АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-420/2008 р. Головуючий по 1-й інстанції
Блажко І.О.
Суддя-доповідач: Гальонкін С. А.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2008 року лютого місяця 04 дня м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого: Гальонкіна С. А.
Суддів: Буленка О.О., Корнієнка В.І.
при секретарі Коротун І.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за
апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2007
року
по справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого
акціонерного товариства «Полтавакондитер» про визнання дій
неправомірними, зміну формулювання причин звільнення, внесення змін в
запис про звільнення у трудову книжку, скасування наказу, стягненя вихідної
допомоги, компенсації та відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного
суду, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2007 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1. подано
апеляційну скаргу, в якій він рішення суду вважає незаконним, просить його
скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову. ІІри цьому
посилається на неповноту встановлення обставин , які мають значення для
вирішення справи, неправильне дослідження та оцінку доказів,
2
невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та мотиви скарги приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню.
У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Згідно п. п.3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухваленням нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права або процесуального права.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд виходив з того, що звільнення позивача проведено відповідно до вимог законодавства а також не надано доказів щодо порушення ВАТ «Полтавакондитер» вимог законодавства про працю та умов колективного договору.
Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного:
03.04.1997 року позивач був прийнятий на роботу до ВАТ «Полтавакондитер» на посаду юрисконсульта юридичного відділу.
Згідно ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно, в робочі дні, в строки встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
Пунктом 1.2. першого розділу Колективного договору ВАТ «Полтавакондитер» встановлено, що працівникам, які не є працівниками виробничих цехів та дільниць підприємства заробітна плата виплачується 13 числа поточного місяця, а другий раз 29 числа теж поточного місяця.
Проте, всупереч вищезазначеним вимогам, заробітна плата ОСОБА_1. нараховувалася один раз на місяць. Ця обставина підтверджується щомісячними повідомленнями про нарахування заробітної плати ОСОБА_1., ( т. а.с. 162-165); повідомленнями ПОД «Райфайзен Банк Аваль» від 10.09.2007 року щодо вчасності перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача ( т. 2 а.с. 70-72). Не заперечували цієї обставини в суді апеляційної інстанції і представники відповідача.
Відповідно до ст. ст. 6, 21 Закону України « Про відпустки», якими передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Заробітна плата
3
працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.
Проте дані вимоги відповідачем не виконувались. Так згідно наказу № 57/4-П від 09.08.2006 року позивачеві надано щорічну відпустку за 2006 рік в період часу з 15 серпня по 12 вересня 2006 року( т. 1 а.с. 234).Відповідач же провів розрахунок лише 19.09.2006 року та 20.10.2006 року, що підтверджджуєтьсяч повідомленням ПОД «Райфайзен Банк Аваль» ( т. 2 а.с. 70-72).
Крім того, відповідно до табелів обліку використання робочого часу за січень і лютий 2007 року ( т. 1 а.с. 206-209) тривалість щотижневого безперевного відпочинку позивача дорівнювала 0 годин всупереч вимогам ст. 70 КЗпП України.
Згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Оскільки відповідачем систематично порушувалися вимоги колективного договору та законодавства ОСОБА_1. 12.02.2007 року був вимушений подати заяву про розірвання трудового договору згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України ( т. 1 а.с. 85).
В той же день, ОСОБА_1. наказом № 93/2-п по ВАТ «Полтавакондитер» звільнено згідно ст. 38 КЗпП України ( т. 1 а.с. 52) тобто позивача звільнено за власним бажанням із внесенням відповідного запису до його трудової книжки ( т. 1 а.с. 81-82).
Пунктом 2.25. «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» встановлено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов'язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин
Зазначена в трудовій книжці підстава звільнення не містить посилання на відповідний пункт законодавства .
Крім того, колегія суддів приймає до уваги , що наказом № 26-ії по ВАТ «Полтавакондитер» від 16.02.2007 року скасовано наказ № 93/2-п від 12.02.2007 року про притягнення ОСОБА_1. до дисциплінарної відповідальності за відсутність на робочому місці 09.02.2007 року.
Враховуючи викладене у адміністрації ВАТ «Полтавакондитер» не було підстав для видачі наказу про звільнення ОСОБА_1. за п.4 ст. 40
4
КЗпП України. При цьому мались всі законні підстави для звільнення позивача за ч.3 ст. 38 КЗпП України і внесення відповідних записів до його трудової книжки.
Статетю 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так як при звільненні з позивачем ОСОБА_1. не було проведено повний розрахунок. Це підтверджується інформацією ПОД «Райфайзен Банк Аваль», відповідно до якої лише через 36 днів після звільнення позивача 20.03.2007 року йому перераховано 362 грн. 52 коп. на розрахунковий рахунок ( т.2 а.с. 70). Таким чином на користь ОСОБА_1. підлягає стягненню компенсація в розмірі середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, що складає 2 390 грн. 04 коп..
Відповідно до ст. 44 КЗпП УЦкраїни при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Згідно довідки ( т. 1 а.с. 75) середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1. склала 1991 грн. 632 коп.
Відповідачем при звільненні взагалі не було виплачено ОСОБА_1. вихідну допомогу. Тому вона підлягає стягненню на користь позивача у розмірі 5 974 грн. 86 коп. (1991 грн. 62 коп. х 3 = 5 974 грн. 86 коп.)
Також повинна стягуватись на користь ОСОБА_1. компенсація за весь час затримки виплати вихідної допомоги, яка складає 23 040 грн. ( 266 х 86. 60 = 23040 ).
З врахуванням обставин справи, ступеня і тяжкості страждань повинна відшкодовуватися ОСОБА_1. моральна шкода, яку колегія суддів оцінює в 7 000 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню а рішення
5
Октябрського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2007 року скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 303 , 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити
частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2007 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Вважати безстроковий трудовий договір, укладений 03.04.1997 року між ОСОБА_1. та ВАТ «Полтавакондитер» розірваним з 12.02.2007 року за власним бажанням, в зв'язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю та умов колективного договору.
Зобов'язати ВАТ «Полтавакондитер» внести зміни в трудову книжку ОСОБА_1, виклавши запис № 13 від 12.02.2007 року в наступній редакції «Звільнений за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю та умов колективного договору , ч.3 ст. 38 КЗпП України.
Визнати незаконним наказ № 26-П від 16.02.2007 року по ВАТ «Полтавакондитер» «Про звільнення старшого юрисконсульта ОСОБА_1. за п. 4 ст. 40 КЗпП України»
Зобов'язати ВАТ «Полтавакондитер» скасувати наказ № 26-И від 16.02.2007 року по ВАТ «Полтавакондитер».
Стягнути з ВАТ «Полтавакондитер» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 5 974 грн. 86 коп.
Стягнути з ВАТ «Полтавакондитер» на користь ОСОБА_1 компенсацію в розмірі середньомісячного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2 390 грн. 04 коп.
Стягнути з ВАТ «Полтавакондитер» на користь ОСОБА_1 компенсацію за весь час затримки виплати вихідної допомоги в розмірі 23 040 грн.
6
Стягнути з ВАТ «Полтавакондитер» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 7 000 грн.
В задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити за безпідставністю.
Стягнути з ВАТ «Полтавакондитер» на користь держави мито в розмірі 51 грн. та 7 грн. 50 коп.. витрати на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Верховного Суду України.