АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 539/1020/14-ц

Номер провадження 22-ц/786/2364/14

Головуючий у 1-й інстанції Гудков С. В.

Доповідач Хіль Л. М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого судді: Хіль Л.М.

суддів: Мартєва С.Ю., Чічіля В.А.

при секретарі Колодюк О.П.

за участю ОСОБА_1, адвокатів ОСОБА_2 та ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_4. - ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області, третя особа - Лубенське КП МБТІ, про визнання майна спільним сумісним майном подружжя, визнання недійсним свідоцтва про право власності та розподіл сцмісного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2012 року ОСОБА_4 звернулась до суду із вказаним позовом та, остаточно визначившись у позовних вимогах відповідно до заяви від 3 червня 2014 року (т.2 а.с. 110), просила визнати будівлю А-1 мийки автотранспорту по АДРЕСА_1, що складає 4/5 частини від усієї мийки, вартістю 502 890 грн., спільною сумісною власностю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно за номером САЕ №448103 від 2 серпня 2011 року, видане ОСОБА_5; визнати за нею, право власності на 2/5 частини мийки автотранспорту по АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_5 на її користь 251 445 грн. в рахунок компенсації частки у спільній сумісній власності подружжя; стягнути з ОСОБА_5 понесені судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог вказувала на те, що 07 жовтня 1998 року в м. Лубни між нею та ОСОБА_5, було зареєстровано шлюб. Весною 2005 року вони вирішили побудувати мийку для автотранспорту, за рахунок коштів, зароблених за час проживання в шлюбі.

Відповідач звернувся весною 2005 року до міської ради з проханням виділити земельну ділянку під автомийку, й в подальшому на цій ділянці вони з початку літа 2005 року почали будівництво, яке вели своїми силами, своїми засобами та за свої кошти. Зазначене будівництво було закінчено восени 2005 року, і згідно рішення №274 від 26 жовтня 2005 року був затверджений акт державної технічної комісії про прийняття закінченої будівництвом мийки автотранспорту. Вказане майно в той час не було зареєстровано у відповідних органах БТІ, що підтверджується рішенням Лубенського міськрайонного суду від 18 липня 2008 року.

Крім того, вказує, що 02 серпня 2011 року ОСОБА_5 отримав у виконавчому комітеті Лубенської міської ради свідоцтво про право власності № САЕ 448103, яке 08 серпня того ж року зареєстрував в Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

При цьому відповідачами були порушені норми матеріального права, оскільки в зазначеному майні частки обох з подружжя мають бути рівними, що в свою чергу дає їй право звертатись до суду про визнання її права власності на 1/2 частину цього майна, та з проханням про визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 червня 2014 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено, з посиланням на необґрунтованість її вимог.

Вказане рішення місцевого суду в апеляційному порядку оскаржив представник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1, прохала скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі.

Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме неврахування судом трудової та фінансової участі ОСОБА_4, у будівництві спірного нерухомого майна, а також тієї обставини, що попереднім судовим рішенням встановлено, що спірне майно є спільним майном подружжя.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні

Судове рішення ухвалене у справі не відповідає вказаним вимогам.

Суд першої інстанції вірно встановив, що 07 листопада 1998 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, про що видано свідоцтво (Т.1 а.с.6). В подальшому, цей шлюб було розірвано 15 травня 2006 року, про що видано відповідне свідоцтво (Т.1 а.с.7).

За період шлюбу сторонами за спільні кошти була збудована автомийка на належним чином виділеній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Лубенського міськвиконкому № 274 від 26 жовтня 2005 року було затверджено акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченої будівництвом мийки автотранспорту по АДРЕСА_1, загальною площею 135,5 м2 (т.1 а.с. 13, 14).

02 серпня 2011 року виконавчим комітетом Лубенської міської ради на ім'я ОСОБА_5 було видано свідоцтво серії САЕ №448103 про право власності на нерухоме майно, відповідно до якого на підставі рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради №189 від 27 липня 2011 року за ОСОБА_5 визнано право власності на нежитлові будівлі «А-1» та «Б-1» (мийка автотранспорту). Державну реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно відповідачем було здійснено 08 серпня 2011 року.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав необґрунтованості позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне нерухоме майно створене ОСОБА_5, як приватним підприємцем, а отже не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком місцевого суду.

Як вбачається з матеріалів справи, що будівництво спірної авто мийки здійснювалось ОСОБА_5 та ОСОБА_4 як фізичними особами, спільно, під час перебування у шлюбі.

Крім того, зі змісту ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року вбачається, що суд касаційної інстанції прийшов до висновку про те, що спірне нерухоме майно було придбано під час перебування сторін у шлюбі та є їх спільною сумісною власністю, а тому підлягає розподілу на підставі вимог ст.ст. 60, 70 СК України. При цьому, вказано, що відповідно до ч.3 п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності з заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Відповідно до ч.4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Таким чином, суд першої інстанції безпідставно проігнорував висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та визнав авто мийку по АДРЕСА_1 майном ОСОБА_5, як фізичної особи-підприємця.

Відповідно до ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому згідно зіст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 лютого 2006 року, після розірвання шлюбу, ОСОБА_4, звернулась до суду із позовом про визнання майна спільним сумісним майном подружжя та його розподіл, в якому просила визнати за нею право власності на ? частину авто мийки по АДРЕСА_1.

Таким чином, позивач дізнався про порушення свого права у лютому 2006 року, а отже строк позовної давності минув у лютому 2009 року.

Посилання апелянта на те, що їй було відмовлено в задоволенні позову про розподіл майна з посиланням на відсутність правовстановлюючих документів на спірне майно, а тому відсутність у неї права власності, а отже строки позовної давності необхідно рахувати з часу одержання ОСОБА_5 свідоцтва про право власності, є безпідставними.

Матеріалами справи підтверджено, що права позивачки порушені саме в 2006 році.

Отже, з урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_4 є обґрунтованими, у задоволенні її позовних вимог має бути відмовлено у зв'язку із пропуском строків позовної давності.

Виходячи з викладеного, в наслідок невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, судом першої інстанції ухвалено помилкове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 з підстав їх необґрунтованості, яке відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.3,4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_4. - ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 10 червня 2014 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити у зв'язку з пропуском строків позовної давності.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Л.М. Хіль

Судді С.Ю. Мартєв

В.А. Чічіль

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДО: