20.08.2014 238/1324/14-ц

2/238/1094/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2014 року Новоазовський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Кацаренко І.О.

при секретарі Андріановій Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення заборгованості з індексації заробітної плати й компенсації за затримку виплати, середнього заробітку за затримку в розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач 21 травня 2014 року звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості з індексації заробітної плати та компенсації за затримку її виплати (а.с.2-5)

До початку розгляду справи по суті позивач 20 червня 2014 року уточнив свої позовні вимоги, звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з індексації заробітної плати та компенсації за затримку її виплати, а також середньоггно заробітку за затримку в розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 09 вересня 2000 року по 30 листопада 2006 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем. Однак при виплаті заробітної плати йому, позивачу, не проводилась індексація, передбачена діючим законодавством, а також компенсація за затримку у виплатах, внаслідок чого були порушені права позивача на оплату праці, що мають бути відновлені шляхом зобов'язання відповідача провести відповідні виплати. Також вказував, що оскільки йому досі не була виплачена заборгованість з індексації та компенсації, то відповідач повинен йому нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати заборгованої індексації з компенсацією при звільненні до моменту ухвалення рішення по справі. На підставі переліченого позивач просив суд зобов'язати відповідача провести розрахунок та виплату заборгованості з індексації заробітної плати та компенсації за затримку у її виплаті за період з 06 березня 2003 року по 30 листопада 2006 року в сумі 3528,96 грн.. Також просив суд стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати за період з 01 грудня 2006 року по день винесення рішення суду, яка нараховується при втраті частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 139403,18 грн.. Також просив стягнути з відповідача на його користь 1 тис. грн.. моральної шкоди, яка полягає у порушенні його прав внаслідок невиплати відповідачем належних грошових сум протягом дуже тривалого часу (а.с.9-15).

У судове засідання позивач не явився, просив справу розглядати в його відсутність (а.с.14). На підтвердження обґрунтованості своїх вимог позивач надав суду розрахунки сум, які належать стягнути на його користь з відповідача (а.с.16-20).

Представник відповідача Біляк В.В., який діє на підставі довіреності на а.с.35, у судове засідання не явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи в відсутності представника відповідача (а.с.32). При цьому представник відповідача надав суду письмові заперечення, в яких просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, обґрунтовуючи свою позицію тим, що

позивач не довів обґрунтованість заявлених позовних вимог належними доказами. Також посилався на те, що порушень трудового законодавства з боку ПАТ «ММК імені Ілліча» немає, бо усі належні до сплати позивачу виплати останньому відповідач виплачував своєчасно шляхом поетапного підвищення заробітної плати. Також зазначив, що розрахунки нарахованої суми індексації та компенсації, надані позивачем і відповідачем на вимогу суду, не можуть бути взятими до уваги, бо протягом зазначеного періоду часу ПАТ «ММК ім.Ілліча» підвищувало заробітну плату позивачу з урахуванням прогнозованого рівня інфляції. Внаслідок відсутності боргу з індексації заробітної плати у позивача відсутнє право на отримання компенсації за затримку у її виплаті. На підставі зазначеного немає законних підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за затримку в розрахунку при звільненні і відшкодування моральної шкоди, тим більше, що позивачем було пропущено передбачений законом строк для захисту свого права в частині стягнення середнього заробітку (а.с.31-34).

У зв'язку з заявами осіб, які беруть участь у справі про розгляд справи в їх відсутності, на підставі ст.197 ч.2 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, беручи до уваги наполягання позивача на задоволенні його позовних вимог у повному обсязі і заперечення представника відповідача, викладені в письмовій формі, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено з письмових доказів у справі, що ОСОБА_1 з 09 вересня 2003 року по 30 листопада 2006 року працював начальником ПСО агроцехів №7 і №8, звідки звільнився 30 листопада 2006 року за переведенням до ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «ММК ім.Ілліча» (а.с.27). За вказаний період позивачу нараховувалася та виплачувалася заробітна плата.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Згідно ст.33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

За ст.34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції від 01 січня 2003 року).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів й послуг. Індекс споживчих цін є показником, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а порогом індексації є величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно ст.3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

За ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.

