19.08.2014

ЄУН 331/5294/14-к

Провадження № 1-кп/331/374/14

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 19» серпня 2014 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя в складі:

Головуючого - судді Клименко Л.В.

при секретарі судового засідання Владиченко І.В.

за участю: прокурора Семеновського Д.А.

потерпілого ОСОБА_1

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

захисника - адвоката ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Запоріжжі кримінальне провадження відносно:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, освіта - повна загальна середня, який офіційно працевлаштований, сімейний стан - не одружений, має на утриманні малолітню дитину, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2, який не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,

ВСТАНОВИВ:

07 вересня 2013 року, приблизно о 16 годині 00 хвилин, ОСОБА_3, маючи намір на спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень, знаходячись поблизу центрального входу до кафе «Сен-Су-Які», розташованого за адресою: м. Запоріжжя, проспект Леніна, буд. 47, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, наніс ОСОБА_1 не менш одного удару рукою в область обличчя, внаслідок чого, згідно висновку судово-медичної експертизи № 4306 Д від 21.11.2013 року, заподіяв останньому закритий перелом нижньої шелепи в області суглобового відростку, крововилив з набряком м'яких тканин і садна в правій навколовушно-жувальній області, що в сукупності кваліфікуються як тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, які не є небезпечними для життя, але які потягли за собою тривалий розлад здоров'я, більше 21 дня.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3, свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, повністю визнав, у вчиненому розкаявся та пояснив суду, що 07 вересня 2013 року, приблизно о 16 годині 00 хвилин, він прийшов до кафе «Сен-Су-Які», розташованого за адресою: м. Запоріжжя, проспект Леніна, буд. 47, де біля входу до вказаного закладу побачив знайоме обличчя чоловіка на ім'я ОСОБА_1. Вказану людину він упізнав за фотографією, яку йому показала його знайома дівчина в ході розповіді про продаж нею квартири та непорядне відношення до неї ОСОБА_1 під час оформлення цієї угоди. Впізнавши обличчя з фотознімку, він підійшов до потерпілого та поцікавився, чи дійсно його звуть ОСОБА_1. На що потерпілий відповів йому у грубій формі та почав поводити себе, як йому здалось, із намаганням нанести удар. Відчувши для себе фізичну загрозу, з метою запобігти отримання уявного удару від потерпілого, він перший наніс удар правою рукою в область щелепи потерпілого ОСОБА_1 Від удару потерпілий впав на землю, а він, не звертаючи уваги на стан здоров'я останнього, направився в бік проспекту Леніна, по своїх справах. Крім того зазначив, що від його удару ОСОБА_1 свідомості не втрачав, а також будь-яких видимих тілесних ушкоджень він на ньому не помітив.

Окрім цього, він вказав, що усвідомив свою провину, зробив для себе відповідні висновки та має намір відшкодувати потерпілому завдані збитки в розмірі визнаних ним позовних вимог, а саме, позовні вимоги потерпілого в частині відшкодування матеріальної шкоди в сумі 2 797,66 гривень він визнає в повному обсязі, а позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди він визнає в розмірі 1000 гривень.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд, враховуючи думку учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження в судовому засіданні доказів, щодо фактичних обставин справи, які ніким з учасників судового провадження не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням доказів, якими потерпілий обґрунтовує позовні вимоги, дослідженням матеріалів судового провадження, які характеризують особу обвинуваченого, та висновку експерта.

Аналізуючи досліджені докази по даному кримінальному провадженню, суд приходить до висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні ним кримінального правопорушення доведена в ході судового розгляду.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 122 КК України як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.

При призначенні виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, відношення самого обвинуваченого до вчиненого, пом'якшуючі та обтяжуючі покарання, обставини.

Обвинувачений ОСОБА_3 не має судимості, вчинив злочин середньої тяжкості, має постійне місце проживання, офіційно працевлаштований на посаду заступника директора ТОВ «Миротворець» за напрямком охорони, за місцем роботи характеризується з позитивного боку, на диспансерному обліку в спеціальних медичних лікувальних закладах не перебуває.

Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд визнає те, що він вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, розкаявся у вчиненому, своїми правдивими показаннями сприяв встановленню істини у справі, має намір відшкодувати потерпілому завдані збитки в розмірі визнаних позовних вимог.

Обставин, які обтяжують вину обвинуваченому суд не вбачає.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням вчиненого та відомостей про особу обвинуваченого, його відношення до скоєного, за наявності обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, враховуючи відсутність обставин, що обтяжують покарання, беручи до уваги, що вчинене обвинуваченим суспільно небезпечне діяння не потягло тяжких наслідків, проте, носило насильницький характер, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання в межах санкції статті, за якою кваліфікуються його діяння із застосуванням положень ст. 75 КК України, вважаючи, що таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_4 заявила клопотання про можливість застосування до обвинуваченого п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» та звільнення його від відбування покарання, оскільки на день набрання чинності вищевказаним законом він має на утриманні малолітню дитину.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав свого захисника, просив суд застосувати до нього амністію та звільнити від покарання, подавши суду відповідну письмову заяву.

Прокурор не заперечує щодо звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування покарання за підстав, зазначених захисником.

Потерпілий ОСОБА_1 та його представник - адвокат ОСОБА_2 заперечують проти заявленого клопотання.

З'ясувавши думку учасників судового процесу по заявленому клопотанню, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд дійшов висновку, що клопотання захисника ОСОБА_4 є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджені за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК України, особи, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей - інвалідів та/або неповнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Санкція ч. 1 ст. 122 КК України передбачає найбільш суворе покарання у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років. Відповідно до приписів ст. 24 КК України злочин, передбачений ч. 1 ст. 122 КК України, відноситься до умисних злочинів, а відповідно до ч. 3 ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості.

Відповідно до положень ст. 86 КК України амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні», установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 122 КК України не підпадає під перелік злочинів, передбачених ст. 8 Закону України «Про амністію у 2014 році» та ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні».

Разом з цим, як вбачається з повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 15.08.2014 року, виданого Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького МУЮ, ОСОБА_3 є батьком малолітнього ОСОБА_5, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2, про що 27.09.2013 року складено відповідний актовий запис № 415, тобто, до набуття чинності Закону України «Про амністію у 2014 році».

Таким чином, ОСОБА_3 підпадає під дію Закону України «Про амністію у 2014 році», у зв'язку з чим підлягає звільненню від відбування покарання.

Цивільний позов, заявлений потерпілим ОСОБА_1 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_3 матеріальної шкоди в сумі 2797 гривень 66 копійок, спричиненої в результаті злочинних дій, на підставі ч. 1 ст. 61, ч. 4 ст. 174 ЦПК України, ст. 1166 ЦК України, підлягає задоволенню у повному обсязі у зв'язку з тим, що завдана шкода на вказану суму обвинуваченим повністю визнана та підтверджена доказами, дослідженими у судовому засіданні. Проте, враховуючи, що в ході досудового розгляду обвинуваченим частково відшкодована матеріальна шкода в розмірі 800 гривень, шляхом направлення поштового грошового переказу на ім'я потерпілого, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 1997 гривень 66 копійок (а.п. 81, 91).

Вирішуючи питання стосовно позовних вимог потерпілого щодо стягнення на його користь з обвинуваченого моральної шкоди у розмірі 200 000 гривень, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, відшкодування моральної шкоди може здійснюватися не тільки в силу договору, але й закону.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 3 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (п. 5 Постанови).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Як на спричинення обвинуваченим потерпілому моральної шкоди, останній посилається на те, що в результаті протиправних дій обвинуваченого, він зазнав сильних страждань, які полягають у тривалих больових відчуттях, відчутті неповноцінності, пригніченому настрої та відчутті безвиходу, які змінили його звичайний спосіб життя, що в свою чергу відобразилося на формі спілкування в його родині. Внаслідок перенесеної ним травми, він страждає через головні болі, погане самопочуття, слабкість, невпевненість, безсоння.

За таких обставин, суд находить вимоги потерпілого, які він оцінює в 200 000 гривень необґрунтовано завищеними і, з врахуванням розумності, достатності та співмірності вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 до 5000 гривень.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, ст. 86 КК України, Законом України «Про амністію у 2014 році», Законом України «Про застосування амністії в Україні», суд

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України і призначити йому покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням на 2 (два) роки.

На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання повністю.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 1997 гривень 66 копійок та моральну шкоду в розмірі 5 000 гривень, а всього стягнути 6 997 (шість тисяч дев'ятсот дев'яносто сім) гривень 66 копійок.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги через Жовтневий районний суд м. Запоріжжя протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя Л.В. Клименко