ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2007 р. | № 19/12/06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Удовиченка О.С. |
суддів : | Панової І.Ю. Яценко О.В. |
розглянувши касаційну скаргу | ЗАТ "Юнікон" |
на постанову | Запорізького апеляційного господарського суду від 26.07.2006 р. |
у справі | № 19/12/06 |
господарського суду | Запорізької області |
за позовом | ЗАТ "Юнікон" |
до | ВАТ “Дніпроенерго” |
про | про стягнення збитків |
в судовому засіданні взяли участь представники :
Відповідача: | Формагей О.Л. |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 30.01.2006 р. (суддя Даценко Л.І) товариству з обмеженою відповідальністю фірмі "Юнікон ЛТД", реорганізованого в ЗАТ "Юнікон" (далі –позивач) було відмовлено у задоволенні позову до відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго" (далі –ВАТ "Дніпроенерго") про стягнення 3% річних та суми боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 67 115,62 грн.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 26.07.2006 р. (судді: Радченко О.П., Кричмаржевський В.А., Хуторний В.М.) рішення господарського суду Запорізької області від 30.01.2006 р. у справі № 19/12/06 залишено без змін.
Позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26.07.2006 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 30.01.2006 р. у справі № 19/12/06 скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати грошові вимоги ЗАТ "Юнікон" до ВАТ "Дніпроенерго" в розмірі 67 115,62 грн.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови норм матеріального права, а саме: ст. 214 ЦК Української РСР, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон).
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відхиляючи грошові вимоги позивача у частині вимог про стягнення сум інфляційних нарахувань і процентів річних, суд першої інстанції виходив з того, що ці суми не підлягають стягненню з відповідача в силу положень частини четвертої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон), оскільки вони є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань, з чим погодився суд апеляційної інстанції.
Проте з таким висновком погодитись не можна, оскільки він ґрунтується на хибному тлумаченні судом вказаної правової норми.
Відповідно до абз. 4 ч. 4 ст. 12 Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). За визначенням термінів, вживаних у цьому Законі, грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України (абз. 7 ст. 1).
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи викладене, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, як його визначено у ст. 1 Закону. Суд першої інстанції безпідставно ототожнив зазначені складові грошового зобов'язання із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань у розумінні абзацу четвертого ч. 4 ст. 12 цього Закону.
Як встановлено судом першої інстанції, ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.12.2001 р. було порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "Дніпроенерго" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а ухвалою господарського суду Запорізької області від 01.09.2003 р. вимоги закритого акціонерного товариства "Юнікон" у розмірі 160 180,48 грн. були визнані та включені до реєстру конкурсних кредиторів.
Законом визначений спеціальний порядок виявлення та задоволення вимог кредиторів.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.05.2005 р. затверджено план санації ВАТ "Дніпроенерго" яким передбачено погашення вимог конкурсних кредиторів, в тому числі й вимог позивача у справі в сумі 160 180,48 грн.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення господарського суду Запорізької області від 30.01.2006 р. в мотивувальній частині постанови посилався на ч. 12 ст. 1 Закону та зазначив, що в період за який стягується 3% річних та витрати від інфляції, а саме 2003 –2005 рр. ВАТ "Дніпроенерго" знаходився у процедурі банкрутства, відтак в іншому порядку, ніж передбачено планом санації ВАТ "Дніпроенерго", погашення боргу перед позивачем неможливе.
Суд касаційної інстанції погоджується з мотивацією суду апеляційної інстанції. Розрахунки з кредиторами, вимоги яких включені до реєстру, проводяться керуючим санацією по мірі надходження коштів на санаційний рахунок боржника з урахуванням графіку погашення вимог кредиторів ВАТ "Дніпроенерго".
Згідно з ч. 12 ст. 21 Закону, розрахунки з кредиторами, вимоги яких включені до реєстру, проводяться керуючим санацією в порядку черговості встановленому ст. 31 Закону.
Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції по суті прийнято відповідно до норм матеріального та процесуального права, з чим погодився суд апеляційної інстанції, а отже не вбачається підстав для скасування рішення господарського суду Запорізької області від 30.01.2006 р. та постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 26.07.2006 р. у справі № 19/12/06.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ЗАТ "Юнікон" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 30.01.2006 р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26.07.2006 р. у справі № 19/12/06 залишити без змін.
Головуючий О.С. Удовиченко
Судді І.Ю. Панова
О.В. Яценко