КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 22-а-4987/08                                                                   Головуючий у 1 інстанції Прокопчук А.В.                                                                                                                         Суддя-доповідач Василенко Я.М.                                         

    У Х В А Л А

    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2008 року                                                                                                         м. Київ

                Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

 Головуючого:                                                                  Василенка Я.М.,

    Суддів:                                                                             Ситникова О.Ф.,

                                                                                              Бистрик Г.М.,

 при секретарі:                                                                 Литвині О.В.,

розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 06.07.2007 року у справі за її позовом до Генеральної прокуратури України про незаконність дій та бездіяльність посадових осіб Генеральної прокуратури України та підпорядкованих їй посадових осіб прокуратури Вінницької області та посадових осіб Замостянської прокуратури м. Вінниці, -

В С Т А Н О В И В:

23.01.2007 року ОСОБА_1 звернулася до Замостянського районного суду               м. Вінниці із позовом, в якому з урахуванням подальших уточнень просила визнати незаконними дії та бездіяльність посадових осіб Генеральної прокуратури та підпорядкованих їй посадових осіб прокуратури Вінницької області та посадових осіб Замостянської прокуратури м. Вінниці.

Постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 06.07.2007 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору та прийняти нову постанову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що в 2000 - 2002 роках позивачка зверталася до Генеральної прокуратури України і підпорядкованих їй посадових осіб прокуратури Вінницької області та посадових осіб Замостянської районної прокуратури               м. Вінниці з заявами про відкриття кримінальної справи в зв'язку з погрозами вбивством, отриманими на робочому місці, переслідуванням по місцю проживання та звільненням її за власним бажанням з Вінницького медичного університету, хоча заяви на звільнення вона не подавала. При цьому, ОСОБА_1 не отримала постанов про відмову в порушенні кримінальних справ, а посадовими особами прокуратури Вінницької області не було здійснено нагляду та не винесено процесуальних рішень щодо вищезазначених порушень трудового законодавства. У 2006 році вона повторно звернулась з заявою до Генеральної прокуратури України з проханням ще раз розглянути її заяви за 2000 - 2002 роки і розібратися в причинах неналежного їх розгляду.

Відповідно до ст. 25 КПК України нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. Прокурор зобов'язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили. Свої повноваження в кримінальному судочинстві прокурор здійснює незалежно від будь-яких органів і посадових осіб, підкоряючись тільки законові і керуючись вказівками Генерального прокурора України. Постанови прокурора, винесені відповідно до закону, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 94 КПК України приводами до порушення кримінальної справи є заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян.

У відповідності до ч. 1 ст. 99 КПК України при відсутності підстав для порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 99-1 КПК України постанову слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено відповідному прокуророві, а якщо таку постанову винесено прокурором - вищестоящому прокуророві. Скарга подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови. Постанову прокурора, слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до суду в порядку, передбаченому статтею 236-1 цього Кодексу.

Апелянт стверджує, що відповідачем не було виконано вимог зазначених норм КПК України, що у свою чергу є порушенням його прав щодо оскарження прийнятого рішення, а також порушені норми Закону України «Про звернення громадян».

Так, відповідно до ст. 29 Закону України «Про звернення громадян» нагляд за дотриманням законодавства про звернення громадян здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами. Відповідно до наданих їм чинним законодавством повноважень вони вживають заходів до поновлення порушених прав, захисту законних інтересів громадян, притягнення порушників до відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження.

Колегія суддів встановила, що факти зазначених звернень позивача у 2000-2002 роках та відсутність відповідного реагування на них згідно із Законом України «Про звернення громадян» та нормами КПК України підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами (а.с. 4-7). Проте, судом першої інстанції вірно було встановлено, що позивачем був пропущений річний строк звернення до суду щодо оскарження бездіяльності відповідачів у 2000-2002 роках, враховуючи, що позовна заява надійшла до суду першої інстанції лише 23.01.2007 року.

Річний строк звернення до адміністративного суду з приводу даних спірних відносин передбачений ст. 17 Закону України «Про звернення громадян» та ст. 99 КАС України.

Згідно ч. 3 ст. 17 Закону України «Про звернення громадян» рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржено до суду в термін, передбачений законодавством України. А таким законодавством у даному випадку є КАС України, ст. 99 якого визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи, зазначені положення ст. 99 КАС України  та ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», річний строк звернення до суду для позивача відраховується із моменту закінчення місячного строку на надання йому відповіді відповідачами.

Отже, хоча апеляційною інстанцією і не заперечуються права позивача ОСОБА_1 на відповідне реагування з боку відповідачів щодо її заяв на адресу відповідачів, а також не заперечується факт протиправності бездіяльності відповідачів щодо звернень у 2000-2002 роках, проте неможливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 обумовлюється пропущенням позивачем строків встановлених ст. 99 КАС України.

Стосовно ж звернення ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України у 2006 році з проханням ще раз розглянути її заяви за 2000 - 2002 роки, то колегія суддів не вбачає порушень чинного законодавства, адже відповідно до наявної у матеріалах справи копії листа (а.с. 7) були перевірені вказані у зверненні факти, з приводу чого прокурором Замостянського району направлено подання на ім'я начальника Замостянського РВ, яке розглянуто 15.05.2006 року на оперативній нараді Замостянського ВМ УМВС. Враховуючи зазначене, колегія суддів не вважає, що надання відповіді Генеральною прокуратурою України через прокуратуру Вінницької області на звернення від 10.04.2006 року лише 25.05.2006 року згідно поштового штемпелю на конверті (а.с. 90) є порушенням Закону України «Про звернення громадян», бо це було зумовлено необхідністю дослідження фактів зазначених у зверненні ОСОБА_1

Так, ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206  КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 06.07.2007  року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

     Головуючий:

     Судді: