ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2014 р. Справа № 804/8756/14

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Неклеса О.М.,

при секретарі судового засідання Колесник І.О.,

за участі:

представника позивача Самойлова Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Українсько-Сірійського Товариства з обмеженою відповідальністю «Аміна» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Українсько-Сірійське Товариство з обмеженою відповідальністю «Аміна» (далі - УС ТОВ «Аміна», позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - ДПІ у Бабушкінському районі, відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 09 квітня 2013 р. № 0000342204, прийняте ДПІ у Бабушкінському районі, яким збільшено УС ТОВ «Аміна» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 143 650 (сто сорок три тисячі шістсот п'ятдесят) грн. 00 коп. - за основним платежем та на 35 912 (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот дванадцять) грн. 50 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 09 квітня 2013 р. № 0000352204, прийняте ДПІ у Бабушкінському районі, яким збільшено УС ТОВ «Аміна» суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 150 832 (сто п'ятдесят тисяч вісімсот тридцять дві) грн. 00 коп. - за основним платежем та на 37 708 (тридцять сім тисяч сімсот вісім) грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ДПІ у Бабушкінському районі області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість під час здійснення взаємовідносин з ППКФ «РОЗС» за період березень 2012 р., за результатами якої складено акт від 20.12.2012 р. № 7175/224/25517193. На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були складені податкові повідомлення-рішення від 09 квітня 2013 р. № 0000342204 та № 0000352204. З висновками акту перевірки позивач не погоджується та вважає, що вони не відповідають фактичним обставинам, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства України та прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України на підставі неправомірних висновків відповідача, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому є протиправними та підлягають скасуванню. Представник позивача зазначив, що в обґрунтування висновків акту перевірки позивача податковий орган посилається на відомості, отримані з інших податкових інспекцій, викладені в актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагента позивача з його контрагентом, а саме на інформацію щодо відсутності у ППКФ «РОЗС» необхідних умов для вчинення господарських операцій. До перевірки позивач надав відповідачу належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують факт реального виконання договору поставки, тому висновки контролюючого органу про вчинення позивачем порушень податкового законодавства не є обґрунтованими та не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень. Представник позивача окремо зазначив, що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути доказом фіктивності спірних відносин, оскільки відповідно до умов договору місцем поставки товару є склад покупця, тому тягар оформлення товарно-транспортних накладних було покладено на постачальника. Крім того доказом оформлення позивачем довіреностей на одержання цінностей є журнал реєстрації довіреностей, який не досліджувався в ході перевірки. В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

В судовому засіданні 17.07.2014 р. представник відповідача проти позову заперечував. Судом було оголошено перерву для надання відповідачем додаткових документів до 24.07.2014 р. 24.07.2014 р. відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, подав до суду клопотання про відкладення дати розгляду справи. 30.07.2014 року відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Представником відповідача не надано суду заперечень проти адміністративного позову. Враховуючи положення ч. 1 ст. 122 КАС України, якою встановлено строк розгляду адміністративної справи, а також положення ч. 4 ст. 128 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про судові засідання.

Дослідивши письмові докази по справі та заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що УС ТОВ «Аміна» (код ЄДРПОУ 25517193) зареєстровано Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 27.02.1998 р., перебуває на податковому обліку в ДПІ у Бабушкінському районі, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 21.04.2011 р. № 100334663.

На підставі наказу про здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки УС ТОВ «Аміна» від 18.12.2012 р. за № 1440, згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 ст. 78 та відповідно до пункту 79.1, пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України), з урахуванням матеріалів перевірки ПВКФ «РОЗС» за період березень 2012 р. щодо встановлених нікчемних правочинів, посадовою особою відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності УС ТОВ «Аміна» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість під час здійснення взаємовідносин з ППКФ «РОЗС» за період березень 2012 р., за результатами якої складено акт від 20.12.2012 р. № 7175/224/25517193.

Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування УС ТОВ «Аміна» по ланцюгу постачання ПВКФ «РОЗС» - УС ТОВ «Аміна», в розумінні ст. 185 ПК України. Викладені в акті перевірки позивача висновки були зроблені з урахуванням акту Лівобережної МДПІ у м. Дніпропетровську від 16.11.2012 р. № 5146/22-4/21854963 про неможливість проведення зустрічної звірки ПВКФ «РОЗС» по взаємовідносинам із ПП «СУНАТКО» березень, квітень 2012 р.

За висновками акту перевірки від 20.12.2012 р. № 7175/224/25517193, відповідачем встановлено:

1. не реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій УС ТОВ «Аміна» - по ланцюгу з постачальником ПВКФ «РОЗС» за березень 2012 р.;

2. порушення п. 187.1 ст. 187, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 143 650, 00 грн., у т.ч., по періодах;

3. в порушення п. п. 14.1.27, п. п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України занижено податок на прибуток підприємств за II квартал 2012 р. на суму 150 832, 50 грн.

На підставі акту перевірки від 20.12.2012 р. № 7175/224/25517193, відповідачем 09.04.2013 р. було винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0000342204, яким УС ТОВ «Аміна» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму - 179 562, 50 грн., з яких 143 650, 00 грн. - за основним платежем, 35 912, 50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000352204, яким УС «Аміна» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму - 188 540, 00 грн., з яких 150 832, 00 грн. - за основним платежем, 37 708, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

У перевіряємий період УС ТОВ «Аміна» здійснювало діяльність за наступними видами діяльності - виробництво будівельних виробів з пластмас, виробництво будівельних металевих виробів, виробництво меблів для офісів та підприємств торгівлі, розвідувальне буріння, інші види оптової торгівлі.

07.03.2012 р. між УС ТОВ «Аміна» (покупець) та ПВКФ «РОЗС» (постачальник) укладено договір поставки № 7/03, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати (поставити) іншій стороні - покупцю товари, а покупець зобов'язується прийняти вказані товари в асортименті, кількості згідно специфікації, яка додається до договору та є його невід'ємною частиною та оплатити їх на умовах та в порядку визначеному даним договором. Згідно з п. 2.1 зазначеного договору місце поставки товарів є склад покупця, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Праці, 2-Т. Відповідно до п. 3.2 наведеного договору, оплата товару здійснюється шляхом перерахунку безготівкових грошових коштів, платіжними дорученнями на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний в договорі.

Фактичність виконання позивачем договору з ПВКФ «РОЗС», а також рух активів підтверджується наступними первинними документами: договором, податковими та видатковими накладними. На виконання договору № 7/03 від 07.03.2012 р. УС ТОВ «Аміна» здійснило оплату за поставлений ПВКФ «РОЗС» товар у повному обсязі в загальній сумі, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких долучені до матеріалів справи.

Також на підтвердження здійснення господарських операцій між позивачем та ПВКФ «РОЗС», позивачем до суду надано: витяг з журналу реєстрації довіреностей за 2012-2013 рр.; договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності № 9-06/05-ор від 10.06.2005 р., а саме будівлі профілакторію ТО і ТР великовантажних автомобілів площею 1296 кв.м., розміщене за адресою м. Дніпропетровськ, пр. Праці, 2-Т, додаткову угоду до наведеного договору; штатний розклад УС ТОВ «Аміна» на 2012 р. та 2014 р.; оборотно-сальдові відомості ТМЦ УС ТОВ «Аміна» за березень 2012 р. та за 01.03.2012 р.- 30.04.2012 р.

В подальшому отримані за договором поставки № 7/03 від 07.03.2012 р. товарно - матеріальні цінності були використані УС ТОВ «Аміна» у власній господарській діяльності - для виробництва корпусних меблів, вікон та дверей, що підтверджується наданими до суду документами, а саме: схемою виробничого процесу виготовлення корпусних меблів, технологічним регламентів виробництва вікон та дверей із алюмінієвих профілів, договорами про повну індивідуальну відповідальність, договором підряду, договорами поставки з додатками, актами здачі-приймання виконаних робіт (послуг), видатковими накладними, платіжними дорученнями.

З проведеного судом аналізу первинних документів, суд доходить висновку щодо наявності фізичної, технічної можливості УС ТОВ «Аміна» для здійснення господарської діяльності та її доцільності.

Відповідно до п. 138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Підпунктом 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Фактичність виконання позивачем договору з ПВКФ «РОЗС» та подальшого використання отриманих за цим договором товарно-матеріальних цінностей у своїй господарській діяльності, а також рух активів підтверджується наступними первинними документами: договорами, додатковими угодами, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, актами сдачі-приймання виконаних робіт (послуг). Зазначені документи оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та є належними доказами, що підтверджують здійснення господарських операцій за участю позивача.

Відповідачем не було додано жодних документів, які б підтверджували завищення податкового кредиту позивачем.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Необхідними умовами для висновку про нікчемність угоди згідно до ст. 207 ГК України та ст. 228 ЦК України є доведення факту наявності завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети укладення угоди сторонами, а також наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в ст. 67 Конституції України та законах України про оподаткування.

Отже, суб'єктний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними належними засобами доказування.

З огляду на встановлені обставини у справі та наведені норми законодавства, угода, яка укладені між УС ТОВ «Аміна» та ПВКФ «РОЗС» оформлена належним чином: договір поставки № 7/03 від 07.03.2012 р. підписано уповноваженими особами, які на час підписання договору та його виконання мали необхідний обсяг правосуб'єктності. Спірні правочини не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності правочинів. Правочин з поставки товарів виконано сторонами в повному обсязі. УС ТОВ «Аміна» на виконання умов вищевказаних договорів отримало товарно-матеріальні цінності, постачальник ПВКФ «РОЗС» отримав оплату за товар.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Актом перевірки від 20.12.2012 р. № 7175/224/25517193 не доведено факти та обставини, наявність яких необхідна для висновку про нереальність (нікчемність) правочинів, не доведено, що операції з поставки по ланцюгу від ПВКФ «РОЗС» до УС ТОВ «Аміна» не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання товарів, які не спричиняють реального настання правових наслідків по ланцюгу та здійснені для операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, що свідчить про те, що висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського обліку, що є порушенням пункту 6 Порядку № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Так, висновки акту ґрунтуються на припущеннях контролюючого органу, не підкріплених посиланням на досліджені під час перевірки документи, а також складені на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки ПВКФ «РОЗС» по взаємовідносинам із ПП «СУНАТКО» березень, квітень 2012 р.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ПВКФ «РОЗС», який не може вважатись судом безспірним доказом порушення податкового законодавства з боку позивача. З аналізу норм права вбачається, що податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушення з боку першого.

Аналогічна правова позиція також відображена в рішенні Вищого адміністративного суду України від 13.12.2012 р. № К/9991/32048/12.

Висновки відповідача не підтверджуються належними доказами стосовно відсутності об'єктів оподаткування по ланцюгу постачання від ПВКФ «РОЗС» до УС ТОВ «Аміна».

Суд вважає за необхідне зазначити, що єдиним допустимим засобом доказування нереальності правочину, вчиненого між суб'єктами господарювання може бути лише судове рішення, яким встановлена недійсність такого правочину.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно до п. п. 198.2, 198.3 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193. 1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються обов'язкові реквізити визначенні даною статтею. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів, послуг.

Пункт 198.6 ст. 198 ПК України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, правомірність формування платником податку податкового кредиту визначається фактичним проведенням операцій платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами.

Доводи податкового органу з приводу відсутності у позивача необхідних первинних документів, а саме: довіреностей, ТТН, а також підтверджуючих документів щодо транспортування товару, внаслідок чого неможливо підтвердити фактичне отримання товару суд не бере до уваги з огляду на наступне.

Наявність довіреностей на отримання ТМЦ належним чином підтверджуються витягом з журналу реєстрації довіреностей за 2012-2013 рр., копія якого міститься в матеріалах справи.

Щодо транспортування ТМЦ за договором поставки № 7/03 від 07.03.2012 р. суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 2.1 договору місце поставки товарів є склад покупця, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Праці, 2-Т. Зазначені умови договору свідчать про те, що у зазначеному випадку наявність у покупця товарно-транспортних накладних чи інших документів на підтвердження транспортування товару не є обов'язковим, всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару в місце призначення несе постачальник, тягар оформлення товарно-транпортних накладних в свою чергу покладається на ПВКФ «РОЗС».

Окрім того, відповідно до ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» товарно-транспортну накладну повинен мати перевізник для пред'явлення особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки руху. Вказаним законом допускається можливість мати інший встановлений законодавством документ на вантаж, крім товарно-транспортних накладних. Таким документом, в свою чергу є видаткова накладна.

Отже, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження податкового кредиту та підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання ТМЦ.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач формував свої витрати та податковий кредит у перевіряємому періоді на підставі первинних документів та податкових накладних, які відповідають встановленим для них вимогам, своєчасно та в межах проведених господарських операцій. Отже, у суду відсутні підстави вважати, що позивач склав свою податкову звітність з податку на додану вартість без відповідного підтвердження первинними документами.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством; фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як зазначено в ч. 1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Задовольняючи адміністративний позов, суд виходить із того, що об'єктом оподаткування є певна операція між конкретними суб'єктами господарювання, яка має бути підтверджена необхідними первинними документами.

Підставою для отримання платником податків права на отримання податкових переваг є наявність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій.

Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами, що в свою чергу в певній мірі свідчить про реальність таких операцій.

Отже, операції, що формують податковий кредит для цілей визначення оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 зазначено, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі і нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому взаємовідносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 р. «Щодо підтвердження даних податкового обліку», документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Позивач мав в наявності всі первинні документи, що підтверджують обсяги задекларованих витрат. Угода укладалась підприємством в межах господарської діяльності, згідно з установчими, реєстраційними та дозвільними документами. Згідно з отриманими податковими накладними позивач мав законні підстави для включення певних сум до складу податкового кредиту.

В судовому засіданні позивачем доведено обґрунтованість віднесення до податкового кредиту суми 143650, 00 грн. з податку на додану вартість по періодах та 150832, 50 грн. з податку на прибуток підприємств за II квартал 2012 р., які не визнала податкова інспекція, оскільки контрагент не несе відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Відповідно до ст.ст. 46-49 ПК України, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагенти позивача в подальшому не дотримувались у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до витрат і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

З проведеного судом аналізу первинних документів, долучених до матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно сформований податковий кредит у сумі 143650, 00 грн. з податку на додану вартість по періодах та 150832, 50 грн. з податку на прибуток підприємств за II квартал 2012 р.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09 квітня 2013 р. № 0000342204 та № 0000352204 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Позивач в адміністративному позові також просив стягнути з Державного бюджету України на користь УС ТОВ «Аміна» судовий збір у розмірі 4 872, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, документально підтверджені позивачем судові витрати - судовий збір сплачений згідно платіжного доручення № 300 від 27.06.2014 р. у розмірі 4872, 00 грн. підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 09 квітня 2013 р. № 0000342204, прийняте Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, яким збільшено Українсько-Сірійському Товариству з обмеженою відповідальністю «Аміна» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 143 650 (сто сорок три тисячі шістсот п'ятдесят) грн. 00 коп. - за основним платежем та на 35 912 (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот дванадцять) грн. 50 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Визнати протиправним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 09 квітня 2013 р. № 0000352204, прийняте Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, яким збільшено Українсько-Сірійському Товариству з обмеженою відповідальністю «Аміна» суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 150 832 (сто п'ятдесят тисяч вісімсот тридцять дві) грн. 00 коп. - за основним платежем та на 37 708 (тридцять сім тисяч сімсот вісім) грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Українсько-Сірійського Товариства з обмеженою відповідальністю відповідальністю «Аміна» судовий збір у розмірі 4872, 00 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено 04.08.2014 р.

Суддя О.М. Неклеса