Структуру заробітної плати визначено у ст.2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

За ст.2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.

Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з п.п.2.2.7 «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5.

За ч.2 ст.233 КЗпП України в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України своїм рішенням від 15 жовтня 2013 року № 9рп/2013 визначив, що положення ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, саме як складових належної працівнику заробітної плати, без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Суд встановив, що суми індексації заробітної плати та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати є складовими частинами заробітної плати (додатковою заробітною платою).

Таким чином, в разі порушення законодавства про оплату праці в частині виплати індексації заробітної плати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належних йому до виплати сум індексації та компенсації без обмеження будь-яким строком.

Згідно частин 1-4 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101%. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

На підставі ч.5 ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», в разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

При цьому за ч.1 ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Визначення правил обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, закріплено у «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Згідно до п.1-1 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з 06 березня 2003 року (дати опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (набрав чинності 01 січня 2001 року). Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

З наданого позивачем розрахунку індексації його заробітної плати з компенсацією за затримку в виплаті, починаючи з березня 2003 року по липень 2006 року, сума нарахованої індексації і компенсації за зазначений період становить 3528,96 грн. (а.с.16-17), а загальна сума індексації та компенсації до стягнення з відповідача становить 142932,14 грн. (а.с.18-20).

З наданого відповідачем розрахунку індексації заробітної плати позивача з компенсацією за затримку в виплаті, починаючи з березня 2003 року по липень 2006 року, сума нарахованої індексації і компенсації за зазначений період становить 683,32 грн. (а.с.34).

З довідки, наданої відповідачем на вимогу суду, судом встановлено, що розмір середньоденної зарплати позивача при 8-годинному робочому дні становив 34,96 грн., його середньомісячна зарплата становить 795,34 грн. (а.с.33).

З наданих суду сторонами у справі розрахунків індексації і компенсації судом встановлено, що у відповідача певні місяці зазначеного у позовній заяві строку не було підстав нараховувати позивачу індексацію і компенсацію у зв'язку з тим, що поріг індексації не перевищував 101%. Разом з тим, судом з наданих сторонами розрахунків встановлена наявність факту порушення трудового законодавства в частині невиплати позивачу індексації заробітної платии з компенсацією за затримку в її виплаті за зазначений період, оскільки поріг індексації перевищував 101% у певні місяці під час роботи позивача.

При цьому суд приймає як належєний доказ розміру сум компенсації і індексації, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, розрахунок, наданий суду відповідачем, бо саме цей розрахунок виконаний у відповідності до вимог ст.4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і п.5 постанови Кабінету Міністрів Укераїни від 17 липня 2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів» (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2006 року №690), і приходить висновку, що сума індексації і компенсації, які підлягає стягненню на користь позивача з відповідача, становить 683,32 грн..

Враховуючи, що згідно положень наведених нормативних актів індексація заробітної плати разом із компенсацією входять до структури заробітної плати, з якої проводяться відрахування податків та обов'язкових платежів, які не зазначені у наданому представниками відповідача розрахунку, то суд приходить до висновку, що при виплаті відповідачем позивачу відповідних сум належить утримати з вказаних сум передбачені законом податки і обов'язкові платежі.

Суд зазначає, що строки звернення до суду із вказаним позовом про стягнення індексації та компенсації позивачем не було пропущено, бо індексація та компенсація входять до структури заробітної плати, а стягнення заборгованості по заробітній платі не обмежується строком давності.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На підставі ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Рішенням від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 Конституційного Суду України у справі №1-5/2012 було визначено, що положення ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.116, 117, 237-1 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином Конституційним Судом України було визначено, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом України в постанові від 27 березня 2013 року по справі №6-15цс13.

Оскільки судом було встановлено, що відповідач фактично не розрахувався перед позивачем при його звільненні, строки для звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку в розрахунку для позивача не спливли, тому посилання відповідача про необхідність відмовити у позові з цих підстав не ґрунтуються на законі.

Відповідно до п.20 Постанови від 24 грудня 1999 року №13 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі непроведеня розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Суд на підставі викладеного, вважаючи обґрунтованою вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку із ним по індексації заробітної плати при його звільненні, та задовольняючи позовні вимоги в цій частині, вирішує питання про розмір стягуваної суми, виходячи з наступного.

Розрахунок при визначенні розміру середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку при звільненні провадиться відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Позивач звільнився з роботи 30 листопада 2006 року.

Враховуючи вказані обставини, середній заробіток за час затримки розрахунку повинен вираховуватися з наступного дня з моменту звільнення позивача, тобто з 01 грудня 2006 року, по день винесення рішення, тобто по 20 серпня 2014 року, тобто за 1931 робочий день (з 01 грудня 2006 року по 31 грудня 2006 року 21 день + за 2007-2013 роки 1753 робочих дні + з 01 січня 2014 року по 20 серпня 2014 року 157 днів = 1931 робочий день).

Згідно наданого суду відповідачем розрахунку на а.с.34 судом встановлено, що розмір середньоденного заробітку позивача становить 34,96 грн., виходячи з чого розмір середнього заробітку за час затримки індексації і компенсації становить 67507,76 грн. (1931 день х 34,96 грн. = 67507,76 грн.).

Позивачем заявлені вимоги в частині стягнення на його користь несплачених відповідачем індексації і компенсації, загальна сума яких згідно даних, наданих відповідачем, становить 683,32 грн..

При цьому при вирішенні питання про розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходить з того, що в разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи, що викладено у правових позиціях Верховного Суду України в постановах від 3 липня 2013 року (справа № 6-60цс13) та від 20 листопада 2013 року (справа № 6-114цс13).

З урахуванням наведених вимог закону, частка, яку становить сума індексації заробітної плати та компенсації за затримку у її виплаті на суму 683,32 грн. від встановленого судом розміру середнього заробітку 67507,76 грн. в порівнянні із середнім заробітком, відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 19999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», судом визначена в розмірі 1,01 % (683,32:67507,76х100).

При цьому середній заробіток за період затримки розрахунку - з 01 грудня 2006 року по 21 серпня 2014 року з урахуванням середньоденної заробітної плати та визначеної судом частки складає 1059,45 грн. (67507,76 грн. х 1,01 : 100 = 681,83 грн.).

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума індексації заробітної плати 336,72 грн., сума компенсації заробітної плати - 346,60 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку - 681,83 грн., а всього 1365,15 грн., з вирахуванням з зазначених сум податків та інших обов'язкових платежів і зборів, які підлягають вирахуванню при виплаті заробітної плати.

Суд вважає недоведеними позивачем позовні вимоги в частині стягнення на його користь з відповідача суми моральної шкоди в сумі 1 тис. грн., оскільки, на думку суду, в розумінні ст.23 ЦК України тривалість невиплати відповідачем належних позивачу сум за його позовом сама по собі не свідчить про спричинення відповідачем моральної шкоди позивачу, бо, як встановлено судом з матеріалів справи, ніщо не перешкоджало позивачу звернутися з аналогічним позовом до відповідача не в 2014 році, а раніше. Інших доказів спричинення йому моральної шкоди позивач суду не надав.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 243,60 грн., від сплати якого за законом позивач звільнений.

Керуючись ст.ст.10-11, 60-61, 88, 197 ч.2, 213-215 ЦПК України, ст.ст.116-117,233 КЗпП України, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення, Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», постановою Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення заборгованості з індексації заробітної плати й компенсації за затримку виплати, середнього заробітку за затримку в розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», розташованого в місті Маріуполі по вулиці Левченко,1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Новоазовським РВ ГУМВС України в Донецькій області 26 червня 2007 року, заборгованість з індексації заробітної плати та компенсації за затримку виплати за період з березня 2003 року по листопад 2006 року 683,32 грн., середній заробіток за час затримки в розрахунку при звільненні за період з 01 грудня 2006 року по 20 серпня 2014 року 681,83 грн., а всього 1365 (одну тисячу триста шістдесят п'ять) грн. 15 коп., з утриманням ПАТ «ММК ім.Ілліча» з вказаних сум при виплаті передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ПАТ «ММК імені Ілліча» на користь держави 243,60 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя