РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2014 року Справа № 906/827/13
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Мамченко Ю.А. , суддя Філіпова Т.Л.
при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.
за участю представників сторін:
від прокурора: Шпинта С.М.;
від позивача 1: Грінчук Н.А.;
від позивача 2: Вербицький Д.В.;
від відповідача 1: Вербицький Д.В.;
від відповідача 2: представник не з'явився
від відповідвача 3: Мачульний О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Прокурора, Позивача 2, Відповідача 1 на рішення господарського суду Житомирської області від 02.07.14р. в справі № 906/827/13 (суддя Машевська О.П.)
за позовом Коростенського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Житомирської області в інтересах держави в особі
Позивача 1: Міністерства інфраструктури України
Позивача2: Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового транспорту"
до Відповідача 1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області;
Відповідача 2: Горщиківської сільської ради Коростенського району
Відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар'єр"
про визнання частково недійсним наказу заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області від 31 серпня 1995 року № 124-АОУ та акту оцінки цілісного майнового комплексу в частині включення до них будки вагонних ваг 75,3 кв.м., залізничних колій № 1,2,3, залізничної колії № 1 та залізничної колії № 6; визнання частково недійсним наказу РВ ФДМ України № 335-ВАТ від 4 вересня 1995 року та додатку до листа РВ ФДМУ по Житомирській області від 14 лютого 2013 року № 04/657 в частині будки вагонних ваг 75,3 кв.м., залізничних колій № 1,2,3 залізничної колії № 1 та залізничної колії № 6, що розташовані при станції Гранітний село Горщик; визнання частково незаконними та скасування рішень виконкому Горщиківської сільради від 9 лютого 2011 року № 24 та від 10 жовтня 2012 року № 46 в частині реєстрації права власності на будку вагонних ваг 75,3 кв.м., що розташована при станції Гранітний с. Горщик, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на будку вагонних ваг 75,3 кв.м., що розташована при станції Гранітний с. Горщик; визнання частково недійсною державну реєстрацію права власності
ВСТАНОВИВ:
Коростенський прокурор з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Житомирської області (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України (надалі - Позивач 1), Приватного акціонерного товарситва "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (надалі - Позивач 2) звернувся в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (том 1, а.с. 2-9) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області (надалі -Відповідач 1) та до Горщиківської сільської ради Коростенського району (надалі -Відповідач 2; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар'єр" (надалі - Третя особа)) про визнання частково недійсним наказу Відповідача 1 № 335-ВАТ від 4 вересня 1995 року та додатку до листа Відповідача 1 в частині передачі до статутного фонду Третьої особи будки вагонних ваг 75,3 кв.м. (№ 34, інвентарний номер 87), залізничних колій № 1,2,3 (№ 53, інвентарний номер 215), залізничної колії № 1 (№ 54, інвентарний номер 211) та залізничної колії № 6 (№ 55, інвентарний номер 213), що розташовані при станції Гранітний с. Горщик, Коростенського району, Житомирської області; визнання частково незаконними та скасування рішень виконкому Відповідача 2 від 9 лютого 2011 року № 24 та від 10 жовтня 2012 року № 46 в частині реєстрації права власності на будку вагонний вагів площею 75,3 кв.м., що розташована при станції Гранітний с. Горщик, Коростенського району, Житомирської області, за третьою особою; визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на будку вагонних вагів площею 75,3 кв.м., що розташована при станції Гранітний, с.Горщики, Коростенського району, Житомирської області, за Третьою особою.
Прокурором 3 липня 2013 року за № 3 Г (том 1, а.с. 163-164) була подана заява про зміну предмету позову, з врахуванням котрої Прокурор просив суд: визнати частково недійсним наказ заступника начальника Відповідача 1 від 31 серпня 1995 року № 124-АОУ та акту оцінки цілісного майнового комплексу в частині включення до них будки вагонних ваг 75,3 кв.м., залізничних колій № 1,2,3, залізничної колії № 1 та залізничної колії № 6; визнати частково недійсним наказ Відповідача 1 № 335-ВАТ від 4 вересня 1995 року та додатку до листа Відповідача 1 від 14 лютого 2013 року № 04/657 в частині будки вагонних ваг 75,3 кв.м., залізничних колій № 1,2,3 залізничної колії № 1 та залізничної колії № 6, що розташовані при станції Гранітний село Горщик; визнати частково незаконними та скасувати рішень виконкому Відповідача 2 від 9 лютого 2011 року № 24 та від 10 жовтня 2012 року № 46 в частині реєстрації права власності на будку вагонних ваг 75,3 кв.м., що розташована при станції Гранітний с. Горщик, визнати частково недійсним свідоцтва про право власності на будку вагонних ваг 75,3 кв.м., що розташована при станції Гранітний с. Горщик; визнати частково недійсною державну реєстрацію права власності.
Рішенням господарського суду Житомирської області від 16 липня 2013 року (том 2, а.с. 53-57), з підстав, висвітлених у даному рішенні, позов задоволено частково. В частині визнання частково незаконними та скасування рішення виконкому Відповідача 2 від 9 лютого 2011 року № 24 та від 10 жовтня 2012 року № 46 в частині реєстрації права власності на будку вагонних вагів площею 75,3 кв.м., що розташована при станції Гранітний с. Горщик, Коростенського району, Житомирської області, за Третьою особою та в частині визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на будку вагонних вагів площею 75,3 кв.м., що розташована при станції Гранітний, с.Горщики, Коростенського району, Житомирської області, за Третьою особою та визнання частково недійсною державну реєстрацію права власності провадження у справі припинено. В решті позову відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 5 вересня 2013 року (том 2, а.с. 182-190) апеляційну скаргу Прокурора залишено без задоволення; а рішення господарського суду Житомирської області від 16 липня 2013 року у справі № 906/827/13 - без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 26 листопада 2013 року (том 3, а.с. 60-70) касаційну скаргу Прокурора задоволено частково. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 5 вересня 2013 року та рішення господарського суду Житомирської області від 16 липня 2013 року скасовано. Справу № 906/827/13 передано на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.
У своїй постанові від 26 листопада 2013 року Вищий господарський суд України зазначив: при новому розгляді необхідно з'ясувати фактичні обставини справи належними та допустимими доказами; надати їм обґрунтовану юридичну оцінку; встановити, чи ввійшло спірне майно до складу приватизованого у 1995 році Омелянівського кар'єру об'єднання "Житомирнерудпром"; встановити, чи порушені у зв'язку з цим права позивачів спірними актами, а також чи породжують вони будь-які негативні наслідки для них.
Крім того, касаційний суд відзначив, що дійшовши висновків про відмову у позові саме у зв'язку з його необґрунтованістю, господарські суди, посилаючись на приписи як статтей 76, 80 ЦК УРСР, так і статті 256, 257, 267 Цивільного кодексу України, також зазначили і про сплив позовної давності до заявлених прокурором вимог, що є неприпустимим, оскільки перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, якщо буде встановлено , що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність для заявленої вимоги сплила, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності. У разі ж коли такі право чи інтерес не порушені, суд приймає рішення про відмову у позові з підстав його необґрунтованості.
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 23 червня 2014 року (том 7, а.с. 69) до участі у справі залучено іншого відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Омелянівський кар'єр» (надалі - Відповідач 3).
Рішенням господарського суду Житомирської області від 2 липня 2014 року (том 7, а.с. 111-125) з підстав, вказаних у цьому рішенні, в задоволенні позовних вимог відмовлено. За позовною вимогою про визнання частково недійсною державну реєстрацію права власності провадження у справі припинено. Також, покладено на Позивача 1 та Позивача 2 витрати по сплаті судовго збору в розмірі по 3 441 грн. на кожного, а на Відповідача 1 судові витрати в розмірі 1147 грн..
Не погоджуючись із винесеним рішенням господарського суду Позивач 2, звернувся з апеляційною скаргою (том 7, а.с. 131-136) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Житомирської області від 2 липня 2014 року в даній справі скасувати, а позов Прокурора в особі Позивача 1 та Позивача 2 задоволити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом прийнято рішення при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Крім того, Позивач 2, як на підставу скасування рішення суду посилається на те, що на виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 4 червня 1987 року №645 згідно протоколу передачі основних засобів від Омелянівського кар'єру об'єднання "Житомирнерудпром", на баланс Позивача 2 передано майно, в тому числі, стрілочну будку, будку вагонних ваг, залізничні ваги та залізничні колії. Прийняття майна на баланс у 1992 році підтверджується інвентарними картками.
На підставі наказу Міністерства транспорту України від 30 жовтня 2001 року № 746 Київ - Дніпровське державне МППЗТ перетворене ( з правонаступництвом) у ВАТ "Київ - Дніпровське МППЗТ", засновником і єдиним акціонером якого є держава в особі Міністерства транспорту України.
Актом передачі нерухомого майна у власність Позивача 2 від 30 жовтня 2001 року, який є додатком до наказу, Позивачу 2 передано у власність , зокрема: № 731 (інвентарний номер 10)- стрілочна будка "Омелянівка"; № 732 (інвентарний номер 11) - будка вагонних вантажів "Омелянівка"; № 743 (інвентарний номер 26) - залізнична колія Омелянівка 3,5 км. Прийняття майна на баланс у 2001 році підтверджено відповідними інвентарними картками.
На залізничну колію Позивач 2 виготовив технічний паспорт під'їзних залізничних колій, прилеглих до станції Гранітний Південно-Західної залізниці , який погоджений із залізницею відповідно до вимог статті 67 Статуту залізниць України.
На думку Позивача 2: паспорт на які виготовлено Відповідачем 3, є коліями, що належить Позивачу 2; різниця у технічних характеристиках колій, що відображена у паспортах, виникла у зв'язку з тим, що Відповідач 3 здійснювався ремонт та реконструкція.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 1 серпня 2014 року (том 7, а.с. 151) апеляційну скаргу Позивача 2 було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26 серпня 2014 року на 14 годину 30 хвилин.
Водночас, Прокурор, 30 липня 2014 року, також звернувся з апеляційною скаргою (том 7, а.с. 152-158), у якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області по даній справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Прокурора задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що дане рішення прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Крім того, Прокурор як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що з моменту корпоратизації (2001 рік) Позивач 2 є підприємством, 100 % акцій якого належить державі в особі єдиного засновника - Позивача 1. Також, на думку апелянта, спірне майно взагалі не вибувало з державаної власності. До господарського суду надійшло повідомлення Житомирського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 28 травня 2014 року про неможливість проведення судово-економічної експертизи по справі № 906/827/13 за наявними у ній документами, які не є первинними. Прокурор вказує, що внаслідок цього, судом зроблено помилковий висновок, що, оскільки акт оцінки цілісного майнового комплексу Відповідача 3 станом на 1 січня 1995 року не містить відомостей про включення до нього спірного майна та факт такого включення не підтверджений іншими належними та допустимими доказами, в тому числі, висновки судової експертизи, позовна вимоги є безпідставною та задоволенню не підлягає. Тобто, як зазначає апелянт, судом встанолено факт не включення спірного майна до акту оцінки цілісного майнового комплексу Відповідача 3, станом на 1 січня 1995 року. Фактично, і на думку Прокурора судом у даній справі встановлено, що спірне майно є державною власністю, але в рішенні, як однією з підстав відмови судом зазначено, що майно має інший статус і тому позов прокурора є безпідставний. Однак, дані твердження документально не підтвердженні.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 1 серпня 2014 року (том 7, а.с. 170-171) апеляцій скаргу Прокурора було прийнято до спільного провадження з апеляційною скаргою Позивача 2 та призначено до розгляду на 26 серпня 2014 року на 14 годину 30 хвилин.
Поряд з цим, Відповідач 1, 30 липня 2014 року, також звернулася з апеляційною скаргою (том 7, а.с. 172-174) у якій просить скасувати пункт 5 резолютивної частини рішення суду та змінити пункт 3 та 4 резолютивної частини рішення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що дане рішення в частині розподілу судових витрат прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права. Крім того, Відповідач 1 як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що дії Відповідача 1 в частині включення до переліку оспорюваного майна, оскаржувалися Позивачем 2 у судовому порядку. При цьому як зазначає Відповідач 1, постановою окружного адміністративного суду м. Києва № 826/9543/13-а в задоволенні позову було відмовлено за безпідставністю. Таким чином, апелянт вважає що Відповідач 1, видавав Перелік нерухомого майна, переданий до статутного фонду Відповідача 3 діючи у відповідності з нормами законодавства, за встановленою законом формою, що підтверджує висновки суду по даній справі. Тому, на переконання Відповідача 1, в суду були відсутні підстави для стягнення з Відповідача 1 судового збору.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 1 серпня 2014 року (том 7, а.с. 186-187) апеляційну скаргу Відповідача 1 було прийнято до спільного провадження з апеляційними скаргами Позивача 2 та Прокурора і призначено до розгляду на 26 серпня 2014 року на 14 годину 30 хвилин.
На виконання вимог ухвали Відповідач 1 подав відзив на апеляційну скаргу (том 7, а.с. 197-200) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Прокурора та Позивача 2.
Відповідач 2 та Відповідач 3 не скористалися правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду.
Представник Відповідача 2 в судове засідання від 26 серпня 2013 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач 2 належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (том 7, а.с. 193). Причини неявки своїх представників Відповідач 2 не повідомив. Жодних клопотань від Відповідача 2 щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. В той же час, в ухвалі про прийняття апеляційної скарги до провадження відсутні вимоги щодо обов'язкової явки представників сторін.
Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Відповідача 2, за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні від 26 серпня 2014 року Прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, та просять рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове, котрим задоволити позовні вимоги Прокурора. .
Представник Позивача 1 та Позивача 2 в судовому засіданні від 26 серпня 2014 року підтримав доводи апеляційної скарги, з підстав, висвітлених в апеляційній скарзі.
В судовому засіданні від 26 серпня 2014 року представник Відповідача 3 заперечив проти доводів висвітлених в апеляційній скарзі Позивача 2 та Прокурора.
В судовому засіданні від 26 серпня 2014 року представник Відповідача 1 підтрив доводи, висвітлені в апеляційній скарзі (щодо перерозподілу судових витрат) та заперечив проти доводів висвітлених в апеляційній скарзі Позивача 2 та Прокурора, вважає їх доводи необґрунтованими, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог - правомірним та законним.
Заслухавши пояснення представників Прокурора, Позивача1, Позивача 2, Відповідача 1, Відповідача 3, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційні скарги, відзиви на апеляційні скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача 1 слід задоволити, а апеляційну скаргу Прокурора та Позивача 2 залишити без задоволення. При цьому, суд вирішив змінити пункти 3 та 4 резолютивної частини рішення господарського суду Житомирської області від 2 липня 2014 року та скасувати пункт 5 резолютивної частини рішення. В решті дане рішення залишити без змін (при цьому апеляційні скарги Позивача 2 та Прокурора слід залишити без задоволення). При цьому Рівненський апеляційний господарський суд виходив з наступного.
Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 24 червня 1991 року № 51 була створена Українська державна корпорація промисловості будівельних матеріалів (Укрбудматеріали), як правонаступник Міністерства промисловості будівельних матеріалів УРСР.
Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 24 червня 1991 року № 51: корпорація «Укрбудматеріали» є самостійним виробничо-господарським, який здійснює свою діяльність на принципах господарського розрахунку і самоврядування; об'єднання, організації та підприємства, що входять до складу корпорації, зберігають господарську самостійність і права юридичної особи; взаємовідносини між ними, а також між ними та корпорацією визначаються договороми та статутом.
Укрбудматеріали є правонаступником колишнього Міністурства промисловості будівельних матеріалів УРСР, здійснює управління державним майном об'єднань, організацій та підприємств і виступає його орендодавцем.
Пунктом 4 Постанови від 24 червня 1991 року № 51 передбачено, що управління об'єднаннями, організаціями та підприємствами, що входять до Укрбудматеріалів, здійснюється на демократичній осонові.
Згідно з історичною довідкою (том 1, а.с. 106) 21 вересня 1957 року за наказом № 149 на виконання рішення Ради Народного господарства Київського економічного адміністративного району трест "Союзгранит" перейменовано в трест "Нерудбудматеріали". В склад тресту (наказ № 39/К від 26 травня 1958 року) увійшли кілька кар'єроуправлінь, в тому числі Омелянівський дробильно-тісний завод.
У 1966 році трест перейменовано в трест "Житомирнерудпром" Міністерства промисловості будівельних матеріалів УРСР. Омелянівський дробильно-тісний завод також увійшов до складу цього тресту.
У 1980 році на підставі Постанови Ради Міністрів УРСР від 25 лютого 1980 року "130 та наказу МПСМ УРСР від 3 березня 1980 року орган управління тресту "Житомирнерудпром" ліквідовано. На його базі створено обласне виробниче об'єднання нерудних будівельних матеріалів та виробів "Житомирнерудпром" зі спеціальним апаратом управління в місті Житомирі. До складу об'єднання на праві виробничої одиниці увійшов також і Омелянівський кар'єр.
В подальшому на обслуговування Позивача 2 перейшли всі підприємства прилежні до станції Дарниця. У 1989 році були взяті на обслуговування Коростенський кар'єр, Рокітнянський спецкар'єр, у 1991 році почала роботу Бориспільська дільниця, а у 1992 році був взятий на обслуговування Омелянівський щебкар'єр.
З 10 лютого 1992 року орган управління ОПО "Житомирнерудпром" перейменовано в Обласне виробничо-територіальне госпрозрахункове об'єднання "Житомирнерудпром".
У 1996 році на підставі наказу фонду Державного майна України, регіонального відділення по Житомирській області № 380-ВАТ від 21 листопада 1996 року, створене відкрите акціонерне товариство "Виробниче об'єднання "Житомирнерудпром". Кар'єри, що раніше входили в склад ОПО "Житомирнерудпром", в склад новоствореного об'єднання не увійшли.
Згідно пооб'єктної відомості виконаних обсягів робіт, введених в дію основних фондів і незавершеного будівництва в 1966 році тресту "Житомирнерудпром" в державному плановому капіталовкладенні Омелянівського дробильно-тісного заводу під пунктом 15 вказані залізничні колії.
З огляду на що, колегя суду зауажує, що Омелянівський дробильно - тісний завод користувався залізничними коліями (не загального призначення) для виробництва продукції і ці колії повинні були також використовуватись правонаступниками Омелянівського дробильно-тісного заводу.
Окрім того, Рівненським апеляційним господарським судом враховується відсутність доказів передачі вказаного державного майна до моменту приватизації Відповідача 3 іншому підприємству.
З матеріалів справи, вбачається, що згідно пооб'єктної відомості виконаних обсягів робіт (том 7, а.с. 12), введених в дію основних фондів і незавершеного будівництва у 1996 році по тресту "Житомирнерудпром", зокрема, Омелянівському дробильно-тесному заводу, значаться залізничні шляхи, як об'єкт , що введений в дію як основні фонди у 1996 році залізничні вартістю 238,9 тис. крб.
Управлінням статистики Житомирської області 5 серпня 1993 року видано Омелянівському кар'єру ВО "Житомирнерудпром" Свідоцтво № 1554 (том 5, а.с. 52), яким підтверджується правовий статус юридичної особи з ідентифікаційним кодом 00292400.
Поряд з тим, колегія суду звертає увагу і на той факт, що згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на виконання вимог запиту господарського суду Рівненської області від 19 лютого 2014 року (том 6, а.с. 204) щодо коду ЄДРПОУ Відповідача 3 судом отримано відповідь, що станом на лютого 2014 року ідентифікаційний код Відповідача 3 становить 31638386 (том 6, а.с. 209).
Наказом Відповідача 1 від 9 серпня 1995 року № 238 (том 1, а.с. 167-169: том 5, а.с. 14-29) ПКУ було створено комісію у складі Павленка В. О. (керівник підприємства), Іскоростенської Л.І. (головний бухгалтер) та Агафонової Л.А. (представник регіонального відділення), яка, розглянувши документи необхідні для здійснення оцінки цілісного майнового комплексу Відповідача 3 (00292400), зокрема, баланс та результати інвентаризації майна станом на 1 січня 1995 року і з врахуванням вимог методики оцінки вартості об'єктів приватизації, визначила його оціночну вартість - 107 430 950 крб..
Крім того, у числі документів, що приймали участь в оцінці цілісного майнового комплексу значиться відомість розрахунку вартості будівель, споруд і передавальних пристроїв станом на 1 січня 1995 року (том 5, а.с. 30-34), згідно котрої виділено такі об'єкти як " під'їзні площадки", 1966 року введення в експлуатацію, експертна оцінка 81782900 крб., ваги технічні , 1966 року введення в експлуатацію, експертна оцінка відсутня.
Наказом Відповідача 1 від 31 серпня 1995 року № 124-АОУ "Про затвердження акту оцінки вартості майна Омелянівського кар'єру Коростенського району" (том 1, а.с. 166; том 5, а.с. 13) відповідно до методики оцінки вартості майна об'єктів приватизації , затвердженої постановою КМУ від 18 січня 1995 року № 36 та враховуючи, що комісія з оцінки вартості майна визначила оціночну вартість майна Омелянівського кар'єру Коростенського району наслідком чого: затверджено акт оцінки вартості майна Відповідача 3 Коростенського району; покладено відповідальність за достовірність оцінки вартості майна на начальника відділу оцінки регіонального відділення Відповідача 1 Ліханову Л.Л. та голову комісії з приватизації керівника підприємства Павленка В.О. .
Наказом Відповідача 1 від 4 вересня 1995 року № 335-ВАТ "Про створення ВАТ "Омелянівський кар'єр" відповідно до Указу Президента України від 26 листопада 1994 року № 699/94 (том 1, а.с. 20), враховуючи затверджений комісією з підготовки підприємства до приватизації акт оцінки ВАТ "Омелянівський кар'єр": створено ВАТ "Омелянівський кар'єр" шляхом перетворення державного підприємства "Омелянівський кар'єр" у відкрите акціонерне товариство; затверджено Статут вищезазначеного ВАТ; призначено головою правління ВАТ "Омелянівський кар'єр" Павленка В.О.; наказано голові правління у 3-ний термін подати на реєстрацію до органу державної виконавчої влади Статут товариства та інше.
Колегія суду звертає увагу, що в матеріалах справи містяться Статути Відповідача 3. Дослідивши дані Статути, колегія суддів зазначає, що згідно Статуту Відповідача 3 (в редакції , затвердженій наказом Відповідача 1 від 4 вересня 1995 року № 335-ВАТ; том 5, а.с. 39-40): товариство створене шляхом перетворення державного підприємства Омелянівський кар'єр, є його правонаступником, майно товариства складається з основних засобів та оборотних коштів, а також цінностей, вартість яких відображено в балансі товариства, є власником майна, переданого йому засновником у власність та знаходиться за адресою: Житомирська область, Коростенський район, станція Омелянівка.
Згідно Статуту Відповідача 3 в новій редакції (затвердженій загальними зборами акціонерів 13 червня 2000 року протокол № 3; том 4, а.с. 81), Відповідач 3 з дати його державної реєстрації є правонаступником державного підприємства "Омелянівський кар'єр" та знаходиться у селі Горщик Коростенського району Житомирської області.
Водночас, дослідивши матеріали справи, колегія суду зазначає, що наказом Міністерства транспорту України від 30 жовтня 2001 року № 746 "Про перетворення Київ-Дніпровського міжгалузевого підприємства промислового залізничного транспорту у відкрите акціонерне товариства" (том 1, а.с. 28) у зв'язку із завершенням роботи комісії по корпоратизації підприємства та у відповідності до вимог Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою КМУ від 5 липня 1993 року № 508, було вирішено: затвердити статут Порзивача 2; затвердити акт передачі майна до статутного фонду Позивача 2.
Дослідивши даний акт передачі нерухомого майна у власність Позивача 2 від 30 жовтня 2001 року за № 746 (том 1, а.с. 30-33) колегія суду звертає увагу на наступні закріплені в даному акті факти, за актом передачі нерухомого майна (як додатком до наказу) Міністерство транспорту України передало, а Позивач 2 прийняв у власність наступне нерухоме майно: згідно таблиці, що містить наступні графи " №п/п" (1); "найменування об'єкта" (2); "інв. номер" (3); "адреса об'єкта" (4) та "вартість на момент оцінки (станом на 31 серпня 2001 року)"(5); зокрема: № п/п 731 - "стрілочна будка "Омелянівка", інв. № "10", адреса "м. Київ, вул. Алма-Атинська, 37", вартість "4,176 "; № п/п 732 - "будка ваг.вантажів "Омелянівка", інв. № "11", адреса "м. Київ, вул. Алма-Атинська, 37", вартість "3,849"; № п/п 743 - "залізнична колія Омелянівка 3,5 км", інв. № "26", адреса "м. Київ, вул. Алма-Атинська, 37", вартість "69,521 ".
9 лютого 2011 року за № 24 виконавчим комітетом Відповідача 2 (том 1, а.с. 45) прийнято рішення "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних осіб" .
У вступній частині даного рішення зазначено, що підставою для його прийняття стали: подання Відповідача 3 та матеріали КП "Коростенське МБТІ; протокол загальних зборів Відповідача 3 від 1 жовтня 2004 року № 8 про передачу об'єктів нерухомого майна у статутний фонд Відповідача 3; протокол зборів учасників Відповідача 3 від 1 жовтня 2004 року про прийняття у статутний фонд майна Відповідача 3; акт приймання-передачі нежитлових приміщень та споруд, що знаходяться по вулиці Центральній, 71 у селі Горщик від 1 жовтня 2004 року; стаття 30 пункт 10 частина "б" Закону України " Про місцеве самоврядування в Україні"; пункт 6-1 наказу №7/5 від 7 лютого 2002 року Міністерства юстиції України "Про затвердження тимчасового положення про порядок реєстрації прав на нерухоме майно".
Оглянувши дане рішення Відповідача 2, колегія суду констатує, що у пункті 1 розпорядчої частини рішення № 24 вирішено оформити право власності на нежитлові будівлі та споруди, в тому числі на будку вагонних вагів загальною площею 75,3 м.кв.. Водночас, у пункті 2 цієї частини рішення вирішено Коростенському МБТІ видати свідоцтво на право власності.
9 березня 2011 року (на підставі рішення Відповідача 2 № 24) Відповідачу 3 видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно (том 1, а.с. 46), в тому числі, на будку вагонних вагів загальною площею 75,3 м.кв., що знаходиться по вул. Центральній, 71 у селі Горщик.
10 жовтня 2012 року за № 46 виконавчим комітетом Відповідача 2 прийнято рішення "Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних осіб" (том 1, а.с. 47) .
У вступній (констатуючій) частині рішення зазначено, що підставою для його прийняття стали: подання Відповідача 3 та матеріали КП "Коростенське МБТІ; рішення виконкому Відповідача 2 за № 24 від 9 лютого 2011року; уточнення наявності трансформаторної підстанції, що належить даному підприємству.
У зв'язку з цим, викладення рішення виконкому Відповідача 2 за № 24 від 9 лютого 2011 року висвітлено в новій редакції: стаття 30 пункт 10 частина "б" Закону України " Про місцеве самоврядування в Україні", пункти 6-1 наказу №7/5 від 7 лютого 2002 року Міністерства юстиції України "Про затвердження тимчасового положення про порядок реєстрації прав на нерухоме майно; у пункті 1 розпорядчої частини рішення № 46 вирішено оформити право власності на нежитлові будівлі та споруди, в тому числі, будку вагонних вагів загальною площею 75,3 м.кв.; у пункті 2 цієї частини рішення вирішено Коростенському МБТІ видати нове свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі та споруди Відповідача 3.
З огляду на дані рішення 15 жовтня 2012 року Відповідача 2 (на підставі рішень за № 24 від 9 лютого 2011року та 10 жовтня 2012 року № 46) видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно , в тому числі, на будку вагонних вагів загальною площею 75,3 м.кв. , що знаходиться по вул. Центральній, 71 у селі Горщик (том 1, а. с. 48; том 4, а.с. 52).
Витягом про державну реєстрацію прав № 35853813 станом на 15 жовтня 2012 року (том 4, а.с. 53) підтверджено проведення державної реєстрації права власності за Відповідачем 3 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 жовтня 2012 року реєстратором КП "Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради".
Згідно Статуту Відповідача 3 (в новій редакції, затвердженій загальними зборами учасників товариства 28 лютого 2011 року протокол № 14; том 1, а.с. 127), Відповідач 3 є правонаступником всіх прав та обов'язків ВАТ "Омелянівський кар'єр", які передані йому за передавальним балансом та знаходиться у селі Горщик Коростенського району Житомирської області.
Прокурором до матеріалів справи додано лист від 14 лютого 2013 року за № 04/657 (том 1, а.с. 21) "Про перелік нерухомого майна" Відповідача 1 з посиланням на пункт 2.2 Положення про впорядкування передачі об'єктів нерухомого майна, приватизованих у складі цілісного майнового комплексу або переданих до статутного фонду господарського товариства, затвердженого наказом ФДМУ від 25 листопада 2003 року № 2097, котрий надано Відповідачу 3 як додаток до цього листа перелік нерухомого майна, переданого до статутного фонду Відповідача 3.
Перелік нерухомого майна (том 1, а.с. 25-27), переданого до статутного фонду Відповідача 3 складено, як у ньому зазначено, згідно з наказом № 335-ВАТ від 4 вересня 1995р. "Про створення ВАТ "Омелянівський кар'єр", котрим Відповідачем 1 передано Відповідачу 3 об'єкти нерухомого майна згідно таблиці, що містить наступні графи " №п/п" , "назва об'єкта", "адреса об'єкта" , "інв. № об'єкта", та "вартість за якою об'єкт включено до статутного фонду, станом на 01.01.1995 тис. крб.". При цьому, суд констатує передачу майна: № п/п 35 " будка вагонних ваг 75,3 кв.м" , адреса " с. Горщик, вул. Центральна,71 " , інв. № "213" , вартість "108952166"; № п/п 53 "залізничні колії № 1,2,3", адреса "с. Горщик, вул. Центральна,71 ", інв. № "215", вартість "23448706655"; № п/п 54 " залізничні колії № 1" , адреса "с. Горщик, вул. Центральна,71", інв. № 211, вартість " 178891198"; № п/п 55 "залізничні колії № 5, 6", адреса "с. Горщик, вул. Центральна,71", інв. № 215, вартість " 344870665".
Згідно Статуту Відповідача 3 (в новій редакції, затвердженій загальними зборами учасників товариства 25 квітня 2013 року протокол № 20; том 1, а.с. 62), Відповідач 3 наділений власними основними і оборотними засобами, має самостійний баланс та знаходиться у селі Горщик Коростенського району Житомирської області.
Колегія суду звертає увагу, що юридична адреса місцезнаходження приміщення Відповідача 3 становить - село Горщик, вул. Центральна, 71, котра надана рішенням виконавчого комітету Відповідача 2 від 10 лютого 2010 року за № 9 .
Крім того, колегія суду констатує, що в с. Горщик значиться дві залізничні станції, котрі знаходять на різних вулицях, а саме: залізнична станція "Омелянівка" (знаходиться за поштовою адресою: село Горщик, вул. Привокзальна, 8); залізнична станція "Гранітний" (знаходиться за адресою: село Березівка, вул. Гранітна 14) (том 1, а.с. 184; том 5, а.с. 184-185).
При цьому колегія суду констатує факт того, що село Березівка та село Горщик два окремих самостійних населених пункти, які входять в склад Горщиківської сільської ради і знаходяться на відстані 7 км. (том 5, а.с. 184).
Прокурор зважаючи на те, що усе вищеописане свідчить на його думку про безпідставне заволодіння Відповідачем 1 та Відповідачем 3 державним майном, звернувся в суд з метою захисту інтересів держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 з наступними позовними вимогами.
З огляду на зазначене вище та дослідивши матеріали справи, нормативно-правові акти і заяви щодо застосування строку позовної давності (том 1, а.с. 112), в контексті з висвітленою в Постанві Вищого господарського суду України від 26 листопада 2013 року позицією (том 3, а.с. 68), колегія суду приходить до висновку щодо відмови в задоволенні наступних позовних вимог саме за безпідставністю матеріально - правових вимог, а не за спливом строку позовної давності щодо їх заявлення в судовому порядку (така правова позиція висвітлена в пункті 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду Укрвїни № 10 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів"), виходячи з наступного.
Щодо позовних вимог Прокурора: щодо визнання частково недійсним наказу заступника начальника Відповідача 1 від 31 серпня 1995 року № 124-АОУ «Про затвердження акту оцінки вартості майна Омелянівського кар'єру Коростенського району» (том 1, а.с. 166); визнання частково недійсним акт оцінки цілісного майнового комплексу (том 1, а.с. 167-169) в частині включення до них будки вагонних ваг 75,3 кв.м, залізничних колій № 1, 2, 3, залізничної колії №1 та залізничної колії №6, які в подальшому увійшли до переліку майна, приватизованого ВАТ "Омелянівський кар'єр"; визнання частково недійсним наказ Відповідача 1 № 335-ВАТ від 4 вересня 1995 року (том 1, а.с. 20), то колегія суду зазначає наступне.
Згідно пункту 3.2 Постанови Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам": господарські суди на загальних підставах вирішують спори, пов'язані з приватизацією державного майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів приватизації.
Відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України, акти органів приватизації визнаються недійсними.
В силу дії пункту 10 статті 16 Цивільного кодексу України, правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, визнається незаконним.
Як визначено частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує акт індивідуальної дії.
При застосуванні частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд встановлює наступне: чи перевищив орган державної влади при прийнятті акту індивідуальної дії надані повноваження; чи суперечить він актам чинного законодавства; чи порушує він права позивача у справі.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
За змістом Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що перебуває у державній власності, можливе в порядку його приватизації, яка здійснюється на основі передбачених частиною 2 статті 2 Закону України "Про приватизацію державного майна" принципів, визначеними у статті 7 Закону органами у порядок і способи, які передбачені розділом ІІ Закону.
В даному випадку державне майно вибуло з володіння держави без її волі та згоди (не надано також доказів делегування державою права розпорядження спірним майном іншим особам), тобто відсутній правочин за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна.
Статтею 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
В пункті 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 року N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, зокрема, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
У пункті 4 "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України зазначено, що приписи останнього застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Колегія суду констатує, що рішенням від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України визначив, що до нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Конституційний Суд України також висловив позицію, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, рішенням від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
З огляду на зазначене вище, вбачається, що наказ Відповідача 1 від 31 серпня 1995 року № 124-АОУ та наказ Відповідача 1 № 335-ВАТ від 4 вересня 1995 року, як акти індивідуальної дії (ненормативні акти) вичерпали свою дію виконанням.
Водночас, суд зауважує, що у рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні N 163 "Черемшина" (м. Київ) щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації) № 14-рп/2000 від 13 грудня 2000 року зазначено, що правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами.
Статтями 5, 9 Конституції Української РСР від 30 січня 1937 року було встановлено, що власність розподіляється на соціалістичну та дрібну приватну. У свою чергу соціалістична власність має форму або державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспноївласності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об'єднань). Статтею 7 визначалось, що громадські підприємства в колгоспах і кооперативах з їх майном становлять громадську, соціалістичну власність колгоспів і кооперативних організацій.
Главою VI Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року визначено, що весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу.
Постановою Верховної Ради УРСР від 15 жовтня 1990 року "Про управління державним майном Української РСР" встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.
Відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна, яка діяла до затвердження Верховною Радою України Державної програми приватизації на підставі Постанови ВР № 2164-ХІІ від 4 березня 1992 року.
Відповідно до Указу Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року № 1452 "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", Закону України від 10 вересня 1991 року № 1540 "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України, в зв'язку з чим рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форми власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови ВРУ від 24 серпня 1991 року "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.
Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року № 2268-ХП "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" визначено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР вирішено передати Фонду державного майна України.
Одним із способів зміни форми власності є приватизація, в процесі якої відбувається відчуження на користь, юридичних осіб майна, що є державною власністю.
Відповідно до наказу обласного виробничого об'єднання нерудних будівельних матеріалів та виробів "Житомирнерудпром" № 1 від 22 квітня 1980 року Омелянівський дробильно-тесний завод було реорганізовано у державне підприємство "Омелянівський кар'єр" (том 4, а.с. 162-164).
Відповідно до Переліку виробничих об'єднань, що створюються в системі Міністерства промисловості будівельних матеріалів УРСР ( додаток № 2 до постанови Ради Міністрів УРСР від 25 лютого 1980 року № 130) обласне виробниче об'єднання нерудних будівельних матеріалів та виробів "Житомирнерудпром" створено на базі тресту "Житомирнерудпром" та відноситься до відання Міністерства промисловості будівельних матеріалів УРСР.
Постановою Верховної Ради Української РСР "Про управління державним майном Української РСР" від 15 жовтня 1990 року № 376-12 до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР на Раду Міністрів УРСР було покладено здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.
Законом Української РСР "Про утворення Кабінету Міністрів Української РСР" від 18 квітня 1991 року № 980-12 було створено Кабінет Міністрів Української РСР.
Постановою КМ Української РСР від 24 червня 1991 року № 51 була створена Українська державна корпорація промисловості будівельних матеріалів ( Укрбудматеріали).
Згідно абзазацу 2 пункту 2 постанови КМ Української РСР від 24 червня 1991 року № 51, Укрбудматеріали є правонаступником колишнього Міністерства промисловості будівельних матеріалів УРСР, здійснює управління державним майном об'єднань, організацій та підприємств і виступає його орендодавцем.
Згідно постанови Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" від 12 вересня 1991 року № 1545-12, до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Частиною 1 статтею 34 Закону Української РСР "Про власність" (станом на 1 липня 1992 року) було передбачено, що загальнодержавну (республіканську ) власність складають , серед іншого, майно державних підприємств.
Відповідно до частини 1 статті 37 цього Закону Української РСР «Про власність» ,майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків , передбачених законодавством Української РСР.
Колегія суду констатує, що здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства.
Частиною 1 постанови Верховної Ради України "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" від 14 лютого 1992 року № 2116-12 було передбачено, що у зв'язку з покладенням на Кабінет Міністрів України згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР "Про управління державним майном Української РСР" від 15 жовтня 1990 року № 376-12 повноважень по управлінню державним майном, що є у загальнодержавній власності, і створенням для здійснення цих повноважень Фонду державного майна України заборонена передача функцій щодо управління майном підприємств, установ і організацій, що є у загальнодержавній власності, іншим органам державного управління, а також корпораціям, концернам, асоціаціям та іншим об'єднанням.
В подальшому в пункті 5 Декрету КМУ "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 15 грудня 1992 року N 8-92 ( набрав чинності 26 грудня 1992 року ) було заборонено підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам.
Пунктом 7 цього Декрету було зупинено дію пункту 1 постанови Верховної Ради України від 14 лютого 1992 року "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" у частині повноважень Фонду державного майна України та заборони передачі функцій по управлінню майном, що є загальнодержавною власністю, іншим органам державного управління.
Згідно частини 1 статті 3 Закону України від 4 березня 1992 року № 2163-XII "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на дату прийняття оскаржуваних наказів) зазначено, що законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, указів Президента України, інших актів законодавства, що регулюють здійснення приватизації.
Статтею 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначено, що до об'єктів державної власності, що підлягали приватизації, належали майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділялися в самостійні підприємства і були єдиними (цілісними) майновими комплексами.
У статті 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" було визначено, що: державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць; Фонд державного майна України та його регіональні відділення і представництва на місцях діють на підставі цього Закону та Положення про Фонд державного майна України, що затверджується Верховною Радою України.
Водночас, на дату прийняття Відповідачем 1 оскаржуваних наказів, діяло Тимчасове положення про Фонд державного майна України, затверджене постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року N 2558-XII (котре втратило чинність 6 січня 2012 року).
Відповідно до пункту 1 Тимчасового положення: Фонд державного майна України (Фонд) був державним органом, який здійснював державну політику, зокрема, в сфері приватизації державного майна.
Відповідно до пункту 3 Тимчасового положення, в областях Фонд створював регіональні відділення.
В силу дії пункту 4 Тимчасового положення, до основних завдань Фонду належало: здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації; здійснення повноважень щодо організації та проведення приватизації майна підприємств, яке перебуває у загальнодержавній власності.
Пунктом 5 Тимчасового положення, визначено, що: відповідно до покладених на нього завдань, Фонд мав, серед іншого, право: змінювати у процесі приватизації організаційно-правову форму підприємств, що перебували у загальнодержавній власності, шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства; продавати майно, що перебувало у загальнодержавній власності у процесі його приватизації; створювати комісії по приватизації.
Постановою КМУ від 20 липня 1995 року за N 538 "Про доповнення переліку об'єктів, що підлягають обов'язковій приватизації у 1995 році" внесено до переліку об'єктів, що підлягають обов'язковій приватизації у 1995 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 травня 1995 року N 343, доповнення згідно з додатками N 1 - 5, зокрема, щодо приватизації Відповідача 3, с. Горщик Коростенського району, код ЄДРПОУ 00292400.
Указом Президента України «Про заходи забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів» від 26 листопада 2004 № 6999/94 у пункті 3 було встановлено, що засновниками з боку держави відкритих акціонерних товариств, які створювалися відповідно до цього Указу були регіональні відділення Фонду державного майна України.
Крім того, колегя суду звертає увагу, на те, що наказ від 4 вересня 1995 року не містить будь-яких положень щодо включення майна до статутного фонду Відповідача 3. При цьому, колегія суду констатує, що даним наказом було лише вирішено створити Відповідача 3, шляхом перетворення державного підприємства у Відкрите акціонерне товариство.
За таких обставин наказ від 4 вересня 1995 року не містить переліку майна, що передавалося до статутного фонду Відповідача 3. Зважаючи на вищевстановлені факти (щодо належного претворення Відповідача 3 з держвного підприємства у відкрите акціонерне товариство та належне виконання при цьому, відповідно до діючих на той час законодавчих актів, Відповідачем 1 своїх зобов'язань), наказ не містив вказівки, щодо безпосередньої передачі такого майна до статутного фонду Відповідача 3.
З врахуванням усього вищеописаного, вбачається, що оспорювані накази від 31 серпня 1995 року № 124-АОУ та №335-ВАТ від 4 вересня 1995 року, як акти індивідуальної дії (ненормативні акти), прийняті Відповідачем 1 відповідно до наданих повноважень.
Відповідно до вищевисвітленого, інший орган державної влади станом на дату їх прийняття не здійснював державну політику у сфері приватизації державного майна.
Колегія суду, в контексті вирішення даного спору, також враховує, що приписами пункту 10 Указу Президента України «Про заходи забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів» від 26 листопада 2004 № 6999/94 було встановлено, що з дня державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви об'єкта переходять до відкритого акціонерного товариства, яке є правонаступником відповідного об'єкта.
Після приватизації Відповідача 3 ( код ЄДРПОУ 00292400 ) відповідно до додатку 15 постанови Кабінету Міністрів України від 3 червня 1999 р. N 951 був включений у Перелік господарських товариств, повноваження з управління державними корпоративними правами яких передаються корпорації Укрбудматеріали.
У зв'язку з вищезазначеним, Позивач 1, як правонаступник Міністерства транспорту України, немає матеріального права на позов в цій частині.
Також, колегія суду зазначає, і те, що у позові Прокурором не доведено наявність матеріального права на позов (в частині визнання частковго визнання недійсними наказів Відповідача 1) у Позивача 2, як правонаступника Київ-Дніпровського державного міжгалузевого підприємства промислового залізничного транспорту, станом на дату прийняття оскаржуваних наказів 31 серпня 1995 року та 4 вересня 1995 року.
Що ж стосується, визначених Прокурором підстав позову та апеляційної скарги про те, що на виконання постанови Ради Міністрів СРСР (від 4 червня 1987 року № 645) згідно протоколу передачі основних засобів від Відповідача 3 об'єднання "Житомирнерудпром", на баланс Позивача 2 передано майно, в тому числі, стрілочну будку, будку вагонних ваг, залізничні ваги та залізничні колії, таке прийняття майна на баланс у 1992 році підтверджується інвентарними картками - то вони колегією суду до уваги не беруться, з огляду на таке.
Колегія суду вважає безсумнівними встановлені рішеннями господарського суду у інших справах факти, при цьому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів та є такими, які не потребують додаткового доведення зазначених обставин.
Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаних вище справах.
При цьому, колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року в справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року в справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує встановлена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
При цьому Рівненський апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що в силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та зміст самої "Конвенції про захист прав та свобод людини" згадані судові рішення є пріоритетним джерелом права для національного суду.
З огляду на це, суд апеляційної інстанції зауважує, що неприпустимим є існування судового рішення та встановлення фактів, які б суперечили фактам, встановленим судами у вищезазначених справах.
Дана правова позиція (щодо застосування статті 35 Господарського процесуального кодексу України шляхом визнання фактів, встановлених судовими інстанціями у інших справах такими, що не потребують доказування) висвітлена і в постанові Вищого господарського суду України від 21 листопада 2012 року по справі № 10/28/2011/5003.
Крім того, преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах) (абз. 4 пункт 2.6 Постанови Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції.
Колегія суду зазначає, що в матеріалах справи міститься рішення господарського суду Житомирської області від 28 жовтня 2013 року у справі № 906/871/13 (за позовом Позивача 2 до Відповідача з про визнання права власності на майно; том 7, а.с. 34-43), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23 грудня 2013 року та постановою Вищого господарського суду України від 26 лютого 2014 року, котрим відмовлено Позивачу 2 у визнанні права власності та корими встановлені такі правові факти: " протокол передачі основних засобів балансовою вартістю 9948932 карбованців з балансу на баланс станом на 1 липня 1992 року за відсутності відповідного акту приймання-передачі майна між державними на той час підприємствами, не є правовстановлювальним документом і не підтверджує факт приймання-передачі конкретного, зазначеного у позові, майна; бухгалтерський облік, записи в облікових регістрах виконуються на підставі первинних документів, тоді як зазначені протокол і відомість такими первинними документами не є та не містять необхідних/обов'язкових реквізитів; право власності підприємства не може підтверджуватися балансом підприємства (п.7 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" від 02.04.1994 р. № 02-5/225)".
Також, у матеріалах спарви міститься рішення господарського суду Житомирської області від 21 травня 2014 року (том 7, а.с. 46-52), котре залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 серпня 2014 року (на дату розгляду спору в апеляційному суді - 26 серпня 2013 року), котрим позов Відповідача 3 до Позивача 2 (про визнання права власності) задоволено.
Визнано за Відповідачем 3 право приватної власності на під'їздну залізничну колію загальною довжиною 3994,1 метрів, що знаходиться у с. Горщик, Коростенського району, Житомирської області у складі: колії № 1, ходова, повною довжиною 894,26 метрів, межі колії від межі колії через стрілку 101 до в.с.п. № 107; колії № 1а, навантажувальна, повною довжиною 674,91 метрів, межі колії від в.с.п. № 107 до в.с.п. № 102; колії № 2, навантажувальна, повною довжиною 914,04 метрів, межі колії від в.с.п. № 107 через 107а, 109,112,102,106 до бал. призми; колії № 3, навантажувальна, повною довжиною 473,59 метрів, межі колії: від в.с.п. № 109 через 113 до в.с.п. № 104; колії № 5, деповська, повною довжиною 158,00 метрів, межі колії в.с.п. № 107а до упору; колії № 6, навантажувальна, повною довжиною 809,22 метрів, межі колії від в.с.п. № 101 до упору; з'їзд 112-113, повною довжиною 70,08м.; стрілочні переводи № 101,102,104,106,107,107а, 109,112,113. Водночас, даним рішенням визнано за Відповідачем 3 право приватної власності на вагонні ваги, що розташовані на під'їзній колії № 3 у с. Горщик, Коростенського району, Житомирської області.
Також, колегія суду звертає увагу, на той факт, що а ні Прокурором при викладенні підстав позову в частині визнання частково недійсними оспорюваних наказів, а ні Позивачем 1 та Позивачем 2 не було враховано наступні обставини.
Частиною 5 статті 84 Господрського процесуального кодексу України встановлено, що при задоволенні заяви про визнання акта недійсним в резолютивній частині вказується, серед іншого, чи визнається він недійсним повністю або частково (в якій саме частині).
У пункті 9.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 (із змінами і доповненнями) "Про судове рішення" додатково роз'яснюється, що в разі визнання акта частково недійсним вказується його конкретний пункт, абзац, частина, що визнається недійсною.
Відтак, з врахуванням уього описаного вище, щодо недійсності оспорюваних наказів, в контексті того, що позов Прокурора не містить вимоги, який конкретний пункт, абзац, частина наказу від 31 серпня 1995 року №124-АОУ та наказу № 335-ВАТ від 4 вересня 1995 року мають бути визнані судом недійсними, дані вимоги Прокурора (щодо визнання частково недійсним наказу заступника начальника Відповідача 1 від 31 серпня 1995 року № 124-АОУ «Про затвердження акту оцінки вартості майна Омелянівського кар'єру Коростенського району» (том 1, а.с. 166) та визнання частково недійсним наказу Відповідача 1 № 335-ВАТ від 4 вересня 1995 року) визнаються судом безпідставними.
При цьому, апеляційний господарський суд констатує факт того, що Прокурором та Позивачем 2 в огрунтування своїх вимог в даній частині не було подано належних та допустимих доказів в спростуванні висновків суду щодо даної позовної вимоги.
Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд відмовляє Прокурору в задоволенні даної позовної вимоги (щодо визнання частково недійсним наказу заступника начальника Відповідача 1 від 31 серпня 1995 року № 124-АОУ «Про затвердження акту оцінки вартості майна Відповідача 3»).
Відповідне рішення в цій частині було прийнято і господарським судом Житомирської області.
З огляду на що, колегія суду залишає дане рішення без змін, а пеляційні скарги Прокурора та Позивача 2 без задоволення.
Щодо окремої позовної вимоги відносно визнати частково недійсним акту оцінки цілісного майнового комплексу в частині включення до нього будки вагонних ваг 75,3 кв.м, залізничних колій №1,2,3, залізничної колії №1 та залізничної колії №6, які в подальшому увійшли до переліку майна, приватизованого ВАТ "Омелянівський кар'єр", який затверджено наказом від 31 серпня 1995 року №124-АОУ, то колегія суду зазначає наступне.
Зазначена позовна вимога з точки зору процесуального права є похідною від позовної вимоги визнати частково недійсним наказ від 31 серпня 1995 року №124-АОУ котрим цей акт затверджено.
З точки зору матеріального права на позов, юридичний факт складання акта оцінки цілісного майнового комплексу відбувся раніше факту його затвердження Відповідачем 1.
Скасовуючи судові акти першої та апеляційної інстанцій , Вищий господарський суд України вказав, серед іншого, на таке (том 3, а.с. 65-66):
«Перетворення ДП Омелянівський кар'єр у ВАТ "Омелянівський кар`єр" відбулося в порядку та у відповідності, зокрема, з Указом Президента України "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів" від 26 листопада 1994 року № 699/94.
Пунктом 5 зазначеного Указу закріплено, що розмір статутного фонду відкритого акціонерного товариства, яке створюється відповідно до цього Указу, визначається на підставі балансу відповідного об'єкта за станом на 1 січня 1995 року та результатів останньої повної інвентаризації його майна.
Для визначення розміру статутного фонду господарського товариства, що створюється у процесі приватизації чи корпоратизації, використовується Методика оцінки вартості об'єктів приватизації, затверджена постановою КМУ від 18.01.1995 № 36.
Так, згідно з п. 9 вказаної Методики розмір статутного фонду акціонерного товариства, що створюється в процесі приватизації чи корпоратизації, визначається як вартість цілісного майнового комплексу відповідно до розділу III та з дотриманням вимог розділу VI цієї Методики.
Відповідно до п. 12 названої Методики оцінка майна цілісних майнових комплексів здійснюється у такій послідовності: розроблення передаточного балансу; підготовка документів для оцінки вартості майна згідно з додатком N 1; визначення вартості об'єкта приватизації згідно з даними передаточного балансу та іншими документами; проведення дооцінки (експертної оцінки) об'єкта приватизації; визначення вартості майна, що приватизується; складання акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу.
Таким чином, складанню акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу обов'язково має передувати розроблення передаточного балансу підприємства, що здійснюється на підставі матеріалів повної інвентаризації майна останнього, тобто оформлених за результатами проведеної інвентаризації описів, актів, звіряльних відомостей, протоколів, один із примірників яких має бути поданий державному органу приватизації, як передбачено пунктом 15 Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду (повертається після закінчення строку дії договору оренди або його розривання), затвердженого постановою КМУ від 02.03.1993 № 158.
Наявний у матеріалах справи баланс (передаточний баланс) Омелянівського кар'єру Коростенського району станом на 1 січня 1995 (том 2, а.с. 47-49) містить відомості лише про загальну вартість його активів і пасивів на початок року та на кінець звітного періоду за кодом рядка, так само як і в оскаржуваному акті оцінки цілісного майнового комплексу Омелянівського кар'єру Коростенського району значиться тільки загальна вартість майна підприємства за кожним із визначених у ньому показників, а відтак із вказаних документів не вбачається, чи увійшло спірне майно, а саме: будка вагонних ваг 75,3 кв. м, залізничні колії № 1, 2, 3, залізнична колія № 1, залізнична колія № 6, до складу того, яке було передане до статутного фонду ВАТ "Омелянівський кар`єр" при перетворенні державного підприємства.
Однак документація про результати інвентаризації майна підприємства (зокрема, інвентаризаційні описи, зведений акт інвентаризації майна підприємства), яка значиться, як необхідна на першій сторінці акта оцінки цілісного майнового комплексу Омелянівського кар'єру Коростенського району та є підставою для визначення переліку того майна, що підлягало приватизації, сама лише загальна вартість якого вказана у зазначеному акті, до останнього не додана та, як слідує з пояснень представника відповідача-1 у справі, взагалі не складалася».
Вдтак, з огляду на встановлені вище обставини колегія суду приходить до висновку, що станом на дату оцінки цілісного майнового комплексу (1 січня 1995 року) первинних примірників таких документів державний орган приватизації не мав.
З врахуванням вищевисвітленого, Вищим господарським судом України (в постанові від 26 листопада 2013 року № 906/827/13) було надано вказівки, щодо того, що при новому розгляді справи потрібно встановити, чи ввійшло спірне майно до складу приватизованого у 1995 році Омелянівського кар'єру об'єднання "Житомирнерудпром".
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 14 лютого 2014 року (том 6, а.с. 205-208) у справі було призначено судову економічну експертизу (підвид - експертиза документів про економічну діяльність підприємств і організацій), проведення якої доручено експертній установі - Житомирському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
На вирішення експерта було поставлене наступне питання: чи увійшли у вартість цілісного майнового комплексу Відповідача 3 Коростенського району (код (ЄДРПОУ 00292400), що підлягав приватизації у 1995 році, об'єкти приватизації: будка вагонних ваг загальною площею 75,3 кв. м., залізничні колії № 1, 2, 3, залізнична колія № 1 та залізнична колія № 6 загальною довжиною 3,5 км відповідно до наданих Відповідачем 1 установчих та первинних документів, складених станом на 1 січня 1995 року.
5 червня 2014 року до господарського суду Житомирської області надійшло повідомлення Житомирського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 189/14-25 від 28 травня 2014 року (том 7, а.с. 27-28) про неможливість проведення судово-економічної експертизи по справі № 906/827/13 за наявними у ній документами, які не є первинними .
Колегія суду дослідивши даний акт (том 1, а.с. 167-169) в сукупності з нормами законодавства, доказами, доданими сторонами до матеріалів справи, зазначає, що даний акт оцінки цілісного майнового комплексу Відповідача 3 Коростенського району станом на 1 січня 1995 року не містить відомостей про включення до нього будки вагонних ваг 75,3 кв.м, залізничних колій №1,2,3, залізничної колії №1 та залізничної колії № 6. В ньому лише зазначено про загальну вартість майна, що підлягає приватизації (107 430 950 крб).
Водночас, як вбачається з пояснень представника Відповідача 1, дана приватизація Відповідача 3 (том 5, а.с. 93-140) проходила саме на підставі Указу Президента України «Про заходи забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів» від 26 листопада 2004 № 6999/94, котрий передбачав спрощену процедуру проведення даної приватизації, з метою розповсюдження акцій Відповідача 3 серед йього працівників з метою покращення роботи підприємства.
Відповідно до статті 7 Указу Президента України «Про заходи забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів» від 26 листопада 2004 № 6999/94, комісії з підготовки до приватизації відповідних об'єктів створюються державними органами приватизації у складі керівника (голова комісії) та головного бухгалтера об'єкта, представника відповідного державного органу приватизації та, щодо підприємств-монополістів, представника Антимонопольного комітету України. Така комісія у місячний строк з дня її створення представляє на затвердження до відповідного державного органу приватизації проект статуту відкритого акціонерного товариства, що створюється відповідно до цього Указу, акт оцінки майна об'єкта, проект плану розміщення акцій та списки осіб, які мають згідно з чинним законодавством України пільги на придбання акцій об'єкта, що приватизується.
Тобто, даним Указом Президента не передбачалося проведення, станом на день проведення приватизації, інвентаризації майна підприємства, оскільки дані відомості бралися станом на день проведення останньої інвентаризації (на 1 січня 1995 року).
З врахуванням вимог даного Указу Президента (котрий мав спеціальний характер щодо регулювання проведення приватизації визначених, відповідно до даного указу, підприємств) дії Відповідача 1 по проведенню приватизації Відповідача 3 що виразилися у затвердженні акту оцінки майна цілісного майнового комплексу Відповідача 3, проводилися у відповідності до даного указу Президента.
Щодо наявних в матеріалах спарви документів інвентаризації Позивача 2, то колегія суду виходить з того, що бухгалтерський облік, записи в облікових регістрах виконуються на підставі первинних документів, тоді як зазначені протокол і відомість такими первинними документами не є та не містять необхідних/обов'язкових реквізитів, про що зазначено вище.
Також, колегія зазначає, що наявні в матеріалах справи інвентарні картки Позивача 2 (том 1, а.с. 49-58) є односторонніми документами, які, крім того, не містять відомостей про підставу постановки основних засобів на облік.
Також, Рівненським апеляційним господарським судом досліджено, що інвентарна картка № 26 обліку основних засобів Позивача 1 із відміткою про оприбуткування у липні 1992 року об'єкту (під'їзних залізничні колії Омелянівського щебкар'єру ст. Граніт Південно-Західної залізниці - 3,5 км), не містить підпису особи, яка її заповнила, відомостей про посаду, прізвище, ім'я та по батькові цієї особи, дати заповнення інвентарної картки.
Інвентарні картки № 25 (на під'їзні залізничні колії Омелянівка 3,5 км) та № 11 (ваги залізн. "Омелянівка") були заповнені 31 серпня 2001 року під час корпоратизації Позивача 2 без зазначення відомостей про посаду, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка її заповнила, а інвентарна картка № 10 (будка ваг. ваги "Омельян") не містить також і дати її заповнення.
З огляду на зазначені інвентаризаційні документи, вбачається, що дані облікові документи не дозволяють ідентифікувати майно і не є допустимими доказами у даному спорі, оскільки наявність у Позивача 2 інвентарної картки обліку основних засобів на спірне майно не є тією обставиною, з якою законодавство пов'язує виникнення права власності.
Дані інвентарні картки є односторонніми документами, які, крім того, не містять відомостей про підставу постановки основних засобів на облік.
Щодо наявних в матеріалах справи технічних паспортів (том 6, а.с. 28-42; 49-70) на спірні об'єкти, то колегія суду зазначає таке.
Відповідно до вимог статті 67 Статуту залізниць України, на кожну залізничну під'їзну колію складається масштабний план з нанесенням на нього розташування вантажних фронтів і механізмів, а також технічний паспорт, поздовжній профіль і креслення споруд.
Згідно з пунктом 1.5 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644, власник під'їзної колії має технічний паспорт, масштабний план під'їзної колії, поздовжній та поперечний профілі залізничних колій і креслення штучних споруд. У технічному паспорті та в додатках до нього вказується характеристика рейок, шпал, баласту, земляного полотна, штучних споруд, вагових приладів, пристроїв і механізмів, призначених для навантаження, вивантаження, очищення, промивання і підготовки для навантаження залізничних вагонів, маневрових пристроїв, лебідок, локомотивного і вагонного господарства, промислових станцій, гірок, напівгірок. витяжних колій, засобів СЦБ і зв'язку, які використовуються у поїзній і маневровій роботі, та інших пристроїв і механізмів, призначених для роботи з вагонами і локомотивами залізниць. Один примірник цієї документації передається залізниці при прийнятті під'їзної колії в експлуатацію. Після здачі в експлуатацію нових об'єктів або їх ліквідації в технічний паспорт вносяться відповідні зміни, про що власники під'їзних колій повідомляють залізницю у декадний термін.
Відповідно до вимог Статуту залізниць України та Правил обслуговування залізничних під'їзних колій технічний паспорт на під'їзну залізничну колію розробляється її власником та надається залізниці.
Водночас, з наведених норм вбчається, що технічний паспорт на об'єкт не є правовстановлюючим документом.
Відтак, технічний паспорт на під'їзну залізничну колію не підміняє належних і допустимих доказів у спорі про право власності, оскільки зазначений документ має суто технічний характер і не підтверджує права власності позивача (не є правовстановлюючим документом) на залізничні колії.
Отже, з врахуванням матеріалів справи, колегія суду констатує, що облікові документи, котрі містяться в матеріалах спарви, не дозволяють ідентифікувати майно і не є допустимими доказами у даному спорі, оскільки наявність у Позивача 2 інвентарної картки обліку основних засобів на спірне майно не є тією обставиною, з якою законодавство пов'язує виникнення права власності.
Відтак, доводи Прокурара та Позивача 2, викладені в апеляційних скаргах, не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки спростовуються усім вищеописаним у даній постанові.
З огляду на усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд також відмовляє і у цій частині позовних вимог (саме в зв'язку з тим, що дана позовна вимога є безпідставною).
Дане рішення в цій частині позовних вимог було прийнято й місцевим господарським судом, відповідно суд залишає без змін судове рішення суду першої інстанції в цій частині, а апеляційну скаргу прокурора та Позивача 2 без задоволення.
Стосовно позовної вимоги щодо визнати частково недійсним додатку до листа Відповідача 1 від 14 лютого 2013 року № 04/657 в частині передачі до статутного фонду ВАТ "Омелянівський кар'єр" будки вагонних ваг 75,3 кв.м (№35, інвентарний номер 213), залізничних колій № 1, 2, 3 (№ 53, інвентарний номер 215), залізничної колії №1 (№ 54, інвентарний номер 211) та залізничної колії №6 (№ 55, інвентарний номер 213), що розташовані при станції Гранітний село Горщик Коростенського району Житомирської області, колегія суду зазначає наступне.
Правове регулювання діяльності Відповідача 1 здійснювалось за Законом України "Про Фонд державного майна України" від 9 грудня 2011 року № 4107-VI та Положенням про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 15 травня 2012 року № 678, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 червня 2012 року за № 935/21247.
Згідно статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України", Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику, зокрема, у сфері приватизації.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про Фонд державного майна України", ФДМУ здійснює свої повноваження безпосередньо і, зокрема, через регіональні відділення в областях. Регіональні відділення діють на підставі положень, що затверджуються Головою Фонду державного майна України.
Відповідно до Положення регіональні відділення реалізують державну політику у сфері приватизації.
Пунктом 5 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, визначено, що регіональне відділення відповідно до покладених на нього завдань та в межах повноважень, делегованих Фондом у сфері приватизації державного майна , серед іншого, підтверджує факт передачі державного майна до статутного капіталу господарських товариств, утворених у процесі приватизації (корпоратизації), у порядку, встановленому законодавством.
В силу дії пункту 10 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, регіональне відділення у межах своїх повноважень видає акти організаційно-розпорядчого характеру.
Акти регіонального відділення можуть бути скасовані Головою Фонду повністю чи в окремій частині.
Як випливає із змісту пунктів 12-13 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, акти організаційно-розпорядчого характеру регіонального відділення викладаються у формі наказів.
Оскільки регіональне відділення уповноважене саме підтверджувати факт передачі державного майна до статутного капіталу господарських товариств, утворених у процесі приватизації (корпоратизації), у порядку, встановленому законодавством, то таке підтвердження має здійснюватися виключно шляхом видання акту організаційно-розпорядчого характеру - наказу.
Як визначено пунктом 2 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, регіональне відділення у своїй діяльності керується , серед іншого, Законом України "Про Фонд державного майна України".
Статтею 9 Закону України "Про Фонд державного майна України" визначено, що, Фонд державного майна України у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України видає накази, що підписує Голова Фонду державного майна України. Накази Фонду державного майна України, видані у межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами.
Положення про впорядкування передачі об'єктів нерухомого майна, приватизованих у складі цілісного майнового комплексу або переданих до статутного фонду господарського товариства, затверджено наказом Фонду державного майна України від 25 листопада 2003 року № 2097 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2003 року за № 1201/8522 (надалі - Положення).
Зазначене Положення було прийняте до набрання чинності Законом, а відтак застосується в частині, що йому не суперечить.
Положення регламентує організацію робіт з упорядкування передачі об'єктів нерухомого майна, приватизованих у складі цілісного майнового комплексу або переданих до статутного фонду господарського товариства.
Вказане Положення визначає послідовність дій державних органів приватизації та органів, уповноважених управляти державним майном під час передачі об'єктів нерухомого майна до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), реорганізації, приватизації цілісних майнових комплексів шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом, здачі в оренду з викупом та передачі засновниками холдингових, державних акціонерних компаній.
У пункті 1.4 Положення визначено, що підлягають підтвердженню права власності тільки на об'єкти нерухомого майна під час приватизації або створення господарських товариств, будівництво яких (на дату оцінки) було закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку і перебувають на балансі товариства.
Вищезазначеним Положенням розроблені та затверджені форми передачі майна, яким є акти приймання-передавання нерухомого майна до статутного фонду ВАТ Холдингової компанії, Державної акціонерної компанії. У пункті 5.4 Положення зазначено, що акти приймання-передавання нерухомого майна та переліки нерухомого майна готуються в трьох примірниках. Підписані документи засвідчуються в установленому порядку.
Згідно пункту 5.5 Положення, у разі втрати (пошкодження) акта або переліку, видається дублікат .
У пункті 5.6 Положення зазначено, що якщо заявник не може надати підтверджувальні документи, які необхідні для підготовки переліку нерухомого майна приватизованого об'єкта або переданого до статутного фонду господарського товариства, державним органом приватизації створюється комісія, до складу якої входять представники уповноважених осіб, державного органу приватизації, заявника, місцевих органів влади за їх згодою.
З огляду на вищенаведені пункти Положення, колегія суду констатує, що частиною 4 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади.
Колегія суду дослідивши зазначений перелік (том 1, а.с. 22-27) в контексті з вищенаведеним Положенням, констатує, той факт, що сам по собі перелік нерухомого майна, переданого до статутного фонду Відповідача 3, є лише додатком до листа Відповідача 1 від 14 лютого 2013 року № 04/657, котрий має назву " Про перелік нерухомого майна" .
