УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2008 р. м. Івано-Франківськ
Колегія судців судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Мелінишин Г.П.
суддів Пнівчук О.В., Соколовського В.М.,
секретаря Пожар Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ "АКБ "Прикарпаття" (ВАТ "Плюс Банк"), треті особи без самостійних вимог: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Підрозділ примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 05.12.2007 року , -
встановила:
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05.12.2007 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ВАТ "АКБ "Прикарпаття" (ВАТ "Плюс Банк"), треті особи без самостійних вимог: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Підрозділ примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Справа № 22-ц-262/2008 р.
На дане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Апелянт зазначає, що судом неповно та необ'єктивно з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, а тому постановлено необгрунтоване рішення. Суд не прийняв до уваги, що відповідно до договору застави вчинення виконавчого напису було передбачено у випадку непогашення кредиту у встановлені кредитним договором терміни. П.1 кредитного договору передбачено термін погашення кредиту до 06.10.2006 року. Тобто до 06.10.2006 року нотаріус не вправі була вчиняти виконавчий напис. Не було також і перереєстровано договір застави чи кредитний договір, оскільки відбулася зміна боржника у зобов'язанні і такий правочин мав би підлягати державній реєстрації. Судом не враховано, що порушення, допущені нотаріусом при вчиненні виконавчого напису, повністю підтверджуються роз'ясненнями Міністерства юстиції України від 09.02.2007 року №С-21213-19, в т.ч.1 недопустимість скорочення терміну кредитного договору. Крім того, судом не враховано, що поручителем виступає її син ОСОБА_3, а не її чоловік ОСОБА_3, 1956 року народження, який є власником квартири. Про визнання його боржником ні 12.09.2007 року, ні 20.09.2007 року він не повідомлявся. Суд безпідставно відмовив в задоволенні її клопотання про залучення до участі в справі ОСОБА_3, необгрунтовано визнав його боржником та залучив до участі в справі в якості третьої особи. Не перевірено судом також і її пояснень щодо сплати нею додатково 750 грн. на погашення кредиту, а тому нарахування боргу в сумі 12475,29 доларів США не відповідає дійсності. Посилаючись на зазначені обставини просила рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник доводи скарги підтримали з наведених в ній мотивів.
Представники ВАТ "Плюс Банк", третіх осіб: приватного нотаріуса ОСОБА_2 та Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, третя особа ОСОБА_2 доводи скарги заперечили, посилаючись на обгрунтованість висновків суду.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін та третіх осіб, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу
своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи 09.10.2003 року між ВАТ "АКБ "Прикарпаття" (правонаступником якого на даний час є ВАТ "Плюс Банк") та ОСОБА_1 було укладено договір №188 про надання кредиту в сумі 7500 доларів США на термін до 06.10.2006 року.
Згідно умов даного договору позичальник зобов'язувалась погашати одержаний кредит частинами (не пізніше останнього робочого дня кожного місяця). З метою забезпечення виконання вказаного зобов'язання було укладено договір застави чотирьохкімнатної АДРЕСА_1, яка належала на праві власності майновому поручителю ОСОБА_3. П. 10.1 вказаного договору передбачено право заставодержателя (ВАТ "АКБ "Прикарпаття") у випадку непогашення у встановлений кредитним договором термін одержаного кредиту, прострочення сплати відсотків за користування ним, звернути стягнення на заставлене майно шляхом його реалізації на свій розсуд (а.с. 6, 8-9).
За змістом ч.1 ст.20 Закону України "Про заставу" та ст.589 ЦК України заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.
Судом встановлено, що позивачка систематично порушувала терміни погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, в зв'язку з чим їй та майновому поручителю ОСОБА_3 неодноразово направлялись листи - повідомлення з вимогою погашення боргу та попередження про вчинення виконавчого напису (а.с. 35-45), частково від одержання яких останні відмовлялись.
З матеріалів справи вбачається, що станом на 30.06.2006 року позивачкою повернуто банку частину кредиту в сумі 1828,83 долари США. Сплату решти 5671,17 доларів США кредиту та 470,77 доларів США процентів по кредиту нею було прострочено, в зв'язку з чим банком нараховано пеню в розмірі 6333,35 долари США.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом Зокрема, як встановлено ст.88 Закону України "Про нотаріат", п. 284 Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", п.1 Переліку документів, за якими стягнення проводиться на підставі виконавчих написів нотаріусів (затверджений Постановою KM України від 29.06.1999 року №1172) виконавчі написи є підставою
стягнення на заставлене майно за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, тобто за договором застави квартири в тому числі.
З'ясовано, що на день звернення відповідача ВАТ "АКБ "Прикарпаття" з заявою про вчинення виконавчого напису на договорі застави ОСОБА_1 прострочила повернення кредиту згідно із встановленим кредитним договором графіком протягом двох років, а період прострочки сплати процентів перевищив шість місяців. Саме в зв'язку з цим банк і набув право звернення стягнення на заставлену квартиру.
Як вбачається з матеріалів справи, подані ВАТ "АКБ "Прикарпаття" документи зокрема довідка-виписка з позичкового рахунку основного боржника за кредитним договором станом на 30.06.2006 року, розрахунок боргу, договір застави, копії листа-попередження банку ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 22.03. та 04.08.2005 року підтверджували безспірність заборгованості боржника ОСОБА_1 перед стягувачем (ВАТ "АКБ "Прикарпаття"), встановлювали прострочення виконання зобов'язання і не потребували додаткового доказування. Крім того, було встановлено, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
З врахуванням наведених обставин, приватним нотаріусом ОСОБА_2 і було вчинено виконавчий напис на борговому документі - договорі застави від 09.10.2003 року і будь-яких порушень закону при цьому не виявлено.
Колегія суддів приходить до висновку, що суд прийшов до правильного висновку про безпідставність вимог ОСОБА_1, а тому обгрунтовано з цих підстав відмовив в задоволенні позову.
Посилання апелянта на сплату нею 750 грн., що є доказом спору щодо суми заборгованості і перешкоджало вчиненню виконавчого напису не заслуговує на увагу, оскільки умовами кредитного договору передбачено сплату кредиту та відсотків у доларах США і на інші рахунки.
Колегія суддів вважає, що справа судом першої інстанції розглянута повно і об'єктивно, а рішення постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст. ст. 218, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Івано-Франківського міського суду від 5 грудня 2007 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.