РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2014 року Справа № 924/524/14
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.
при секретарі Макаревич В.М.
за участю представників сторін:
від прокурора: Кондратюк А.В.
від позивача 1 не з'явився
від позивача 2: не з'явився
від відповідача: Сіта О.П.
розглянувши у відкритому судовму засіданні апеляційну скаргу позивача 2 Комунального підприємства "Тепловик" на рішення господарського суду Хмельницької області від 08 липня 2014 року у справі № 924/524/14 (суддя Муха М.Є.)
за позовом Прокурора Теофіпольського району в інтересах держави в особі
Позивача 1 органу місцевого самоврядування Теофіпольської районної ради
Позивача 2 Комунального підприємства "Тепловик"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьктранс"
про стягнення в сумі 19 763 грн. 61 коп.
ВСТАНОВИВ:
Прокурор Теофіпольського району (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування Теофіпольської районної ради (надалі - Позивач 1) в особі Комунального підприємства «Тепловик» (надалі - Позивач 2) звернувся в господарський суд Хмельницької області з позовом (а.с. 2-6) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмельницьктранс» (надалі - Відповідач) про стягнення 11 806 грн. 23 коп. заборгованості за надані послуги, 7 178 грн. 19 коп. пені, 589 грн. 99 коп. річних та 188 грн. 90 коп. інфляційних.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 8 липня 2014 року по справі № 924/524/14 (а.с. 105-106), з підстав вказаних у даному рішенні, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням, Позивач 2 звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 117) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду на переконання апелянта не відповідають обставинам справи, що зумовлене неповнотою та неправильністю встановлення обставин, які мають значення для справи. Крім того, Позивач 2 як на підставу скасування рішення суду посилається на той факт, що Позивач 2 виконав свої зобов'язання за договором, надавши послуги з централізованого опалення приміщення Відповідача у період з 9 січня 2012 року по 15 квітня 2012 року. Ця обставина, як зазначає апелянт підтверджується відсутністю претензій з боку Відповідача з приводу невиконання чи неналежного виконання Позивачем 2 своїх зобов'язань, а також повною оплатою Відповідачем наданих послуг в період з січня по червень 2012 року. Крім того, апелянт вказує, що відповідно до умов договору Відповідач зобов'язаний оплатити послуги Позивача 2, надані протягом опалювального сезону, шляхом внесення щомісячних платежів за період з 9 січня 2012 року по 15 травня 2012 року за тарифом 16 грн. 55 коп. за 1 кв.м. площі приміщення та за період з 16 квітня 2012 року по 15 жовтня 2012 року за тарифом 4 грн. 81 коп. за 1 кв.м. площі приміщення.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 29 липня 2014 року (а.с. 116), апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13 серпня 2014 року на 15 годину 10 хвилин.
На виконання вимог ухвали апеляційного господарського суду від 29 липня 2014 року Відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу (а.с. 135-138), в якому, з підстав зазначеному в даному відзиві Відповідач просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги Позивача 2 та залишити рішення місцевого господарського суду без змін.
В.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 12 серпня 2014 року (а.с. 147), з підстав вказаних у ньому, вніс зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, визначив колегію в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л..
Представники Позивача 1 та Позивача 2 в судове засідання від 13 серпня 2014 року не з'явилися. Про дату, час та місце розгляду справи Позивач 1 та Позивач 2 належним чином повідомлені, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 126, 128). Клопотань про відкладення розгляду справи сторонами суду не було подано.
Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників Позивача 1 та Позивача 2, за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні від 13 серпня 2014 року Прокурор повністю підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, висвітлених в поданій апеляційній скарзі.
В судовому засіданні представник Відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим.
Заслухавши пояснення представників Прокурора та Відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи та досліджені в судовому засіданні докази, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково. При цьому апеляційний господарський суд виходив з такого.
Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що між Позивачем 2 та Відповідачем 9 січня 2012 року укладено договір № 617 про надання послуг з централізованого опалення, та постачання гарячої води (надалі - Договір; 14-15).
Згідно пункту 1 Договору, Позивач 2 зобов'язався своєчасно надавати Відповідачу відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а Відповідач зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені Договором.
В силу дії пункту 5 Договору, тарифи на послуги становлять: з централізованого постачання гарячої води 4 грн. 81 коп./чол. з ПДВ; з централізованого опалення 16 грн. 55коп./Гкал з ПДВ.
Відповідно до пункту 9 Договору: розрахунковим періодом є календарний місяць; у разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим
Пунктом 17 Договору передбачено обов'язок Відповідача оплачувати послуги в установлений Договором строк.
Згідно з пунктом 14 Договору, за несвоєчасне внесення плати із Відповідача стягується пеня у розмірі, встановленому законом , 0,1 відсотків.
Відповідно до пункту 28 Договору, цей Договір укладається на 1 рік і набирає чинності з дня його укладення; Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду.
Договір підписаний та скріплений печатками сторін.
Позивачем 2 до матеріалів справи було долучено рахунки, які виставлялись Відповідачу для оплати за отримані послуги з теплопостачання, а саме рахунки: № 17 від 18 січня 2012 року, № 85 від 13 лютого 2012 року, № 116 від 13 березня 2012 року, № 159 від 4 квітня 2012 року, № 197 від 10 травня 2012 року на суму 2811 грн. 01 коп., № 217 від 6 червня 2012 року на суму 2 811 грн. 01 коп., № 250 липень 2012 року на суму 2 811 грн. 01 коп., № 315 серпень 2012 року на суму 2 811 грн. 01 коп., № 317 вересень 2012 року на суму 2 811 грн. 01 коп., № 380 травень 2012 року на суму 1 405 грн. 50 коп. (а.с. 16-21).
Відповідно до розрахункової таблиці по нарахуванню та оплаті послуг (а.с. 22) Відповідачу за 2012 рік надано послуг на суму 72 646 грн. 02 коп. з яким оплачено 60 839 грн. 79 коп. Борг становить 11 806 грн. 23 коп.
Водночас, дослідивши умови Договору суд констатує, що Договір в пункті 9 передбачає чіткий строк, коли Відповідач маєздійснювати оплату, та не містить будь-яких прив'язок обов'язку оплати до факту виставлення чи не виставлення Відповідачем відповідних рахунків. Суд констатує, що Договір (підпункт 2 пункту 19) передбачає лише надання інформації (інформація ж за правилом надається безпосередньо на звернення особи). З огляду на що, апеляційний господарський суд констатує, що обов'язок Відповідача по Договору сплатити заборгованість мав бути здійснений: за травень місяць 2012 року - до 10 червня 2012 року включно; за червень 2012 року - до 10 липня 2012 року; за липень 2012 року - до 10 серпня 2012 року включно; за серпень 2012 року - до 10 вересня 2012 року включно; за вересень 2012 року - до 10 жовтня 2012 року включно; за жовтень 2012 року - до 10 листопада 2012 року включно.
При цьому, суд наголошує на тому, що розмір оплати погоджений самими сторонами в пункті 5 Договору. При цьому цей розмір (4 грн. 81 коп.) продубльований з розміру, визначеного рішенням Виконавчого комітету Теофіпольської селищної ради № 1-11/2011 від 2 листопада 2011 року (а.с. 49; додаток № 1 на звороті а.с. 49). При цьому, дане рішення та пункт 5 Договору є діючими (в судовому порядку не скасовані).
22 березня 2012 року Позивачем 2 на адресу Відповідача було направлено лист - повідомлення (а.с. 38) про те, що Позивач 2 не має технічної можливості надавати послуги з централізованого теплопостачання з нового опалювального періоду 2012-2013 роки, а тому Договір буде розірвано в односторонньому порядку з 15 жовтня 2012 року. Даний лист було отримано Відповідачем про що свідчить відмітка на листі про його отримання.
Згідно акту приймання закінченого будівництвом об'єкту газопостачання (а.с. 71-72) прийнято до експлуатації закінчений будівництвом газопостачання теплогенераторної автобусної станції по вул. Щорса, 23 в смт. Теофіполі Хмельницької області з 29 листопада 2012 року, яке було виконане на замовлення Відповідача.
5 червня 2013 року Відповідачу було направлено нагадування (а.с. 37) про існування боргу в сумі 11 806 грн. 23 коп.
Оскільки Відповідачем в добровільному порядку заборгованість не сплачена, Прокурор в особі Позивач 2 звернувся з даним позовом до суду з метою захисту порушених інтересів.
Відповідно до частини 2 пункту 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
З положень статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Нормами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, тобто, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено Договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідно статті 714 Цивільного кодексу України,, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Аналогічні положення містить стаття 275 Господарського кодексу України.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно статті 193 Господарського кодексу України та статтей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В силу дії статті 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з наявних у справі доказів, Позивач 2 надав Відповідачу послуги за Договором на загальну суму 72 646 грн. 02 коп..
Відповідачем не заперечується факт надання послуг згідно умов Договору лише на суму 60 839 грн. 79 коп., яка Відповідачем й оплачена (що й не заперечується і самим Позивачем 2).
Крім того, в матеріалах справи міститься Рішення виконавчого комітету Теофіпольської селищної ради від 2 листопада 2011 року за № 1-11/2011 «Про погодження коригованих тарифів КП «тепловик», ВАТ « Теофіпольський цукровий завод» установ та організацій в смт. Теофіполь (а.с. 44), пунктом 1 котрого вирішено погодити скориговані двоставкові тарифи Позивача 2 на теплопостачання для підприємств, установ та організацій смт. Теофіполь з 1 листопада 2011 року (згідно з Додатком).
Що ж стосується посилань Відповідача на той факт, що ним було споруджено власну котельню на Теофіпольській автостанції, яка розпочала працювати в опалювальний сезон 2012-2013 роки, то колегія суду оглянувши акт приймання та додані Відповідачем (як доказ надання послуг ) рахунки оплати, зазначає наступне.
В пункті 2 Рішення приймальної комісії (а.с. 72) визначено, що пред'явлений до приймання газопостачання тепло генераторної автобусної станції по вул.. Щорса, 23 в смт. Теофіполі Хмельницької області вважати прийнятим Відповідачем з виконавчою документацією саме з 29 листопада 2012 року.
До матеріалів справи Відповідачем також додані платіжне доручення № 1747 від 25 грудня 2012 року на суму 8400 грн., платіжне доручення № 8074 від 30 листопада 2012 року на суму 4 677 грн. 94 коп., платіжне доручення № 1694 від 18 грудня 2012 року на суму 2500 грн. (а.с. 88, 91-92) з котрих вбачається, що Відповідач оплачував надані ПАТ «Хмельницькгаз» послуги саме з листопада 2012 року, а Позивач 2 просить стягнути заборгованість з 1 липня 2012 року по 15 жовтня 2012 року, тобто до листопада 2012 року. Даний фат, на переконання колегії суду, повністю нівелює подані Відповідачем платіжні доручення, як доказ неотримання послуг від Позивача 2 в зазначений період.
З урахуванням усього вищевказаного, згідно пунктів 5, 9, 17, 20 Договору, статті 193 Господарського кодексу України та статтей 526, 525, 692 Цивільного кодексу України позовні вимоги Прокурора про стягнення з Відповідача суми боргу в розмірі 11 806 грн. 23 коп., підлягають до задоволення. Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд - задовольняє позовні вимоги Прокурора та скасовує рішення місцевого господарського суду в цій частині.
Крім суми основного боргу, Прокурор також просив стягнути з Відповідача 7 178 грн. 19 коп. пені.
В силу дії пункту 20 Договору, Відповідач несе відповідальність згідно із законодавством і цим договором за: недотримання вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг; несвоєчасне внесення платежів за послуги - шляхом сплати пені.
Згідно з пунктом 14 Договору, за несвоєчасне внесення плати із Відповідача стягується пеня у розмірі, встановленому законом - 0,1 відсотків.
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Колегія суду зауважує, що частиною 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частина 1 статті 232 Господарського кодексу передбачає, що при реалізації в судовому засіданні порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України.
З викладеного слідує, що частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.
Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (пункт 5 статті 261 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 3, 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як вбачається з матеріалів справи Відповідачем заяви про застосування позовної давності не подавалася ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції.
В той же час, колегія суду дослідивши поданий Прокурором розрахунок штрафних санкцій (а.с. 40-41) звертає увагу на те, що Прокурор просить стягнути з Відповідача пеню в розмірі 7178 грн. 19 коп. за період з 10 серпня 2012 року по 10 квітня 2014 року, а всього за 608 днів .
Водночас, з огляду на вищезазначені норми діючого законодавства (нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано), колегія суду провівши розрахунок пені (із застосування калькулятора розрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга») зазначає, що підставною та обґрунтованою до стягнення є пеня саме в розмірі 1 964 грн. 90 коп. (за період з 1 серпня 2012 року по 31 серпня 2012 року борг в сумі 6 746 грн. 42 коп.; за період з 1 вересня 2012 року по 30 вересня 2012 року борг в сумі 10119 грн. 63 коп.; за період з 1 жовтня 2012 року по 31 січня 2013 року борг в сумі 11806 грн. 23 коп.) Відповідно, до задоволення підлягають вимоги щодо стягнення 1 964 грн. 90 коп. пені (розрахунок на а.с. 148).