Відтак, колегія суду приходить до висновку, що як лист від 14 лютого 2013 року № 04/657, так і додаток до нього (як за формою, так і за змістом) не є актами організаційно - розпорядчого характеру регіонального відділення, а тому не можуть бути підставою виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, та й самого підтвердження права власності.
Суд констатує, що спірний перелік нерухомого майна складений за формою додатку № 3 Положення, підписаний начальником Відповідача 1 та скріплений відтиском печатки (пункт 5.4 Положення вимагає як підписання, так і засвідчення переліку нерухомого майна в установленому порядку).
Будь-якого засвідчення переліку нерухомого майна актом організаційно-розпорядчого характеру, або і в інший спосіб, не відбулося.
Водночас, Прокурором а ні в позовній заяві, а ні в апеляційній скарзі, не було доведено, з посиланням на норми чинного законодавства України факт того, що частково оскаржуваний додаток до листа Відповідача 1 від 14 лютого 2013 року № 04/657 є актом органу державної влади, який зумовив саме виникнення у Відповідача 3 права власності на визначені у ньому спірні об'єкти нерухомого майна.
Відтак, колегія суду відмовляє й у задоволенні даної позовної вимоги (щодо визнання частково недійсним додатку до листа Відповідача 1 від 14 лютого 2013 року № 04/657 в частині передачі до статутного фонду Відповідача 3 майна) Прокурора.
Дане вчинено і місцевим господарським судом, відповідно суд залишаючи без змін судове рішення суду першої інстанції в цій частині та залишає без задоволення апеляційні скарги Прокурора та Позивача 2 в цій частині.
Стосовно позовної вимоги визнати частково незаконними та скасувати рішення виконкому Відповідача 2 від 9 лютого 2011 року № 24 та від 10 жовтня 2012 року № 46 в частині реєстрації права власності на будку вагонних ваг площею 75,3 кв.м, що розташована при станції Гранітний с. Горщик Коростенського району Житомирської області, за Відповідачем 3., то суд зазначає наступне.
Колегія суду критично відноситься до посилань Прокурора відносно того, що оскаржуваними рішеннями виконкому Відповідача 2 за Відповідачем 3 визнано право власності на будку вагонних вагів площею 75,3 кв. м., з огляду на те, що у розпорядчій (констатуючій) їх частині чітко зазначено, що виконком вирішив "оформити право власностіі".
У прохальній частині заяви про зміну предмету позову в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України (том 1, а.с. 165) Прокурор просить визнати частково незаконними та скасувати спірні рішення виконавчого комітету Відповідача 2, оскільки ними підтверджується реєстрація права власності на спірний об'єкт нерухомості за Відповідачем 2, що не відповідає як матеріалам справи, так і вимогам чинного законодавства.
Незаконність акту органу місцевого самоврядування може полягати як у безпосередньому порушенні суб'єктивних прав особи виданням такого акта, так і у невідповідності акта законові або компетенції органу, який його прийняв.
Чинним законодавством України загалом та Цивільним кодексом України і Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" зокрема передбачено ряд підстав, внаслідок яких у фізичної чи юридичної особи виникає право власності на об'єкти нерухомого майна.
До таких підстав (юридичних фактів виникнення права власності) відносяться спадкування, дарування, купівля-продаж, міна тощо. Підтвердженням таких юридичних фактів є відповідні свідоцтва чи договори, видані чи посвідчені державними чи приватними нотаріусами.
Однак існують ряд підстав виникнення права власності на об'єкти нерухомого майна, документ про наявність якого може видати лише держава. Цю свою функцію держава делегувала місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які здійснюють оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності.
У кожній адміністративно-територіальній одиниці місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування самостійно визначають уповноважені органи, які здійснюють оформлення права власності і видачу свідоцтв.
За приписами статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі по тексту - Закон) виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Виконавчий комітет Відповідача 2 свої повноваження здійснює без права юридичної особи, тому за приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України не може бути відповідачем у цьому спорі (пункт 10 Листа ВАСУ № 01-8/98). Оскільки відповідно до статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а тому належним Відповідачем у спорі про визнання частково незаконними та скасування рішень виконавчого комітету є саме Відповідач 2.
Главою 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", визначені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, а статтею 40 передбачено, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження.
Згідно зі статтею 52 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.
У статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначені власні та делеговані повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку.
Підпунктом 10 пункту "б" статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до делегованих повноважень виконавчого комітету ради віднесено облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.
Колегія суду констатує, що держава делегувала органам місцевого самоврядування лише функцію оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності, а не їх реєстрацію.
У пункті 6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 в редакції, чинній на дату прийняття оскаржених рішень виконавчого комітету; надалі - Тимчасове положення № 7/5) було передбачено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування: фізичним особам та юридичним особам, у разі внесення до статутного фонду об'єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками).
Приписами статті 58 Закону України "Про господарські товариства" визначено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників.
Статтею 62 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень.
З матеріалів справи вбачається, що Рішенням загальних зборів акціонерів Відповідача 3 від 1 жовтня 2004 року (том 6, а.с. 197) вирішено передати основні засоби в статутний фонд Відповідача 3, в зв'язку з реорганізацією Відповідача 3.
Рішенням зборів учасників Відповідача 3 від 1 жовтня 2004 року (том 6, а.с. 190) вирішено провести прийняття до статутного фонду товариства нерухомого майна від Відповідача 3 та скласти про це відповідний акт прийому-здачі основних засобів.
Колегія суду констатує, що документом, який фіксує факт прийняття будь - якими загальними зборами рішення з питань, віднесених до їх компетенції є - протокол (пункт 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2008 року N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" ).
Поряд з тим, рішення загальних зборів товариства, оформлені письмово протоколом, у розумінні чинного законодавства України є актами управління господарською діяльністю, а в силу положень статті 62 Закону України "Про господарські товариства" рішення, прийняті учасниками на загальних заборах товариства, підлягають обов'язковому виконанню виконавчим органом товариства.
З огляду на описане, колегія суду зазначає, що оскільки рішення загальних зборів акціонерів та учасників, які оформлені протоколами б/н від 1 жовтня 2004 року недійсними в судовому порядку не визнавались, вони є чинними і на підставі статті 62 Закону України "Про господарські товариства", то вони підлягають обов'язковому виконанню.
Відповідно до стеттей 1, 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", акт приймання - передачі майна є документом, який фіксує факт та визначає момент переходу права власності на визначені у переліку активи до підприємства-правонаступника та, відповідно має відповідати вимогам первинного документа, оскільки фіксує зміни в структурі активів та зобов'язань реорганізованого підприємства.
Перетворення, як спосіб реорганізації є за своєю природою правонаступництвом, в силу якого до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.
Крім того, колегія суду звертає увагу, на те, що Відповідач 3 самостійно утримує спірне майно, проводить його поточний ремонт, здійснює капітальний ремонт залізничних колій з їх частковим демонтажем та заміною шпал, стрілочних переводів та інших складових колій (дані обставини встановленні та підстверджені доказами та матеріалами спарви № 906/798/13).
При цьому, спірне майно знаходиться на земельній ділянці загальною площею 94,6477 га, що згідно державного акту на право постійного користування землею І-ЖК № 001633 від 1 жовтня 2001 року (том 2, а.с. 175) в частині 76,3336 га перебувало та на даний час перебуває у користуванні Відповідача 3 (згідно договору оренди земельної ділянки від 24 грудня 2007 року, укладеному із Коростенського районною державною адміністрацією).
Суд наголошує на тому, що Відповідно до договору оредни земельної ділянки (том 2, а.с. 162-167), Відповідачу 3 було передано в строкове платне користування земельні ділянки несільськогосподарського призначення, які розташовані на території Горщиківської сільської ради Коростенського району Житомирської області (поза межами населених пунктів) загальною площею 94,6477 га, в тому числі ділянка № 1, кадастровий номер 1822381200090000013 - 0,1063 га - залізничне полотно, ділянка № 2, кадастровий номер 1822381200040000002 - 5,7140 га відвал, ділянка № 3 кадастровий номер 1822381200090000013 - 88,8274 га забудовані землі.
Також в матеріалах справи міститься договір № 80 з терміном дії від 21 вересня 2008 року по 21 вересня 2013 року включно про експлуатацію залізничної під'їзної колії при станції Гранітний П.З.З., укладений між державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно - Західна залізниця» та Відповідачем 3 (том 4, а.с. 54-60), що опосередковано підтверджує використання спірного майна саме Відповідачем 3 у своїй господарській діяльності.
З врахуванням вищезазначених приписів, зазначені документи, є правовстановлюючими, тобто такими, що підтверджують набуття права власності Відповідачем 3 на майнові активи Відповідача 3 в процесі його реорганізації шляхом перетворення.
Відтак, з врахуванням наведеного, позов Прокурора в цій частині є безпідставним, а тому Рівненський апеляційний господарський суд відмовляє в задоволенню даних позовних вимог (щодо визнання частково незаконними та скасувати рішення виконкому Відповідача 2 від 9 лютого 2011 року № 24 та від 10 жовтня 2012 року № 46).
При цьому, суд враховує і вищеописане в даній постанові рішення інших судів (в тому числі й щодо позовів сторін про визнання права власності), котрі в силу дії статті 35 Господарського процесуального кодексу України, апріорі не доводяться знову при вирішенні цього спору.
Відповідне рішення (щодо відмови в задоволенні позову в цій частині) було прийнято й місцевим господарським судом. Відповідно суд залишає без змін судове рішення суду першої інстанції в цій частині, а пеляційні скарги Прокурора та Позивача 2 без задоволення.
Що ж стосується позовної вимоги щодо визнання частково недійсним свідоцтво про право власності на будку вагонних вагів площею 75,3 м.кв., що розташована при станції Гранітний с. Горщик Коростенського району за ТОВ "Омелянівський кар'єр", то колегя суду зауважує наступне.
У пункті 6.2 Тимчасового положення № 7/5 було передбачено, що підготовку документів для видачі свідоцтв про право власності можуть за дорученням органів місцевого самоврядування, та інших органів відповідно до законодавства проводити бюро технічної інвентаризації.
Згідно пункту 6.3 Тимчасового положення №7/5, свідоцтво про право власності, серед іншого, мало містити таку інформацію: назву об'єкта нерухомого майна; адресу (місцезнаходження) нерухомого майна; відомості про власника (власників); форму власності; вид і розмір часток спільної власності.
Свідоцтво про право власності на нерухоме майно (том 1, а.с. 48), видане 15 жовтня 2012 року Відповідачу 3, відповідає вище зазначеним вимогам до правовстановлюючого документа.
В силу дії пункту 3.5 Тимчасового положення № 7/5, реєстрації підлягають виключно заявлені права за умови їх відповідності чинному законодавству України і пред'явленим правовстановлювальним документам.
Водночас, колегія суду звертає увагу, що доводи Відповідачів 1, 2,3 (том 1, а.с. 112, 121) у справі про непідвідомчість позовних вимог (про визнання незаконним та скасування рішень виконавчого комітету Відповідача 2 та свідоцтва про право власності) господарському суду, не є підставними та обгрунтованимиства, оскільки такі доводи спростовуються правовою позицією судових палат у цивільних, господарських та адміністративних справах Верховного Суду України, висвітленою у постанові від 17 квітня 2013 року в цивільній справі 6-19цс -13 (реєстраційний номер судового рішення 31073112).
Разом з тим, з врахуванням наведеного, позов Прокурора в цій частині позовної вимог (визнання частково недійсним свідоцтво про право власності на будку вагонних вагів площею 75,3 м.кв., що розташована при станції Гранітний с. Горщик Коростенського району за Відповідачем 3) є безпідставним.
З огляду на описане, колегія суду критично відноситься до посилань Позивача 2, відносно того, що відсутність інвентаризаційних даних на дане спірне майно є підставою для не включення його у статутний фонд підприємства, та того, що висновок аудиторської фірми складений з численними порушеннями, а тому Відповідач 1 не повинен брати його до уваги.
На звернення директора Відповідача 3 від 7 лютого 2013 року за № 241 та відповідно до положення про впорядкування передачі об'єктів нерухомого майна, приватизованих у складі цілісного майнового комплексу або переданих до статутного фонду господарського товариства, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 25 листопада 2003 року № 2097, Відповідач 1 своїм листом від 14 лютого 2013 року № 04/657 товариству видав перелік нерухомого майна, переданого до статутного фонду Відповідача 3.
Дана аудиторська діяльність проводилася саме для відновлення даних інвентаризації статом на 1 січня 1995 року, і саме для використаття даних результатів Відповідачем 1 (тобто мала ціленаправлений характер).
Водночас, колегія суду оцінює всі докази в сукупності, і відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, а тому при винесенні даного рішення апеляційний господарський суд досліджував всі обставини справи в їх сукупності та здійснював оцінку кожного доказу.
Відтак, колегія суду відмовляє в задоволенні даних позовних вимог.
Дане рішення в цій частині було прийняте місцевим господарським судом.
Відповідно залишаючи дане рішення без змін в цій частині, колегія суду відмовляє в задоволенні апеляційної скарги Прокурора та Позивача 2.
Також, Прокурором була заявлена позовна вимога щодо визнання частково недійсною державної реєстрації права власності.
Дослідивши матеріали справи в сукупності з доводами та обґрунтуванням, висвітленим у позовній заяві та апеляційній скарзі Прокурора, колегія суду зазначає про відсутність у них як доводів в якій частині державна реєстрація права власності є недійсною, так і відсутності фактичних правових підстав заявлення цієї вимоги.
У пункті 17 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» № 10 зазначено, що до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах про: оскарження суб'єктом господарювання дій , зокрема, посадової особи, що випливають з наданих їй владних управлінських функцій, якщо ці дії не пов'язані з відносинами, у сфері господарювання; між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої компетенції у сфері управління.
За цим позовом суб'єктом господарювання є Позивач 2, а суб'єктом владних повноважень - Позивач 1.
Державна реєстрація є одним із способів впливу держави на формування та розвиток публічно-правових відносин (пункт 7 Постанови Вищого адміністративного суд України від 20 травня 2013 року № 8 Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів").
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
За змістом статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються (делегуються) функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини 4 статті 6 цього Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державний реєстратор прав самостійний у прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та відмову в такій реєстрації і здійснює повноваження тільки відповідно до закону.
В силу дії частини другої статті 30 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду; під діями слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації.
Відповідно спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства ( абзац 4 пункт 8 Постанови Вищий адміністративний суд від 20 травня 2013 року № 8 Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів").
Крім того, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України: господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.
Частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України вказує, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Визначення поняття справа адміністративної юрисдикції дано в пункті 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої це - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно пункту 7 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З врахування наведено колегія суду констатує, що із змісту наведених правових приписів вбачається, що вимога щодо визнання частково недійсною державної реєстрації (суб'єкт, котрий вчиняє таку дію є суб'єктом владних повноважень) пов'язана із публічно-правовими відносинами, а відтак така вимога Прокурора є публічно-правовою і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
На підставі наведеного, колегія суду зазначає, що провадження у справі в частині визнання частково недійсною державної реєстрації права власності підлягає припиненню відповідно до пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Дане вчинено і місцевим господарським судом.
Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду і в цій частині без змін.
Що ж стосується апеляційної скарги Відповідача 1 в частині зміни розподілу судових витрат за результатами розгляду позовної заяви, то колегія суду зазначає наступне.
Частиною 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що: в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору; зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.
Згідно пункту 2.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.
У пункті 5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 роз'яснено, що у статті 7 Закону України «Про судовий збір» не зазначено такої підстави для повернення судового збору як припинення провадження у справі (стаття 80 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 Господарського процесуального кодексу України, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.
Тому, за припинення провадження за позовною вимогою немайнового характеру має бути розподілено судовий збір.
З врахуванням закону україни «Про судовий збір» та Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7, дослідивши позовну заяву прокурора (з врахуванням заяви про зміну предмету позову) загальна сума судового збору становить 8 029 грн. ( 1147 х 7).
У зв'язку з відмовою Прокурору у вищезазначених позовних вимог судовий збір, за рішенням суду було покладено на Позивача 1 та Позивача 2 у рівних частках по 3441 грн. 00 коп. на кожного.
Водночас, даним судовим рішенням також було покладено на Відповідача 1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 1147 грн..
Апеляційний господарський суд констатує, що місцевий господарський суд в своєму рішенні зазначив саме Перелік нерухомого майна, переданння до статутного фонду Відповідача 3, підставою покладення частини судового збору на Відповідача 1.
Колегія суду звертає увагу, що пунктом 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що: приймаючи рішення зі справ, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову стягнує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли позивачем у справі є сам прокурор; стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.
Окрім того, суд наголошує на тому, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 жовтня 2013 року (том 7, а.с. 60-64), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року в задоволенні адміністративного позову Позивача 2 (про визнання незаконними та протиправними дій Відповідача 1 щодо включення до переліку нерухомого майна переданого до статутного фонду Відповідача 3 відповідно до наказу № 335-ВАТ від 4 вересня 1995 року "Про створення ВАТ "Омелянівський кар'єр", а також до акту оцінки цілісного майнового комплексу, що передано у статутний фонд вказаного товариства стрілочної будки "Омелянівка" № 731 (інвентарний номер 10), будки вагонних вантажів "Омелянівка" № 732 (інвентарний номер 11), залізничної колії (під'їзна залізнична колія) Омелянівка 3,5 км. № 743 (інвентарний номер 26), що знаходяться за адресою: Житомирська область, Коростенський район, с. Горщик, вул. Центральна, 71) відмовлено повністю.
З огляду на усе вищеописане у судовій постанові, колегія суду зазначає, що наказ Відповідача 1 від 31 серпня 1995 року, додаток до листа Відповідача 1 від 14 лютого 2013 року № 04/657, ніяким чином не можуть порушувати права та інтереси Позивача 1 та Позивача 2, оскільки таке Спірне майно їм ніколи не належало, та з володіння Відповідача 3 не вибувало.
Дане спірне майно, було включено до акту оцінки цілісного майнового комплексу Відповідача 3 станом на 1 січня 1995 року, і таке включення підтверджено звітом незалежного аудитора про фактичні результати узгоджених процедур стосовно фінансової інформації по Відповідачу 3.
Окрім того, слід зазначити, що Відповідачем 1 акт приймання-передачі майна до статутного фонду Відповідача 3 не виготовлявся, так як, Відповідачем 1 був наданий лише Перелік нерухомого майна, переданого до статутного фонду Відповідача 3, що є додатком до листа Відповідача 1 від 14 лютого 2013 року.
Крім того, колегія суду зазначає, що дана постанова, в контексті з відмовою щодо задоволення усіх позовних вимог Прокурора, підтверджує законність та відповідність дій Відповідача 1 при винесенні оспрюваних наказів та даного Переліку та опосередковано засвідчує, відсутність вини Відповідача 3 у виникненні даного спору.
Відповідно до статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.
В силу вказаної норми зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір судового збору, що підлягає стягненню, тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав та обов'язків Позивача та Відповідача у спірних правовідносинах.
З огляду на усе вказане вище апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу Відповідача 1 слід задоволити, змінивши при цьому пункт 3 та 4 резолютивної частини оскаржуваного рішення (в частині розподілу судових витрат) та скасувати пункт 5 резолютивної частини рішення (щодо покладення судового збору в розмірі 1147 грн. на Відповідача 1), а в решті рішення залишити без змін.
Отже, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що усе вищеописане вказує на відсутність правових підстав для задоволення вищезазначених позовних вимог Прокурора, а тому відмовляє у задоволенні даних позовних вимог, з підстав, описаних вище у даній судовій постанові.
З огляду на вищеописане в даній судовій постанові, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Прокурора та Позивача 2 слід відмовити, а апеляційну скаргу Відповідача 1 задоволити, змінивши при цьому оскаржуване рішення.
Судові витрати за подачу апеляційної скарги Позивача 2, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Позивачем 2, щодо судового збору за подання апеляційної скарги Відповідача 3, то в зв'язку із задоволенням даної апеляційної скарги (із врахуванням вимог статті 49 ГПК України), судові витрати розділяються між Позивачем 1 та Позивачем 2 в рівних частинах.
Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового транспорту" залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області залишити без задоволення.
3. Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області задоволити.
4. Пункт 3 та 4 резолютивної частини рішення господарського суду Житомирської області від 02 липня 2014 року в справі № 906/827/13 змінти, виклавши їх в наступній редакції:
"Стягнути з Міністерства інфраструктури України (01135, м. Київ, проспект Перемоги, будинок 14, код ЄДРПОУ 37472062) в доход Державного бюджету України (доходний рахунок 312 142 067 8300 2, МФО 811 039, банк одержувача ГУДКСУ у Житомирській області, одержувач УДКСУ у м. Житомирі (м. Житомир), 220300 01, код ЄДРПОУ суду 034 999 16 код одержувача 38035726, код судового збору 0349916) - судовий збір у розмірі 4 014 грн. 50коп.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 37, код ЄДРПОУ 04737111) в доход Державного бюджету України (доходний рахунок 312 142 067 8300 2, МФО 811 039, банк одержувача ГУДКСУ у Житомирській області, одержувач УДКСУ у м. Житомирі (м. Житомир), 220300 01, код ЄДРПОУ суду 034 999 16, код одержувача 380 357 26, код судового збору 034 99 16) - судовий збір у розмірі 4 014 грн. 50 коп.
5. Скасувати пункт 5 резолютивної частини рішення господарського суду Житомирської області від 02 липня 2014 року в справі № 906/827/13".
6. Стягнути з Міністерства інфраструктури України (01135, м. Київ, проспект Перемоги, будинок 14, код ЄДРПОУ 37472062) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України (10008, м. Житомир, вулиця 1-го Травня, 20, код ЄДРПОУ 13578893) судового збору в розмірі 286 грн. 75 коп. за розгляд апеляційної скарги.
7. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, 37, код ЄДРПОУ 04737111) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України (10008, м. Житомир, вулиця 1-го Травня, 20, код ЄДРПОУ 13578893) судового збору в розмірі 286 грн. 75 коп. за розгляд апеляційної скарги.
8. Доручити господарському суду Житомирської області видати відповідні накази.
9. В решті рішення залишити без змін.
10. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
11. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
12. Справу № 906/827/13 повернути господарському суду Житомирської області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Мамченко Ю.А.
Суддя Філіпова Т.Л.
- Номер:
- Опис: визнання частково недійсним наказу заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області від 14.02.2013р. №04/657, визнання частково незаконними та скасування рішень виконкому Горщиківської сільради від 09.0
- Тип справи: На новий розгляд
- Номер справи: 906/827/13
- Суд: Господарський суд Житомирської області
- Суддя: Василишин А.Р.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 23.12.2013
- Дата етапу: 01.07.2014