ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.07.2014 р. Справа №917/1028/14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик", вул. Озерянівська, 2, м. Горлівка, Донецька область, 84601
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
про стягнення грошових коштів
Представники:
від позивача: Недошитко Р.Ю., довіреність б/н від 31.12.2013 р.
від відповідача: не з'явився
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено дату складання повного рішення у відповідності до вимог ст. 85 ГПК України.
Суть спору: розглядається позовна заява про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 729 від 19.12.2012 р. у розмірі 77 899,06 грн, з яких: основний борг - 65 694,18 грн, інфляційні - 506,46 грн, 3% річних - 2 332,35 грн, пеня - 4 767,48 грн, штраф - 4 598,59 грн.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та наполягав на його задоволенні.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, ухвали суду про порушення провадження у справі від 28.05.2014 р. та про відкладення розгляду справи від 05.06.2014 р., направлені відповідачу за адресою, зазначеною у позовній заяві повернулися до суду з відміткою поштового відділення: "за закінченням терміну зберігання".
Як роз'яснив Пленум у Постанові Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (п. 3.9.1.), особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, відповідно до ст. 64 ГПК України, в разі якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеному в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Законом від 17.07.97 р. гарантує кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Оскільки, необхідних для вирішення спору доказів наявних в матеріалах справи достатньо, і господарський суд повідомив належним чином позивача та відповідача про час, дату і місце проведення судового засідання, а неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, тому справа розглядається за наявними матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд встановив:
19 грудня 2012 року між сторонами укладено договір поставки за № 729 (а.с. 7 - 8).
Пунктом 1.1 вказаного договору встановлено, що Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця алкогольні напої (надалі Товар), а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити Товар у порядку, визначеному умовами цього договору.
Найменування, кількість, асортимент Товару визначається Покупцем у замовленні та зазначається Постачальником у видатковій накладній на Товар.
На виконання умов вказаного договору позивач поставив Товар відповідачу, що підтверджується наступними видатковими накладними: № 47283/51426 від 21.12.2012 р. на суму 9 127,86 грн.; № 47282/51247 від 21.12.2012 р. на суму 3 864,66 грн; № 47281/51428 від 21.12.2012р. на суму 6 689,28 грн; № 47206/51430 від 21.12.2012р. на суму 20 850,12 грн; № 48077/52243 від 26.12.2012 р. на суму 132 751,68 грн; № 48681/52977 від 30.12.2012 р. на суму 110 315,52 грн; № 48686/52978 від 30.12.2012 р. на суму 1 616,40 грн; № 295/304 від 05.01.2013 р. на суму 4 890,00 грн; № 294/337 від 05.01.2013 р. на суму 3 644,04 грн; № 1824/1792 від 19.01.2013 р. на суму 124,56 грн; № 1778/1814 від 19.01.2013 р. на суму 8 207,10 грн; № 2543/2665 від 24.01.2013 р. на суму 5 325,54 грн (а.с. 12 - 23).
Всього поставлено Товару на загальну суму 307 406,76 грн.
Згідно з п. 6.1 договору розрахунки за товар здійснюються Покупцем протягом 30 календарних днів з дня отримання Товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника, або в іншому узгодженому сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін - шляхом попередньої оплати.
Як зазначає позивач, за період з 21.12.2012 р. по 07.04.2014 р. відповідач частково оплатив та повернув Товару на загальну суму 241 712,58 грн.
У порушення п.п. 1.1, п. 6.1. договору відповідач свої зобов'язання по оплаті товару в повному обсязі не виконав.
Таким чином, сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 65 694,18 грн.
Вказану суму основного боргу відповідач просить суд стягнути з відповідача.
Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.
Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов'язань з боку відповідача щодо оплати за поставлений Товар, і позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 65 694,18 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У позовній заяві позивач також ставить питання про стягнення з відповідача пені за прострочення оплати поставленого Товару.
Відповідно до ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором.
Частиною 2 ст. 217 ГК України встановлено, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Водночас, до штрафних санкцій ст. 230 ГК України відносить господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546 ЦК України та ст. 199 ГК України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.
Згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до п. 7.1. договору та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" позивач нарахував відповідачу пеню за несвоєчасну оплату поставленого товару станом на 21.04.2014 р. у сумі грн 4 767,48 грн.
Крім того, пунктом 7.1 договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі сім відсотків від суми боргу, що складає 4 598,59 грн.
При цьому, стягуючи одночасно суму пені і штрафу, суд виходить з наступного:
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України.
У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (вказаної правової позиції дотримується Верховний суд України у Постановах № 06/5026/1052/2011 від 27.04.2012 р., № 20/246-08 від 09.04.2012 р.).
З огляду на вищевикладене, вимоги щодо стягнення 4 767,48 грн пені та 4 598,59 грн штрафу підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до ч. 2. ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у Постанові від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (п. 3.1 та 3.2) інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 Постанови).
Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
Отже, за розрахунком, здійсненим позивачем та перевіреним судом до стягнення з відповідача підлягає 506,46 грн інфляційних та 2 332,35 грн - 3% річних.
Відповідно до ст. 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Позивач надав належні докази обґрунтованості та правомірності позовних вимог.
Відповідач доказів належного виконання зобов'язань по договору поставки суду не надав.
З огляду на викладене, суд задовольняє позов у повному обсязі.
Судові витрати відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 32 - 33, 43 - 44, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Баядера Логістик", вул. Озерянівська, 2, м. Горлівка, Донецька область, 65694,18 грн основного боргу; 4767,48 грн пені, 4598,59 грн штрафу; 506,46 грн інфляційних, 2332,35 грн - 3% річних, 1827,00 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 28.07.2014 р.
Суддя Сірош Д.М.