З урахуванням усього вищевказаного, згідно пункту 9.2 Договору, статті 232 Господарського кодексу України та статтей 546-551, 611 Цивільного кодексу України позовні вимоги Прокурора про стягнення пені в сумі 7178 грн. 19 коп., підлягають до задоволення частково в сумі 1964 грн. 90 коп.. В решті позову щодо стягнення пені Рівненський апеляційний господарський суд - відмовляє в задоволенні позову.
Відповідно, приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду в цій частині.
Водночас, крім суми основного боргу та пені Прокурор просив стягнути з Відповідача три відсотки річних в розмірі 589 грн. 99 коп. та інфляційних в розмірі 188 грн. 90 коп..
В силу дії пункту 20 Договору, Відповідач несе відповідальність згідно із законодавством і цим договором за: недотримання вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Колегія суду констатує, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дослідивши розрахунок річних та інфляційних втрат (а.с. 40-41), Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що Позивачем 2 було не вірно визначено суму боргу з урахування конкретних періодів прострочення. Тому, колегія суду провівши розрахунок річних та інфляційних, вважає обґрунтованими та підставними до стягнення річні в розмірі 582 грн. 64 коп. 9розрахунок на звороті а.с. 148). Що ж стосується інфляційні в розмірі 188 грн. 90 коп., то колегія суду зауважу, що не може вийти за межі позовних вимог (за відсутності відповідного клопотання), а тому задовольняє інфляційні в розмірі, заявленому в позовній заяві - 188 грн. 90 коп.(адже згідно проведеного розрахунку на а.с. 149, за вказаний період підлягають до стягнення інфляційні у більшому розмірі).
Відтак, колегія суду задовольняє позовні вимоги Прокурора щодо стягнення річних в розмірі 582 грн. 64 коп. та інфляційних в розмірі 188 грн. 90 коп.. В задоволенні позову щодо стягнення 7 грн. 35 коп. річних суд відмовляє.
Відповідно, приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду в цій частині.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Отже, розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини, в даному випадку на Позивача.
Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
При цьому колегія суду бере до уваги і той факт, що Прокурором та Позивачем 2 були подані всі належні та допустимі докази щодо підтвердження факту надання послуг, відповідно до укладеного між Позивачем 2 та Відповідачем Договору.
Суд відхиляє заперечення Відповідача 2, висвітлені у відзиві на апеляційну скаргу, оскільки вони не відповідають обставинам справи, спростовуються наявними у справі доказами, а також спростовані усім вищевказаним у даній судовій постанові.
Враховуючи усе вищевказане в даній судовій постанові Рівненський апеляційний господарський суд констатує неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків дійсним обставинам справи та як наслідок невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи. Дане, в свою чергу, в силу дії пунктів 1, 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування даного судового рішення.
Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а оскаржуване рішення скасувати. Та прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково, в сумах визначених вище у даній судовій постанові.
Судові витрати, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на сторони, пропорційно розміру задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Тепловик" задоволити частково.
2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 08 липня 2014 року в справі № 924/524/14 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьктранс" (код 03119374, 29000, м. Хмельницький, вул. Пилипчука, 6) на користь Комунального підприємства "Тепловик" (ідентифікаційний код 14151286, 30600, смт. Теофіполь, Хмельницька область вул. Щорса, 25) 11 806 грн. 23 коп. заборгованості, 1 964 грн. 90 коп. пені, 582 грн. 64 коп. річних, 188 грн. 90 коп. інфляційних втрат, 672 грн. 18 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
5. В решті позову відмовити.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьктранс" (код 03119374, 29000, м. Хмельницький, вул. Пилипчука, 6) в дохід Державного бюджету України 1 344 грн. 36 коп. судового збору за розгляд позовної заяви.
7. Стягнути з Комунального підприємства "Тепловик" (ідентифікаційний код 14151286, 30600, смт. Теофіполь, Хмельницька область вул. Щорса, 25) в дохід Державного бюджету України 482 грн. 64 коп. судового збору за розгляд позовної заяви.
8. Доручити господарському суду Хмельницької області видати відповідні накази.
9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
10. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Філіпова Т.Л.