У Х В А Л А

Іменем України

02 вересня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Кожух О.А., Кондора Р.Ю., при секретарі Марчишаку Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Іршавського районного суду від 29 липня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним кредитного договору, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2014 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до своєї дружини ОСОБА_4 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (є правонаступником ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», далі - Банк), посилаючись на те, що 19.02.2007 року між Банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 014/4043/8231579, а 11.05.2010 року додаткову угоду до цього договору № 014/4043/8231579-2.

Згідно умов договорів позичальник отримала від Банку кредит в сумі 68000 доларів США (далі: $), який зобов'язалася повернути до 18.02.2017 року і сплатити Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 13,75 % річних.

Позивач указував, що такий договір та додатково угода до нього виходять за межі дрібних побутових та укладені без його згоди.

Посилаючись на дані обставини, норми сімейного та цивільного законодавства, просив визнати недійсним кредитний договір та додаткову угоду до нього.

Рішенням Іршавського районного суду від 29 липня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Банк подав заперечення на апеляційну скаргу в якому просить апеляцію відхилити, а рішення суду, яке на його думку є законним та обґрунтованим, залишити без змін.

В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності апелянта та відповідача ОСОБА_4, які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши представника ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.02.2007 року між Банком та дружиною позивача - ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 014/4043/8231579, а 11.05.2010 року додаткову угоду до цього договору № 014/4043/8231579-2.

Згідно умов кредитного договору позичальник отримала від Банку кредит в сумі $68000, який зобов'язалася повернути до 18.02.2017 року і сплатити Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 13,75 % річних.

Письмової згоди на отримання кредиту позивач своїй дружині не давав.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виходячи зі змісту зазначеної норми предметом кредитного договору є грошові кошти, як однин із видів фінансової послуги, а кредитодавцем - фінансова установа.

Згідно п. 25 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при оспорюванні кредитного договору іншим із подружжя суди мають виходити з того, що положення ст. 65 СК України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.

Оспорювані правочини не є договорами щодо розпорядження майном подружжя, тому згода іншого з подружжя на їх укладення не потрібна.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В порушення цих вимог процесуального закону позивач не надав суду належних та допустимих доказів та не довів обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог і з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними.

За таких обстави висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є правильним.

Суд вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляції висновків суду не спростовують, а тому до уваги взяті бути не можуть.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Іршавського районного суду від 29 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: