ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2014 року Справа № 904/2670/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Величко Н.Л., Сизько І.А.

секретар судового засідання Мацекос І.М.

представники сторін:

від позивача: Станішевський І.С. представник, довіреність № 14-125 від 13.05.14;

від відповідача: Біла О.М. представник, довіреність № 1221 від 27.08.14;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2014р. у справі №904/2670/14

за позовом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Київ

до Комунального підприємства "Транспортування покупної теплової енергії "Теплотранс" Дніпропетровської міської ради, м.Дніпропетровськ

про стягнення 24400131,69 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2014р. у справі №904/2670/14 (суддя Соловйова А.Є.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Транспортування покупної теплової енергії "Теплотранс" Дніпропетровської міської ради на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 21662417,00 грн. основного боргу, 700333,90 грн. пені, 273108,02 грн. інфляційних втрат, 521200,37 грн. трьох процентів річних, 73080,00 грн. судового збору. Провадження у справі в частині стягнення заборгованості 542738,51 грн. припинено. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду вмотивовано тим, що господарським судом встановлено, що зобов'язання з оплати природного газу відповідачем виконано не в повному обсязі та з порушенням строку, встановленого договором, тому позовні вимоги позивача про стягнення як основного боргу так додаткових нарахувань, що були нараховані у зв'язку із несвоєчасним виконанням грошових зобов'язань, є обґрунтованими. В той же час суд, застосувавши положення ст. 551 Цивільного кодексу України та пункт 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, вважав за необхідне за заявою відповідача зменшити розмір пені, яка була заявлена до стягнення у сумі 1400667,79 грн. до 50% від заявленої суми, що становить 700333,90 грн.

Не погоджуючись з означеним рішенням місцевого господарського суду, позивач - публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині зменшення розміру пені та прийняти в цій частині нове рішення, за яким стягнути з відповідача 700333,89 грн., в стягненні яких було відмовлено. В іншій частині рішення залишити без змін. Позивач вважає, що судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, крім того, місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а також визнав встановленими недоведені обставини, які мають значення для справи. Посилаючись на приписи ст.ст. 4-2, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, позивач зазначає, що в оскаржуваному рішенні в частині зменшення неустойки місцевий господарський суд не врахував жодного аргументу, доводу чи доказу позивача, зокрема не було враховано майнові інтереси позивача, не зазначив обґрунтованих мотивів такого неврахування тощо.

Відповідач - Комунальне підприємство "Транспортування покупної теплової енергії "Теплотранс" Дніпропетровської міської ради заперечує проти вимог апеляційної скарги позивача. Вважає, що при винесенні рішення суд першої інстанції вірно застосував норми законодавства України, які передбачають, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, що мають істотне значення, та врахував той факт, що відповідачем докладається максимум зусиль для скорішого погашення заборгованості, яка виникла насамперед з вини держави, оскільки підприємство фактично змушене виконувати приписи щодо постачання теплової енергії споживачам за тарифами, а не за дійсною вартістю теплової енергії, однак не отримує від держави вчасного відшкодування цієї різниці в тарифах. Крім того, стягнення пені в повному обсязі замість спрямування цих грошових коштів на фінансування ремонтно-відновлювальних робіт на об'єктах теплопостачання буде мати негативні наслідки насамперед для споживачів теплової енергії, більшість з яких складає населення, і про такі обставини відповідачем також зазначалось в запереченнях проти позову, які надавались до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено із матеріалів справи, 21.12.2012р. між позивачем - Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та відповідачем - Комунальним підприємством "Транспортування покупної теплової енергії "Теплотранс" Дніпропетровської міської ради (покупець) було укладено договір №13/2307-ТЕ-4 купівлі-продажу природного газу, за яким продавець зобов'язався поставити покупцеві імпортований природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається, зокрема, населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.

На виконання умов вказаного договору, позивачем у січні, лютому, березні, квітні, жовтні, листопаді, грудні 2013 року було передано, а відповідачем прийнято природний газ в обсязі 19074,658 тис. куб. м на загальну суму 24972542,24 грн.

Відповідно до п. 6.1 вказаного договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на час розгляду справи судом першої інстанції відповідач розрахувався з позивачем за спожитий природний газ не в повному обсязі та з порушенням строків передбачених п. 6.1 договору, внаслідок чого заборгованість відповідача станом на дату звернення з позовом до суду (18.04.2014р.) становила 22205155,51 грн., що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості, який наявний в матеріалах справи, та не заперечується відповідачем.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі вказаного договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Виходячи з вимог ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до вимог ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач 03.06.2014р. надав клопотання, яким долучив до матеріалів справи копію платіжного доручення №4 від 16.04.2014р. (дата проведення платежу банком - 24.04.2014) на суму 542738,51 грн., що підтверджує часткову сплату відповідачем суми основної заборгованості. Ці обставини також підтверджені позивачем у акті звірки розрахунків за період з 01.01.2013р. по 31.05.2014р.

Судова колегія апеляційного господарського суду, перевіривши вищезазначені докази сплати заборгованості, погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для припинення провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 542738,51 грн., відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Таким чином, залишок основного боргу відповідача перед позивачем, що виник через неповну сплату означених обсягів природного газу, на час розгляду справи судом першої інстанції становив 21662417,00 грн., тому обґрунтовано був визначений судом до примусового стягнення з відповідача.

Стаття 610 Цивільного кодексу України встановлює, що невиконання зобов'язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України, виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами; до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Положення статей 216-218 Господарського кодексу України встановлюють, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підтвердження понесення інфляційних втрат та в обґрунтування здійснених нарахувань трьох процентів річних у зв'язку із простроченням відповідачем строку оплати зазначених обсягів природного газу позивачем надані до матеріалів справи відповідні розрахунки.

Дослідивши зазначені розрахунки, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом правомірно задоволені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми 273108,02 грн. інфляційних втрат та суми 521200,37 грн. 3% річних, нарахованих у відповідності із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

До того ж, за умовами п. 7.2 вказаного договору, у разі порушення покупцем умов п. 6.1 цього Договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

У зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем отриманого від позивача природного газу у січні-квітні та жовтні-листопаді 2013 року позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню за період прострочення виконання зобов'язання з 14.02.2013 року по 28.03.2014 року. Загальна сума пені за вказаний період її нарахування складає 1400667,79 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача про необґрунтоване та незаконне зменшення місцевим господарським судом належної до стягнення пені на 50% до суми 700333,90 грн., то їх перевірка судом апеляційної інстанції з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів також свідчить про відсутність підстав для скасування зазначеного судового рішення, виходячи із наступного.

В силу ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчисляється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в ст. 233 Господарського кодексу України, яка встановлює, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Як передбачено у п. 3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, тому він, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе її зменшення.

Так, відповідно до роз'яснень, наданих у підпункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 частина 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства (ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України).

На думку колегії суддів апеляційного господарського суду, надані відповідачем до матеріалів справи під час розгляду справи судом першої інстанції докази, зокрема довідка про основні техніко-економічні показники на теплопостачання за 2013 рік, згідно з якою заборгованість держави з відшкодування відповідачу з державного бюджету різниці в тарифах складала понад 15 млн. грн., а також письмові пояснення відповідача про причини утворення заборгованості, із яких випливає, що відповідач вимушений продавати населенню куплену теплову енергію, вироблену із поставленого позивачем природного газу, не за її ринковою собівартістю, - містять об'єктивні відомості, які підтверджують висновок місцевого господарського суду про винятковість даного випадку, що надає право суду для зменшення неустойки.

Зі своєї сторони позивач подав суду апеляційної інстанції Баланс та Звіт про фінансові результати за 31.12.2013р., які свідчать збиткову діяльність підприємства у 2013 році.

Однак, положення ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що при перегляді справи в апеляційній інстанції додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

З огляду на ці приписи законодавства твердження позивача про те, що місцевий господарський суд повинен був з'ясувати також майновий стан позивача, не можуть бути враховані апеляційним господарським судом, оскільки необхідні для цього факти не приводились позивачем ані у позовній заяві, ані під час розгляду справи судом першої інстанції, та відповідні докази суду подані не були.

У своїй апеляційній скарзі позивач також не обґрунтував неможливість подання відповідних доказів про свій майновий стан суду першої інстанції. Наведені позивачем в апеляційній скарзі приклади судової практики Вищого господарського суду України не можуть вважатися належними доказами у даній справі у розумінні положень ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, оскільки зазначені судові рішення прийняті у спорах, стороною у яких не був відповідач.

Відповідач зі своєї сторони вказує на судову практику Вищого господарського суду України у аналогічних спорах, а саме: постанова від 21.12.2012р. у справі №11/5005/4098/2012, постанова від 05.06.2013р. у справі №11/5005/9512/2012 та постанова від 13.02.2014р. у справі №904/6016/2013, які були прийняті у спорах між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та КП "Транспортування покупної теплової енергії "Теплотранс" Дніпропетровської міської ради, в яких встановлено факт того, що відповідач є підприємством, яке здійснювало та здійснює постачання теплової енергії бюджетним установам і організаціям, а також населенню. При цьому наявність заборгованості останніх по оплаті за спожиту теплову енергію, затримки у фінансуванні різниці в тарифах тощо було враховано як підстави для зменшення сум пені та штрафу.

В даному випадку сплата штрафних санкцій у повному обсязі зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема, можливість постачання теплової енергії населенню та релігійним організаціям, для чого відповідач має здійснювати постійне фінансування ремонтно-відновлювальних робіт на своїх об'єктах теплопостачання.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, який вважав, що даний випадок можна визнати винятковим, тому мав законні підстави для зменшення розміру стягнення з відповідача пені на 50% від належної до стягнення суми, а відтак обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача частину пені у сумі 700333,90 грн., а в решті вимог про стягнення пені обґрунтовано відмовив.

Приймаючи до уваги викладене, доводи позивача про незаконність прийнятого судового рішення в частині щодо відмови у стягненні частини пені в сумі 700333,89 грн. слід визнати необґрунтованими, підстави для зміни або скасування рішення суду, передбачені статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, на думку колегії суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду відсутні, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанії "Нафтогаз України" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2014р. у справі №904/2670/14 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складено - 05.09.2014р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Н.Л. Величко

Суддя І.А. Сизько