ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2014 р. Справа № 914/1687/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

Мельник Г.І.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрполіскорм»

на рішення господарського суду Львівської області від 10.07.2014р.

у справі № 914/1687/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрполіскорм», м.Житомир

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми», с.Давидів Львівської області

про стягнення заборгованості в сумі 359 191,70 грн. за договором поставки № 0033 від 20.08.2013р.,

з участю представників :

від скаржника - Левітас Я.Ю.

від відповідача - Могильницький А.М.

В ході судового засідання сторонам права і обов"язки, передбачені ст.22 ГПК України роз"яснені, заперечень щодо складу суду не поступало

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Львівської області від 10.07.2014р. у справі № 914/1687/14 (суддя Кидисюк Р.А.) у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову відмовлено, задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрполіскорм», м.Житомир та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф корми», с.Давидів Пустомитівського району Львівської області 112227,49 грн. основного боргу за договором поставки № 0033 від 20.08.2013р., 16080, 20 грн. пені (з врахуванням ухвали суду від 13.08.2014р. про виправлення опискив рішення), 5 180,58 грн. - 3% річних та 5803,16 грн. сплаченого судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрполіскорм» подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки відповідно до п.2.2 Договору ціна товару, а також всі суми, що підлягають виплаті Постачальнику за цим договором є базовими, визначеними на дату поставки. У разі збільшення курсу Євро встановленого НБУ по відношенню до національної валюти України, розрахунок за неоплачений товар (неоплачену частину товару) здійснюється покупцем за погодженням з Постачальником на основі базових ставок у видаткових накладних, за формулою, наведеною у договорі. З цього, на думку скаржника, можна зробити висновок, що ціни і розрахунки за товар визначаються у гривні, але з прив»язкою до курсу Євро на момент оплатии. В той же час в рішенні суду першої інстанції безпідставно зазначено про відсутність будь-якої прив»язки до курсу іноземної валюти в договорі. Відтак, рішенням суду проігноровано домовленість сторін щодо необхідності збільшення ціни за товар у разі зростання курсу Євро, закріплену в договорі. Як вважає скаржник, ігнорування прямо прописаного в договорі механізму захисту позивача від таких матеріальних втрат є порушенням його законних прав та інтересів. Крім того, на думку скаржника, судом першої інстанції безпідставно зменшено розмір пені, що суперечить дійсним відносинам сторін та встановленим в ході судового розгляду обставинам справи.

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

20.08.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрполіскорм" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" (Покупець) укладено Договір поставки №0033 (Договір), відповідно до п.1.1. якого Продавець зобов'язався поставити узгодженими партіями Покупцеві продукцію: кормові добавки, амінокислоти, вітаміни, ензими, пігменти та інше (Товар), зазначену у додатках: видаткових накладних та рахунках-фактурах на кожну партію Товару, які є його невід'ємною частиною, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити кожну партію Товару.

В жовтні-листопаді 2013 року відповідач замовив у позивача Товар на загальну суму 576227,49 грн., що підтверджується рахунками-фактурами №СФ-0000183 від 16.10.2013 року, №СФ-0000195 від 05.11.2013 року.

Відповідно до п.3.3. Договору передача Товару проводиться зі складу Продавця в смт. Немішаєве Бородянського р-ну Київської обл., або за домовленістю. Перевезення продукції з складу Продавця на склад Покупця, порядок оплати транспортних послуг перевізника, порядок відшкодування витрат по доставці товару визначається додатковим погодженням сторін.

Згідно з п.3.7. Договору для отримання Товару Покупець направляє свого представника з довіреністю встановленого зразка на право отримання Товару або за узгодженням іншим чином.

В жовтні-листопаді 2013 року Продавцем передано, а Покупцем прийнято Товар на загальну суму 576227,49 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними №РН-000172 від 16.10.2013 р., №РН-0000173 від 17.10.2013 р., №РН-0000181 від 05.11.2013 р., довіреностями № 559 від 17.10.2013 р., №556/1 від 16.10.2013 р., №607 від 05.11.2013 р., а також товарно-транспортними накладними серія 02 ААТ № 007141/в від 17.10.2013 р. та № 59998005525816 від 05.11.2013 р.

Відповідач оплати вартості товару не здійснив, внаслідок чого 27.11.2013 року позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату боргу на суму 539227,49 грн. (вих.№131127/2).

У відповідь, 14.01.2014 р., відповідач надіслав гарантійний лист (вих. № 23), в якому визнав свою заборгованість перед позивачем в розмірі 402 227,49 грн. та гарантував до 15.02.2014 року погасити даний борг, оплачуючи по 80 тис. грн.

Як зазначив позивач у позовній заяві, Покупець не виконав своїх зобов'язань щодо оплати вартості поставленого товару за Договором належним чином не виконав, оскільки перерахував на поточний рахунок позивача лише 386000,00 грн. з 576227,49 грн. належних. Вказане підтверджується довідкою з банку № 195/0/2-14 від 24.01.2014 року.

З долученого до позовної заяви розрахунку позовних вимог вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням курсової різниці у розмірі 330896,16 грн., а також 23087,64 грн. пені, 5207,90 грн. 3 % річних.

Відповідач заперечив проти стягнення курсової різниці, а також частково заперечив проти стягнення пені та 3 % річних.

З долучених відповідачем до матеріалів справи платіжних доручень вбачається, що з 24.04.2014 року відповідач сплатив на користь позивача 78000,00 грн.

Відтак, станом на 02.07.2014 року основний борг відповідача перед позивачем становиив 112227,49 грн.

Згідно ст. 175 Господарського Кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між сторонами у справі виникли договірні відносини на підставі Договору поставки № 0033 від 20.08.2013р.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 3.9 Договору розрахунки здійснюються на наступних умовах: передплата 100 % або інші строки, за домовленістю сторін. Дата поставки Товару визначається датою підпису накладної або за письмовим узгодженням сторін іншим чином.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором.

У свою чергу відповідач своїх зобов'язань щодо вчасної оплати вартості поставленого товару належно не виконав.

Пунктом 5.4 Договору встановлено, що Покупець за прострочення сплати вартості Товару сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочки оплати, за кожен день прострочки від неоплаченої суми.

Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції підставно взяв до уваги заперечення відповідача щодо стягнення пені та 3 % річних. Зокрема, із тексту позовної заяви вбачається, що позивач двічі нараховує пеню на різні суми для дати 04.04.2014 р. Відповідно пеня із суми 312 440,00 грн. повинна нараховуватись не за 6 днів, а за 5, і становити 562,39 грн., а не 667,68 грн. Також, позивач не взяв до уваги при розрахунку платіж у розмірі 10000,00 грн. згідно платіжного доручення №1614 від 29.04.2014 р. Відповідно нарахування на суму 58440,00 грн. мали братись не за 7, а за 5 днів і становити 151,94 грн. замість 212,95 грн. Нарахування на суму 48440,00 грн. мали братись за 2 дні і становити 50,38 грн. Щодо нарахування 3 % річних, то аналогічно позивач двічі нараховує їх на різні суми для дати 04.04.2014 р. Таким чином, 3 % річних по видатковій накладній №РН-00172 від 16.10.2013 р. є завищеними на 25,68 грн. Також, позивач не взяв до уваги при розрахунку платіж у розмірі 10000,00 грн. згідно платіжного доручення №1614 від 29.04.2014 р. Відповідно нарахування на суму 58440,00 мали братись не за 7, а за 5 днів і становити 24,02 грн. замість 33,62 грн. Нарахування на суму 48440,00 грн. мали братись за 2 дні і становити 7,96 грн.

Таким чином, розмір перерахованих пені та 3 % річних, що підлягають до стягнення з відповідача, по видатковій накладній №РН-00172 від 16.10.2013 р. становлять 14657,08 грн. та 3341,81 грн. відповідно.

З огляду на викладене, підставними та обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача 22 971,72 грн. пені та 5 180,58 грн. - 3 % річних.

Щодо нарахування курсової різниці, то слід зазначити, що відповідно до частини 2 статті 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні.

Ні укладений між сторонами договір поставки №0033 від 20.08.2013 р., ні жодна із накладних, із оплати яких виник спір, не встановлюють еквіваленту вартості товару у іноземній валюті, і навіть не містять прив'язки до курсу будь-якої валюти.

Крім того, пунктом 2.2. Договору визначено, що у разі збільшення курсу Євро, встановленого НБУ по відношенню до національної валюти України, розрахунок за неоплачений товар (неоплачену частину товару), здійснюється Покупцем за погодженням з Постачальником на основі базових ставок, встановлених у видаткових накладних, за такою формулою…". З даного пункту договору випливає, що такий перерахунок може мати місце лише, по-перше: за ініціативою Покупця (а Покупець, відповідач по справі з такою ініціативою не виступав); по-друге: за згодою сторін (погодження Постачальника, саме погодження, а не одностороння вимога); по-третє: за умови встановлення у видаткових накладних базових ставок у іноземній валюті (жодна із трьох накладних, заявлених до оплати їх не містить, так само як і рахунки).

Відтак, здійснене позивачем нарахування курсової різниці є безпідставним, а відтак в цій частині позовних вимог у задоволенні позову обгрунтовано відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що залишок основного боргу відповідача перед позивачем за Договором станом на 02.07.2014 року становить 112227,49 грн.

Разом з тим, у відповідності до п. 3 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п.3.17.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2012 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У своєму клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агролайф корми" є сільськогосподарським товаровиробником і з врахуванням специфіки виготовлюваної продукції та контрагентів споживачів (в основній масі це сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, які протягом весняно-осіннього періоду не є повно платоспроможними), а також з врахуванням значного зросту цін на сировину, паливо, енергоносії, відповідач жодним чином не ухилявся від взятих на себе зобов'язань та регулярно проводив і проводить оплати спрямовані на погашення боргу.

В засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача долучив до матеріалів справи копії платіжних доручень № 3295 від 19.08.2014р. на суму 9000,00 грн., № 2794 від 04.08.2014р. на суму 8000,00 грн., 3534 від 28.08.2014р. на суму 8000,00 грн. з яких також вбачається часткове погашення заборгованості перед позивачем.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про можливість зменшити розмір пені, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, на 30 %.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 10.07.2014р. у справі № 914/1687/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Повний текст постанови складено « 01» вересня 2014 р.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Мельник Г.І.