Справа № 761/9448/13-ц

Провадження №2/761/243/2014

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

31 липня 2014 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Маліновської В.М.,

при секретарі Лазоришинеуць К.М, Нечипорук А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна", ОСОБА_4, треті особи: п'ята Київська державна нотаріальна контора, перша Київська державна нотаріальна контора, Державна реєстраційна служба Головного управління юстиції в м.Києві, про визнання довіреностей недійсними, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2013 року ОСОБА_2 (Позивач-1), ОСОБА_3 (Позивач-2) звернулись до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (Відповідач-1), ОСОБА_4 (Відповідач-2), треті особи: п'ята Київська державна нотаріальна контора (Третя особа-1), перша Київська державна нотаріальна контора (Третя особа-2), Державна реєстраційна служба Головного управління юстиції в м. Києві (Третя особа-3), про визнання довіреностей недійсними, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності.

Свої позовні вимоги Позивачі обґрунтовували тим, що власниками квартири АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Фондом комунального майна Радянського району м.Києва від 04 травня 1994 року, і зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 06.05.1994 року, в рівних частинах були ОСОБА_2, дівоче прізвище - ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Квартира вищеназваними співвласниками була приватизована на підставі ст.8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», з огляду на що, квартира належала всім співвласникам на праві спільної часткової власності у рівних частках, по 1\4 частці кожному.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, що підтверджується Свідоцтвом про смерть від 11 червня 2007 року, виданим Турбівською сільською радою Попільнянського району Житомирської області, єдиним спадкоємцем всього майна померлої відповідно до залишеного нею Заповіту від 08.11.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстраційний номер в реєстрі № 7514, є ОСОБА_3

ОСОБА_3 більш ніж 13 років проживав разом померлою ОСОБА_5 в спірній квартирі, вів разом з нею спільне домашнє господарство. З урахуванням положень ч.3 ст.1268 Цивільного кодексу України, ОСОБА_3 вважається таким, що прийняв спадщину, до складу якої повинна входити і 1\4 частини квартири АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_5 на момент смерті. У зв'язку з тим, що ОСОБА_3 не було належним чином оформлене право власності на успадковане ним від ОСОБА_5 майно, він 24.10.2012р. видав довіреність, якою доручив ОСОБА_2 оформити його спадкові права, отримати правовстановлюючі документів та зареєструвати право власності на майно у відповідних органах. В процесі оформлення спадщини виявилося, що за ОСОБА_5 не зареєстроване нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що стало несподіванкою для Позивачів.

Вирішивши перевірити отриману інформацію, ОСОБА_2 звернулася з запитом до КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» та 11.03.2013 року отримала Довідку про майно № 6159 (и-2013) відповідно до якої з 23.05.1994 року за даними Бюро за ОСОБА_2 вже не зареєстровано на праві власності 1\4 АДРЕСА_1.

З огляду на обставини, що склалися, Позивачка-1 спробувала знайти правовстановлюючі документи на квартиру, однак, Свідоцтва про право власності на житло, що видане Фондом комунального майна Радянського району м. Києва 04.05.1994р. та зареєстроване в Київському БТІ 04.05.1994 року відшукати на вдалося, можливе місцезнаходження Свідоцтва а ні Позивачу-1, а ні Позивачу-2 не відоме.

З метою з'ясувати за яких обставин відбулося відчуження 1\4 квартири, належної Позивачці-1 на праві власності, остання звернулася до ОСОБА_4, яка є співвласницею квартири та могла володіти необхідною інформацію стосовно можливого продажу квартири НОМЕР_1 третім особам.

Лише в березні 2013 року, Позивачка-1 дізналася від ОСОБА_4, що 23 травня 1994 року між ОСОБА_4 та Першим Українським міжнародним банком було укладено Кредитний договір №36-ф, за яким Банк надає Клієнту кредит на суму 4850 доларів США на строк до 20 листопада 1994 року. Відповідно до п.1.2 Кредитного договору, кредит надається Клієнту під гарантію. Відповідно до п.1.3, Кредитного договору, гарантією по даному кредиту був договір страхування, укладений зі страховою компанією «Остра» за № 017-к від 23 травня 1994.

