерну документацію. За результатами тендеру, який відбувся 30.11.2004 р., позивачу відмовлено у визнанні його переможцем тендеру.
Приймаючи рішення та постанову суди виходили з того, що: позивач відповідає всім вимогам до претендентів тендеру (конкурсу); умову щодо надання на розгляд тендерної комісії повного пакету документів у двох примірниках позивачем виконано; зміст оспорюваного рішення тендерної (конкурсної) комісії від 30.11.2004 р. не містить мотивів, якими керувалася тендерна комісія при визначенні переможців тендеру та відмови позивачу у визнанні його переможцем; в порушення вимог Положення відповідачем-1 не обґрунтовано підстав для невизнання позивача переможцем тендеру; поновлення порушених прав позивача можливе без визнання недійсними результатів тендеру, а шляхом проведення додаткового тендеру (конкурсу) у відповідності до п. 4.15 Положення.
Проте, з наведеною мотивацією погодитись не можна.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не заявлялась вимога про зобов’язання Міністерства юстиції України протягом двох місяців після набрання рішенням законної сили провести додатковий тендер (конкурс) з визначення спеціалізованих організацій для реалізації арештованого державними виконавцями майна відповідно до п. 4.15 Положення. Позивачем було заявлено вимоги про визнання недійсним рішення, яке оформлене протоколом тендеру (конкурсу), проведеного Міністерством юстиції України 30.11.2004 р., та про зобов’язання Міністерства юстиції України провести повторно тендер (конкурс) з визначення спеціалізованих організацій, які можуть здійснювати реалізацію арештованого державними виконавцями майна.
Відтак, в порушення ст. ст. 22, 83, 84 ГПК України місцевий господарський суд неправомірно вийшов за межі позовних вимог без клопотання заінтересованої сторони.
Приймаючи рішення та постанову про визнання недійсним пункту 2 рішення тендерної (конкурсної) комісії від 30.11.2004 р. з визначення спеціалізованих організацій для реалізації арештованого державними виконавцями майна на 2005 р., оформленого протоколом № 1, господарські суди першої та апеляційної інстанцій не зазначили норму чинного законодавства, якому згаданий пункт не відповідає.
Посилання судів на порушення прав позивача у зв’язку із його відповідністю вимогам до претендентів тендера (конкурсу), як на підставу для визнання рішення недійсним частково, є необґрунтованим, оскільки згідно протоколу тендерної комісії позивача було допущено до участі в тендері (конкурсі) та розглянуто його пропозиції, а тому його права як претендента не були порушені.
Висновки судів про те, що зміст оспорюваного рішення тендерної (конкурсної) комісії не містить мотивів, якими керувалася тендерна комісія відмовляючи позивачу у визнанні його переможцем, не відповідає матеріалам справи, оскільки в протоколі наведені мотиви відмови, а саме –ДП “Спецсервіс” при реалізації арештованого державними виконавцями майна у 2004 р. не забезпечило належним чином виконання умов Генерального договору, укладеного з Міністерством юстиції України, по реалізації арештованого державними виконавцями майна, допустило численні порушення встановленого законодавством та вказаним Генеральним договором порядку реалізації такого майна фактично у всіх областях України, що було визнано в процесі засідання заступником генерального директора позивача.
Судами не враховано, що відповідно до п. 4.2 Положення при визначенні переможця (переможців) комісією вивчаються, оцінюються та беруться до уваги крім певних показників роботи учасників тендера (конкурсу) також й інші показники, необхідні для забезпечення належної організації і реалізації арештованого майна.
Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
Згідно ст. ст. 1115, 1117 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.1117 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.
При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 15.04.2005 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 р. у справі № 6/21 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий, суддя О. Подоляк
С у д д і: Б. Грек
І. Плюшко