УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №280/550/14-ц Головуючий у 1-й інст. Шимон Л. С.

Категорія 51 Доповідач Якухно О. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Якухно О.М.

суддів Жигановської О.C., Коломієць О.С.

з участю секретаря

судового засідання Крижанівської М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства «Санаторій для батьків з дітьми «Тетерів» закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» про визнання незаконним наказу про звільнення в частині підстав звільнення та дати звільнення, внесення змін у трудову книжку, стягнення безпідставно відрахованих коштів та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 22 липня 2014 року,-

встановила:

У березні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про визнання наказу № 42п від 20.08.2013 року в частині підстав та дати звільнення незаконним, внесення змін до трудової книжки щодо формулювання причин та дати звільнення, стягнення з відповідача неправомірно стягнутих з нього коштів за навчання в сумі 549,65 грн. та моральної шкоди в сумі 20000 грн., обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 27.05.2013 року згідно наказу №19п він був прийнятий на посаду фахівця з охорони праці підприємства. 30.07.2013 року він звернувся до адміністрації з письмовою заявою про своє звільнення з займаної посади за власним бажанням, зазначивши дату звільнення 31 липня 2013 року. 31.07.2013 року позивач звернувся в бухгалтерію та відділ кадрів щодо проведення розрахунку, де йому було роз'яснено, що оскільки у своїй заяві він вказав формулювання звільнення за власним бажанням, то він зобов'язаний відпрацювати два тижні відповідно до чинного законодавства. Проте, жодних письмових вимог про зобов'язання позивача відпрацювати два тижні позивачу ніхто не надав, жодних документів про відмову в задоволенні заяви, на його думку, не існує. 21.08.2013 року позивачу стало відомо, що наказ про його звільнення направлено поштою. 23.08.2013 року позивач отримав цінний лист з копією наказу про звільнення в зв'язку із прогулом без поважних причин. Вважає, що відповідач не має права період з 31.07.2013 року по 13.08.2013 року рахувати як прогул. В подальшому при отриманні розрахунку з нього неправомірно відраховано плату за навчання в Житомирському експертно-технічному центрі в період з червня по липень 2013 року в розмірі 549, 65 грн., оскільки відшкодування працівником коштів, витрачених на його навчання, жодними законодавчими чи локальними нормативними актами на думку позивача не передбачено. Крім того, зазначає, що йому було заподіяно моральну шкоду в розмірі 20 000 грн., яка полягає в тяжкому психічному шоці, у переживаннях, у нехтуванні його законних прав, використанні відповідачем свого домінуючого положення.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 22 липня 2014 року в задоволенні позовних вимог про визнання наказу протиправним та його скасування, зміну формулювання підстав та дати звільнення, стягнення моральної шкоди відмовлено за безпідставністю. В позові ОСОБА_2 про повернення безпідставно стягнутих коштів відмовлено за пропуском строку звернення.

В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначає, що судом дано неправильну оцінку фактичним обставинам справи.

В судовому засіданні апелянт та його представник підтримали апеляційну скаргу і пояснили, що керівник підприємства на його заяві поставив резолюцію про звільнення, що вважав достатнім для невиходу на роботу без ознайомлення із наказом про звільнення. Членом профспілки він не був. При розрахунку йому не доплатили заробітну плату на вказану суму, оформивши її прибутковим касовим ордером.

Розглянувши справу в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивача згідно наказу Дочірнього підприємства «Санаторій для батьків з дітьми «Тетерів» закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - ДП «Санаторій для батьків з дітьми «Тетерів») №19п від 27.05.2013 року прийнято на роботу фахівцем з охорони праці з 28.05.2013 року (а.с.4).

30.07.2013р. ОСОБА_2 звернувся до директора відповідача із заявою про звільнення з роботи за власним бажанням з 31.07.2013 року (а.с.5).

Згідно наказу відповідача №42п від 20.08.2013 року (а.с.8) ОСОБА_2 звільнено у зв'язку із прогулом з 31.07.2013 року по 13.08.2013 року без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.

Відповідний запис за №26 внесено до трудової книжки позивача (а.с.6) і про звільнення листом №315 від 20.08.2013 року повідомлено позивача (а.с.7).

Факт відсутності на робочому місці у вказаний період не заперечує і сам позивач.

Відмовляючи у задоволенні позову за безпідставністю по вимогам про визнання наказу протиправним, внесення змін у трудову книжку, стягнення моральної шкоди, суд виходив з того, що порушень законодавства при звільненні не було і прогул доведений. Щодо стягнення коштів, суд вважав, що це є спір не про заробітну плату, а тому позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення до суду, незважаючи на неправомірність дій відповідача.

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду, зважаючи на наступне.

Статтею 38 КЗпП України передбачено розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до ст. 147,148 КЗпП України за порушення трудової дисципліни працівника може бути застосовано заходи стягнення у вигляді догани або звільнення. Порушення трудової дисципліни визначається як невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків. При цьому наявність вини, як одна з ознак порушення трудової дисципліни, є необхідна умовою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення законних прав працівника призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Доводи ОСОБА_2 про те, що відповідач зобов'язаний був письмово попередити його про необхідність відпрацювати два тижні, безпідставні і не ґрунтуються на вимогах закону.

Із позовної заяви вбачається, що 31.07.2013 року позивач звернувся до відділу кадрів щодо отримання трудової книжки, де йому було роз'яснено, що, оскільки у своїй заяві він вказав формулювання звільнення за власним бажанням, то він зобов'язаний відпрацювати два тижні відповідно до чинного законодавства.

Судом встановлено, що факти відсутності на роботі ОСОБА_2 в період з 31.07.2013 року по 13.08.2013 року підтверджуються табелями обліку використання робочого часу за липень та серпень 2013 року (25-26, 60-61), а також доповідними записками заступників директора по АГЧ ОСОБА_3 та по ОР ОСОБА_4 (а.с.37-55), копіями актів про відсутність на робочому місці (а.с.56,57), копіями наказів про встановлення фактів відсутності позивача на робочому місці. Позивачем визнається факт його відсутності на роботі у зазначений період часу.

Оскільки законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, у справах про звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України суд вирішує питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, виходячи з конкретних обставин та наданих сторонами доказів.

Згідно ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Звільнення є одним із заходів стягнення за порушення трудової дисципліни працівника (ст.147 КЗпП України), до яких відноситься і прогул.

Позивачем не було надано переконливих доказів, які б могли підтвердити поважність його відсутності на робочому місці протягом тривалого часу.

Відповідно до ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

В матеріалах особової справи позивача містяться акти від 06 та 13 серпня 2013 року, в яких зазначено, що ОСОБА_2 наполягає на видачі трудової книжки, але не пояснює причини відсутності на робочому місці і від дачі пояснень відмовився.

Отже, доводи апелянта, що у нього не зажадали пояснення та не склали відповідні акти про відмову у дачі пояснень, спростовується відповідними доказами.

При обранні дисциплінарного стягнення керівник підприємства у відповідності до законодавства обрав звільнення, зважаючи на тривалість невиходу на роботу. Не можуть бути прийняті до уваги доводи апелянта, що він за весь період роботи не притягувався до відповідальності та не мав зауважень до роботи з урахуванням періоду його роботи - протягом двох місяців.

Не обгрунтованими є посилання позивача на наявність резолюції директора на заяві про звільнення, як правову підставу для невиходу на роботу, оскільки резолюція не містить посилання на дату звільнення і невихід на роботу без наявності наказу про звільнення (ознайомлення з ним) є порушенням трудової дисципліни.

Позивач підтвердив, що він не є членом профспілкової організації, а тому згоди останньої на його звільнення не потребується (ст.43-1 КЗпП України).

На підставі викладеного, суд прийшов до вірного висновку про наявність підстав для звільнення за прогул.

В той же час, не врахував, що звільнення відбувається в останній день роботи, а не день перебування на робочому місці, що не є тотожними поняттями, тобто день за який проведено облік робочого часу у табелі і таким днем є 13 серпня 2014 року (а.с.60, зворотна сторона), за який міститься останній запис про прогул.

Таким чином, вимоги про визнання наказу про звільнення в частині дати звільнення та внесення відповідних змін у трудову книжку є законними, але заявлені з пропуском місячного строку звернення до суду, передбаченого для спорів про звільнення (ст.233 КЗпП України), який обчислюється з дня, коли особа дізналася про порушення свого права.

Статтею 234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 КЗпП України , районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов'язки сторін.

Про порушення свого права позивач дізнався 23 серпня 2013 року, а тому строк звернення до суду закінчився 24 вересня 2013 року.

Згідно ухвали Користишівського районного суду Житомирської області від 30 жовтня 2013 року про залишення позову аналогічного позову без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.207 ЦПК України, позивач звернувся до суду 09 вересня 2013 року.

Відповідно до ч.1 ст.265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Повторно позов подано до суду лише 31 березня 2014 року і позивач не ставить питання про поновлення пропущеного строку та не зазначає поважні причини його пропуску, а тому у суду відсутні підстави для поновлення цих строків (ст.234 КЗпП України).

В частині вимог про стягнення коштів колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ст.233 КЗпП України).

З пояснень позивача, під час розрахунку при звільненні, йому виплатили заробітну плату за виключенням 549 грн. 65 коп. і видали прибутковий касовий ордер, з чим він не погодився і звернувся до суду.

Підставою позову про стягнення коштів сумі 549,65 грн. є безпідставне відрахування коштів за навчання при отриманні розрахунку.

Вказані факти підтверджено копією квитанції до прибуткового касового ордеру №2916 від 23.08.2013 року (а.с.9), актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с.31-33).

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами виник спір щодо належних при звільненні працівнику сум, а саме неповна виплата заробітної плати.

Відповідачем будь-яких наказів про відрахування із посиланням на відповідні законодавчі акти, як його підставу, не надано, а тому вимоги позивача в цій частині є правомірними і підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується із висновком суду про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди зважаючи на те, що позивачем не доведено незаконність звільнення за прогул і не надано доказів на підтвердження заподіяння йому такої шкоди відповідачем та її розміру, наслідків, спричинених невиплатою частини коштів, причинного зв'язку між діями відповідача та шкодою.

За таких обставин, рішення суду про відмову у задоволенні позову за безпідставністю в частині дати звільнення та про відмову у задоволенні позову про стягнення безпідставно стягнутих коштів за пропуском строку звернення до суду підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у задоволенні позову про визнання незаконним наказу про звільнення в частині дати звільнення та внесення відповідних змін про дату звільнення у трудову книжку за пропуском строку звернення до суду та стягнення невиплачених при звільненні кошти в сумі 549,65 грн..

В решті рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Оскільки судом задоволено вимогу про стягнення коштів, то з відповідача слід стягнути судовий збір на користь держави в сумі 243,60 грн..

Керуючись ст. ст.209, 218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Скасувати рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 22 липня 2014 року про відмову у задоволенні позову за безпідставністю в частині дати звільнення та про відмову у задоволенні позову про стягнення безпідставно стягнутих коштів за пропуском строку звернення до суду і ухвалити нове рішення.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Санаторій для батьків з дітьми «Тетерів» закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на користь ОСОБА_2 невиплачені при звільненні кошти в сумі 549,65 грн..

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства «Санаторій для батьків з дітьми «Тетерів» закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» про визнання незаконним наказу про звільнення в частині дати звільнення та внесення відповідних змін про дату звільнення у трудову книжку за пропуском строку звернення до суду.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Санаторій для батьків з дітьми «Тетерів» закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на користь держави судовий збір в сумі 243,60 грн..

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: