Справа № 127/1986/13- ц Провадження № 22-ц/772/2507/2014Головуючий в суді першої інстанції:Медяна Ю. В.

Категорія: 39 Доповідач: Панасюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого - судді Панасюка О.С., суддів Іванюка М.В., Міхасішина І.В., з участю секретаря Руденко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_6 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 8 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору служба у справах дітей Вінницької міської ради, про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності на припинену частку майна, -

встановила:

У січні 2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд з цим позовом, вказуючи, що йому на праві власності належить 5/6 часток жилого будинку АДРЕСА_1 в м. Вінниці, а відповідач є власником іншої 1/6 частки цього будинку на підставі рішення третейського суду від 23 травня 2008 року. ОСОБА_5 у даному будинку не проживав і не проживає, відтак не бере участі в його утриманні. Спільне користування будинком не можливе через неприязні відносини, що склалися між ними, виділити відповідачу його 1/6 частку неможливо, оскільки його частка є меншою мінімальної площі необхідної для виділення окремої ізольованої квартири відповідно до Державних будівельної норм. Просив припинити право власності відповідача на належну йому 1/6 частку будинку та визнати за ним право власності на цю частку житлового будинку.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 6 березня 2013 року до участі у справі залучено службу у справах дітей Вінницької міської ради третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 8 січня

2014 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, судова колегія розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 22 серпня 1997 року та від 18 березня 1988 року (а.с. 13, 16) є власником 5/6 часток жилого будинку АДРЕСА_1 у м. Вінниці (а.с. 19-23).

ОСОБА_5 згідно з рішенням третейського суду при Товарній біржі «Південнобузька» від 23 травня 2008 року (справа № 1-196/08) є власником решти будинку, що складає 1/6 частки.

15 січня 2009 року КП «ВМ БТІ» проведено відповідну реєстрацію (а. с. 51-52).

Висновком № 1348 судової будівельно-технічної експертизи від 25 квітня 2013 року визначено ринкову вартість всього будинку АДРЕСА_1 у м. Вінниці у розмірі 350483,00 грн., вартість 1/6 частки будинку з господарськими будівлями, що належить ОСОБА_5 становить 58414,00 грн. (а.с. 78-88).

Згідно з Державними будівельними нормами, які діють в Україні, та роз'ясненнями, що містяться в п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року співвласнику 1/6 частки будинковолодіння АДРЕСА_1 в м. Вінниці неможливо виділити в натурі ізольовані жилі приміщення, підсобні приміщення (кухня, передпокій, санвузол, внутрішньо квартирні коридори, вбудовані комори, антресолі) з самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири.

20 травня 2013 року позивачем внесено 58414,00 грн. на депозитний рахунок суду, що складає вартість 1/6 частки спірного будинку (а. с. 117).

Ст. 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

За змістом ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Однак, надання у володіння зазначеної частки в натурі можливе лише за умови, що майно є подільним у відповідності до ст. 183 ЦК України. Якщо надання частки в натурі є неможливим, співвласник вправі вимагати від іншого співвласника матеріальної компенсації вартості його частки.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

За змістом п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» № 7 від 4 жовтня 1991 року виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, можливий, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце за наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також між учасниками спільної сумісної власності.

При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди - судом за дійсною вартістю будинку на час розгляду справи.

Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий у даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.

В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і за відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на будинок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник у будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею.

З матеріалів справи вбачається, що спірний жилий будинок із господарськими будівлями і спорудами знаходиться на земельній ділянці площею 550 кв. м. (плюс самовільно захоплена земельна ділянка розміром 196 кв.м.), яка власниками будинку не приватизована і не передана особисто кожному із них у користування, а відведена ОСОБА_7 (батьку позивача) для будівництва жилого будинку, відповідно до рішення № 25/723 від 21 червня 1960 року виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів (а.с. 17-18, 23, 24-25).

Судом першої інстанції на виконання вимог закону з метою визначення реальної ринкової вартості належного сторонам на праві приватної власності майна призначено судову будівельно-технічну експертизу, яка визначила вартість станом на 25 квітня 2013 року всього спірного будинку в сумі 350 483 гр. і вартість 1/6 частки цього будинку в сумі 58 414 гр. (а. с. 78-88).

ОСОБА_5 не погоджуючись із таким висновком експерта та заперечуючи проти припинення його права на 1/6 частку будинку і не погоджуючись із визначеною експертом сумою компенсації за вказану частку, заявив клопотання про призначення повторної експертизи, на вирішення якої просив поставити такі ж самі питання: яка дійсна вартість усього будинку і яка ринкова вартість 1/6 частки цього ж будинку та чи можливий поділ будинку в натурі на 5/6 і 1/6 частку (а. с. 149-150).

Судом першої інстанції задоволено клопотання і ухвалою суду від 16 жовтня 2013 року призначено по справі повторну судову будівельно-технічну експертизу і цивільну справу направлено експерту (а.с. 182, 183).

5 грудня 2013 року експертом повернута справа без виконання ухвали суду про призначення судової експертизи, оскільки за надісланим 5 листопада 2013 року відповідачу повідомленням про необхідність оплати коштів за послуги по проведенню повторної експертизи, відповідач не оплатив вартість цих послуг станом на 5 грудня 2013 року (а.с. 186).

Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Згідно із ст. 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Як видно з матеріалів справи та пояснень відповідача, ставши власником 1/6 частки спірного будинку він не поселився в ньому і не проживає там і на даний час, а ні будинком, ні земельною ділянкою не користується, не провидить оплату витрат по утриманню жилого будинку і господарських будівель та споруд.

Ст. 365 ЦК України передбачено, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається крім інших зазначених у ній випадків, також у тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Висновок про істотність шкоди надається у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи і особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Так, відповідач протягом п'яти років не проживав у належній йому частці будинку і не проживає на даний час, між сторонами склалися неприязні відносини у зв'язку із чим спільне володіння і користування будинком є неможливим. Крім того, частка відповідача у будинку є незначною у порівняні із часткою позивача. Згідно з висновком експерта, відповідно до Державних будівельних норм, які діють в Україні, співвласнику 1/6 частки будинку неможливо виділити в натурі ізольовані жилі приміщення, підсобні приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири.

Доводи відповідача про те, що позбавлення права на частку у спільному будинку завдасть істотної шкоди його та його сім'ї інтересам, зокрема, через позбавлення його і членів його сім'ї єдиного житла спростовуються як наведеними вище доказами, в тому числі поясненнями самого ОСОБА_5 про те, що у спірному будинку він не проживав, а також додатково дослідженими судом апеляційної інстанції довідками третього міського відділу у м. Вінниці УДМС України у Вінницькій області, квартального комітету «Лівобережний», з яких видно, що ОСОБА_5 з членами сім'ї добровільно знявся з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1; ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10 квітня 2014 року, якою його позовна заява до ОСОБА_2 про виділ у натурі частки зі спірного будинковолодіння залишена без розгляду. У зв'язку із добровільним зняттям із реєстраційного обліку у спірному будинку залишено без розгляду і позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5, який діяв також в інтересах неповнолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням (ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2014 року).

Зазначені обставини беззаперечно свідчать про те, що відповідач втратив інтерес до спірного будинку як до житла, а його дії (періодична реєстрація і зняття з реєстраційного обліку, породження конфліктів з ОСОБА_2, не участь у витратах на утримання будинку) свідчать про зловживання правами співвласника майна, що є неприпустимим з огляду на порушення принципів справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК України) (така ж правова позиція, що згідно з ч. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх суддів України, висловлена у Постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року (справа № 6-4ц14)).

Не заслуговують на увагу і доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_5 планує використовувати свою частку для проживання шляхом здійснення відповідної добудови, тому що жодних доказів на підтвердження цього всупереч приписам ч. 1 ст. 60 ЦПК України суду не надано. Натомість позивач категорично заперечив можливість погодження такої добудови з його боку, що унеможливлює її здійснення з огляду на приписи ч. 1 ст. 358 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

За таких обставин колегія суддів вважає, що заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги є правомірними і ґрунтуються на законі, а тому підлягають до задоволення.

Згідно з ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає до скасування з ухваленням нового рішення, якщо висновки суду не відповідають обставинам справи і судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 183, 356, 358, 365, 379, 380 ЦК України, ст. ст. 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 8 січня 2014 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5, за участю служби у справах дітей, про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності на припинену частку майна, задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_5 на 1/6 частку в житловому будинку АДРЕСА_1 в м. Вінниці.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 вартість 1/6 частки житлового будинку АДРЕСА_1 у м. Вінниці в сумі 58414,00 грн., що внесені ОСОБА_2 на рахунок № НОМЕР_1 Територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області і які знаходяться на депозитному рахунку суду (квитанція № k111/K/7 від 20 травня 2013 року).

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частку житлового будинку АДРЕСА_1 у м. Вінниці.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 229,00 грн. в повернення судового збору, та 2100,00 грн. за проведену судову будівельно-технічну експертизу.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: