22-ц/775/1108/2014(м)

264/2760/14-ц

Категорія 30 Головуючий у 1-ій інстанції Кашицька С.А.

Суддя-доповідач Ткаченко Т.Б.

Р і ш е н н я

Іменем України

13 серпня 2014 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого - Ткаченко Т.Б.,

суддів - Баркова В.М., Мальцевої Є.Є.,

при секретарі - Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш», треті особи: відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Маріуполі Донецької області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я на виробництві, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 червня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року ОСОБА_3, в особі представника ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» (далі ПАТ «Азовзагальмаш»), треті особи: відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Маріуполі Донецької області (далі Фонд), ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, посилаючись на те, що з 16 вересня 2009 року перебував з ПАТ «Азовзагальмаш» в трудових правовідносинах на посаді слюсаря по зборці металевих конструкцій в цеху № 160. 31 березня 2013 року він отримав травму на робочому місці в нічній зміні цеха № 160 ПАТ «Азовзагальмаш». З 01 квітня 2013 року по 02 серпня 2013 року позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні Міської лікарні швидкої медичної допомоги м.Маріуполя. Під час знаходження його на лікуванні, з боку відповідача застосовувався тиск про оформлення побутової травми, а не травми на виробництві. За весь період лікування йому постійно затримували виплати за лікарняним листом. Крім того, позивач звертався на підприємство з проханням виплатити йому матеріальну допомогу, однак йому відмовили, одноразово він отримав матеріальну допомогу в розмірі 250 грн. З 05 серпня 2013 року по 22 жовтня 2013 року позивач перебував на амбулаторному лікуванні у травматолога за місцем проживання. 23 жовтня 2013 року рішенням МСЕК м.Маріуполя позивачу призначена ІІІ група інвалідності строком на 1 рік. 24 жовтня 2013 року позивач був викликаний на засідання цехового комітету у зв'язку з його звільненням на підставі п.5 ст.40 КЗпП України (неявка на роботу упродовж більше чотирьох місяців підряд внаслідок непрацездатності). Цеховим комітетом прийнято рішення надати позивачу направлення у відділ кадрів ПАТ «Азовзагальмаш» для переводу на іншу посаду. В зв'язку з поганим самопочуттям, позивач вимушений був скористатись своєю плановою відпусткою з 24.10.2013 року по 19.11.2013 року. По виходу з відпустки, позивачу запропонували декілька вакансій, однак ті, які йому могли підійти за станом здоров'я, були зайняті, а інші потребували тривалого знаходження на ногах. В результаті травми, яку позивач отримав на виробництві, та протиправних дій з боку відповідача в частині не забезпечення безпечних умов праці, йому була спричинена моральна шкода. У зв'язку з отриманою травмою позивач відчував сильний фізичний біль та моральні страждання, позбавлений можливості в повній мірі реалізувати свої щоденні заняття, звички та бажання, що в сукупності потребує від нього додаткових зусиль для організації своєї життєдіяльності. Позивач став інвалідом, втратив 45% професійної працездатності. Позивач внаслідок травми та неможливості продовжувати свою роботу змушений був звільнитись з роботи, яка була нього та його сім'ї єдиним джерелом доходів. Крім того, позивач в подальшому потребує медичної операції для встановлення імплантату в кінцівку. Уточнивши свої вимоги, просив суд стягнути з ПАТ «Азовзагальмаш» на його користь моральну шкоду в розмірі 80 000 грн., спричинену в результаті отриманої травми, пов'язаної з виробництвом.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 червня 2014 року позов ОСОБА_3 до ПАТ «Азовзагальмаш» про відшкодування моральної шкоди задоволено повністю.

Стягнуто з ПАТ «Азовзагальмаш» на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої в результаті отримання травми, пов'язаної з виробництвом 80000 грн. на відшкодування моральної шкоди з ПАТ «ММК ім.Ілліча» 30000 грн.

Стягнуто з ПАТ «Азовзагальмаш» в дохід держави 800 грн. судового збору.

Не погодившись з рішенням суду відповідач, посилаючись в апеляційній скарзі на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, відмовивши ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в повному обсязі.

Зокрема вказує, що судом не вірно дана оцінка акту № 10 від 13 січня 2014 року про спільне проживання з дитиною та дружиною ОСОБА_8, які знаходяться на утриманні позивача, оскільки остання під час допиту в якості свідка зазначила, що у шлюбі з позивачем не перебуває з 2008 року.

