ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2014 року Справа № 910/1355/13

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Жукової Л.В. - головуючий (доповідач),

Вовка І.В.,

Палія В.В.,

розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора м. Києва

на рішеннягосподарського суду міста Києва від 13.03.2014 р.

та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.07.2014 р.

у справі № 910/1355/13 господарського суду міста Києва

за позовомПершого заступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до1. Деснянської районної у м. Києві адміністрації, 2. дочірнього підприємства "Техком" товариства з обмеженою відповідальністю "Техком"

третя особарегіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву

провизнання недійсним договору та витребування нерухомого майна

в судовому засіданні взяли участь представники від:

прокурор: Кузнецова Ю.В. (посв. №023135 від 26.11.2013 р.);

позивача 1: не з'явилися;

позивача 2: не з'явилися;

відповідача 1: не з'явилися;

відповідача 2: Медведська В.В., Крохмалюк Ю.В.- директор;

третьої особи: Кошман А.С.,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Деснянського району м. Києва звернувся до господарського суду м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним з моменту укладення Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень з №1 по №2 (групи приміщень №10), приміщення №1 по № 9 (групи приміщень №11) (в літ. А), загальною площею 30270 кв. м., що складає 12/100 частини (від нежитлового будинку площею 2 426,70 кв. м.), які знаходяться за адресою: вул. Закревського, 29 в місті Києві, що укладений 10.06.2009 р. та витребування з відповідача 2 нежитлових приміщень з №1 по № 12 (групи приміщень № 10), приміщення з №1 по № 9т (групи приміщень №11) (в літ. А),загальною площею 302,70 кв. м., що складає 12/100 частини (від нежитлового будинку площею 2 426,70 кв. м.), які знаходяться за адресою: вул. Закревського, 29 в місті Києві вартістю 1 928 367,60 грн. та повернення їх у комунальну власність територіальної громади міста Києва.

Рішенням господарського суду м. Києва від 13.03.2014 року (суддя: Борисенко І.І.) у справі № 910/1355/13 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2014р. (головуючий суддя: Тищенко А.І., судді: Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.), апеляційну скаргу заступника прокурора м.Києва залишено без задоволення, а рішення господарського суду м.Києва від 13.03.2014р. у справі № 910/1355/13 залишено без змін.

Заступник прокурора м. Києва подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду м. Києва від 13.03.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2014р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Заслухавши пояснення прокурора представників відповідача-2 та третьої особи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні заявлених позовних вимог, господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право власності на нежитлове приміщення за Київською міською радою не було зареєстровано, правомочностей власника у Київської міської ради не виникло, тому права та інтереси Київської міської ради у результаті укладення договору купівлі-продажу від 10.06.2009р. не були порушені, а прокуратура не надала ні свідоцтво про право власності Київської міської ради на спірні нежитлові приміщення, ні витяг з державного реєстру права власності на нерухомість. Відтак, безпідставним є посилання апелянта на те, що Київська міська рада була власником нежитлового приміщення по вул. Закревського, 29.

Проте висновки судів попередніх інстанцій є передчасними з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи держаної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 144 Конституції України та ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Так, рішенням Київської міської ради від 06.09.2001р. №3/1437 "Про районні у м. Києві ради" вирішено утворити районі у м. Києві ради згідно з переліком, що реорганізуються відповідно до законодавства України та адміністративно-територіального устрою, затвердженого рішенням Київради від 27.04.2001р. №280/1257 "Про межі нових адміністративних районів м. Києва та організаційні заходи по проведенню адміністративно-територіальної реформи".

Відповідно до п.7.1 рішення встановлено, що пропозиції щодо передачі у відання новоутворених районних у м. Києві рад майна, коштів, підприємств, установ та організацій внесено на розгляд Київської міської ради. Разом з тим, районні у м. Києві ради, утворені згідно з зазначеним рішенням, є правонаступниками прав і обов'язків в частині майна, переданого новоутвореним територіальним громадам відповідно до нового адміністративно-територіального устрою, як зазначено у пункті восьмому.

Рішенням Київської міської ради від 28.08.2008р. №84-1/84 "Про внесення змін до рішення Київради від 27.12.2001р. №208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва" внесено зміни до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва, до нього включено нежитлові будинки на вул. Закревського, 29.

Рішенням Деснянської районної в місті Києві ради від 28.10.2008р. №32 затверджено перелік об'єктів комунальної власності Деснянського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом викупу. До даного переліку включено і приміщення, яким користувалось ДП "Техкомф".

Згідно з п. 51 розділу ІХ Закону України "Про державну програму приватизації" на 2000-2002 роки, який діяв на момент прийняття рішення Деснянської районної у місті Києві ради до затвердження чергової державної програми приватизації на 2012-2014роки, у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна.

ДП "Техком" орендувало приміщення з 2002 по 2009 роки, що підтверджується договорами оренди, укладеними спочатку між ДП "Техком" та Управлінням з питань майна Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, потім між ДП "Техком" та Комунальним підприємством "Ватутінськіевестбуд".

Відповідно до п.5.1.4 договору №0534 про передачу майна комунальної власності територіальної громади Деснянського району м. Києва в оренду від 01.01.2007р., укладеного між ДП "Техком" та Комунальним підприємством "Ватутінськіевестбуд", та чинного на момент прийняття рішення Київради, орендар після закінчення терміну дії цього Договору має переважне право на продовження дії договору за умови належного виконання своїх обов'язків за цим договором.

