Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

19 серпня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача - Ігнатюка Б.Ю.

суддів - Кожух О.А., Кондор Р.Ю.

при секретарі - Марчишак Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тячівського районного суду від 18 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Тячівської державної нотаріальної контори, Тересвянської селищної ради, реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції про визнання недійсним договору дарування, повернення майна та визнання права власності не майно ,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_3. та ОСОБА_4. звернулись в суд з позовом до ОСОБА_2, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Тячівської держнотконтори, Тересвянської селищної ради, реєстраційної служби Тячівського РУЮ про визнання недійним та таким, що не підлягає державній реєстрації договір дарування незавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_1 Тячівського району, укладеного між позивачами та відповідачкою 22 червня 1976 року, зобов'язання відповідачки повернути позивачам цей будинок та визнати за позивачами право власності на цей самочинно збудований будинок.

Позовні вимоги мотивовано тим, що зазначений будинок було побудовано ними у 1976 р., але документально він не був оформлений. Відповідачка являється рідною сестрою позивача ОСОБА_4. і виявила намір купити цей будинок. Саме по цій причині вони дозволили їй вселитись в будинок. Однак до теперішнього часу вона не розрахувалась за будинок, вказуючи різні причини. У 2013 р. відповідачка звернулась до Тересвянської селищної ради із заявою про надання дозволу на збір документів, необхідних для приватизації земельної ділянки, яка відноситься до будинку. До заяви було надано договір дарування будинку, який не підписувався ОСОБА_3. і про нього вона дізналася лише у вказаний час. Тому позивачі звернулись до суду із вказаними позовними вимогами.

Ухвалою суду першої інстанції задоволено заяву ОСОБА_4., який просив його вимоги залиши без розгляду і він притягнутий до участі у справі в якості співвідповідача.

Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено частково: зазначений договір дарування визнано недійсним, будинок повернуто попередньому власнику. В задоволенні решти позову відмовлено. З відповідачки в користь позивачки стягнуто судові витрати.

З цим рішенням в частині задоволених позовних вимог не погодилась відповідачка, порушила питання про його скасування в цій частині та ухвалення нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

В судовому засіданні представник апелянтки скаргу з наведених підстав підтримав.

Представник позивачки вважав, що підстав для задоволення скарги немає.

Інші учасники процесу в судове засідання не явились, про причину неявки не повідомили. Тому суд розглянув справу у їх відсутності відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України.

Заслухавши осіб, які приймали участь у справі та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що факт не підписання оспорюваного договору дарування є доведеним, а строк позовної давності, застосувати який просила відповідачка, позивачкою не пропущено, оскільки про наявність договору дарування вона дізналась лише в 2013 році.

Але ці висновки лише частково обґрунтовані.

Зокрема це стосується встановлення факту не підписання оспорюваного договору дарування: висновком експертизи, проведеної по справі Львівським НДІСЄ встановлено, що договір дарування позивачкою не підписувався. Доказів, які б спростовували, цей висновок відповідачкою не надано і тому зазначена обставина вважається доведеною позивачкою відповідно до ч. 3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Разом з цим, апеляційний суд не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що строк позовної давності позивачкою не пропущено: цей висновок ґрунтується лише на одних твердженнях позивачки про те, що про договір дарування вона дізналася лише в 2013 році. При цьому, жодного доказу цього позивачкою не надано, що не узгоджується з вимогами зазначених вище норм ЦПК України.

Крім цього, зазначене твердження суперечить об'єктивним обставинам справи. Відповідачка проживає в будинку, який був побудований до готовності в 85% з 1976 року, що не заперечується жодною з сторін. Сторони, перебуваючи в родинних відносинах - чоловік позивачки є братом відповідачки -, постійно спілкувались, відповідачка добудувала будинок і проживає в ньому з вказаного часу. Твердження позивачки того, що відповідачці фактично було продано будинок, за який вона до теперішнього часу не розрахувалась, не може буди прийнято до уваги, оскільки такого об'єктивно не може бути при постійному спілкуванні сторін протягом 37 років. Тому суд констатує, що відчуження будинку мало місце по договору дарування, про який було відомо позивачці з початку його укладення, тобто з 1976 року.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦПК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тлумачення цієї норми права дано у правовій позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 травня 2014 року у справі № 6-7цс 14, в якій вказано «за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти».

Враховуючи наведене, а також час пред'явлення даного позову - 19.09.2013 р. - та те, що відповідачкою було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності /а.с.80 т.1/ суд констатує, що позивачка пропустила строк позовної давності, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позову : відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Керуючись ст.ст.307, 309, 314 ЦПК України, судова колегія,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити.

Рішення Тячівського районного суду від 18 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Тячівської державної нотаріальної контори, Тересвянської селищної ради, реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції про визнання недійсним договору дарування, повернення майна та визнання права власності на майно в частині визнання недійним договору дарування від 22 червня 1976 року, укладеного між ОСОБА_4 та від імені ОСОБА_3 з ОСОБА_2 стосовно будинку АДРЕСА_1 Тячівського району Закарпатської області, зареєстрованого нотаріусом Тячівської державної контори в реєстрі за № 2462 та повернення цього будинку попередньому власнику скасувати і у цій частині позову відмовити.

Скасувати зазначене рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2505 грн. 70 коп. судового збору та 4070 грн. за проведення експертизи.

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 1 262 грн.85 коп. сплаченого судового збору при подачі апеляційної скарги.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді :