ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2014 р. Справа № 917/1194/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1, м. Гадяч, Гапдяцький район, Полтавська область (вх. №2175 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 17.07.14 у справі № 917/1194/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Гадяч, Гапдяцький район, Полтавська область

до Приватного підприємства "Амарант-Агро", с. Вирішальне, Лохвицький район, Полтавська область

про стягнення 340 963, 88 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача, Приватного підприємства "Амарант-Агро", 340963,88 грн. за договором збирання сільськогосподарських культур від 03.09.2013 р. № БВП-10, з яких 176925,00 грн. - основна заборгованість , 164038,88 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 17 липня 2014 року по справі № 917/1194/14 (суддя Пушко І.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Амарант-Агро" на користь Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 176925,00 грн. основного боргу, 13034,96 грн. пені, 3799,20 грн. судового збору.

Позивач з рішенням суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення пені в розмірі 13034,96 грн. Змінити рішення та прийняти постанову, якою стягнути з Приватного підприємства "Амарант-Агро" на користь Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 164038,88 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, а також 6819,28 грн. судових витрат.

При цьому, позивач не погоджується з позицією суду першої інстанції, що за правовою природою передбачені п. 4.2 договору проценти за користування чужими грошовими коштами фактично підпадають під визначення пені, в зв'язку з чим позивач вважає невірним посилання суду на постанову Верховного Суду України від 24.12.2013 р. № 8/5025/1402/12, зважаючи на те, що в договорі сторонами погоджено розмір процентів та порядок їх нарахування, а також на те, що позивачем у справі № 917/1194/14 заявлені тільки проценти за користування чужими грошовими коштами, які є боргом за неправомірне користування грошами. Крім того, позивач вважає, що суд першої інстанції невірно зробив розподіл судових витрат на підставі ч. 5 ст. 49 ГПК України, оскільки судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю без урахування зменшення такого розміру.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористався, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

26.08.2014 р. позивач через канцелярію суду надав клопотання, в якому просив розглянути справу за наявними матеріалами без участі Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, а також підтримав вимоги апеляційної скарги.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте сторони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає можливим розглянути апеляційну скаргу по суті в судовому засіданні 26.08.2014 року за відсутності представників позивача та відповідача.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи 03.09.2013 р. між сторонами був укладений договір № БВП-10 на збирання сільськогосподарських культур, за умовами якого виконавець (позивач) зобов'язався за завданням замовника (відповідача) виконати роботи по збиранню с/г технічних культур (обмолот кукурудзи на зерно) зернозбиральним комбайном CLASS LEXION 480 на площах, наданих замовником, в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Сторонами узгоджено, що:

- виконавець зобов'язується скласти акт передачі-приймання виконаних робіт з обов'язковим зазначенням опрацьованих площ (п. 2.2.5. Договору).

- замовник проводить оплату за виконані виконавцем роботи по обмолоту кукурудзи на зерно по ціні 350,00 грн./га в т.ч. ПДВ 58,33 грн. (п. 3.1.1. Договору).

- розрахунок за виконані роботи по збиранню врожаю замовник проводить відповідно до актів передачі-приймання виконаних робіт не пізніше 30 днів після їх складання, шляхом перерахування грошових коштів замовника на розрахунковий рахунок виконавця (п. 3.1.2 Договору).

Згідно наявних в матеріалах справи актів приймання-передачі виконаних робіт від 06.11.2013 року № 13, від 21.11.2013 року №15 позивач виконав роботи, що передбачені умовами договору від 03.09.2013 року № БВП-10 - обмолотив кукурудзу на зерно на площі 419,0 га на суму 146650,00 грн. та на площі 86,5 га на суму 30275,00 грн., а сього на суму 176925,00 грн. з ПДВ.

Відповідачу було виставлено рахунки на оплату №31 від 06.11.2013 року та №34 від 21.11.2013 року.

Проте, як зазначає позивач, виконані ним роботи відповідач на протязі 30 днів після складання актів не оплатив, та вони не були сплачені і станом на момент розгляд справи в суді.

Позивачем направлялась відповідачу вимога про сплату заборгованості в розмірі 176925,00 грн., яка згідно повідомлення про вручення поштового відправлення отримана відповідачем 20.02.2014 року, і, як свідчать матеріали справи, залишена останнім без відповіді та задоволення.

Вказані обставини стали підставою звернення позивача до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача основного боргу за договором в розмірі 176925,00 грн. Крім того, посилаючись на п. 4.2 договору, ст. 536, п.3 ст. 692 ЦК України позивачем заявлено до стягнення 137851,00 грн. заборгованості за користування чужими грошовими коштами по акту № 13 від 06.11.2013 року за 188 дні прострочки. По акту № 15 від 21.11.2013 року позивач просить стягнути 26187,88 грн. заборгованості за користування чужими грошовими коштами за 173 дні прострочки.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з того, що факт виконання робіт позивачем та їх прийняття відповідачем підтверджуються матеріалами справи, а саме підписаними між сторонами актом прийому-передачі №13 від 06.11.2013 року, та актом № 15 від 21.11.2013 року, які є у відповідності до умов договору підставою для проведення розрахунків між сторонами. Крім того, наявність заборгованості за договором підтверджується актом звірки, яким зафіксовано, що за відповідачем станом на 25.06.2014 року значиться заборгованість в сумі 176 925,00 грн.

Враховуючи, що вказана сума боргу, відповідачем не спростовна, останній не надав суду доказів погашення суми боргу, а також враховуючи, що згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або Інших вимог, що звичайно ставляться, тому суд першої інстанції визнав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 176 925,00 грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованими на підставі п. 4.2 договору, господарський суд першої інстанції виходив з того, що передбачені пунктом 4.2 договору проценти за користування чужими грошовими коштами за своєю правовою природою підпадають під визначення пені, а пунктом 4.1 договору сторони вже передбачили нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої відповідачем суми за кожний день прострочення, отже умовами договору передбачено подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання замовником, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Разом з цим, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача 137851,00 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, які кваліфіковані судом першої інстанції в якості пені, суд прийшов до висновку, що останні є правомірними частково, а саме: в розмірі 10860,14 грн. пені по акту №13 від 06.11.2013 року з 07.12.2013 року по 07.06.2014 року; та 2174,82 грн. пені по акту №15 від 21.11.2013 року за період з 22.12.2013 року по 13.06.2014 року.

Таким чином, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судом першої інстанції задоволені в частині стягнення з Приватного підприємства "АМАРАНТ-АГРО" 176 925,00 грн. основного боргу та 13034,96 грн. пені. В частині вимог про стягнення 151003,92 грн. пені у позові відмовлено.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів та зазначає наступне.

Так, предметом позову у даній справі є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 340963,88 грн. за договором збирання сільськогосподарських культур від 03.09.2013 р. № БВП-10, з яких 176925,00 грн. - основна заборгованість, 164038,88 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Господарськими судами встановлено, матеріалами справи підтверджено і відповідачем не заперечується факт виконання позивачем робіт по обмолоту кукурудзи на зерно вартістю 176925,00 грн. та несплати вказаних робіт відповідачем, у зв'язку з чим висновки господарських судів про наявність підстав для стягнення з відповідача основного боргу є законними і обґрунтованими.

Пунктом 4.2. договору сторони передбачили, що з дня коли послуги замовником повинні бути оплачені, виконавець має право затребувати від замовника, а замовник повинен виплатити проценти за користування чужими грошовими коштами до дня повної оплати послуг (ст. 536,п.3 ст. 692 ЦК України). Проценти за користування чужими грошовими коштами виплачуються в розмірі 0,5 % від невиплаченої вартості послуг по акту приймання-передачі виконаних робіт за кожний календарний день, відколи послуги повинні бути оплачені замовником до дня повної оплати послуг.

Посилаючись на п. 4.2 договору, ст. 536, п.3 ст. 692 ЦК України позивачем заявлено до стягнення 137851,00 грн. заборгованості за користування чужими грошовими коштами по акту № 13 від 06.11.2013 року за 188 дні прострочки; по акту № 15 від 21.11.2013 року - 26187,88 грн. заборгованості за користування чужими грошовими коштами за 173 дні прострочки.

Частиною 3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно з чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж, в той час як між сторонами склалися відносини на основі договору про збирання сільськогосподарських культур, якій має ознаки договору підряду та послуг.

Частиною 3 ст.692 Цивільного кодексу України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право кредитора вимагати від боржника сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із тим, згідно з положеннями ст.549 Цивільного кодексу України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

П. 4.1. договору передбачено, що за порушення термінів розрахунків замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки від неоплаченої суми.

Отже, в даному випадку, виходячи з норм ст. 549 Цивільного кодексу України, зважаючи на суть правовідносин, які склалися між сторонами, колегія суддів вважає, що за своєю правовою природою проценти, як плата за користування чужими грошовими коштами, підпадають під визначення неустойки, а саме пені.

Господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. абз. 7 п. 3.12. постанови пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в редакції п. 8.3.2-2. постанови пленуму ВГСУ від 10.07.2014 року № 6 "Про внесення змін і доповнень до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України").

Отже, не дивлячись на те, що позивачем при зверненні до господарського суду не висуваються вимоги про стягнення пені з посиланням на п. 4.1. договору, умовами договору вже фактично передбачено можливість подвійного стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, що відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 24.12.2013 р. № 8/5025/1402/12.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що за правовою природою відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України передбачені п. 4.2. договору проценти за користування чужими грошовими коштами фактично підпадають під визначення пені, яка повинна обраховуватись з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача 137851,00 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами по акту № 13 від 06.11.2013 року за 188 дні прострочки та 26187,88 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами по акту № 15 від 21.11.2013 року за 173 дні прострочки, що оцінені судом як пеня, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про їх часткове задоволення, а саме:

- 10860,14 грн. пені по акту №13 від 06.11.2013 року (за 182 дні прострочки з 07.12.2013 року по 07.06.2014 року);

- 2174,82 грн. пені по акту №15 від 21.11.2013 року (за період з 22.12.2013 року по 13.06.2014 року 173 дні прострочки).

Не змінюють обґрунтованих висновків господарського суду посилання позивача на те, що визначені п. 4.2 договору проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були сплачені боржником, та в договорі сторонами було погоджено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та порядок їх нарахування, оскільки в даному випадку судом у відповідності до приписів постанови пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в редакції п. 8.3.2-2. постанови пленуму ВГСУ від 10.07.2014 року № 6 "Про внесення змін і доповнень до деяких постанов пленуму Вищого господарського суду України", правомірно здійснено власну правову кваліфікацію умовам укладеного між сторонами договору з урахуванням правовідносин, які склалися між сторонами, та застосовано норми матеріального, предметом регулювання яких є спірні правовідносини.

Враховуючи вищевикладені обставини, викладені в рішенні суду першої інстанції висновки є законними, обґрунтованими та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Не заслуговують на увагу твердження позивача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при здісненні розподілу витрат по сплаті судового збору, оскільки позовні вимоги було задоволено частково в розмірі 189959,96 грн., в задоволені вимог про стягнення пені в розмірі 151003,92 грн. судом відмовлено, як зайво нарахованої, тобто розмір пені не було зменшено, в зв'язку з чим судовий збір в розмірі 3799,20 грн. було покладено на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам, що відповідає положенням ч. 5 ст. 49 ГПК України.

З урахуванням викладеного, позивач під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому, вказані вимоги позивача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Полтавської області від 17 липня 2014 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями ст.ст. 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1, м. Гадяч, Гапдяцький район, Полтавська область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 17 липня 2014 року по справі № 917/1194/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 29 серпня 2014 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.