АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________________________
Справа №643/7700/14-ц
Провадження№ 22-ц /790/6121/14 Головуючий 1 інст. - Крівцов ДА.
Категорія: сімейні Доповідач - Гуцал Л.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Гуцал Л.В.,
суддів - Коростійової В.І., Івах А.П.,
за участю секретаря - Ковгана С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м.Харкова від 28 липня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон України малолітньої дитини без згоди та супроводу батька, -
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з зазначним позовом. В уточнених позовних вимогах просила надати дозвіл на виїзд за межі України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі матері ОСОБА_3 до Російської Федерації (місто Москва) у період з 01 вересня 2014 року до 01 листопада 2014 року без дозволу (згоди) та супроводу батька дитини ОСОБА_1.
Посилалась на те, що з відповідачем перебувала у шлюбі, вони мать дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 дитина, за згодою останнього, проживає разом з нею, проти чого відповідач не заперечує. В Російській Федерації проживають її батьки, які сумують за онукою ОСОБА_4. Вона планує виїхати з дитиною до Російської Федерації з метою спілкування з батьками та надання можливості спілкування між ОСОБА_4 та її рідними дідом і бабою, проте відповідач не надає згоди на виїзд дитини, що змусило її звернутися до суду. Гарантувала повернення дочки до м. Харкова по закінченню строку, на який просить надати їй дозвіл на виїзд за кордон України. Доводи відповідача стосовно того, що вона нібито не має наміру повертатися до м.Харкова, важала надуманими та необгрунтованими.
Відповідач, в особі свого представника, проти позову заперечував. Вважав, що позивачка не має наміру повертатись з дочкою до м. Харкова і в такому випадку батько дитини буде позбавлений можливості спілкуватись з дочкою. Крім того, на переконання відповідача подорож до Росії є небезпечною та суперечить інтересам дитини.
Представник треьтьої особи - Управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, подала письмові пояснення по справі та просила ухвалити рішення на розсуд суду з урахуванням інтересів диитини.
Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 28 липня 2014 року позов задоволено - надано дозвіл на виїзд за кордон України до Російської Федерації ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у супроводі матері ОСОБА_3, без згоди та без супроводу батька ОСОБА_1, на період з 01 вересня 2014 року по 01 листопада 2014 року; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційну скаргу подав представник відповідача. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм матеріального та процесуального права.
У суді апеляційної інстанції представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, позивачка та її представник проти задоволення скарги заперечували, представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що відповідно до ст. 305 ЦПК України дає підстави для розгляду справи у його відсутність.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції - відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України - у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити.
Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлені законом.
За приписами ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, батьки, відповідно до положень ст. 151 СК України, вправі обирати самі.
Згідно вимог ст. ст. 154, 155 СК України батьки мають право звернутися до суду за захистом прав та інтересів дитини; здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають грунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків (ч.ч.1,2 ст.257 СК України).
За змістом ч. 1 ст. 3, ст.18 Конвенції «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.91 р. №789-ХІІ), та ч. 7 і ч. 8 ст. 7 СК України усі дії щодо дітей та регулювання сімейних відносин мають здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
За приписами ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, мають дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка після припинення подружжям спільного проживання, за згодою батька дитини, постійно мешкає разом з позивачкою. На час розгляду справи дитини здорова, епідиміологічне оточення у домі вільне.
Встановлено також, що ОСОБА_3 є громадянкою Росії та має безстрокову посвідку на постійне проживання в Україні. Батьки позивачки, її бабка та дід, є громадянами Росії та мешкають у м.Москві. ОСОБА_3 має намір виїхати за межі України до Росії разом з донькою ОСОБА_4 з метою відвідування своїх батьків, бабки і діда, та гарантує повернення дочки до м. Харкова по закінченню строку, на який просить надати їй дозвіл на виїзд за кордон України. Батько дитини ОСОБА_1 відмовляється надати згоду на тимчасовий виїзд дитини за межі України.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), вірно застосував ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, ст. 313 ЦК України, дійшов до правильного висновку про те, що в інтересах малолітньої дитини необхідно надати дозвіл позивачці на тимчасовий виїзд з донькою з України в чітко визначену країну та на визначений термін.
При цьому, суд виходив з того, що позивачка та її малолітня дитина мають право на тимчасовий виїзд до Росії з метою спілкування з рідними бабою, дідом та іншими родичами, які є громадянами та мешканцями іншої держави - Російської Федерації. Суд врахував ту обставину, що як дитина так і баба (дід) за законом мають право на спілкування один з одним і батьки не повинні цьому перешкоджати.
Судова колегія з таким висновком погоджується.
Посилання представника відповідача на те, що баба та дід не позбавлені можливості приїхати до м.Харкова для спілкування з дитиною, висновків суду не спростовують.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 посилалась на те, що батьки не можуть відвідати її та онуку в місті Харкові за станом здоров'я, оскільки у її матері хворе серце, а батько нещодавно переніс операцію. Крім того, в місті Москві також проживають її дід та баба, які, відповідно, є прадідом і прабабою малолітньою ОСОБА_4, та за віком і станом здоров'я не мають можливості відвідати її та дитину в м. Харкові. Такі доводи позивачки заслуговують на увагу і відповідачем не спростовані.
Посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_3 не має наміру повертатися до України з Росії, не можуть бути підставою для відмови в позові про надання дозволу на тимчасовий виїзд, оскільки грунтуються на припущеннях, як то правильно зазначив суд першої інстанції. ОСОБА_3 гарантує повернення дитини в Україну, що підтвердила суду апеляційної інстанції та надала докази зарахування дитини в дошкільний навчальний заклад КЗ ДНЗ №27 комбінованого типу Харківської міської ради (довідка від 19 серпня 2014 року, вих.№104). До того ж, судом надано дозвіл на тимчасовий виїзд дитини - до 01 листопада 2014 року, відповідно ж до ч.5 ст.124 Конституції України і ст.14 ЦПК України, обов'язок по виконанню судового рішення поширюється і на позивачку ОСОБА_3.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що подорож дитини до Росії на даний час є небезпечною, також грунтуються на припущеннях та відповідно до положень ч.4 ст.60 ЦПК Украни, не можуть бути прийняті до уваги.
Належних та допустимих доказів того, що надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон України малолітньої дитини буде суперечити інтересам останньої, відповідач суду не надав.
Інші доводи апеляційної скарги носять суб'єктивний характер, та фактично стосуються переоцінки доказів, а доводи про порушення норм процесуального права не впливають на правильне вирішення справи.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 313, п.1 ч.1 ст.314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія
суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Московського районного суду м.Харкова від 28 липня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді