ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2014 року Справа № 876/6497/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Глушка І.В.,

Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засіданні Губач Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року у справі №2а-8893/11/1370 за позовом Державного підприємства «Стрийський вагоноремонтний завод» до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, заступника керуючої ОСОБА_3 про визнання дій протиправними,-

В С Т А Н О В И В:

08.08.2011р. Державне підприємство «Стрийський вагоноремонтний завод» (далі - Підприємство) звернулося до суду з позовом до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - ЛОВ ФСЗІ), заступника керуючої Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів ОСОБА_3, просило визнати протиправними дії заступника керуючої ОСОБА_3 про нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році в сумі 507 330,72 грн., у 2009 році - в сумі 187 989,15 грн. під час позапланової перевірки виконання ст. ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року позов задоволено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Вважає, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Вважає, суд помилково вважав, що при поданні звітів форми 3-ПН норматив робочих місць вважається виконаним. Судом при досліджені звітів форми 3-ПН не встановлювалось, скільки вакантних робочих місць було створено саме для працевлаштування інвалідів, чи скеровувались Центром зайнятості інваліди на Підприємство, причини та під ставність відмови інвалідам у працевлаштуванні. Наголошує на тому, що дії заступника керуючої ЛОВФСЗІ ОСОБА_3 є правомірними.

В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав. Представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив та вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності та заперечення, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання листа УДСБЗЕЗ у Львівські області від 26.04.2011р. №5/2924 заступник керуючої ЛОВ ФСЗІ ОСОБА_3 проведено позапланову перевірку Підприємства на предмет виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та повноти сплати внесків до Фонду соціального захисту інвалідів за період 2008-2009 роки згідно вимог ст. ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», за результатами якої складено акт від 27.04.2011р.

Під час позапланової перевірки Підприємства встановлено, що середньооблікова чисельність штатних працівників у 2008 році на Підприємстві становила 1283 особи, фонд оплати праці штатних працівників - 36161,4 тис. грн.; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 51 особа. На підприємстві у 2008 році середньооблікова кількість працюючих інвалідів становила 33 особи. На цій підставі відповідач зазначив, що встановлений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на 2008 рік підприємство не виконало.

Середньооблікова чисельність штатних працівників у 2009 році на Підприємстві становила 1248 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 21317,9 тис. грн.; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 50 осіб. На підприємстві у 2009 році середньооблікова кількість працюючих інвалідів становила 39 осіб. На цій підставі відповідач зазначив, що встановлений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на 2009 рік підприємство не виконало.

З покликанням на ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідач в акті перевірки від 27.04.2011р. зазначив, що сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році становить 507 330,72 грн., у 2009 році - 187 898,15 грн., з чим не погодилось Підприємство подавши заперечення на акт перевірки, які відхилені відповідачем, що стало підставою звернення з позовом до суду про визнання дій протиправними щодо нарахування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році та в 2009 році.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

У статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» від 21.03.1991р. №875-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №875-ХІІ) зазначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як зазначено у ст.18-1 Закону № 875-ХІІ інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. У ч. 2 цієї статті передбачено, що державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Механізм проведення відділеннями Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), щодо дотримання ними вимог статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначає «Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю», затверджений постановою Кабміну України 31.01.2007р. №70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Порядок). Уповноважена посадова особа відділення Фонду зазначає в акті стан дотримання роботодавцем законодавства, а у разі недотримання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідний закон.

Статтею 20 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Згідно ст.19 Закону №875-ХІІ, до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Як встановлено судом першої інстанції, підставою оскарження дій відповідача Підприємство зазначає те, що при нарахуванні адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів не було надано оцінку дій Підприємства, спрямованих на працевлаштування інвалідів, не наведено жодного факту відмови у працевлаштуванню інвалідів та не враховано відсутність будь-яких дій з боку органів місцевого самоврядування на реалізацію ними повноважень. визначених пп.12 пп. «б» ч.1 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та не заперечуючи того факту, що на Підприємстві працювало менше інвалідів, аніж повинно, наполягає на тому, що невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів не є наслідком винних дій чи бездіяльності Підприємства.

Під час позапланової перевірки відповідач встановив, що на Підприємстві протягом 2008-2009 років середньооблікова кількість працюючих інвалідів була меншою, аніж це визначено ст.19 №875-ХІІ.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сфера правового регулювання Закон України «Про залізничний транспорт» не охоплює відносин у сфері соціального захисту інвалідів. Спеціальним законодавчим актом для таких правовідносин є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який має на меті гарантувати інвалідам рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

З огляду на положення ст.20 Закону №875-ХІІ про те, що до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість посилання Підприємства на порушення відповідачем строків застосування адміністративно-господарських санкцій.

Щодо обґрунтованості висновків суду першої інстанції про відсутність у діях Підприємства складу адміністративно-господарського правопорушення та, як наслідок, неправомірне нарахування санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, колегія суддів з такими погоджується з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» в частині забезпечення працевлаштування інвалідів Підприємство створило робочі місця для інвалідів, про що неодноразово повідомляло Стрийський міськрайонний центр зайнятості: протягом 2008-2009 років ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» надіслав Центру зайнятості 18 звітів про наявність вакансій (форма № 3-ПН), з них 12 звітів - протягом 2008 року, 6 звітів - протягом 2009 року, проте працевлаштування інвалідів не відбулося незалежно від волевиявлення Підприємства.

До перевірки позивачем подано списки працюючих інвалідів - штатних працівників, які були зайняті на Підприємстві продовж 2008-2009, згідно яких, у 2008 році на ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» працювало 37 осіб - інвалідів, у 2009 році - 39.

Про наявність вакансій Підприємство неодноразово повідомляло у друкованих засобах масової інформації, що підтверджуєть фотокопії друкованих видань за травень-серпень 2008 року.

Викладене свідчить про виконання позивачем вимог щодо інформування центру зайнятості про наявність вільних місць на Підприємстві та потребу у направлені йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування та вжиття всіх залежних від Підприємства заходів для недопущення порушення нормативу щодо працевлаштування інвалідів на Підприємстві.

Оскільки адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та податковим законодавством, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення, а тому в силу приписів ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Згідно частини 2 наведеної статті, учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У зв'язку з цим покладення на Підприємство відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження Підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватися, має узгоджуватись із підставами, передбаченими частиною другою 218 Господарського кодексу України.

В силу наведених вище положень ст. 18-1 Закону №875-ХІІ пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості, що є наслідком вважати, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Судом першої інстанції на підставі акта перевірки від 27.04.2011р. встановлено , що така проведена лише на підставі аналізу показників звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів типової форми № 10-ПІ за 2008 рік та за 2009 рік та без урахування всіх фактичних обставин, які мали вплив на фактичне виконання Підприємством нормативу робочих місць для інвалідів.

Право відповідача нараховування адміністративно-господарських санкцій передбачено ст.20 Закону №875-ХІІ, проте таке нарахування без з'ясування фактичних обставин не відповідає меті Закону № 875-ХІІ та вимогам ст.218 Господарського кодексу України.

З покликанням на правову позицію Верховного Суду України, висловленій у постановах від 20.06.2011 року у справі №21-60а11 та від 16.04.2013 року у справі №21-81а13 суд першої інстанції дійшов висновку з яким погоджується колегія суддів, що оскільки судом встановлено, що позивач в даному випадку вжив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись. Доказів правомірності своїх дій відповідачем суду не надано.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив адміністративний позов. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року у справі №2а-8893/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді І.В. Глушко

В.Я. Макарик

Повний текст Ухвали виготовлено 21.08.2014р.