Судом не вірно встановлено, що позивач позбавлений можливості працювати, що підтверджується довідкою МСЕК м.Маріуполя від 23 жовтня 2013 року, відповідно до якої позивачу встановлена 3 група інвалідності, що підтверджує, що стан здоров'я позивача дозволяє йому продовжувати трудову діяльність з певними обмеженнями.

Судом не враховано, що після отримання травми позивач не позбавлений фінансового забезпечення та в цій частині заподіяні йому моральні страждання викликають сумнів, оскільки Фондом йому сплачена компенсація в розмірі 77996 грн., а також встановлена щомісячна страхова виплата в розмірі 2709 грн. Після звільнення з підприємства відповідача за згодою сторін позивач отримував щомісячно виплати в Центрі зайнятості населення.

Під час розгляду справи судом не дотримано принципів розумності, виваженості та справедливості, не дана належна оцінка доказам, вважає, що сума моральної шкоди в розмірі 80000 грн. являється необґрунтовано завищеною, не відповідає судовій практиці та вимогам п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності позивача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи. Звернувся з заявою про розгляд справи без його участі.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача Топузова В.І., який просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та відмовити позивачу у відшкодуванні моральної шкоди, заперечення ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_7, який просив апеляційну скаргу відхилити, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині розміру стягнення з відповідача моральної шкоди та судового збору зміні з таких підстав.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне зв'язку з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Задовольняючи позов суд дійшовши висновку, що позивач отримав травму внаслідок діяльності, пов'язаної з використанням відповідачем механізмів, що є джерелом підвищеної небезпеки. При цьому будь-які докази, які б свідчили про те, що нещасний випадок стався внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, суду не надано.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на користь позивача, суд враховував обставини отримання позивачем травми, глибину фізичних та душевних страждань, а також характер і тривалість страждань, стан здоров'я позивача, ступень вини особи, яка завдала моральної шкоди , а також враховує вимоги розумності та справедливості.

При визначенні розміру відшкодування шкоди, суд також враховує і ті обставини, що підприємство не прийняло міри для надання допомоги позивачу та його сім'ї в період тривалого лікування ОСОБА_3 та суд дійшов до висновку, що підлягає стягненню заподіяна моральна шкода в розмірі 80000 грн.

З висновком суду першої інстанції про визначення розміру моральної шкоди колегія суддів не може повністю погодитися у зв'язку з тим, що він не в повній мірі відповідає обставинам справи і є необґрунтованим.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Згідно з ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди робітнику здійснюється у випадку, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як зазначено в роз'ясненнях, що містяться в п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Отже, встановив, що ОСОБА_3 отримав травму у зв'язку з настанням нещасного випадку на виробництві, внаслідок чого став інвалідом 3 групи, залишковим наслідком сталося погіршення стану здоров'я позивача, суд дійшов правильного висновку щодо спричинення позивачу моральних (душевних) страждань, та виникнення фізичних і моральних страждань, обмеження його життєдіяльності.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував обсяг заподіяних позивачеві моральних страждань, а також і фізичних страждань, характер і тривалість цих страждань, стан здоров'я потерпілого, наслідки отриманої травми, ступень вини особи, яка завдала моральної шкоди.

Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції, та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду, не надано.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність прийнятого по справі рішення в частині розміру відшкодування позивачу моральної шкоди.

Вини ОСОБА_3 в даному нещасному випадку не має, а забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається саме на відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що після отримання травми, позивач протягом 2013 року неодноразово проходив лікування і при первичному огляді згідно довідки МСЕК йому встановлено третю групу інвалідності (а.с.13-16).

Разом з тим, дійшовши висновку про стягнення з відповідача в дохід держави судового збору в розмірі 800 грн., суд допустив порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного постановлення рішення в цій частині.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору з позовної заяви немайнового характеру встановлюється у розмірі 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Отже, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» з 01 січня 2014 року мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 1218 грн., ставка судового збору з позовної заяви немайнового характеру становить 243 грн. 60 коп.

За таких обставин, рішення суду в частині стягнення судового збору в розмірі 800 грн. також підлягає зміні, і з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 243 грн.60 коп.

В решті рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314,316 ЦПК України, колегія суддів,

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» задовольнити частково.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 червня 2014 року змінити.

Позов ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я на виробництві, задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої в результаті отриманої травми, пов'язаної з виробництвом, 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень та в дохід держави судовий збір 243 гривні 60 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т.Б.Ткаченко

Судді В.М.Барков

Є.Є.Мальцева