ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2014 року Справа № 09-06/2572

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Костенко Т.Ф., Ходаківської І.П.

перевіривши матеріали касаційної скаргипублічного акціонерного товариства "Азот"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2014

у справігосподарського суду Черкаської області

за позовомдочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

допублічного акціонерного товариства "Азот"

за участюпрокурора міста Києва

простягнення 181 087 758,56 грн

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:Мандригеля Р.С. - дов.№46/10 від 30.12.2013;

від відповідача:Ахмістов О.М. - дов. №500-08/95 від 30.12.2013; Демидас Д.А. - дов. № 500-08/140 від 30.12.2013;

від Генеральної прокуратури УкраїниКузнецова Ю.В., прокурор відділу, посв. №023135 від 26.11.2013;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 09.03.2011 господарського суду Черкаської області (суддя: Курченко Н.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ВАТ "Азот" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 165 337 761,14 грн основного боргу, 455 770, 65 грн пені, 8 277 997, 34 грн інфляційних нарахувань, 2 914 293, 62 грн 3% річних та судові витрати. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що ВАТ "Азот" не виконав належним чином свої зобов'язання відповідно договору поставки природного газу. Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Постановою від 15.07.2014 Київського апеляційного господарського суду (судді: Чорногуз М.Г. - головуючий, Агрикова О.В., Суховий В.Г.) рішення від 09.03.2011 господарського суду Черкаської області змінено. Позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "Азот" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 165 337 761,14 грн основного боргу, 4 557 706, 46 грн пені, 8 277 997, 34 грн інфляційних нарахувань, 2 914 293, 62 грн 3% річних та судові витрати.

Постанова мотивована тим, що згідно п. 7.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов п.6.1 договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за яким сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, тому господарський суд апеляційної інстанції перерахував суму пені та вказав на відсутність підстав для зменшення пені відповідно п.3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ПАТ "Азот" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до господарського суду Черкаської області, посилаючись на те, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 632, 530, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 189 Господарського кодексу України та ст.ст. 33, 79 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вказує, що позивач поставляв природний газ без передоплати, що суперечить умовам договору поставки.

До Вищого господарського суду України відзиви на касаційну скаргу іншими учасниками судового процесу не надіслані.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарськими судами встановлено, що 26.03.2010 ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та ВАТ "Азот" (покупець) уклали договір №381-211-06/10-116 поставки природного газу.

Відповідно п.п. 1.1 та 1.2 вказаного вище договору, постачальник зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити природний газ імпортованого походження, в обсязі, зазначеному в статті 2 цього договору.

Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що постачальник передає покупцю протягом періоду з 01.03.2010 до 30.09.2010 включно, газ в обсязі до 735 000,00 тис. м. куб.

За п 5.1 договору сторони обумовили плату за 1000 куб.м. природного газу в сумі - 1738,09 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 2 085,71 грн.

31.05.2010 сторони підписали додаткову угоду №2 та 18.06.2010 протокол розбіжностей до вказаної угоди.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 29.07.2010 у справі №10/1369, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2010, визнано додаткову угоду №2 від 31.05.2010 до договору поставки природного газу №381-211-06/116 від 26.03.2010 в частині п. 5.1 укладеною в редакції ВАТ "Азот", тобто в редакції викладеній у протоколі розбіжностей.

В п.4 протоколу розбіжностей зазначено: "Викласти пункт 3 додаткової угоди у такій редакції: "5.1. З 01 квітня 2010 ціна за 1000 куб м. природного газу, що використовується покупцем для технологічних потреб, становить за 1000 куб.м. природного газу - 1787,97 грн., крім того ПДВ -20 %, всього з ПДВ - 2 145,56 (дві тисячі сто сорок п'ять гривень 56 коп.) гривень".

Господарські суди встановили, що за своєю правовою природою, договір укладений між сторонами є договором поставки.

За ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно вимог ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як встановлено господарськими судами, на виконання умов вказаного договору позивач поставляв відповідачу природний газ імпортованого походження. Так протягом березня - квітня та жовтня - листопада 2010 року позивач передав покупцю природній газ на загальну суму 1 125 652 598,15 грн, що підтверджується актами прийому-передачі природного газу від 31.03.2010 на суму 237 241 924,54 грн, від 31.10.2010 на суму 341 101 382,74 грн, від 30.11.2010 на суму 235 068 586,15 грн та актом від 30.11.2010 на суму 312 240 704,72 грн.

Господарські суди встановили, що відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково, сплативши тільки 756 780766,64 грн, заборгованість в сумі 368 871 831, 51 грн ( 33% від суми поставленого газу) залишилась неоплаченою.

Апеляційний господарський суд встановив, що сторони належним чином, без зауважень та доповнень, підписали акти прийому передачі природного газу та скріпили їх мокрими печатками. Підписання таких актів підтверджує поставку газу належним чином, його прийняття відповідачем, а тому у відповідача виник обов'язок оплати за поставлений газ.

В подальшому відповідач частково погасив заборгованість за поставлений газ, тому розмір заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений газ становить 165 337 761,14 грн.

Також, вказана заборгованість (основного боргу) підтверджується актом звірки розрахунків за період з 01.03.2010 по 31.01.2011, який підписаний сторонами без зауважень та скріплений печатками.

Апеляційний господарський суд погодився з висновком господарського суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Провівши повторний розрахунок три проценти річних та інфляційних втрат, Київським апеляційним господарським суду встановлено, що господарський суд Черкаської області дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2 914 293,62 грн. - три проценти річних та 8 277 997,34 грн. - інфляційних втрат.

Пунктом 7.2 договору поставки сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за яким сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

За п.3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що докази виняткових випадків, які б могли бути підставою для зменшення пені відсутні.

Фактично відповідач виконав грошові зобов'язання перед позивачем на 67%. Сума пені (4 477 450, 29 грн) по відношенню до суми заборгованості яка була на день подання позову (328 969 497,24 грн) складає 1,2%.

Провівши повторний розрахунок пені за допомогою "калькулятора підрахунку ЛІГА:ЗАКОН", колегія суддів Київського апеляційного суду встановила, що сума пені, яка підлягає до стягнення становить 4 557 706, 46 грн.

Відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що Київським апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому постанова відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для її скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, п.1 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 15.07.2014 Київського апеляційного господарського суду зі справи №09-06/2572 залишити без змін.

Головуючий В.С.Божок

Судді Т.Ф. Костенко

І.П. Ходаківська