23 травня 1994 року між Акціонерною страховою компанією «Остра-Київ», в особі Гордієнко І.М., що діяв на підставі Статуту, з однієї сторони; Першим Українським міжнародним банком («Кредитор»), в особі Тимонькіна Б.В., що діяв на підставі довіреності з другої сторони; та ОСОБА_4 («Страхувальник») з третьої сторони було укладено Договір Страхування ризику кредитора № 017-к, за яким Страховик бере на себе зобов'язання при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування Кредитору в межах страхової суми. Відповідно до 1.5, Договору страхування, Договір купівлі-продажу(Додаток 1) є невід'ємною частиною цього Договору.

Цього ж дня, 23 травня 1994 року між ОСОБА_4 («Продавець»), що діяла від свого імені, та начебто від імені інших співвласників, а саме: ОСОБА_5 на підставі довіреності, посвідченої державним нотаріусом п'ятої Київської державної нотаріальної контори 18 травня 1994 року ОСОБА_10, зареєстрованої в реєстрі за № 5К-1184; ОСОБА_3, на підставі довіреності, посвідченої державним нотаріусом п'ятої Київської державної нотаріальної контори 18 травня 1994 року ОСОБА_10, зареєстрованої в реєстрі за №5К-1186; ОСОБА_2, на підставі довіреності, посвідченої державним нотаріусом п'ятої Київської державної нотаріальної контори 18 травня 1994р. ОСОБА_10, зареєстрованої в реєстрі за №5К-1189; та Закритим акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Остра-Київ» («Покупець») (правонаступником його є Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна»), було укладено Договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 продали, а ЗАТ «АСК «Остра-Київ» придбало, належну продавцям квартиру АДРЕСА_1.

Позивачі зазначили, що а ні вони, а ні покійна ОСОБА_5 жодних договорів стосовно відчуження чи іншої передачі права власності на належні їм частки в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не укладали. Позивачами також не видавалося жодних довіреностей, якими б уповноважувалося третіх осіб, в тому числі Відповідача-2, на вчинення будь-яких дій від імені Позивачів щодо розпорядження належним їм нерухомим майном, грошових коштів чи інших матеріальних цінностей, а також вчинення будь-яких інших дій. Фактично, довіреності, на підставі яких був укладений Договір купівлі-продажу є підробленими, оскільки підпис, який міститься в зазначених документах виконаний не Позивачами, а іншою особою (особами).

Окрім того, згідно п.8 Договору купівлі-продажу, право власності на квартиру АДРЕСА_1 переходить до Відповідача-1 ([Покупця) з моменту виплати ним Продавцям (ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4) вартості квартири в повном розмірі в строк не пізніше 12.12.1994р. Відповідно до абз. 2 п.6 Договору купівлі-продажу від 23.04.1994 року, у випадку не сплати Покупцем вартості квартири в строк до 12.12.1994 року, договір вважається недійсним. Позивачі жодних грошових коштів від «продажу» квартири не отримували, бо й навіть уявити не могли, що квартира, в якій вони проживають з 1994 року та на сьогоднішній день була відчужена третій особі.

Таким чином, до березня місяця 2013 року Позивачі не знали про існування укладеного 23.05.1994 року ОСОБА_4 від їхнього імені Договору купівлі-продажу належних їм часток у праві власності на квартиру НОМЕР_1. Позивачі користуються, нібито «проданою» квартирою вже протягом 19 років та продовжують користуватися без жодних перешкод. На момент звернення до суду жодних вимог стосовно звільнення (усунення перешкод, виселення) житлового приміщення від третіх осіб, в тому числі від Відповідача-1, не надходило.

Враховуючи викладене, Позивачі просили: 1) визнати недійсною Довіреність від 18.05.1994року, видану від імені ОСОБА_5, та посвідчену державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Пановою О.П., зареєстровану в реєстрі за №5к-1184; 2) визнати недійсною Довіреність від 18.05.1994року, видану від імені ОСОБА_3, та посвідчену державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Пановою О.П., зареєстровану в реєстрі за №5К-1186; 3) визнати недійсною Довіреність від 18.05.1994року, видану від імені ОСОБА_2, та посвідчену державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Пановою О.П., зареєстровану в реєстрі за №5к-1189; 4) визнати недійсним Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 23.05.1994року, укладений між ОСОБА_4, що діяла від свого імені та від імені ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2, та закритим акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «ОСТРА-КИЇВ» (правонаступник Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна»), посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_13, зареєстрований в реєстрі за №21-3383; 5) витребувати у Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» з чужого незаконного володіння квартиру АДРЕСА_1 шляхом повернення її Позивачам; 6) встановити факт прийняття ОСОБА_3 спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2; 7) визнати за ОСОБА_3 право власності на 1\2 частини АДРЕСА_1, в тому числі 1\4 частини в порядку спадкування; 8) визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\4 частини АДРЕСА_1.

Також до позовної заяви було додано заяву про забезпечення позову в порядку ст. 152 ЦПК України (а.с.35-36 т1), в якому Позивачі просили забезпечити позов шляхом накладення арешту на АДРЕСА_1 та заборонити ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» та будь-яким третім особам вчиняти дії, спрямовані на зміну власника або користування АДРЕСА_1.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.04.2013р. відкрито провадження по справі, призначено попереднє судове засідання (а.с.41-42 т1). Ухвалою судді від 15.04.2013р. у задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено, при цьому в ухвалі, зокрема, вказувалось на те, що стороною не надано доказів належності на той час спірної квартири Відповідачу-1 (а.с.45-46 т1). Ухвалою суду від 29.07.2013р. справу призначено до судового розгляду(а.с.120 т.1).

В судовому засіданні 29.07.2013р. (а.с.121-122 т1) представник Позивачів повторно подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру та оголошення заборони Відповідачу-1 та будь-яким іншим третім особам вчиняти дії щодо відчуження вказаної квартири (а.с.112-113 т1). Ухвалою судді від 29.07.2013р. заяву представника позивачів про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на АДРЕСА_1, заборонено Приватному акціонерному товариству "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" (код ЄДРПОУ 16285602, м. Київ, вул. Воровського,33) та будь-яким третім особам вчиняти дії, спрямовані на зміну власника або користування квартирою АДРЕСА_1 (а.с.207-209 т1).

Не погоджуючись з ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29.07.2013р. представник ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» подав апеляційну скаргу до Апеляційного суду м. Києва, в якій просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29.07.2013р. та скасувати вжиті заходи до забезпечення позову (а.с.213-215 т1). Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17.12.2013р. апеляційну скаргу ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» відхилено, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29.07.2013р. залишено без змін (а.с.257 т1).

Також, одночасно з позовом Позивачами було подано клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи (а.с.32-34 т1). У подальшому для проведення експертизи Позивачами надано оригінали документів, що містять зразки підписів покійної ОСОБА_5, а також інших Позивачів, проведення експертизи останні просили доручити експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Ухвалою суду від 15.01.2014р. у справі призначено судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання: - Чи виконано підпис в довіреності, посвідченій державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори 18 травня 1994 року ОСОБА_10, зареєстрованій в реєстрі за № 5К-1186 ОСОБА_3 чи іншою особою? - Чи виконано підпис в довіреності, посвідченій державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори 18 травня 1994 року ОСОБА_10, зареєстрованій в реєстрі за № 5К-1189 ОСОБА_2 чи іншою особою? - Чи виконано підпис в довіреності, посвідченій державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори 18 травня 1994 року ОСОБА_10, зареєстрованій в реєстрі за № 5К-1184 ОСОБА_5 чи іншою особою? Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. На час проведення експертизи у справі оголошено перерву (а.с.33-34 т2).

24.03.2014р. на адресу суду надійшов Висновок судово-почеркознавчої експертизи № 1322/1323/14-32 від 19.03.2014р. у цивільній справі № 761/9448/13-ц, провадження № 2/761/243/2014 (а.с. 36-45 т2).

Відповідач-1 подав суду заперечення на позов (а.с.123-126 т2), в яких повністю заперечив проти задоволення позовних вимог Позивачів з огляду на те, що ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» не знав та не міг знати, що Позивачі не видавали довіреностей Відповідачу 2 ОСОБА_4 на укладання спірного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, а, отже Відповідач 1 є добросовісним набувачем у розумінні ст. 330 ЦК України, відповідно до якої якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до ст.388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього. Відповідно до ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав та не міг знати, власник має право витребувати це майно у набувача лише у разі, якщо майно було загублене, було викрадене або вибуло із володіння власника і володіння іншої особи, не з їхньої волі іншим шляхом. Відповідно до ст.397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Як вбачається із матеріалів справи, із самої позовної заяви, із даних про фактичне місцеперебування Позивачів та Відповідача-2, довідок ТОВ «Київградсервіс» від 16.07.2013 року, вони проживають і проживали у спірній квартирі, з огляду на що квартира не вибувала із їх володіння, тим більше поза їх волею, і на сьогодні продовжує знаходитись у їх володінні. Право власності добросовісного набувача преюдиціюється, а тому з урахуванням положень ст.330 ЦК України ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» набуло права власності на спірну квартиру та зазначена квартира не може бути витребувана у неї, з огляду на те, що не вибула із володіння Позивачів, а тому підстав до задоволення позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23 травня 1994 року немає. З огляду на те, що відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5, не підписували оспорюваних довіреностей, посвідчених державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Пановою О.П., відповідно ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 не передавали повноважень Відповідачу ОСОБА_4 на укладання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Відповідно до ч.2 ст.203 ЦК України особа, яка вичиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Оскільки Відповідач ОСОБА_4 не мала достатнього обсягу цивільної дієздатності щодо укладання оспюрюваного договору купівлі-продажу від імені ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5, відповідно правочин є таким, що не вчинений. Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. З огляду на те, що оспорюваний договір не підписувався ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5, відповідно до ч.2 ст.203, ст.,207 ЦК України договір є не вчиненим. Відповідно до п.8 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинений. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Враховуючи викладене підстав до задоволення позову про визнання договору недійсним немає.

Окрім того, Відповідач-1 зазначив, що Позивачі просять визнати спірний договір купівлі-продажу недійсним, однак при цьому варто врахувати, що Відповідач 2 також була співвласником квартири що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, та їй на дату укладання спірного договору купівлі-продажу належала на праві власності 1\4 зазначеної квартири. Відповідно до 217 ЦК України недійсність окремої частини договору не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, отже, позов в частині визнання договору купівлі-продажу недійним не підлягає задоволенню.

Також, судом при відкритті провадження у справі допущено порушення правил виключної підсудності, встановлених ст.114 ЦПК України, відповідно до якої позови що виникають з приводу нерухомого майна розглядаються за місцезнаходженням майна, а спірна квартира знаходиться в Святошинському районі м. Києва, а тому спір є таким, що підсудний Святошинському районному суду м. Києва.

Відповідач-1 також вказав, що як вбачається із матеріалів справи, Позивачі дізналися про укладення спірного договору купівлі-продажу лише у зв'язку із оформленням спадщини Позивачем-2 ОСОБА_3 після смерті спадкодавці ОСОБА_5 Відповідно до ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Враховуючи зазначене, ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» заявляла про застосування до спору позовної давності, що відповідно до ст.267 ЦК України є підставою для відмови у позові. Так, представник Відповідача-1 вважає, що Позивачі могли дізнатися про порушення свого права після смерті спадкодавця ОСОБА_5, яка померла, як вбачається із свідоцтва про смерть, 04 червня 2007 року. Отже, перебіг позовної давності почався з 2007 року, та закінчився станом на дату звернення позивачів до суду у квітні 2013 року.

Відповідачем-1 було зазначено, що ОСОБА_3 не надав доказів того, що на момент смерті проживав спільно із спадкодавцем - ОСОБА_5, а отже, не надано жодних належних та допустимих доказів того, що він прийняв спадщину. Окрім того, ОСОБА_3 просить визнати за ним право власності 1\4 частини АДРЕСА_1 у порядку спадкування, Відповідач-1 вважає, що позов у цій частині також не підлягає до задоволення з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що Позивач ОСОБА_3 отримав від нотаріуса постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

В судовому засіданні представник Позивачів - ОСОБА_22 позов підтримала та просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» - Вілько Н.Г. в судовому засіданні проти позову заперечила та просила відмовити в його задоволенні.

Відповідач-2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Треті особи - П'ята Київська державна нотаріальна контора та Перша Київська державна нотаріальна контора в судове засідання своїх представників не направили, водночас, надіслали на адресу суду клопотання про розгляд справи за відсутності їх представників (а.с.103,105 т2).

На запит суду Перша Київська державна нотаріальна контора направила суду копію Договору купівлі-продажу АДРЕСА_1 та документи на підставі яких зазначений договір посвідчений (а.с.94-101 т1).

Третя особа-3 в судове засідання не направило своїх представників, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Суд, заслухавши пояснення сторін у справі, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що станом на 04 травня 1994р. власниками АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності були ОСОБА_4 (Відповідач-2), ОСОБА_3 (Позивач-2), ОСОБА_2 (Позивач-1), ОСОБА_5, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло, виданим Фондом комунального майна Радянського району згідно з розпорядженням (наказом) від 04.05.1994р. № 8452, зареєстрована в БТІ 06.05.1994р. і записана в реєстрову книгу за № 1552 (а.с.100 т1).

23 травня 1994 року між ОСОБА_4 (Відповідач-2), яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_5 на підставі довіреності, посвідченої П'ятою Київською державною нотаріальною конторою 18.05.1994р. та зареєстрованої в реєстрі за № 5к-1184, від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої П'ятою Київською державною нотаріальною конторою 18.05.1994р. та зареєстрованої в реєстрі за № 5к-1186, від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої П'ятою Київською державною нотаріальною конторою 18.05.1994р. та зареєстрованої в реєстрі за № 5к-1189, та Закритим акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Остра-Київ» було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 21-3383 (а.с.95 т1).

Згідно п.п.1, 4, 6 вказаного Договору купівлі-продажу, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2 продали, а ЗАТ «АСК «Остра-Київ» купило належну продавцям квартиру, яка знаходиться в АДРЕСА_1. Вказана квартира оцінена сторонами в 15 000 000 карбованців, які Покупець зобов'язаний сплатити не пізніше 12.12.1994р. Покупець набуває право власності на вказану квартиру з моменту оплати Продавцям її вартості, визначеній сторонами в договорі, не пізніше 12.12.1994р. У випадку не сплати Продавцем вартості квартири у вказаний строк, договір буде вважатись недійсним.

Згідно Відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна № 15178 (И-2013) від 09.07.2013р. встановлено, що первинна реєстрація прав власності на АДРЕСА_1 проведена за ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 04.05.1994р. Від вказаних осіб право власності на квартиру перейшло і зареєстровано за АСК «Остра-Київ» на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 23.05.1994р. (а.с.103 т1).

При цьому Вілповідачем1 -ПрАТ «Акціонерна страхова компанія «ІНГО-Україна», яке є правонаступником ЗАТ «Акціонерна Страхова Компанія «Остра-Київ», не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що воно здійснює свої права та обов'язки власника щодо цього майна.

З Довідки з місця проживання сім'ї та реєстрації Форма №3, виданої ТОВ «Кийградсервіс» № 1305 від 16.07.2013р. вбачається, що особовий рахунок по АДРЕСА_1 відкрито на АСК Остра-Київ, в зазначеній квартирі зареєстровані ОСОБА_18, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_20 (а.с.104 т1). Разом з тим, з Довідки ТОВ «Кийградсервіс» № 778 від 16.11.2013р. встановлено, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована за спірною адресою з 1993 року та 08.11.2007р. знята з реєстраційного обліку на підставі наданого свідоцтва про смерть (а.с.191 т1).

Позивачі зазначили, що вказаний Договір купівлі-продажу є невід'ємною частиною Договору страхування ризику кредитора № 017-к від 23.05.1994р., укладений між АСК «Остра-Київ», Перший Український Міжнародний банк та ОСОБА_4 (а.с.20 т1), за умовами якого п.п.1.2., 1.4., АСК «Остра-Київ» бере на себе зобов'язання при настанні страхового випадку провести виплату страхового відшкодування Першому Українському Міжнародному банку в межах страхової суми, яка складає 6 014,00 доларів США, що складається з суми кредиту 4 850,00 доларів США, відсотків за користування кредитом в сумі 1 164,00 доларів США.

Вказаний Договір страхування ризику кредитора № 017-к від 23.05.1994р. є гарантією за кредитом, отриманим ОСОБА_4 за Кредитним договором № 36-ф від 23.05.1994р., укладеним між Відповідачем-2 та Першим Українським Міжнародним Банком (а.с.19 т1).

Водночас, згідно відповіді ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» №19.1./1802 від 20.05.2014р., який є правонаступником Першого Українського Міжнародного банку, встановлено, що ПАТ «ПУМБ» не укладав кредитну угоду № 36-Ф з ОСОБА_4 (а.с.97 т2).

Разом з тим, Договір купівлі-продажу спірної квартири від 23.05.1994р. був укладений від імені ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - ОСОБА_4 на підставі довіреностей, виданих 18.05.1994р. та посвідчених нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_10 та зареєстрованими в реєстрі за №№ 5к-1189, 5к-1186, 5к-1184 відповідно, за якими ОСОБА_4 було уповноважено управляти та розпоряджатись всім майном Довірителів (а.с.96-98 т1).

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 237 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

За ч.1 та ч.3 ст. 244 ЦК України представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (ч.1 ст. 245 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 3 даної норми передбачає, що одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Таким чином, видача довіреності належить до односторонніх правочинів, а тому для його дійсності необхідно додержання загальних вимог, передбачених ст. 203 ЦК України, зокрема вчинення у формі, встановленій законом.

Частиною 5 статті 202 ЦК України визначено, що до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

У п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. N 9 визначено: «Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.».

Згідно Висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 1322/1323/14-32 від 19.03.2014р. встановлено, що підпис від імені ОСОБА_3 на довіреності, посвідченій державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори 18.05.1994р. ОСОБА_10, зареєстрованій в реєстрі за № 5к-1186, виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою з деяким наслідуванням його підпису; підпис від імені ОСОБА_2 на довіреності, посвідченій державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори 18.05.1994р. ОСОБА_10, зареєстрованій в реєстрі за № 5к-1189, виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою з наслідуванням загального вигляду її підпису; підпис від імені ОСОБА_5 на довіреності, посвідченій державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори 18.05.1994р. ОСОБА_10, зареєстрованій в реєстрі за № 5к-1184, виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою з наслідуванням загального вигляду її підпису (а.с.39-45 т2).

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що посвідчення довіреностей від 18.05.1994р. здійснено з порушенням вимог ст.203 ЦК України щодо вільного волевиявлення учасника правочину і відповідності такого правочину його внутрішній волі, а отже відповідно до ст. 215 ЦК України визнаються судом недійсними.

Правові наслідки недійсності правочину встановлені ст. 216 ЦК України.

Згідно з вимогами частини першої цієї статті Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, суд вважає, що оскільки Довіреності, видані 18.05.1994р. від імені Позивачів та ОСОБА_5 визнані недійсними, то відсутнє і волевиявлення Позивачів та покійної ОСОБА_5 щодо уповноваження Відповідача-2 на вчинення від їх імені дій, визначених у цих довіреностях.

Як було встановлено судом на підставі вказаних довіреностей від 18.05.1994р., від імені Позивачів та ОСОБА_5 - ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу АДРЕСА_1 від 23.05.1994р., за яким вказана квартира перейшла до власності ЗАТ «АСК «Остра-Київ», правонаступником якого є ПрАТ «АСК «ІНГО-Україна».

Доказів щодо сплати Покупцем Продавцям коштів за продаж вказаної квартири відповідно до умов договору-купівлі продажу від 23.05.1994р. в матеріалах справи не міститься.

Згідно ст. 63 ЦК Української РСР, який діяв на час видачі довіреностей від 18.05.1994р. та укладення спірного договору купівлі-продажу квартири від 23.05.1994р., угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Всупереч ч. 2 ст. 203 ЦК України, ОСОБА_4 під час укладення договору купівлі-продажу АДРЕСА_1, від 23.05.1994р. не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності вчиняти такий правочин від інших співвласників вказаної квартири, а тому з урахуванням положень ст. 215 ЦК України, договір купівлі-продажу від 23.05.1994р. є недійсним в частині, що стосується Позивачів та померлої ОСОБА_5

Разом з тим, статтею 17 Закону України "Про власність", чинного на момент виникнення спірних правовідносин визначено, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

За положеннями ст.112 ЦК УРСР майно може належати на праві спільної власності двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є майно придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст.17, ст.18, п.2 ст.17 Закону "Про власність").

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014р. № 5, визначено, що розглядаючи позови, пов'язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до статті 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є: майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 60 - 74 Сімейного кодексу України (далі - СК)); майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Для визначення члена сім'ї можуть використовуватись їх ознаки, наведені у статті 3 СК, статті 1 Закону України від 7 квітня 2011 року № 3206-VI "Про засади запобігання і протидії корупції"; квартира (будинок), житлові приміщення у гуртожитках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно в них мешкають, у їх спільну сумісну власність (стаття 8 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII "Про приватизацію державного житлового фонду"); майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, відповідно до закону (стаття 6 Закону України від 15 травня 2003 року № 742-IV "Про особисте селянське господарство").

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (частина четверта статті 355 ЦК), тобто діє презумпція спільної часткової власності.

Як було встановлено судом, АДРЕСА_1 згідно Свідоцтва про право власності на житло від 04.05.1994р. знаходилось у спільній сумісній власності Позивачів, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, тобто без визначення чітких часток кожного з них в зазначеній квартирі.

Оскільки спільна сумісна власність є безчастковою, поділ спільного майна, виділ частки з нього здійснюється лише після попереднього визначення частки власників у праві на спільне майно.

Судом встановлено, що жодних договорів або угод про визначення часток кожного із співвласників АДРЕСА_1 до 23.05.1994р. не укладалися, поділ спільного майна або виділ з нього частки у встановленому законом порядку проведений не був.

Таким чином, враховуючи, що у спільній сумісній власності розмір часток не визначено, тому учасник спільної власності не може розпорядитися своєю часткою у зв'язку з невизначеністю її розміру.

Зважаючи на викладене, встановивши, що довіреності від 18.05.1994р., видані від імені Позивачів та ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_4 на підставі яких було укладено Договір купівлі-продажу вказаної квартири від 23.05.1994р., є недійсними, оскільки видані всупереч волі та волевиявленню Довірителів, з урахуванням тих обставин, що частки в спільному сумісному майні співвласників, а саме частка ОСОБА_4 у спірній квартирі не виділялась, суд вважає, що зазначений Договір купівлі-продажу від 23.05.1994р., посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_13, зареєстрований в реєстрі за №21-3383, слід визнати недійсним повністю, оскільки з урахуванням зазначеного, визнати вказаний договір недійсним в частині, що стосується тільки Позивачів та померлої ОСОБА_5 не вбачається можливим.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що АДРЕСА_1 вибула з володіння Позивачів та ОСОБА_5 не з їх волі.

За ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що оскільки спірна квартира вибула з володіння Позивачів та ОСОБА_5 не з їх волі, то вона підлягає витребуванню від добросовісного набувача - Відповідача-1.

Поряд з цим суд приходить до висновку, що задоволення позовної вимоги про визнання за Позивачами права власності на спірну квартиру не підлягає задоволенню, оскільки не ґрунтується на вимогах закону.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Підстав, вказаних у наведеній статті Закону судом не встановлено, оскільки у даному випадку права позивачів підлягають захисту саме шляхом витребування майна.

Разом з тим, щодо позовних вимог про встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_2 після померлої ОСОБА_5 суд виходить зі змісту положень ст. 11 ЦПК України, за якою суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Зважаючи на той факт, що Позивачем-2 не було заявлено клопотання про витребування копії матеріалів спадкової справи щодо майна померлої ОСОБА_5, не надано суду доказів відкриття спадкової справи, відмови нотаріуса у видачі йому свідоцтва на спадщину та інших доказів на підтвердження своїх доводів в цій частині заявлених позовних вимог, суд не вбачає підстав для задоволення вимог про встановлення факту прийняття Позивачем-2 спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5

Таким чином, оцінюючи належність та допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна», ОСОБА_4, треті особи: п'ята Київська державна нотаріальна контора, перша Київська державна нотаріальна контора, Державна реєстраційна служба Головного управління юстиції в м.Києві, про визнання довіреностей недійсними, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності підлягає частковому задоволенню.

Разом з тим, щодо заяви Відповідача-1 про застосування строків позовної давності, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, виданим Турбівською сільською радою Попільнянського району Житомирської області 11.06.2007р. (а.с.11 т1).

Єдиним спадкоємцем ОСОБА_5 на випадок смерті останньої згідно заповіту, складеного 08.11.2003р. та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за № 7514, визначено ОСОБА_3 (а.с.12 т1).

24.10.2012р. ОСОБА_2 видав довіреність ОСОБА_2, посвідчену приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_21, зареєстровано в реєстрі за № 3725 (а.с.13 т1) для оформлення його спадкових прав на майно, що залишилось після смерті ОСОБА_5.

Саме в процесі оформлення спадкових прав ОСОБА_2 після померлої ОСОБА_5, Позивачі довідались про порушення свого права - права власності на АДРЕСА_1, що, зокрема, підтверджується Довідкою про майно № 6159 (И-2013) від 11.03.2013р., виданою Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (а.с.23 т1), в якій було зазначено, що право власності на 1\4 АДРЕСА_1, зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого фондом комунального майна Радянського району м. Києва 04.05.1994р., з 23.05.1994р. зареєстровано вже не за нею.

Суд не приймає до уваги, твердження Відповідача-1, що Позивачі мали змогу дізнатись про порушення свого права ще в 2007 році одразу після смерті ОСОБА_5, оскільки оформлення спадкових справ може тривати довгий період часу, та в матеріалах справи є підтвердження того, що Позивачі дізнались про порушення свого права тільки в березні 2013 року, а тому суд вважає, що строк позовної давності Позивачами не пропущений.

Щодо правил виключної підсудності, про застосування яких було заявлено Відповідачем-1, зокрема, що вказана квартира належить до територіальної підсудності Святошинського районного суду м.Києва та спір підлягає передачі до зазначеного суду, суд виходить з того, що в судовому засіданні 31.07.2014р. за офіційним сайтом Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації судом було перевірено інформацію щодо належності вказаного будинку до територіальної підсудності Шевченківського району, а саме встановлено, що буд. 23 по вул.Бабушкіна обслуговується ТОВ «Кийградсервіс», що здійснює обслуговування будинків Шевченківського району м.Києва (а.с.117-122 т2), а тому судом не було виявлено порушення правил виключної підсудності, про що постановлено відповідну ухвалу.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд присуджує до стягнення з Відповідача-1 та Відповідача-2 на користь Позивачів судові витрати у розмірі 9 737,70 грн. (6182,00 грн. - судова експертиза, 3555,70 грн. - судовий збір: майнова та немайнова вимоги), тобто по 4 868,85грн з кожного.

На підставі ст.ст. 16, 202, 203, 215, 216, 237, 244, 245, 256, 267, 261, 330, 387, 388, 392 ЦК України, ст.ст. 63, 112 ЦК УРСР, ст. 17 Закону України «Про власність», з урахуванням п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. N 9, п. 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014р. № 5, та керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 64, 66, 88, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294, 296, ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна", ОСОБА_4, треті особи: п'ята Київська державна нотаріальна контора, перша Київська державна нотаріальна контора, Державна реєстраційна служба Головного управління юстиції в м.Києві, про визнання довіреностей недійсними, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, - задовольнити частково.

Визнати недійсною Довіреність від 18.05.1994року, видану від імені ОСОБА_5, та посвідчену державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Пановою О.П., зареєстровану в реєстрі за №5к-1184.

Визнати недійсною Довіреність від 18.05.1994року, видану від імені ОСОБА_3, та посвідчену державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Пановою О.П., зареєстровану в реєстрі за №5К-1186.

Визнати недійсною Довіреність від 18.05.1994року, видану від імені ОСОБА_2, та посвідчену державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Пановою О.П., зареєстровану в реєстрі за №5к-1189.

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 23.05.1994року, укладений між ОСОБА_4, що діяла від свого імені та від імені ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2, та закритим акціонерним товариством "Акціонерна страхова компанія "ОСТРА-КИЇВ" (правонаступник Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"), посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_13, зареєстрований в реєстрі за №21-3383.

Витребувати у Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" з чужого незаконного володіння квартиру АДРЕСА_1 та повернути її ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4.

В інші частині позову відмовити.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" та ОСОБА_4 в рівних частинах на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 судові витрати у загальному розмірі 9 737,70 грн. (6182,00 грн. - судова експертиза, 3555,70 грн. - судовий збір: майнова та немайнова вимоги), тобто по 4 868,85грн з кожного.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через Шевченківський районний суд м.Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: