УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №0618/2-215/11 Головуючий у 1-й інст. Стратович Олександр Володимирович
Категорія 45 Доповідач Якухно О. М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого судді Якухно О.М.
суддів Жигановської О.С., Коломієць О.С.
з участю секретаря
судового засідання Крижанівської О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Олевської міської ради, Олевського районного відділу земельних ресурсів в Житомирській області про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 07 травня 2014 року,-
в с т а н о в и л а:
У березні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом. Зазначав, що рішенням виконкому селищної ради смт. Олевськ йому було виділено земельну ділянку 0,07 га, в АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку. Просив визнати незаконними дії Олевської міської ради Житомирської області, що полягли у видачі правовстановлюючих документів на земельні ділянки, а саме державних актів на право власності на земельну ділянку в розмір 0,1000 га., виданого на ім'я ОСОБА_3, від 15.12.2004 року, та акт на право власності на земельну ділянку в розмірі 0,0111 га., виданий на ім'я ОСОБА_3 від 16.12.2004 року, площі в яких зазначені не на підставі рішення Олевської селищної ради 22-го скликання від 25 травня 1995 року про перехід права власності на земельну ділянку ОСОБА_3; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку в розмір 0,0111 га., виданий на ім'я ОСОБА_3 16.12.2004 року і посвідчений головою Олевської міської ради та начальником Олевського районного відділу держкомзему; визнати державний акт на право власності на земельну ділянку в розмір 0,1000 га., виданий на ім'я ОСОБА_3 15.12.2004 року і посвідчений головою Олевської міської ради та начальником Олевського районного відділу держкомзему, частково недійсним в розмірі зайво вказаних 0,3000 га; скасувати державну реєстрацію в поземельній книзі відділу Держкомзему в Олевському районі незаконно виданих державних актів на право власності на земельну ділянку в розмір 1.1000 га. на ім'я ОСОБА_3 від 15.12.2004 року та акт на право власності на земельну ділянку в розмір 0,0111 га. на ім'я ОСОБА_3 від 16.12.2004 року; усунути перешкоди в користуванні ним земельною ділянкою в розмірі 0,07 га., шляхом зобов'язання ОСОБА_3 не чинити перешкод в спорудженні ним паркану відповідно до межі земельної ділянки в розмір 0,07 га.
Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 07 травня 2014 року в задоволені позову відмовлено за безпідставністю.
Ухвалою від 22 травня 20147 року виправлено описку иа виключено із мотивувальної частини рішення абзац 25.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Олевського районного суду Житомирської області скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Зазначає, що суд необґрунтовано дійшов до висновку, що позивач не має права звертатися до суду з даним позовом, оскільки він не є власником земельної ділянки, якою користується, та не надав суду правовстановлюючої документації на земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_1, не врахував, що його земельна ділянка менша за розміром ніж 0,07 га, не врахував невідповідність даних державних актів рішенню про виділення земельної ділянки.
Апелянт та його представник підтримали апеляційну скаргу з мотивів, викладених у позовній заяві та апеляційній скарзі.
Представники відповідача ОСОБА_3 заперечують у задоволенні скарги і посилаються на те, що із земельною ділянкою позивача межують три особи, але доказів, що саме за рахунок земельної ділянки відповідача відбулось її зменшення, не надано.
Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не виготовлено будь-яких правовстановлюючих документів на право користування або право власності на спірну земельну ділянку та не визначено межі його земельної ділянки в натурі, що виключає можливість встановлення факту порушення його прав з боку відповідача.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду.
Так, відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків (ч.3 ст.152 ЗК України).
Згідно із ч.1 ст.212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Судом встановлено, що рішенням третьої сесії 22 скликання Олевської селищної ради Олевського району від 25 травня 1995року передано в приватну власність ОСОБА_3 0,04 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), особистого підсобного господарства по АДРЕСА_1 (а.с.7 т.1).
15 грудня 2004 року ОСОБА_3 видано державний акт серії ЖТ № 025979 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с.10 т.1).
16 грудня 2004 року ОСОБА_3 видано державний акт серії ЖТ № 025980 на право власності на земельну ділянку площею 0,0111 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 (а.с.11 т.1).
Відповідно до висновку Олевського районного відділу земельних ресурсів в Житомирській області № 215 від 14.12.2004 року щодо наявності обмеження на використання земельної ділянки, що передається у власність ОСОБА_3 загальною площею 0,1111 га, встановлено, що робота по даному земельному об'єкту виконана в повному обсязі, обмежень щодо використання земельної ділянки немає, сервітути відсутні (а.с.151 т.1).
Позивачу ОСОБА_2 рішенням виконкому Олевської ради народних депутатів від 25 січня 1985 року виділено земельну ділянку площею 0,07 га під будівництво по АДРЕСА_1 та зобов'язано його до 25 лютого 1985 року отримати всю технічну документацію на право будівництва. У разі пропуску зазначеного строку без поважних причин на отримання технічної документації ОСОБА_2 втрачає право забудови по даному рішенню (а.с.9 т.1).
19 лютого 1985 року між Олевською селищною радою та ОСОБА_2 укладено типовий договір (далі - Договір) про надання у безстрокове користування земельної ділянки площею 700 кв.м. для будівництва жилого будинку на праві приватної власності. (а.с.12-13 т.1).
В пункті 1 цього мається примітка про те, що рішення виконкому Олевської ради народних депутатів про відвід земельної ділянки долучається до Договору і є його невід'ємною частиною. План відводу земельної ділянки і проект будівництва будинку знаходиться у архітектора міста та у забудовника.
По закінченню будівництва всі забудови приймаються в експлуатацію після визнання державною приймальною комісією і прийнятий в експлуатацію жилий будинок підлягає реєстрація в Коростенському бюро технічної інвентаризації (п.9 Договору).
В ході обстеження земельної ділянки ОСОБА_2 встановлено, що її фактичний розмір становить 0,0592 га (а.с.5 т.1), але не зазначено внаслідок чого відбулось таке зменшення. Крім того, згідно схематичного плану (а.с.6 т.1) земельна ділянка ОСОБА_2 межує із земельними ділянками трьох осіб : ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5.
Відповідно до ст.16 Земельного Кодексу Української РСР (далі - Кодекс) надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення.
Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і
союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.
Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів (ст.20 Кодексу).
Згідно ст.22 Кодексу приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.
Судом встановлено, що технічна документація на земельну ділянку не виготовлялася, відведення земельної ділянки на місцевості із визначенням меж не проводилося, а тому суд дійшов вірного висновку про недоведеність порушення прав ОСОБА_2, оскільки неможливо встановити, що відповідач отримала у власність частину земельної ділянки позивача.
Наданий суду апеляційної інстанції для огляду акт встановлення меж не може бути прийнятий до уваги, оскільки не містить дати його складання та не засвідчений печаткою. Крім того, до нього не долучено схему земельної ділянки із визначенням її конфігурації та меж.
Відповідно до ст.106 Земельного Кодексу України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.
Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах (ч.3 ст.158 Земельного Кодексу України).
З пояснень позивача вбачається, що межі земельної ділянки встановлювалися, однак суду таких доказів не надав і останній не звертався до органів місцевого самоврядування із питанням про їх відновлення, що не дає підстав стверджувати, що саме при видачі державних актів ОСОБА_3 було збільшено розмір її земельної ділянки за рахунок земельної ділянки ОСОБА_2.
Позивач не надав суду будь-яких доказів про перетинання його земельної ділянки із земельною ділянкою ОСОБА_3.
Посилання позивача на те, що розмір земельних ділянок у Державних актах, виданих ОСОБА_3, не відповідає рішенню третьої сесії 22 скликання Олевської селищної ради Олевського району від 25 травня 1995 року та даним Коростенського міжміського бюро технічної інвентаризації по будинку АДРЕСА_1 , не може бути безумною підставою для визнання їх недійсними з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного суду України від 25 грудня 2013 року по справі № 6-78цс13.
Так, в актах Коростенського міжміського бюро технічної інвентаризації за 1974 рік (а.с.139-140, 145-146 т.1) вказано, що за будинком АДРЕСА_1 рахується по нормі 700 кв.м. земельної ділянки та 840 кв.м надлишку, а згідно рішення третьої сесії 22 скликання Олевської селищної ради Олевського району від 25 травня 1995 року ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,04 га, однак позивачем ОСОБА_2, з огляду на надані докази, не доведено порушення його прав як землекористувача видачею Державних актів ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, а саме, що земельна ділянка останньої збільшена за рахунок виділеної йому земельної ділянки площею 0,07 га.
В той же час, суд у мотивувальній частині також послався на те, що ОСОБА_2 не є власником земельної ділянки, а тому не може звертатися до суду, оскільки право на звернення за захистом свого права, якщо він вважає його порушеним, має кожна особа і питання доведеності вирішується у судовому засіданні, а у справі № 2-28-2011 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 вирішено спір між тими само сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
У зазначеній справі, по якій ухвалено рішення Олевським районним судом 20.01.2011 року, вирішувалося питання про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, а ця справа стосується оспорювання набуття права власності, що не є тотожним.
Суд вирішив спір по суті і вважав недоведеним порушення прав ОСОБА_2, провадження у справі з вищевказаних підстав не закривалося, а тому ці обставини не призвели до неправильного вирішення спору.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні.
Суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст.209, 303, 304, 307, 313-315, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 07 травня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Судді