Відповідно до ч.1 ст.770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Органи приватизації, як органи публічної влади, мали виключні повноваження щодо встановлення умов приватизації та ухвалення необхідних для їх проведення актів, не погоджують своїх дій та рішень з покупцями, які не могли мати можливості перевіряти правильність їх рішень та зобов'язані були дотримуватись встановлених умов та порядку приватизації.

Наказом №90 від 30.10.2008р. представництва Фонду державного майна України у Деснянському районі м. Києва вирішено продати шляхом викупу нежитлове приміщення, яке орендує Відповідач-2. Наказом №108 від 11.12.2008р. представництва Фонду державного майна України у Деснянському районі м. Києва "Про рішення по заяві про приватизацію нежитлового приміщення, яке орендує відповідач-2 вирішено провести приватизацію нежитлового приміщення, яке орендує Відповідач-2 шляхом викупу, відповідачу-2 разом з представництвом Фонду державного майна України у Деснянському районі м. Києва підготувати проект договору купівлі-продажу та акту приймання-передачі нежитлового приміщення".

Як свідчать матеріали справи, між Дочірнім підприємством "Техком" Товариства з обмеженою відповідальністю "Техком" та Представництвом Фонду державного майна України у Деснянському районі м. Києва було укладено договір купівлі-продажу приміщення шляхом викупу. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 10.06.2009р. посвідчено договір купівлі-продажу приміщення і зареєстровано в реєстрі за №1293. Посвідчуючи зазначений договір купівлі-продажу, нотаріус КМНО ОСОБА_7 з'ясував, що відчужувані нежилі приміщення (з №1 по №12 (групи приміщень №10), приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №11) (в літ. А), загальною площею 302,7 кв.м., що складає 12/100 частини від нежилого будинку, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. М. Закревського, 29) належать територіальній громаді Деснянського району м. Києва на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 13.01.1992р. №26 "Про формування комунального майна міста та районів", зареєстрованого в БТІ міста Києва 07.08.1996р. та записано в реєстрову книгу за № 1019-П.

Акт приймання передачі приміщення між ДП "Техком" ТОВ "Техком" та Представництвом Фонду державного майна України у Деснянському районі м. Києва було складено та підписано 07.08.2009р.

Згідно з п. 1.3. договору право власності на приміщення переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного приміщення та державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця після сплати в повному обсязі ціни продажу об'єкта приватизації.

Вартість нежитлового приміщення на момент приватизації, згідно з довідкою-характеристикою №1395773 від 11.03.2009р., виданою БТІ становила 386 750,71 грн.

Пунктом 1.4. договору визначено, що згідно зі звітом про оцінку майна - нежитлового приміщення, затвердженого наказом Представництва Фонду державного майна України у Деснянському районі м. Києва від 26.12.2008р. за №115, вартість нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Закревського, 29, становить 1 606 973, 00 грн.

Відповідно до п. 1.5. договору ціна продажу приміщення складається з вартості об'єкта - 1 606 973,00 грн., ПДВ - 321 394, 60 грн. та становить 1 928 367,60 грн.

На виконання умов договору купівлі-продажу відповідачем-2 було перераховано 1 928 367,60 грн. на рахунок Представництва Фонду державного майна у Деснянському районі м. Києва в ГУДК України у м. Києві, згідно платіжного доручення від 08.07.2009р. №32 та платіжного доручення від 05.08.2009р. №35.

Відповідно до ч.1 ст. 22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємства (малу приватизацію)" у разі, якщо об'єктом приватизації є нерухоме майно, право власності на нього переходить до покупця після державної реєстрації в установленому законом порядку права власності на придбаний об'єкт, яка здійснюється після сплати в повному обсязі ціни продажу об'єкта.

Державна реєстрація за відповідачем-2 права власності на приміщення була здійснена в установленому законом порядку, записано в реєстрову книгу №8П-17 за реєстровим №1019, що підтверджується реєстраційним написом на договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України), а відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 5 ст.27 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі - продажу, у визначені строки.

Відповідно до ч. 6 ст.29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Згідно з приписами ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до положень ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ст.ст. 22, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент укладання оскаржуваного договору) право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.

Право власності відповідача-2 на спірне майно підтверджується договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 10.06.2009р., посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованим в реєстрі за № 1293, державна реєстрація права власності на приміщення за відповідачем-2 підтверджується реєстраційним написом на договорі купівлі-продажу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Слід зауважити, що попередніми судовими інстанціями не встановлено за ким було зареєстровано нерухоме майно на момент укладення договору купівлі-продажу, а отже чи за волею власника та в межах його компетенції була проведена приватизація спірного майна.

Крім того, нез`ясованим залишилося питання чи зареєстровано було право власності за Київською міською радою.

Наведені норми та обставини, в порушення принципу повноти розгляду всіх обставин справи, не були досліджені судами попередніх інстанцій, у зв'язку чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція обмежена в праві встановлення обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним та вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу.

Рішення господарських судів попередніх інстанцій, прийняті у даній справі, цим вимогам не відповідають.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, суди попередніх судових інстанцій припустились неправильного застосування приписів ч.1 ст.47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч.1 ст.11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч.2 ст.1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, при новому розгляді справи суду належить врахувати вищевикладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора м. Києва задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2014 р. у справі № 910/1355/13 скасувати.

Справу № 910/1355/13 направити до господарського суду м.Києва на новий розгляд.

Головуючий Жукова Л.В.

Судді Вовк І.В.

Палій В.В.