РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2014 року Справа № 903/134/13-г

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: представник не з'явився;

від відповідача 1: Баланчук А.В.;

від відповідача 2: Баланчук А.В.;

від відповідача 3: Котищук В.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача2 Товариство з обмеженою відповідальністю "Портман Тим Україна" на ухвалу господарського суду Волинської області від 27.12.13р. в справі № 903/134/13-г (суддя Гончар Марія Михайлівна)

за позовом Арбітражного керуючого Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Сервіс Плюс" Побережний Володимир Трохимович

до відповідача 1Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Сервіс Плюс"

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Вірго-Україна ЛТД"

до відповідача 3 Товариства з обмеженою відповідальністю "Портман Тим Україна"

про визнання правочинів недійсними

ВСТАНОВИВ:

Арбітражний керуючий Побережний Володимир Трохимович (надалі - Позивач) звернувся в суд з позовною заявою (а.с. 2-8) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вірго-Україна» ЛТД (надалі - Відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Портман Тим Україна» (надалі - Відповідач 2) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Сервіс Плюс» (надалі - Відповідач 3) про визнання правочинів недійсними.

Позивачем 26 грудня 2013 року (під час розгляду даної справи в суді першої інстанції) було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову (а.с. 44-49) шляхом накладення арешту на майно, а саме малий комплекс обслуговування автотранспорту площею 639,2 кв. м, що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський район, с. Старовойтове, вул. Прикордонників, буд. 7-А. Крім того, Позивач просив суд заборонити Відповідачу 1 та Відповідачу 2 вчиняти наступні дії - відчужувати нерухоме майно будь-яким способом; користуватися та управляти нерухомим майном шляхом передання нерухомого майна в тимчасове управління підприємства Боржника та Відповідача 3 до вирішення справи по суті.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 27 грудня 2013 року в справі № 903/134/13-г заяву Позивача про забезпечення позову було задоволено повністю: накладено арешт на нерухоме майно, а саме малий комплекс обслуговування автотранспорту площею 639, 2 кв.м., що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський р-н, с.Старовойтове, вул. Прикордонників, буд. 7-А. Крім того, даною ухвалою заборонено Відповідачу 1 та Відповідачу 2 вчиняти наступні дії - відчужувати нерухоме майно будь-якими способами, заборонити користування та управління нерухомим майном шляхом передання нерухомого майна в тимчасове управління підприємства боржника та Відповідача 3 до вирішення справи по суті.

Примірник ухвали для відома та виконання було направлено ВДВС Любомльського районного управління юстиції.

9 січня 2014 року господарським судом Волинської області (а.с. 94) було винисено додаткову ухвалу, котрою резолютивну частину ухвали від 27 грудня 2013 року про забезпечення позову було доповнено наступним змістом: « 5. ухвала набрала законної сили 27 грудня 2013 року; 6. ухвала дійсна до пред'явлення до 28 грудня 2014 року».

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Відповідач 2 звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 98-105), у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що дане майно знаходиться в суборенді у ПП «Укрпалетсистем» на підставі договору суборенди майна від 1 листопада 2013 року № 61/11-2013. Відповідно на момент вжиття заходів забезпечення позову ПП «Укрпалетсистем» вело розгорнуту господарську діяльність. Дані заходи забезпечення позову на переконання апелянта призвели до повного припинення господарської діяльності ПП «Укрпалетсистем». Як зазначає апелянт, Позивачем не доведено, а судом не встановлено дійсних намірів та вчинення дій Відповідачем 2 щодо відчуження автозаправочної станції. Крім того, апелянт вказує на те, що вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони Відповідачу 1 та Відповідачу 2 (а фактично також і ПП «Укрпалетсистем») користуватися та управляти автозаправочною станцією шляхом передання її в тимчасове управління Відповідачу 3 є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог. Водночас, апеляційна інстанція наголошує, що статтею 67 Господарського процесуального кодексу України не передбачено такого заходу забезпечення позову як передання майна, яке є об'єктом спору, в управління іншої сторони по справі.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 1 серпня 2014 року (а.с. 97) апеляційну скаргу Відповідача 2 було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 13 серпня 2014 року на 10 годину 50 хвилин.

В.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 12 серпня 2014 року (а.с. 147), з підстав вказаних у ньому, вніс зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, визначив колегію в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л..

Водночас, 12 серпня 2014 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшло письмове клопотання Позивача (а.с. 146) в якому з підстав, висвітлених в даному клопотанні, Позивач просив суд відкласти розгляд даної справи на іншу дату.

Подібне клопотання подано і Відповідачем 3.

Розглянувши подані клопотання (щодо відкладення розгляду справи) суд прийшов до висновку про те, що воно не підлягає до задоволення з огляду на те, що строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу становить 15 днів, і в даному випадку закінчується 16 серпня 2014 року (з урахуванням вихідних). Також, колегія суду (в силу дії встановленої позиції Вищого господарського суду України) не має можливості скористатися правом, наданим статтею 69 Господарського процесуального кодексу України та продовжити строк розгляду апеляційної скарги.

Відповідно, колегія суду відхилила дані клопотання.

Водночас, в судовому засіданні оголошувалася перерва до 12 години 30 хвилин (а.с. 153), в зв'язку із задоволенням клопотання Відповідача 3 щодо ознайомлення з матеріалами справи.

Після перерви представником Відповідача 3, через канцелярію суду, була подана заява про припинення провадження у справі на підставі пункту 2 статті 80 господарського процесуального кодексу України.

Колегія суду розглянувши дане клопотання в нарадчій кімнаті та заслухавши думку представника Відповідача 2 зазначає наступне.

Відповідач 3 зазначає, що господарським судом уже розглядалася заява про скасування ухвали від 27 грудня 2013 року, а тому на його переконання у суду не має підстав повторно розглядати дане питання.

Поряд з тим, колегія суду дослідивши матеріали справи, в сукупності з даними діловодства спеціалізованого суду (котре містить електронні копії усіх процесуальних документів справи) та Єдиного державного реєстру судових рішень зазначає про відсутність в справі чинного процесуального документа котрим скасовано дану ухвалу від 27 грудня 2013 року чи відмовлено у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову. Відтак колегія суду зазначає про необгрунтованість даного клопотання та не підтвердження його належними та допустимими доказами. В свою чергу, керуватися самими ж припущеннями або «спогадами» Відповідача 3 при вирішення даного питання колегія суду не має процесуальних підстав.

Що ж до того, що в апеляційному порядку (разом з рішення суду про задоволення позову арбітражного керуючого про визнання правочинів недійсними) постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25 березня 2014 року, було скасовано ухвалу про забезпечення позову (Відповідач 3 вказує на те, що дана ухвала була предметом апеляційного перегляду), то колегія суду зауважує наступне.

В пункті 6 резолютивної частини постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 25 березня 2014 року зазначено: скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою господарського суду Волинської області від 27 грудня 2013 року зі справи № 903/134/13-г.

В той же час, виносячи дане судове рішення апеляційний господарський суд не розглядав окремо ухвалу про забезпечення позову, а скасував заходи до забезпечення позову в наслідок скасування рішення місцевого господарського суду.

В той же час дана постанова була скасована постановою Вищого господарського суду від 3 липня 2014 року.

Колегія констатує, що відповідно до статті 68 Господарського процесуального кодексу України, питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі. Тобто, вживши заходи забезпечення позову під час розгляду справи, суду необхідно вирішити питання що їх скасуванні в кінці вирішення справи, тобто при винесення рішення суду. Дане і було вчинено в описаній постанові апеляційного господарського суду. Проте, внаслідок скасування даної постанови судом апеляційної інстанції судовий акт щодо забезпечення позову відновив своє правове існування. Разом з тим, даний акт до подачі апеляційної скарги не був предметом розгляду (в сенсі визначення законності вчинення такого забезпечення). Відповідно, суд апеляційної інстанції в даній судовій постанові (від 13 серпня 2014 року) первинно розглядає законність судової ухвали щодо забезпечення позову по суті. Адже Відповідач 2 апріорі не позбавлений права звернутися до суду з апеляційною скаргою на дану ухвалу, оскільки, таке право апеляційного оскарження закріплено статтю 106 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак, колегія суду прийшла до висновку про безпідставність поданої заяви і відмовляє у задоволенні заяви Відповідача 3.

В судовому засіданні від 13 серпня 2014 року представник Відповідача 1, 2 підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні від 13 серпня 2014 року представник Відповідача 3 заперечив проти доводів Відповідача 2, висвітлених в апеляційній скарзі.

Заслухавши пояснення представників Відповідача 1, 2, 3, розглянувши матеріали та обставинами справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача 2 слід задоволити, а оскаржувану ухвалу господарського суду Волинської області скасувати, виходячи з наступного.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що арбітражний керуючий Відповідача 3 Побережний Володимир Трохимович звернувся з позовом до Відповідача 1, відповідача 2, відповідача 3 про визнання правочинів недійсними.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 27 грудня 2013 року порушено провадження у справі № 903/134/13-г.

Водночас, з позовом арбітражним керуючим Побережним В.П. подано заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно та заборона відчуження на нерухоме майно.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову посилається на порушення справи № 903/134/13-г про банкрутство Відповідача 3 та на нібито фактичне заволодіння чужим майном зі сторони Відповідачів 1 та Відповідача 2 (а саме майном, що належить на праві власності (на підставі не скасованих документів про право власності) і перебуває на балансі Відповідача 3 малого комплексу обслуговування автотранспорту площею 639, 2 кв.м., що розташований за адресою: Волинська область, Любомльський р-н, с.Старовойтове, вул. Прикордонників, 7А).

Малий комплекс обслуговування автотранспорту площею 639, 2 кв.м. належав на праві власності Відповідачу 3, перебував на його балансі, а також знаходився під загальним арештом на все нерухоме майно з 30 жовтня 2012 року, а з 9 листопада 2012 року описане та арештоване, згідно з Актом опису й арешту, представниками бувшого Засновника Відповідача 1 незаконним шляхом були виготовлені документи про право власності на зазначене нерухоме майно за Відповідачем 1.

Відповідно до пункту 1 статті 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників справи про банкрутство чи за своєю ініціативою вжити заходів до забезпечення вимог кредиторів.

Господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може: заборонити боржнику укладати без згоди арбітражного керуючого (розпорядника майна) правочини (договори), а також зобов'язати боржника передати цінні папери, майно, інші цінності на зберігання третім особам, вчинити чи утриматися від вчинення певних дій або вжити інших заходів для збереження майна боржника (у тому числі шляхом позбавлення боржника права розпорядження його нерухомим майном без згоди розпорядника майна або суду, який розглядає справу про банкрутство; накладення арешту на конкретне рухоме майно боржника), про що виноситься ухвала.

Оскільки до набрання рішенням суду законної сили та його виконання може минути значний проміжок часу, Позивач вважає, що вжиття заходів до забезпечення позову саме зараз є необхідною та обов'язковою умовою забезпечення виконання рішення суду.

Водночас, місцевий господарський суд своєю ухвалою від 27 грудня 2013 року погодився з доводами Позивача і задоволив заяву Позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України: господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно статті 67 Господарського процесуального кодексу України: позов забезпечується у тому числі накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії.

Крім того, колегія суду констатує, що в пунктах 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" визначено, що: забезпечення позову визначається як гарантія реального виконання рішення суду та засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи перегляд рішення, ухвали, постанови (далі - рішення) в апеляційному або у касаційному порядку; питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

В пунктах 1, 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" зазначено, що: особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Окрім того, колегія суду зауважує, що обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Отже, проаналізувавши матеріали справи, заяву про застосування заходів до забезпечення позову з урахуванням вищенаведених норм діючого законодавства, колегія суду зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, Позивач звернувся до суду з немайновими вимогами про визнання правочинів недійсними. Таким чином, на момент прийняття оскаржуваної ухвали в частині забезпечення позову місцевий суд повинен був перевірити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи необхідний такий захід для забезпечення фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Позивачем не надано жодних доказів, а судом не встановлено фактичних обставин, які б свідчили про наміри Відповідача 1 та Відповідача 2 здійснити відчуження належного йому нерухомого майна. Такими обставинами могли бути, зокрема, публікації в засобах масової інформації, оголошення в мережі інтернет про продаж майна відповідача, розміщення оголошення про продаж на будівлях та спорудах за їх місцезнаходженням тощо.

Разом з тим в заяві Позивача та ухвалі суду жодним чином не обґрунтовано, в чому саме полягає утруднення чи неможливість виконання рішення у разі задоволення позовних вимог.

Згідно пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26 листопада 2011 року особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; апобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

За таких умов колегія суду приходить до висновку про відсутність підстав для ствердження про наявність обставин які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення.

В свою чергу суд констатує, що 10 січня 2014 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Любомльського районного управління юстиції Мучаком Миколою Олександровичем (а.с. 84-85) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 41433383 по виконанню ухвали господарського суду Волинської області від 27 грудня 2013 року про накладення арешту на майно.

В той же час, колегія суду наголошує на тому, що постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року, котра залишена без змін Вінницьким апеляційним адміністративним судом в справі № 802/130/14-а (за позовом ПП «Укрпалетсистем» до головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Любомльського районного управління юстиції Мучака Миколи Олександровича, відділу державної виконавчої служби Любомльського районного управління юстиції) було визнано дії головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Любомльського районного управління юстиції Мучака Миколи олександровича щодо зобов'язання, на підставі Акту державного виконавця від 15 січня 2014 року (номер виконавчого провадження 41433383), звільнити малий комплекс обслуговування автотранспорту, що знаходиться за адресою: Волинська область, Любомльський район, село Старовойтове, вул. Прикордонників, 7-а від майна приватного підприємства «Укрпалетсистем».

З огляду на що, колегія суду зазначає що факти, встановленні в даній постанові, ще раз в котре доводять про відсутність належних підстав для вжиття таких заходів забезпечення позову як накладення арешту на майно.

При цьому, колегія суду констатує, що використання його за договором суборенди майна № 61/11-2013 від 1 листопада 2013 року приватним підприємством «Укрпалетсистем» ще не свідчить про зміну будь-яким чином правового режиму даного майна чи про його псування, або утруднення в майбутньому виконання рішення суду по даній справі у разу задоволення позову та визнання договорів недійсними.

З огляду на це, провівши оцінку встановлених обставин, змісту та суті позовних вимог, колегія суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову.

Крім того, Рівненський апеляційний господарський суд наголошує на тому, що вибраний Позивачем захід до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно перешкоджає господарській діяльності приватного підприємства «Укрпалетсистем», про що було зазначено у судових актах суду адміністративного судочинства.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Все вищенаведене у даній судовій постанові призводить Рівненський апеляційний господарський суд до висновку, що апеляційна скарга Відповідача 2 підлягає до задоволення.

Враховуючи усе вищевказане в даній судовій постанові Рівненський апеляційний господарський суд констатує порушення господарським судом першої інстанції норм процесуального права (а саме статті 67 Господарського процесуального кодексу України) . Дане, в свою чергу, в силу дії пункту 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для скасування даної ухвали.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд задовольняє апеляційну скаргу Відповідача 2, скасовує ухвалу господарського суду Волинської області від 27 грудня 2013 року про забезпечення позову та відмовляє в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись статями 99, 101, 103-105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Портман Тим україна" задоволити.

2. Ухвалу господарського суду Волинської області від 27 грудня 2013 року в справі № 903/134/13-г скасувати.

3. У задоволенні заяви арбітражного керуючого Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Сервіс Плюс", яка надійшла до господарського суду Волинської області 26 грудня 2013 року , про вжиття заходів до забезпечення позову - відмовити.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

6. Справу № 903/134/13-г повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.