Справа № 22-Ц-2700 2006 року Головуючий в 1 інстанції Скорик С.А.
Категорія: 28 Доповідач: Лісова Г.Є.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2006 року грудня місяця 25 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого: Лісової Г.Є.
Суддів: Семиженка Г.В.
Приходъко А.А.
при секретарі: Драгомарецькій О.В.
з участю адвокатів: ОСОБА_2,
ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 04 липня 2006 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про вселення за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, який діє також в інтересах ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права на користування жилим приміщенням та визначення порядку користування ним та за позовом ОСОБА_4 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей до ОСОБА_6, треті особи без самостійних вимог ОСОБА_3, орган опіки та піклування Комсомольської районної ради м.Херсона про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні жилим приміщенням та виселення, -
ВСТАНОВИЛА:
20.12.2005 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення із квартири АДРЕСА_1.
Посилався на те, що шлюб з ОСОБА_5 розірвано у 1992 році, а у 1995 році відповідачі без його дозволу вселилися в належну йому на праві приватної власності квартиру, чим створили перешкоди у користуванні
користуванні жилим та підсобним приміщеннями, а також порушили права власника на свій розсуд володіли, користувалися і розпоряджатися належним майном.
Просив виселити ОСОБА_5 і ОСОБА_6 із займаного ними жилого приміщення, квартири АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності.
30.01.2006 року ОСОБА_5 і ОСОБА_6 звернулися із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання права на користування жилим приміщенням та визначення порядку користування ним.
Посилалися на те, що постійно проживали з позивачем в квартирі АДРЕСА_1 і вели спільне господарство з березня 1995 року. Після розірвання шлюбу продовжували тривати фактичні шлюбні відносини до 30.04.2004 року. З 30.04.2004 року по 13.05.2005 року ОСОБА_3 у спірній квартирі не проживав, а коли повернувся, то зайняв кімнату площею 9,3 кв.м, а їм виділив кімнати площею 11,3 кв.м. та 16,1 кв.м.
Припинення сімейних відносин з відповідачем як власником квартири згідно зі ст.156 ЖК України не позбавляє їх права користуватися займаним жилим приміщенням.
Просили визнати за ними право на користування квартирою АДРЕСА_1, виділити їм у користування кімнату площею 9,3 кв.м., відповідачу ОСОБА_3 площею 16,1 кв.м. та 11,3 кв.м. Допоміжні приміщення залишити у спільному користуванні.
А також, доповнивши позовні вимоги, просили визнати договір міни укладений 20.01.2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який діяв від свого імені та від імені малолітнього сина ОСОБА_7, 26 серпня 2000 року народження, неповнолітньої дочкиОСОБА_8 квартири АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2 недійсним.
Посилалися на те, що договір є незаконним, оскільки ним порушується їх право на користування жилим приміщенням, на момент укладення договору міни, квартира була предметом спору в суді.
16.05.2006 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи ОСОБА_3, орган опіки та піклування Комсомольської районної ради м.Херсона про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні жилим приміщенням та виселення.
Посилався на те, що відповідно до договору міни укладеного з ОСОБА_3 20.01.2006 року вони стали власниками квартири АДРЕСА_1, а тому просили виселити ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з цього жилого приміщення як тимчасових жильців, які самостійного право на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.
Рішенням Комсомольського районного суду м.Херсона від 04 липня 2006 року у задоволені позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що діяв у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та виселенні відмовлено.
Позов ОСОБА_5, ОСОБА_6, задоволено частково. Визнано договір міни укладений ОСОБА_3 і ОСОБА_4, який діяв від свого імені та від імені малолітнього сина ОСОБА_7 та неповнолітньої дочки ОСОБА_8 квартири АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2 недійсним. Сторони повернено в попередній стан.
В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять його скасувати і ухвалити нове рішення, яким їхні позовні вимоги задовольнити, а в задоволені позову ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовити.
Посилаються на порушення судом норм матеріального права, зокрема судом не було взято до увага, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживали в спірному жилому приміщенні як тимчасові жильці. Їх вимоги про виділення у користування кімнати площею 9,3 кв.м. суперечить санітарним нормам, ст.47 ЖК України.
Крім того, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не є сторонами договору міни, їх право цим договором не порушено, тому що вони не є співвласниками квартири, яка була предметом договору міни.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про власність» власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належним йому майном, а ст.48 цього Закону передбачено право власника вимагати усунення будь-яких порушень його права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що її слід задовольнити частково, рішення суду в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про визнання договору міни недійсним та відмови в задоволенні позову ОСОБА_4. про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та виселенні скасувати і ухвалити нове рішення.
Задовольняючи позов про визнання договору міни недійсним суд виходив з того, що при укладені цього договору порушені права третіх осіб, тобто ОСОБА_5 і ОСОБА_6, які постійно з 1995 року користуються приміщенням квартири АДРЕСА_1 та що фактично обмін квартири між сторонами не здійснювався.
Проте з таким висновком суду не можна погодитися з наступних підстав.
Квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_3 на праві приватної власності, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.12.2005 року та не оспорюється ОСОБА_5 і ОСОБА_6.
Відповідно до ст.319 ЦК України власник, володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчинити що до свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
20.01.2006 року ОСОБА_3 обміняв належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2, що належала на праві спільної власності ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_8. Договір міни посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу та зареєстровано в державному реєстрі правочинів 20.01.2006 року.
Як передбачено ст.715 ЦК України за договором міни кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на іншій товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін і покупцем товару, який він одержує взамін.
Укладений договір міни за волевиявленням сторін, не суперечить нормам цивільного законодавства, вчинений у письмовій формі та зареєстрований в державному реєстрі правочинів.
Висновок суду про те, що цим договором порушено права третіх осіб а саме: колишніх членів сім'ї власника ОСОБА_5 та ОСОБА_6, право на користування яких жилим приміщенням не було враховано при укладенні договору міни в зв'язку з чим його було визнано недійсним, не відповідає вимогам закону, тому що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Крім того, права членів сім'ї власника є похідними від прав власності, і з припиненням для власника права власності на жиле приміщення члени його сім'ї також втрачають право користування цим приміщенням.
Право членів сім'ї власника є сервітутним правом, яке припиняється з припиненням обставин, які були підставою для встановлення сервітуту.
ОСОБА_4 був попереджений про те, що в квартирі проживають колишні члени сім'ї ОСОБА_3, проте від укладення договору не відмовився, не вимагає його розірвання і в даний час, а просить виселити ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з належної йому та ОСОБА_7 і ОСОБА_8 квартири АДРЕСА_1.
Відповідно до положень ст.48 Закону України «Про власність» ст.391 ЦК України власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння.
За таких обставин суд помилково застосував до спірних правовідносин ст.ст.9,157 ЖК України, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню.
Не ґрунтується на матеріалах справи і посилання суду на те, що договір укладено без наміру створення правових наслідків.
Згідно витягу Херсонського бюро технічної інвентаризації від 26.01.2006 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_3
ОСОБА_4 не вселяється в квартиру АДРЕСА_1 лише з тих підстав, що в ній проживають колишні члени сім'ї попереднього власника, створюючи перешкоди йому та членам сім'ї у користуванні придбаним за договором міни жилим приміщенням.
Оскільки при вирішенні даного спору суд застосував закон, який не поширюється на ці правовідносини, що призвело до неправильного вирішення справи, то рішення суду слід скасувати і ухвалити нове рішення в цій частині позовних вимог, а в решті рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 314 ЦПК України, ст.ст.317, 319, 391, 715 ЦК України, ст.48 Закону України «Про власність», колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 04 липня 2006 року в частині задоволення зустрічного позову про визнання договору міни недійсним та відмови в задоволенні позову ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та виселенні скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання договору міни укладеного 20.01.2006 року ОСОБА_9 з ОСОБА_4, який діяв також в інтересах дітей: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 недійсними відмовити.
Позов ОСОБА_4 задовольнити.
Виселити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Відстрочити виконання рішення в частині виселення ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 до 1 квітня 2007 року.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сиди з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховної Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.